Зруйнування Успенського собору: розмаїття версій

3 листопада 1941 року, в окупованому нацистами Києві, було підірвано Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Питання хто виконавець злочину, залишається нерозкритою таємницею Другої світової війни. Історики досі сперечаються у кого піднялася рука на пам’ятку архітектури середньовіччя. Кожен подає своє бачення щодо винуватців трагедії. Проте, й дотепер широкому загалу не надано жодного документу, який би остаточно вирішив усі історичні дискусії.

Ще у часи Другої світової виникло дві версії підриву Успенського собору. Одна – про відповідальність за злочин радянських диверсантів, інша – про причетність до нього представників нацистської Німеччини. Кожна з цих версій має прибічників, які наводять здавалося б логічні аргументи на свою користь.

Прихильники першої версії, зазначають, що для підриву Успенського собору радянськими підпільниками було використано вибухові пристрої, закладені у його підвалах перед відступом Червоної армії з Києва.

Одним з перших про це написав відомий український кінорежисер Олександр Довженко. На підставі розповідей киян, у 1943 році, у своєму щоденнику, він зробив запис: «… Я розпитував багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів. Се ми налякали німців, висадивши в повітря декілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, котрі не бралися, звичайно, у розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки. І що Лавру, святиню всієї Росії, висадили в повітря теж вони».

Про причетність радянських підпільників до зруйнування собору у своїх спогадах зазначає Леонід Форостівський (голова Київської міської управи у 1942–1943 роках). Зокрема він згадує, що на початку листопада 1941 року радянські підпільники розповсюдили містом листівки з погрозами висадити Лавру у повітря.

Одну з таких він зняв на Сінному базарі та передав голові міської управи Володимиру Багазію, а той, своєю чергою – представникам окупаційної влади. Проте заходів вжито не було, і вибух стався. Також Форостівський стверджував, що у Успенському соборі мала у ті дні відбутися велика відправа на честь звільнення Києва від більшовиків, і з цим він пов’язував появу згаданих листівок.

Анатолій Кузнецов у своєму романі «Бабин Яр» присвятив долі Успенського собору окремий розділ «Вибух». У ньому автор повідомив, що за лічені дні перед відступом Червоної армії з міста лавру зайняли частини НКВС, які на його думку і закладали вибухівку.

Якщо ж говорити про документи, які підтверджують причетність радянських підпільників до вибуху, то тут насамперед слід згадати повідомлення нацистської служби безпеки від 7 листопада 1941 р., яке відшукав та опублікував у збірнику «Релігія в комуністичних країнах» британський історик К. Армс. У ньому зазначалося, що безпосередньо перед вибухом на території Лаври було помічено три постаті, які втікали. Усіх невідомих застрелили, визначивши як «імовірних злочинців».

Дослідники Патриція Грімстед-Кеннеді та Геннадій Боряк у своєму дослідженні «Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни» опублікували німецький рапорт, про те, що у липні 1942 р. з фундаментів одного з лаврських корпусів, окупанти витягнули частину радянської вибухівки, яка швидше за все не спрацювала під час вибуху 3 листопада 1942 р.

Також прибічником причетності радянських спецслужб до зруйнування Успенського собору є відомий києвознавець, музейний діяч та очевидець гітлерівської окупації Дмитро Малаков.

Слід зазначити, що  більшість авторів, розмірковуючи про причетність радянських підпільників до вибуху, розходяться в обставинах знищення собору. Вони подають різні деталі цього злочину, але усі вони одностайні в тому, що споруда буда замінована загоном НКВС перед відступом червоної армії з Києва.

Проте, на жаль, наразі не опубліковано жодного документу з прямими доказами причетності радянських органів до вибуху. І на мою думку не в останню чергу, це пов’язано з закритістю для наших дослідників московських архівів.

Крім того, вивчаючи окупаційні газети «Українське Слово» та «Нове українське Слово», я помітив кілька цікавих моментів, що потребують пояснення від прихильників радянського сліду у зруйнуванні собору.

Так у газеті «Українське Слово» від 10 грудня 1941 р. вміщено статтю «Золотий фонд архітектури міста». У ній розповідається про руйнування більшовиками архітектурних шедеврів Києва і жодного (!!!) слова про зруйнування Успенського собору.

І лише 25 грудня 1941 р. у газеті «Нове Українське Слово» Сергій Гіляров у статті про Йогана Готфріда Шеделя, зазначає про руйнування великої Лаврської церкви від більшовицької міни.

Перше фото зруйнованого Успенського собору було розміщено нацистами в газеті «Нове Українське Слово» 15 березня 1942-го, а більшовики фотографію подали ще у січні того року. І тут виникає питання, якщо Успенський собор дійсно зруйнували радянські підпільники, то чому так довго про цей факт не писали у центральних газетах Києва?

Версія про причетність нацистів до підриву Успенського собору вперше прозвучала теж на початку 1942–го. У журналі «Слов’яни» було вміщено фотографії зруйнованого собору та додавався коментар про винну гітлерівців. Згодом ця версія була підтверджена у повідомленні Надзвичайної державної комісії зі встановлення й розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх союзників у Києві, та фігурувала у звинувачувальному акті радянської сторони на Нюрнберзькому процесі.

До останніх днів існування Радянського Союзу вона була невід’ємною частиною розповіді про окупований Київ в офіційній радянській історіографії. Але версію про причетність нацистів до зруйнування собору підтримували не лише в Радянському Союзі. Так один з радників Адольфа Гітлера Альберт  Шпеєр у своїх спогадах зазначив: «Пізніше Ґеббельс розповідав мені, що насправді райхскомісар України Еріх Кох вирішив знищити символ її національної гордості та наказав підірвати церкву. Ґеббельс був украй незадоволений його поведінкою і відкрито обурювався жорстокими методами управління окупованими територіями».

На пряму причетність нацистів до зруйнування Успенського собору також у своєму щоденнику вказує угорський археолог Нандор Феттіх, який у грудні 1941 р. прибув до Києва для вивчення саме музейних матеріалів з Лаври. У своєму щоденнику він нотував всю інформацію про вибух отриману від німецьких офіцерів. Зокрема він записав: «…в соборі досить виразно чулося, як працює вибуховий пристрій. Вочевидь, було закладено вибухівку, керовану радіохвилями, період дії якої був максимум 50-70 годин. У відповідь на це німці терміново замінували собор і о половині першої години 3-го числа собор злетів у повітря. Хотіли знешкодити механізм вибухівки і тим упередити масштабніші руйнації».

Нового поштовху набула версія про німецький слід після виявлення та оприлюднення німецьким дослідником Вольфгангом Айхведе знімків капітана 304-го батальйону поліції Літена. На фотографіях авторський підпис «Sprengung der Basiliks des Klosters» (Вибух собору монастиря). На думку Айхведе знімки вийшли вдалими, оскільки їх автор був поінформований про операцію і спеціально очікував на мосту момент для фотографування. Крім того професор Вольфганг Айхведе стверджує, що автор фотографій, передаючи їх своїй дружині перед смертю, сказав слова «Ми зробили це!».

Однак українські історики та дослідники поставили під сумнів факт що автор спеціально очікував на вибух перебуваючи на мосту. На думку представників української сторони фотографії були зроблені випадково під час бойового чергування на мосту імені Шарнгорста.

Нині у науковому світі здобуває популярність так звана «змішана» версія щодо причетності до зруйнування Успенського собору. Ще киянка письменниця Докія Гуменна у своєму романі «Хрещатий Яр» (1956 р.) написала, що «Лавру підмінували й приготували до знищення більшовики, німці ж тільки полінувалися витягнути міни й вирішили, що не варто возитися, менше клопоту буде, коли все злетить у повітря».

У 2011 році побачила світ книга Євгена Кабанця «Загибель Успенського собору: міфи і дійсність». У ній він проаналізував величезний масив інформації і насамкінець дістав висновку подібного до слів Докії Гуменної: що нацисти знали про мінування Успенського собору, проте вибухівку спеціально не чіпали для зруйнування храму.

Також на детальне вивчення заслуговує стаття історика та краєзнавця Сергія Кота «Зруйнування Успенського собору Києво-Печерської лаври», яка була вміщена в «Українському історичному журналі». Дослідник проаналізував основні праці відносно обох версій та тримається думки, що категоричного висновку про винуватця зруйнування Успенського собору ми зробити не можемо.

Достовірно можна говорити лише про те, що радянські спецслужби перед відступом з Києва замінували Успенський собор. А от хто його підірвав сказати важко.