“Я ЩОМІСЯЦЯ ПИСАВ ПУТІНУ!” – Інтерв’ю з капітаном судна, вантаж якого вибухнув в Бейруті

Росіянин-власник судна, кинув екіпаж та пароплав напризволяще

Вибух в порту ліванського Бейрута стався через детонацію 2750 тонн аміачної селітри, вивантажених з судна “Росус” у вересні 2014 року. Ці дані наводить ліванський канал LBCI за підсумками засідання Вищої ради з оборони. В результаті вибуху загинули понад 100 осіб, понад 4 тисяч постраждали. Сам вантаж, що ходив під прапором Молдови, належав колишньому жителю Хабаровська Ігорю Гречушкіну, який в 2014-му кинув пароплав разом з членами екіпажу напризволяще.

Про те, як “Росус” опинився в порту Бейрута і як члени екіпажу стали фактично заручниками судна, замкненого в Лівані, розповів колишній капітан пароплава Борис Прокошев.

Колишній капітан судна – Борис Прокошев

– Потрапив я на це судно десь в 2013-му році. Я тоді жив у Одесі, одне з агентств запропонувало мені роботу капітаном на “Росусі”. Я на ньому до цього працював, десь за рік. Відпрацював приблизно чотири місяці. Пароплав, звичайно, не дуже зручний, умови важкі, але мені куди подітися? Робота потрібна. Судно саме по собі морехідне, міцненьке. Тоді господарі були інші, кіпріоти. А цей Ігор Гречушкін приймав його у них якраз, коли я йшов. Коли мені знову запропонували роботу на “Росусі”, я подумав: добре, судновласник-росіянин. Зустрівся ним, ніби нормальний. Потім приїхав на пароплав, він стояв в Туреччині, на рейді Тузли. Дивлюся, весь екіпаж чомусь змінюється. Мені це здалося підозрілим. Я питаю капітана: в чому справа? “Та все нормально, все добре”. Капітан виявився мерзотником, нічого мені не сказав про те, що екіпаж йде через невиплату зарплат. І вони всі швидко зникли. Потім ми вже дізналися, що вони викликали Міжнародну профспілка моряків, тому що їм 4 місяці не виплачували гроші. А нам нічого не сказали, ніхто з екіпажу! Вони пояснили своє звільнення тим, що треба йти в Мозамбік, а це далеко, їм не хочеться. Ну, а мені-то що Мозамбік? Мені чим далі, тим краще, більше грошей зароблю.

– Який вантаж потрібно було везти?

– Нітрат амонію, селітра. Добрива. З Туреччини ми пішли в Грецію, в Пірей. Стали на рейд, заправилися, замовили те, що нам потрібно на рейс. Гречушкін все підписав. А коли справа дійшла до отримання замовлення – харчі, різні витратні матеріали – він сам приїхав і майже все повернув назад постачальникам, не заплатив. Сказав, грошей немає. З Пірея він направив нас в Бейрут, взяти на палубу вантаж, щоб додаткові гроші заробити. Але вантаж він знайшов такий, що не можна його було ставити на палубу, на люки трюмів. Це була важка дорожня техніка, одну машину поставили, кришка люка прогнулася. Поставили б другу – вони б провалились всі в трюм. Пароплав-то старий! Я почав відмовлятися. Він на мене наїжджав-наїжджав, мовляв, зміцни як-небудь, я вже йому і фото висилав. Але йому-то байдуже! Але ми вантаж не взяли. І він нам сказав, щоб ми прийшли на Кіпр, до Ларнаки. Але пароплав заарештувала ліванська влада за несплату портових зборів. Не знаю, про яку суму йшлося. Крім цього, команда дізналася, що він не платив попередньому екіпажу судна, і застрайкувала: нікуди ми не підемо! В принципі, можна було умовити екіпаж дійти до Кіпру, але з Бейрута нас не випустили. Частина команди змогла покинути Ліван, а мене, старшого механіка, третього механіка і боцмана відмовилися випускати. І ми там пробули 11 місяців! Ні копійки нам не платили. І продукти він нам навіть не купував. Можна сказати, залишив нас у свідомо небезпечній ситуації, прирік на голод. Годував нас порт.

– Ви в той час були громадянином якої країни?

– Росії. В Україні у мене була тільки посвідка на проживання.

– Ви зверталися за допомогою до російської влади?

– Я писав щомісяця Путіну. Писав, що стан у нас гірший, ніж в ув’язнених. Ув’язнений знає, коли він вийде, а ми не знаємо, коли нас випустять! І чи відпустять взагалі! Відповіддю була відписка: ваше звернення відправлено в МЗС Росії. Консульство мені сказало: що ти хочеш, щоб Путін надіслав спецназ, щоб тебе тут боєм звільняли? Вони могли б найняти адвоката, подати в суд. Але нічого не зробили. У підсумку ми самі продали паливо і найняли адвоката. Він подав до суду на владу Лівану, вони ж не мали права нас тримати, у нас навіть контракти вже закінчилися. І через суд нам дозволили виїхати.

– Я чув, що за законами Лівану не можна судно залишати без нагляду …

– Це не по законам. Вони просто не хотіли платити комусь за те, щоб за судном стежили. А так – ми там жили і волею-неволею підтримували його технічний стан. Ми ж не хотіли потонути на ньому.

– Гречушкін на зв’язок не виходив?

– Виходив. Але єдине, що зробив, – оплатив нам дорогу до Одеси, коли нам дозволили виїхати.

– Він у той час вже жив на Кіпрі?

– Так, у нього там була посвідка на проживання. Сам він громадянин Росії, з Хабаровська. Не знаю, коли він звідти виїхав. Коли ми повернулися додому, я намагався подати на нього в суд, тому що, коли роботодавець не виплачує зарплату, це за російськими законами кримінальний злочин. Я подав позов до суду Хабаровська. Але його не прийняли, сказали: подавай за місцем його знаходження. Тобто на Кіпр. Чи не захотіли зв’язуватися.

– Скільки він вам заборгував?

– Мені особисто 60 тисяч доларів. Старшому механіку – 50 тисяч, третьому механіку – близько 20, боцману – близько 10. Причому я знаю, що, коли він приймав цю селітру в Батумі, йому дали мільйон доларів за перевезення. Мені так сказав попередній капітан. І раптом у нього через місяць скінчилися гроші. До речі, саме судно, якщо його здати на металобрухт, це 350 тисяч. Він просто вирішив судно залишити, а мільйон привласнити.

– А хто йому цей мільйон заплатив?

– Та ось замовники з Мозамбіку. Що найцікавіше – я спочатку-то і не хвилювався. Думаю, вантаж все одно потрібен замовникам, вони його будуть вимагати. Виручать вантаж, адже вони тільки за перевезення мільйон віддали. Але покупці ніяких рухів не виявляли взагалі!

Акція членів екіпажу в Лівані, з вимогою відпустити їх з порту

– Ви знаєте, що сталося з вантажем далі?

– Коли ми вже поїхали, його вивантажили на склад, під відповідальність міністерства транспорту. Я про це дізнався від хлопців-моряків, які заходили в Бейрут. А пароплав в результаті потонув, років два-три тому. У нього була невелика дірка, треба було періодично відкачувати воду. А якщо екіпажу немає, нікому це робити.

– Як ви думаєте, є шанс витребувати зарплатні борги з Гречушкіна?

– Якби його посадили в яму і тримали там, поки він не виплатив, може бути, і виплатив би. Ви ж знаєте, як зараз … Ось у мене тут в Сочі забудовник – дав я йому мільйон 250 тисяч за квартиру. Ні квартири, ні грошей. Його посадили в тюрму, а гроші-то не повернув! А там, в тюрмі, він ще і помер, ось і все. До юристів звертатися – я до них вже звертався дуже багато. Це тільки марна трата часу. Та й грошей у мене зараз таких немає, я на пенсії.

Наслідки вибуху в Бейруті

– Що ви думаєте про те, що сталося в Бейруті?

Вони самі винні. Не треба було заарештовувати це судно, від нього треба було швидше позбутися! Коли просили випустити, треба було сказати: йдіть вже, нічого з вас не треба! А вони почали вимагати, щоб їм борг повернули за портовий збір, – і ось що вийшло. Ну, і друге: цей нітрат амонію, добриво, вони могли б вивезти на поля і зорати. Якщо вантаж ніхто не питає, значить, він нічийний!

Джерело: Сибирь.Реалии

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: