Команда Архіву національної пам’яті ризикує отримати нуль гривень на капітальні видатки, якими є будівництво осердя історичної безпеки. Українці вважають подальшу затримку коштів спробою поховати 4 млн. свідчень про злочини репресивних органів комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів. Саме таку кількість документів має зосередити у сховищах найсучасніша архівна інституція Центральної та Східної Європи.
Візит на Пухівську, 7 я планувала давно. Вважаю, що побувати там де невдовзі постане Архів національної пам’яті – все одно, що відвідати будівництво власного дому. Питання, як дістатись у цей не ближній куточок Києва, відпало само собою. Команда інституції організовує трансфер та, попри відсутність фінансування, продовжує проводити екскурсії й гуртувати громадськість навколо знакового національного проєкту. Його мета значно масштабніша, ніж просто зберігати документи.
Будівля відведена під реконструкцію знаходиться на території банкнотно-монетного двору Національного банку України. Що зовні, що зсередини – класичний зразок промислової архітектури радянських часів. Колись споруда належала заводу «Алмаз», який був частиною військово–промислового комплексу СРСР. Об’єкт був зданий в експлуатацію у 90-х роках минулого століття. Термін придатності будівель такого класу не менше 100 років!
Найперше. що зробила команда Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті разом з його директором Ігорем Куликом – залучила до роботи проєктантів. Вони розробили філософію надсучасної інституції здатної стати гордістю України. Враховуючи особливі вимоги до збереження історичних документів фахівці перевірили які тут ґрунти, та підготували проєктну документацію, що отримала позитивну експертну оцінку.
Що зберігатиме архів?
Згідно задуму, за кілька років, тут зосередять масив
історичних документів за 1917-1991
роки, переданий усіма силовими органами, які досі зберігають документальні
свідчення радянських часів. А це: Служба безпеки України, Служба зовнішньої
розвідки, органи прокуратури та судів, Міністерство оборони та Міністерство
внутрішніх справ.
Також архівні документи неіснуючої
держави мають передати Національна
поліція, Національна гвардія та Державна прикордонна служба. Загалом йдеться про 4
млн. документальних свідчень. Включно з архівними даними психіатричних лікарень,
які за часів СРСР теж були частиною каральної системи і використовували форми
та методи по придушенню інакомислення, прав і свобод людини.
Що цікаво: такий широкий перелік установ,
які відносились до репресивних органів і нині мають передати документи, є лише в Україні.
Чи можна залишити документи там де вони зберігаються зараз? Ні, не можна!
По-перше, прийнятий у 2015-му Закон « Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” став своєрідною точкою неповернення. Відтоді, завдяки колосальному масиву відкритої інформації та оцифрованим документам, люди отримали змогу досліджувати долі своїх родичів, яких зачепила нищівна репресивна машинерія. Вільний доступ до вивчення історії УРСР отримали дослідники депортацій, діяльності комуністичного та нацистського режимів.
По-друге, сучасним спецслужбам апріорі невластиві функції та повноваження, якими наділений майбутній архів. Приміщення силових відомств є режимними об’єктами і це додає незручностей дослідникам, яким треба витрачати час на отримання перепусток. Умови історичних архівів спецслужб не відповідають вимогам до безпеки зберігання безцінних свідчень. Там немає клімат-контролю, відсутні кімнати для дослідників та необхідні реставраційні лабораторії.
Натомість команда Архіву національної пам’яті запозичила кращі європейські архівні практики і за пару років може явити унікальне наукове та культурне осердя. Найбільша та найсучасніша у Центральній та Східній Європі інституція матиме розвинуті електронні ресурси, читальну залу, публічний простір, бібліотеку. Буде облаштоване приміщення де можна перекусити, випити чаю чи кави. Словом, чимало речей, що руйнуватимуть міфи про архіви, як про установу де просто отримують відповідь на запит.
Команда мріє створити на Троєщині
культурний осередок, покликаний довести, що архіви – сучасні структури, здатні самі
продукувати актуальні ініціативи. І це може стати прецедентом для кардинальної
реформи архівної справи в Україні.
У підсумку, вільно
досліджувати унікальні документи зосереджені на Пухівській, 7 зможе будь-хто:
історики, науковці, журналісти, іноземні дослідники, пересічні громадяни. Для останніх
на території найсучаснішого Архіву національної пам’яті планують створити
кімнату психологічної допомоги, ідею якої запозичили у архіву Штазі (Stasi Archiv). Як показала практика прості
люди не готові припустити, що розсекречені документи можуть приховувати і
правду, і брехню, і провокацію.
Відповідаючи на питання, які послуги архів планує зробити платними, пан Ігор запевнив, що вони дотримаються Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Єдине, що найімовірніше сплачуватимуть відвідувачі – це послуга за копіювання документів.
Перспективу окреслено. Що далі?
В червні 2019-го архів став окремою юридичною особою, яку Український інститут національної пам’яті скеровує, але рішення тут приймають самостійно. В рекордний термін, за якихось пів року, команді вдалося виконати усі бюрократичні процедури: переоформити приміщення, узагальнити необхідні для проєктування дані та отримати позитивний експертний звіт на розроблену проєктну документацію. За словами Ігоря Кулика їм вдалося збільшити корисну площу майбутньої інституції до майже 17 500 кв. метрів!
Проте, свою першу річницю Архів національної пам`яті зустрів маючи лише… голі стіни. У зв’язку з пандемією COVID-19 Верховна Рада внесла зміни до державного бюджету на 2020 рік і відкликала 57,6 мільйонів гривень виділених на реконструкцію.
Це змусило команду скасувати вже оголошений тендер з визначення генерального підрядника будівництва. Взяти вимушену паузу й очікувати схвального рішення гуманітарного та бюджетного Комітетів Верховної Ради, які мали підтримати виділення коштів.
І те що на Пухівській, 7 проводять екскурсії та розповідають яким постане Архів національної пам’яті в Україні – це їх якісно вирізняє. Мало знайдеться державних структур чи установ, котрі демонструють громадськості свої проєкти ДО того, як почнеться реконструкція. На противагу шоу з перерізуванням стрічки тут раді конструктивним думкам та пропозиціям. За словами Ігоря Кулика зараз вони на етапі підписання документів про співпрацю з двома закордонними інституціями Угорщини та Болгарії.
Але є у цій історії одна заковика. Проєкт державного бюджету на 2021 рік також не містить жодних видатків, що мали бути спрямовані для проведення реконструкції. І це попри подану бюджетну заявку в обсязі 349,8 мільйонів гривень.
Звістка про можливе нефінансування у 2021 році Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, збурила громадськість і давно вийшла за межі обговорень у профільних комітетах Верховної Ради. Представники культури, науки, медіа закликають повернути фінансування Архіву національної пам`яті! Аргументуючи тим, що такий архів «…це проєкт світового рівня, на який вже звертають увагу наукові спільноти Європи». І що «…закритість архівів і відсутність належної суспільної рефлексії на власне минуле створило ґрунт для дієвості російської пропаганди, а надалі – і військового вторгнення на територію України».
Відновлення пам’яті важливе. Особливо, коли йдеться про долю країни. Звернення на підтримку Архіву національної пам`яті вже підписали близько 600 людей: https://bit.ly/2IZoIka
P.S. Але надія на фінансування є. Днями Комітет Верховної Ради з питань бюджету врахував пропозиції Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, й ряду народних депутатів, щодо повернення грошей на реконструкцію. Тепер слово за Урядом, якому рекомендовано знайти кошти. Голосування за держбюджет-2021, у другому читанні, очікується наприкінці листопада.
Ми продовжимо слідкувати за перебігом подій в історії з фінансуванням стратегічно важливої державної інституції.
Авторка Світлана Махонько
