Окрім мільйонів, які Росія витрачає на збройні конфлікти в Україні, Східній Європі та на Близькому Сході, мільйони доларів вона вкладає в інформаційну війну в різних країнах світу.
Дослідниця американського аналітичного центру Wilson Center Ніна Янкович роками вивчає російську дезінформацію. Коли у 2016-2017 вона рік прожила в Україні, а в цей час США зіткнулися з втручанням Росії у президентські вибори, аналітикиня зрозуміла: необхідно донести досвід України та інших країн Східної та Центральної Європи до американської аудиторії.
Саме так виникла ідея книги «Як програти інформаційну війну» про вплив Росії в Україні, Польщі, Чехії, Грузії та Естонії, яка вийшла друком у липні 2020 року.
«У 2016 ми підходили до цієї проблеми як до чогось нового, — розповідає Янкович hromadske. — Але є багато речей, які вже були випробувані та яких ми можемо навчитися в наших союзників у Центральній та Східній Європі. Тому я спробувала написати цю історію для американської аудиторії, аби вона могла детально розібратися в усьому, що вже пережили країни, які перебувають на передовій інформаційної війни».
hromadske поговорило з Янкович про те, як Росія розколює суспільства в різних країнах і як із цим боротися. Публікуємо основні тези інтерв’ю.
Росія проти польських ЛГБТ+
Польське суспільство досить консервативне, там багато католиків. Рух ЛГБТ+ є чимось, що насправді розділяє поляків.
RT, Sputnik та інші російські медіа використовують зухвалі засоби передачі такої інформації. Росія контролює ці питання, підтримуючи політиків та активістів, які проти ЛГБТ+.
Коли в Польщі проводять акції протесту чи прайд марші, Росія, безумовно, використовує такі приводи. Це стало проблемою політичних кампаній. Чинний президент Анджей Дуда був досить жорстким у своїх висловлюваннях проти ЛГБТ+. А кандидат, проти якого він боровся під час виборів в опозиції, закликав до більш відкритої Польщі, яка єдина та представляє інтереси всіх.
Це велике питання під час політичної кампанії в Польщі як консервативній країні, дуже глибоко пов’язане з польською ідентичністю та культурою. Росія використовує це для впливу на людські емоції через свої державні медіа.
Гра на два фронти
Росія любить грати з усіх боків політичного спектра. Її мета — створити хаос, зіштовхнути нас одне з одним. Тож ми бачимо російську підтримку не лише президента Дональда Трампа (наразі це відомий факт), а й більш ліберального лівого типу голосів після виборів у 2016.
І, звичайно, ми спостерігали, як Росія підтримала протестувальників Black Lives Matter («Життя темношкірих важливі», протести проти жорстокості поліціянтів щодо темношкірих — ред.). Це відбувалось давно, у 2016 році, та вони продовжують керувати расовими проблемами й сьогодні, коли рух Black Lives Matter набув розголосу після смерті Джорджа Флойда.
Для Росії надзвичайно просто використовувати ці історії, що ґрунтуються на правді про нерівність і расизм у США, аби налаштувати нас одне проти одного.
Росія дуже часто використовує локальні голоси для дезінформації, а не просто розміщує фейковий вебсайт чи фальшиві коментарі, якими керують тролі та боти. Вона часто закидає наратив і потім спостерігає, як він загоряється автентичними, місцевими голосами.
Дві найпопулярніші сторінки у фейсбуку під час виборів 2016 року в США — це паблік про рух Black Lives Matter та сторінка під назвою «Бути патріотичним», яка була таким собі рушієм загальноамериканського патріотизму: за США, за зброю, трохи джингоїстична, антиімігрантська і тому подібне.
Але найцікавіше те, що Росія та інші гравці зрозуміли: не можна просто вдарити людей фейковими новинами, не підготувавши їх, потрібно вибудувати спільноту та завоювати довіру заздалегідь.
Тому те, що вони робили протягом першого року на цих сторінках («Бути патріотичним» і «Блактивіст»), було переважно позитивним. Наприклад, історії про темношкірих. Моїм улюбленим мемом, який вони поширили в пабліку «Бути патріотичним», став пес, золотистий ретривер у бандані з червоними та білими зірками. А в лапах він тримав маленький прапорець — американський прапор, звісно. І текст поверх зображення: «лайк, якщо вважаєш, що це буде чудовий тиждень».
Це не зовсім дезінформація — собака з американською символікою. Але вона вибудовує довіру та спільність.
Людям сподобався цей мем та інший контент, схожий на нього. А згодом це позитивне наповнення перетворилося на «підпишіть цю петицію», «змініть свою профайл-картинку на підтримку нашої справи», «вийдіть на протест». Internet Research Agency проводила власні акції протесту окрім тих, що були організовані іншими активістськими групами.
Один із моїх улюблених прикладів пов’язаний зі злочинною скаргою Роберта Мюллера — про групу, яка провела флешмоб біля Білого дому 4 липня 2017 року. Ці люди зібралися на подвір’ї резиденції президента, аби співати пародії на пісні з мюзиклу Les Miserables — для протистояння адміністрації Трампа.
Вони також розміщували анонси своїх протестів, щоб театрали та активісти району побачили їх. Завдяки розслідуванню Мюллера нині відомо, що Internet Research Agency в Санкт-Петербурзі придбала рекламу на суму 80 доларів, аби підтримати цей протест.
Російська боротьба в інших країнах
Росія випробовує цю тактику й у Центральній та Східній Європі. Вони вже добре навчилися шукати тріщини в товариствах і посилювати конфлікт між людьми.
В Естонії це було етнічним питанням між естонцями та росіянами. Схожа ситуація була й у Грузії: п’ятиденна війна у 2008 році, коли Росія стверджувала, що захищає людей на території, яку насправді окупувала.
У Польщі РФ спекулювала на одній із найбільш дражливих суспільних проблем — катастрофі літака в Смоленську 2010 року. Сьогодні бачимо, як Росія підтримує розповіді анти-ЛГБТ+ та антиукраїнські наративи в Польщі.
Я впевнена, що мені не потрібно розповідати вашій аудиторії, що робить Росія в Україні. Звичайно, ми чули багато історій про корупцію, що є справжньою проблемою в Україні, про радикальні праві рухи, які останнім часом набувають популярності. Усе це, знову ж таки, дражливі питання.
А в Чехії Росія використовує імміграцію та (начебто) антимусульманські настрої, щоб відсторонити чехів одне від одного. Такі кампанії повторюються не лише у Східній Європі, а й на Заході. Це було одним із питань Brexit, пов’язаних з імміграцією. Ми бачили, як Росія підтримує ультраправі рухи в Німеччині та Сполучених Штатах.
Скільки грошей і ресурсів у дезінформацію вкладає Росія?
Мабуть, мільйони доларів, але в нас дуже мало фактів. Усе, що ми можемо сказати напевне — це те, що вдалося з’ясувати в розслідуванні Мюллера у 2018 році. Та це вже застаріла інформація. Доповідь Мюллера стосувалася бюджету Internet Research Agency — фабрики тролів у Санкт-Петербурзі.
Ми знаємо з тієї самої кримінальної скарги, про яку я згадувала раніше, що до 2018 року це були мільйони доларів на місяць, там працювало кілька сотень людей.
Та завжди залишатиметься питання: наскільки вони причетні до російських служб безпеки, що, як відомо, тримають свою діяльність у секреті? Їхній бюджет нам невідомий.
Ми також знаємо, що є відкрита зброя російської пропаганди та дезінформації на кшталт RT, яка має досить великий бюджет.
Та в яких масштабах це відбувається, ми, мабуть, ніколи не дізнаємось. І це пов’язано з тим, що платформи соціальних медіа недостатньо прозорі для вилучення таких акаунтів і сторінок.
Фейсбук, зокрема, скаже: «Ми прибрали кілька сотень облікових записів, вони були націлені на Україну» або «вони були націлені на Естонію» чи щось таке. Надасть кілька прикладів, але ми не знаємо, які саме сторінки, які акаунти вони видалили й чому. У нас є лише загальна інформація.
Тож замість того, щоб зберігати цей матеріал в окремому розділі пресрелізів вебсайту, на який дивляться лише такі люди, як ви чи я, думаю, було б чудово мати відкритий музей дезінформації в інтернеті.
Джерело: Громадське
