"Тут вже не вважають, що ми «раша». А при слові «Україна» зі знанням справи уточнюють, що столиця наша – Київ", - наш спецкор Людмила Островська з півдня Індії.
Собираясь в путешествие на юг Индии, я прочитала столько справочной литературы, что мне при посадке в самолет, показалось, что какую-то из предыдущих жизней, я таки прожила на Индийском полуострове. Там, куда мы прилетели редко бывает Интернет, и не оставляет впечатление, что я в индийском кино…
Перелет Борисполь- Шардж-Бангалор, Арабскими авиалиниями, растянулся на добрые сутки, которые мы не без удовольствия провели в центральном штате Арабских Эмиратов. Это была будто подготовка к встрече со страной, второй по численности населения.
Именно Индия, по мнению моряков, была страной чудес. Сюда искали пути европейцы и в новые времена. А сегодня Индия имеет один из самых высоких в мире темпов экономического роста и по прогнозам специалистов, в рейтинге мировых экономик, скоро подвинет Великобританию, колонией которой когда-то была. Однако важной проблемой остается бедность, безработица и низкий уровень грамотности населения. Забегая вперед, скажу, что была поражена в Центре Йоги, где вместо подписей до сих пор ставят плюсик.
При слове «Индия» сразу представляешь образы танцовщиц, которые поют, и супергероев – влюбленных романтиков с фильмов. Но не только фильмы олицетворяют эту часть мира. Индия – родина шахмат, алгебры, геометрии и ароматных палочек… Здесь везде чувствуешь букет смеси ладана с жасмином-сандалом. Мне повезло на улицах Бангалора и Путтапарти не видеть бродячих коров, а любоваться венками из чернобривцев, а кроме сандала, масалы и эвкалипта, уловить аромат хризантем.
Как-то почувствовала щемящую причастность к этому краю. Думаю, все-таки арии – трипольцы с наших земель 5 тысяч лет назад влили свою кровь и знания в древнюю Хараппскую цивилизацию, когда кочевники оттеснили ее на юг. Пусть даже это будет только моя версия – я горжусь предками. Ибо сейчас в Индии встречают Новый год в марте, как когда-то было у нас. И таки веды с Велесовой книги, осели здесь, и развиваются, оставив на нашей территории богатую и похожую мифологию. На храмах есть солярные знаки близкие древней славянской вере. Именно арийцы назвали реку Инд словом «Шиндо», что и дало название стране.
Имея мощный военно-промышленный и космически-исследовательский потенциал, миролюбивая Индия за свою многовековую историю, ни разу не вторгалась на территорию других стран. Она настолько яркая, цветная, многокрасочная, что увидев ее еще из окна самолета или автобуса, хочется распахнуть для объятий руки. Для тех, кто бывал здесь 10-20 лет назад и преодолевал путь грунтовыми сельскими дорогами, есть приятная неожиданность: из Бангалора на Путтапарти дороги эмиратских и европейских стандартов. Утренняя прохлада и густой туман нас сопровождали до ашрама Саи Бабы. Не могла по дороге не заметить, как чтут здесь наши национальные цвета. Хотя индусы, по большому счету, и не догадываются, что у нас сине-желтый флаг. Просто они их любимые. И эта любовь могла передаться на генетическом уровне.
Отрадно, что здесь уже прислушиваются, что мы не «раша». А при слове «Украина» со знанием дела уточняют, что столица наша – Киев. Желтый цвет в Индии – это цвет солнца, великолепия и сияния. Голубой цвет в их культуре – символ правдивости.
Большинство индусов очень верующие. Индуистские мусульманские храмы (эту религию исповедуют почти 90 процентов населения) начинают работать с 5 утра, когда не так жарко, и это, как правило, сопровождается громкими молитвами в микрофон на всю округу, ведь на улицу выставляются огромные динамики. Свою любовь к верховным силам верующие исповедуют перед образами, которые им близки, понятны и за каждым из них стоит легенда, верования. У них много олицетворений: рыбы, черепахи, вепрь, человек-лев, слон, великан, мудрец-философ или легкомысленный пастушок.
Особенно распространен культ жизненной силы и мужского начала, духовной энергии, гигантских потенций и хранения. На изображениях божество сидит на тысячеголовом драконе, или на троне в виде белого лотоса. Ворота в город, скульптуры на зданиях, небольшие часовни, фигуры… Все это гармонично вплетается в яркий орнамент Индии.
Но если бы меня спросили о главных звуках страны, я бы растерялась… Днем за окном – щебет птиц. Яркий, мелодичный, непознаваемый. Ночью – цикады. Многотысячный хор сверчков с непревзойденными мелодиями. Утром округу заливает молитва, вечером песнопения во славу Богов. А на улице, где правила движения очень условное явление, такое кваканье клаксонов, выкриков и шума различных моторов, что понимаешь, что главное децибелы не только гудка!
Но, когда абстрагируюсь, вижу женщин в ярких сари, их белозубые улыбки, улыбаюсь в ответ и будто слышу те индийские мелодии, которые так нежили ухо нашего поколения. Индийцы – очень хороший и цивилизованный народ. Теплые, улыбающиеся, немного подсушенные солнцем, трогательно коммуникабельные. Приглашают сфотографироваться с ними. А через несколько дней узнают, берут за руки и хотят подержать в объятиях.
У них это хорошая примета, когда светлокожих касаются, богатыми будут. Я знаю, что через неделю, я по цвету кожи, буду одной из них, потому радуюсь, купаясь в тепле таких отношений. Мне всегда везет на замечательных людей. Открыла для себя порядочность продавца зеленых кокосов. Они, оказывается, бывают разной степени спелости. После того, как ты выпил молочко, он может разбить орех и ты съешь кокосовую копру. Я попросила дать только с молоком. Он перебил пять кокосов и выбрал мне полный. Я думала ткнет, что под руку попадет, а тут такой сервис. А еще здесь можно встретиться с прекрасными обезьянками просто в городе. Торговцы фруктами жалуются, что эти хитрецы любят стащить с прилавков вкусности.
При бедности, о которой так любят поговорить иностранцы, народ аккуратно и ярко одет. Есть попрошайки у святых мест, но это не массовое явление, а единицы. Поражают наряды женщин: ярко-золотые, смесь невероятно едких, «транспарантных» цветов, богатство бутиков, где можно глаза потерять, и почет, с которым приглашают в магазины потенциальных клиентов-туристов и паломников. Правда, эта одежда актуальна только здесь и в очередь за сари европейцы не становятся, но движение создают, примеряя на себя их моду.
Это первая горсть впечатлений о стране, в которой я очень хотела побывать. Впереди путешествие югом к побережью Индийского океана.
[:ua]Збираючись у подорож на південь Індії, я прочитала стільки довідкової літератури, що мені при посадці у літак, здалося, що якесь із попередніх життів я таки прожила на Індійському півострові. У місці, куди ми прилетіли рідко буває Інтернет, і не полишає враження, що я у індійському кіно…
Переліт Бориспіль- Шардж-Бангалор, Арабськими авіалініями, розтягнувся на добру добу, яку ми не без задоволення провели у центральному штаті Арабських Еміратів. Це була ніби підготовка до зустрічі із другою за кількістю населення країною.
Саме Індія, на думку мореплавців, була країною чудес. Сюди шукали шляху європейці і в нові часи. А сьогодні Індія має один з найвищих у світі темпів економічного зростання і за прогнозами спеціалістів, у рейтингу світових економік, скоро посуне Великобританію. колонією якої колись була. Проте важливою проблемою залишається бідність, безробіття та низький рівень грамотності населення. Забігаючи наперед, скажу, що була вражена у Центрі Йоги, де замість підписів досі ставлять плюсик.
При слові «Індія» відразу уявляєш образи танцівниць, які співають та супергероїв, закоханих романтиків із фільмів. Але не тільки кінострічки символізують цю частину світу. Індія – батьківщина шахів, алгебри, геометрії та ароматних паличок… Тут всюди відчуваєш букет суміші ладану із жасмином-сандалом. Мені пощастило на вулицях Бангалору і Путтапарті не бачити бродячих корів, а залюбовуватися чорнобривцевими вінками і крім сандалу, масали, евкаліпту, вловити аромат хризантем.
Якось відчула щемну причетність до цього краю. Думаю, таки арії – трипільці з наших земель 5 тисяч років тому влили свою кров і знання у давню Харапську цивілізацію, коли кочівники відтіснили її на південь. Хай навіть це буде лише моя версія – я горджуся пращурами. Бо й зараз в Індії зустрічають Новий рік у березні, як колись було в нас. І таки веди із Велесової книги осіли тут і розвиваються, залишивши на нашій території багату і схожу міфологію. На храмах є солярні знаки від давньої української віри. Саме арійці назвали річку Інд словом «Шіндо», що і дало назву країні.
Маючи потужний військово-промисловий і космічно-дослідницький потенціал, миролюбна Індія за свою багатовікову історію не вторгалася на територію інших країн. Вона наскільки яскрава, кольорова, різнобарвна, що побачивши її ще з вікна літака чи автобуса, хочеться розпростерти для обіймів руки. Для тих, хто тут бував впродовж 20-10 минулих років і долав шляхи грунтовими сільськими дорогами, є приємна несподіванка: з Бангалору на Путтапарті дороги еміратських і європейських стандартів. Ранкова прохолода і густий туман нас супроводжували до ашраму Саї Баби. Не могла дорогою не помітити, як шанують тут наші національні кольори. Хоч індуси, за великим рахунком, і не здогадуються, що в нас синьо-жовтий прапор. Просто вони їхні улюблені. І ця любов могла передатися на генетичному рівні.
Відрадно, що уже дослухаються, що ми не «раша». А при слові «Україна» зі знанням справи уточнюють, що столиця наша – Київ. Жовтий колір в Індії — це колір сонця, пишнота і сяйво. Блакитний колір в їхній культурі – символ правдивості.
Більшість індусів дуже віруючі. Індуїстські мусульманські храми (цю релігію сповідують майже 90 відсотків населення) починають працювати з 5 ранку, коли не так спекотно, і це, як правило, супроводжується гучними молитвами в мікрофон на всю округу, адже на вулицю виставляються величезні динаміки. Свою любов до верховних сил віряни сповідують перед образами, які їм близькі, зрозумілі і за кожним з них стоїть легенда, вірування. В них багато перетворень : риби, черепахи, вепр, людина-лев, слон, велетень, мудрець-філософ чи легковажний пастушок.
Особливо поширений культ життєвої сили і чоловічого начала, духовної енергії, гігантських потенцій і збереження. На зображеннях божество сидить на тисячоголовому драконі, або на троні у вигляді білого лотоса. Ворота в місто, скульптури на будівлях, невеликі каплички, фігури….Все це гармонійно вплітається в яскравий орнамент Індії.
Але якби мене запитали про головні звуки країни, я би розгубилася… Вдень за вікном – щебіт пташок. Яскравий , мелодійний, не пізнаваний. Вночі – цикади. Багатотисячний хор цвіркунів з неперевершеними мелодіями. Вранці округу заливає молитва, ввечері піснеспіви на прославу Богів. А на вулиці, де правила руху дуже умовне явище, такий передзвін клаксонів, викриків і шуму різних моторів, що розумієш, що головне децибели не лише гудка!
Але, коли абстрагуюся, бачу жінок у яскравих сарі, їхні білозубі усмішки, усміхаюся навзаєм і ніби чую ті індійські мелодії, які так ніжили вухо нашого покоління. Індійці-дуже добрий і цивілізований народ. Теплі, усміхнені, трішки підсушені сонцем, зворушливо-комунікабельні, запрошують сфотографуватися з ними. А за кілька днів пізнають, беруть за руки і хочуть потримати в обіймах.
У них це гарна прикмета, коли світлошкірих торкаються, багатими будуть. Я знаю, що через тиждень, я за кольором шкіри, буду однією з них, тому тішуся навзаєм, купаючись у теплі таких стосунків. Мені завжди щастить на чудових людей. Відкрила для себе порядність продавця зелених кокосів. Вони, з‘ясовується, різних станів стиглості. Після того, як ти випив молочко, він може розбити горіх і ти ще з’їси кокосову копру. Я ж попросила дати лишень з молоком. Він перебив п’ять кокосів і вибрав мені повнісінький. Я думала тикне, що під руку потрапить, а тут такий сервіс. А ще тут можна зустрітися з файними мавпочками просто в місті. Торговці фруктами нарікають, що ці хитруни люблять поцупити з прилавків смакоту.
При бідності, про яку люблять поговорити, народ охайно і яскраво вбраний. Є прошаки біля святих місць, але це не масове явище, одиниці. Вражає вбрання жінок: яскраво-золоте, суміш неймовірно їдких, «транспорантних» кольорів,багатство бутіків, де можна очі загубити, і шаноба, з якою запрошують до магазинів потенційних клієнтів-туристів і паломників. Правда, той одяг актуальний лише тут і в чергу за сарі європейці не стають, але рух створюють, приміряючи на себе їхню моду.
Це перша пригорща вражень про країну, в якій я дуже хотіла побувати. Попереду подорож півднем на узбережжя Індійського океану.
[:]
