Земля? Піастри!

Папуга Джона Сільвера, одноногого пірата із славнозвісного «Острова скарбів», перейнявши звички ласого до грошей господаря, полюбляв кричати: «Піастри! Піастри!!!» і лопотів крилами, наче плескав у долоні. Коли сьогоднішні любителі ринку і приватизації кричать «Земля!» мені вчувається: «Піастри!!»

Гучне відсторонення від служби виконувача обов’язків голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Олега Цвяха лише зайве підтвердження нашим криворуким реформам. На засіданні Ради регіонального розвитку Держгеокадастр звинуватили у призначенні «смотрящих», які давно розподілили землю між кланами. Очікується, до кінця року мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення скасують. Отож, нувориші не просто на низькому старті, вони знають куди і з чим бігти.

Уряд ще весною виніс на обговорення проект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Щоб заспокоїти тих, хто боїться, що «землю скуплять олігархи», урядники запропонували «компроміс» – не більше 200 га в одні руки. Але прихильники купівлі-продажу наводять аргумент на користь великотоварного виробника – близько 60% продукції дають господарства, які обробляють від 1 тис. до 10 тис. га. Тож нехай її й скуплять?! Держава повернулася спиною до дрібних господарів, аргументують критики «компромісу».

Втім, таких дискусійних прикладів чимало. На кожне «за» своє «проти». Суперечки, як сухе бадилиння і не прибраний бур’ян серед поля, не дають побачити головного – землі і людей, які її обробляють і на ній живуть.

Найперше, ні серед критиків земельної реформи, ні тим більше серед її активних прибічників, я не зустрічав відвертих противників ринку землі. Схоже, ми разом, включно з агітаторами «за продаж», що як таргани, поперли із усіх теле- і радіо шпарин, довбемося у відчинені двері. Тільки, двері у кожного свої.

Прибічники продовження мораторію на продаж землі прогнозують, що з його відміною увесь аграрний клин швиденько приберуть до рук крупні латифундисти, знищивши дрібного господарника. «Компромісне» обмеження у 200 га на фізичну особу, лише полегшить агрохолдингам наростити площі обробітку через оренду більших шматків, з`яву підставних власників. Землю скуплять найбагатші 40 тис сімей, які збагатилися на корупції і мають грубі гроші в гаманці.

Ми скочуємось до латиноамериканського варіанту, хоча розвинені країни давно відмовилися від латифундій за бразильським сценарієм. «Великі агрохолдинги дають роботу наймитам, а ми хочемо створити умови, щоб на землі працював її власник», – заявляє генеральний директор Асоціації фермерів та приватних землевласників Микола Стрижак. До речі, у світовому рейтингу інвестиційної привабливості Україна у другій половині списку, якраз поруч із Бразилією.

Під час одного з круглих столів народний депутат Вадим Івченко розповів про сімейну ферму на Волині. Маючи присадибну ділянку і пай, господарі тримають шість корів. Дохід сім’ї перевищує 20 тисяч гривень щомісяця. Але у господарів немає статусу сільгоспвиробника, немає соціальних гарантій, не буде й пенсії. Селяни утримують себе і своїх дітей, дають сировину для переробки. А що дала їм держава? Нічогісінько. А таким виробникам потрібні кооперативи, допомога в заготівлі і переробці, доступ до ринків збуту продукції, які теж давно у руках монополістів – найбільших землевласників. Тому й виходить, що на найбагатших землях живуть найбідніші селяни.

Той, хто живе на селі переймаються не так продажем власного паю, як рівнем достатку, а його може дати лише гідно оплачувана робота. Інакше ті кілька тисяч доларів, які «щедро» пропонують новітні купчики, стануть для українського села похоронними. І якщо чимало селян готові продати пай, то лише через безпросвітні злидні і безвихідь.

Ось найкрасномовніший приклад. В Україні майже 52 тисячі суб’єктів сільського господарювання. Із них лише близько двох відсотків (!) отримують дотації і фінансову допомогу із державного Фонду. Але перша двадцятка отримала 70% усіх коштів. А один виробник – група компаній Миронівського хлібопродукту відхопила 42% державних дотацій. Майже два мільярди гривень! Не державною дорогою пішла українська держава! Пішла кривими манівцями підтримки багатого за рахунок бідних…

Сьогодні дрібні фермери і середньої руки орендарі не тільки сплачують за користування паєм, а й надають його власникам різні послуги: виорюють присадибні ділянки, забезпечують продуктами, паливом, транспортом тощо. Зрештою, наймають на сезонні роботи односельців. Але такі господарники переважно не мають коштів, щоб викупити паї. При бездумному запуску ринку землі втратимо дрібних виробників, а з ними зникне хай і невисока, але вкрай необхідна соціальна забезпеченість селян.

Як тут не згадати сертифікатну приватизацію. Отримали частинку колись державного майна, хтось продав папірець за десять доларів, хтось виміняв на мішок цукру, а хтось вклав його в інвестиційну компанію, від якої давно вже ні слуху, ні духу. Маємо від тієї приватизації смачну дулю! Сьогодні такі ж «ринкові» граблі нам знову кладуть під ноги земельні реформатори.

– Польські фермери дали мільйон двісті тисяч нових робочих місць і тепер туди їдуть наші громадяни, переважно селяни, на заробітки. А ми хіба так не можемо? – запитує прихильників простого рішення Микола Стрижак. А між тим, на його думку, земельне питання, то ще й продовольча безпека України, яка за нинішньої російської агресії, така ж важлива, як і збройна потуга держави.

Сьогодні суди переповнені земельними суперечками. А далі, із зняттям мораторію на продаж, судові позови збільшаться в рази. Чи треба пояснювати читачам, як вершиться наше правосуддя? Вже й зараз маємо чимало прикладів відвертого рейдерства. Можемо опинитися у війнах за землю, за межу…

Потрібен не просто продаж землі. Потрібна поетапна урядова програма дій із наведення порядку в землекористуванні, потрібен спеціалізований банк, певні обмеження для великих землевласників і сприяння дрібним господарствам. Можна взяти за приклад досвід Франції, якщо ми горлопанимо про Європу. Треба зробити так, щоб вистачило на наших полях місця усім, хто хоче і здатен обробляти землю, щоб на українських чорноземах росли не лише ріпак та кукурудза, а й родило вдосталь овочів, ягід і фруктів.

Нас штовхають у спину, щоб збити на манівці. Чуєте, уже ляпають у долоні «смотрящі» від нуворишів, уже кричать «Піастри!»…

Від автора: У публікації використані матеріали «Економічної правди», «Грінченко-інформ», журналу «Землевпорядний вісник»