Володимир Винниченко – керівник першого уряду України

Володимир Кирилович Винниченко – перший керівник уряду Української Народної Республіки. Особистість багатогранна і суперечлива. Політичний діяч, письменник, літератор. Український патріот і водночас лівий радикал, який симпатизував більшовикам Росії і вбачав у них союзників.

Революційні ідеї Винниченка виявилися недотичними до подій в Україні 1917-1920 років, і не лягали на реальний політичний грунт. Він неодноразово подавав у відставку при УНР, Директорії УНР, аж поки в 1920 році остаточно не визнав, що його покликання не політика, а література.

Народився Володимир Кирилович 1880 року в місті Єлисаветграді, нині  Кропивницький, у бідній селянській родині. Незважаючи на важке матеріальне становище сім’ї, після закінчення школи хлопця віддали до гімназії. Але він її не закінчив; бо гімназиста виключили за написання революційної поеми.

Картинки по запросу володимир винниченко

Володимир Винниченко

Склавши екстерном іспити, аби отримати атестат про середню школу, в 1901 році він вступає на юридичний факультет Київського університету святого Володимира, де стає членом Революційної української партії (з 1905 року Українська соціал-демократична партія). Володимир Винниченко проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений з університету й ув’язнений в Києві. Згодом йому вдалося втекти. Потім новий арешт, призов до війська і дисциплінарний батальйон. Але Володимир знову тікає і нелегально емігрує.

Ризикуючи життям, він не раз переходив кордон, переправляв революційну літературу до Росії. І побоюючись чергового ув’язнення, вкотре емігрує з України. За кордоном разом із Михайлом Грушевським Винниченко видає часопис «Промінь».

На початку Першої світової війни Винниченко жив у Москві під чужим ім’ям, аж до 1917 року, займався літературною діяльністю. Одразу після Лютневої революції Володимир Кирилович повернувся в Україну і взявся до активної політичної роботи, став головою першого національного уряду України у ХХ столітті – Генерального секретаріату. Був автором майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР.

Генеральний секретаріат УНР

Юрій Щербак – письменник, дипломат

Всі документи УНР блискучі. Вони просто класика. На рівні Біблії. Винниченко писав Універсали. Писав їх як письменник, як юрист.

Саме Винниченко, як голова уряду УНР, розпочав переговори з Тимчасовим урядом Росії про визнання самопроголошеної автономії України. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки.

Наприкінці жовтня делегація Української Центральної Ради відбула до Петрограда, де стала свідком повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів Центральна Рада 22 січня 1918 року ухвалила Четвертий Універсал, згідно з яким «Українська Народна Республіка проголошувалась самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Картинки по запросу унр 1918

УНР, 1918 р.

Під час гетьманату Винниченко мешкав на хуторі Княжа Гора, на Канівщині. Там він займався літературною творчістю, написав п’єсу «Між двох сил». Здавалося б, там було щасливе життя, «приречене» на творчість. Але Винниченка бентежить, як у Києві править гетьман Скоропадський, не орієнтуючись в існуючих політичних силах.

На глибоке переконання соціал-демократа Винниченка, лише вони, загартовані боротьбою, чесні, морально чисті соціалісти повинні творити нову Україну. Далі він зрозумів і те, що народ був розчарований діяльністю Центральної Ради, що його уряд, по суті, нічого не дав селянам і робітникам, а більшовицькі ідеї мали підтримку серед запролетаризованих мас. Спостерігаючи за зростаючим невдоволенням народу України, через присутність військ кайзерівської Німеччини, Володимир Винниченко висуває ідею заміни гетьманату на Директорію.

І знову відбулось трагічне непорозуміння: голова нового уряду Директорії УНР виступає за інтереси робітників, а виконавча влада, як йому тоді здавалося, ті інтереси топче. «Члени Директорії, – писав Винниченко, – патріоти, але не революціонери». Незабаром через суперечності з головним отаманом Директорії Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон. Так розійшлися шляхи лідерів Української національно-демократичної революції 1917-1920 років.

Картинки по запросу директорія унр

Члени Директорії УНР

Ігор Гирич – історик

Петлюра і Винниченко належали до однієї партії – до соціал-демократів і спочатку знаходили спільну мову. Але коли вже почалися російсько-українські війни в кінці 1917-го, в 1918-1919 роках, їх стосунки погіршились через різницю в політичних поглядах. Практично і Грушевський, і Винниченко, і Петлюра стояли на платформі української окремішності, були самостійниками. Просто їхнє бачення здобуття самостійності було різним.

За два місяці до еміграції Винниченко записав у щоденнику: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться. Я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло – літературу. Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Попри такі заяви в еміграції політична кар’єра Володимира Винниченка триває. Він мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «національнішою», й тісніше пов’язана з історичним минулим України.

Наприкінці 1919 року Винниченко спробував цю ідею втілити в життя. Він вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів. Заснував її друкований орган – газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції». Таким чином він сповістив про свій перехід на позиції комунізму.

На початку 1920 року він почав активно шукати шляхи до повернення на батьківщину. Радянське керівництво і особисто Володимир Ленін з прихильністю поставилися до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 року Володимир Кирилович разом із дружиною прибув до Москви, де отримав пропозицію увійти до складу ЦК КП(б)У і зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки) із портфелем наркома закордонних справ.

Юрій Шаповал – історик

Скоро він розуміє, що ні статусів, ні ресурсів у нього в політиці не буде. Клерк в наркоматі закордонних справ Російської Федерації, який відав українськими питаннями, сказав Винниченкові: «Ніякої України не було і немає. На Україні всі чудово розмовляють по-руськи. І все це українське питання є вигадкою».

Коли ж Володимир Кирилович ознайомився з економічним і політичним становищем України, відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому він відмовився від участі в роботі уряду УСРР і у вересні 1920 року знову виїхав за кордон. Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної та соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду.

В 1925 році Винниченко переїжджає до Парижа. На той час він був визнаним в Європі драматургом. Впродовж 20-х років минулого століття на сценах престижних театрів Німеччини, Іспанії, Італії, Норвегії, Угорщини та Югославії йшли вистави його драм «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня» – п’єс, що захоплювали європейського глядача. У 1927 році народжується  наймасштабніший твір Винниченка «Сонячна машина», який автор називав візитною карткою української літератури в Європі.

Портрет дружини, написаний В.Винниченком, 1929. р.

Юрій Шаповал – історик

І от диво. «Сонячну машину» купують і читають, часом лають й іронізують. Її тиражують в комунізованій Україні. Тиражі були величезні. Нарком освіти Микола Скрипник виплачує Винниченкові гонорар за «Сонячну машину» і за інші його твори. І власне це Винниченка рятує. Той вже в змозі придбати собі будинок в Мужені.

У вільні хвилини він продовжував розпочаті в Берліні спроби малювати. Малярство Винниченка – найменш відома сфера його творчості. Водночас він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР. Його недовіра до більшовиків знаходить своє відображення у новому романі «Поклади золота». Під покладами автор розуміє великий духовний потенціал українського народу, за контроль над яким розгортається запекла боротьба між чекістами та національно-визвольним рухом. Він вислав свій роман на розгляд видавництв УСРР. Після кількох місяців мовчанки всі видавництва категорично відмовились від друку, заявивши, що таких покладів золота радянське суспільство не прийме. З відмовою публікації Винниченко втратив можливість видавати твори в УСРР і заробляти на прожиття.

Володимир Винниченко, автопортрет

В наш час вперше деякі твори Винниченка були видані в Україні на рубежі 80-90х років минулого століття за сприяння української діаспори в Канаді.

Марко Роберт Стех – доктор філософії (Канада)

Цікавий роман «Поклади золота» є часткою конгломерату творчих досягнень Винниченка, значна частина яких досі залишається недосяжною для більшості українців, разом з невиданими його романами «Вічний імператив», «Лепрозорій».

Більшовицька влада постійно намагалася повернути Винниченка з-за кордону. Але він не пішов на запропоновані компроміси, завдяки чому не загинув разом з мільйонами у жахливий сталінський період. Попри скрутне матеріальне становище та смертельну небезпеку під час гітлерівської окупації, коли він потрапив до концтабору, Винниченко зміг вільно прожити своє життя. Творити у своєму скромному будиночку в Мужені, на Півдні Франції, аж до смерті у 1951 році.