Вірний клятві Гіппократа

У 1771 році видатний український вчений Петро Погорецький добровільно взяв участь у ліквідації епідемії чуми в Москві. Сам захворів на легку форму цієї хвороби, спостерігаючи за перебігом якої, інший український лікар, Данило Самойлович, дійшов висновку про можливість щеплень проти чуми.

1734 року в родині священика села Чорногородки Івана Погорецького народився син Петро. В майбутньому – відомий український вчений, доктор медицини, педагог, піонер на ниві перекладу медичних підручників, один з найближчих соратників засновника вітчизняної епідеміології Данила Самойловича-Сущинського (1742–1804).

В 15-ти річному віці хлопець поступив до Києво-Могилянської Духовної Академії, а через 8 років поїхав до Петербурга і 30 вересня 1757 р. влаштувався учнем у Санкт-Петербурзький Адміралтейський госпіталь, 22 травня 1758 р. підвищений, за результатом іспиту, в підлікарі того ж госпіталю, а 30 червня 1760 р. отримав звання лікаря і був переведений до Петербурзького Генерального Госпіталю.

Результат пошуку зображень за запитом "Петербурзький Генеральний Госпіталь 18 ст"

Києво-Могилянська академія

Навесні наступного року Петро Іванович, в числі десяти найбільш здібних молодих лікарів, був посланий до Лейдену для наукового вдосконалення. Йому був призначений з Штатс-контори подвійний оклад (360 рублів на рік) і дана інструкція: обов’язково доповідати Медичній Колегії через кожні півроку про свої успіхи і про лекції, які він слухає. В Лейдені Погорецький відвідував лекції Альбіна старшого по фізіології, яку вивчали на основі препаратів; патології і хімії – у Гаубія, materiae-medicae – у фон-Роена і експериментальної фізики – у Лалемана; крім того, він слухав приватні курси геометрії, тригонометрії і ботаніки.

В Лейдені Погорецький надрукував дисертацію про «напівметал нікель», додавши до неї статтю, в якій він розглядав народні погляди на виникнення язв і нагноєнь (так званий «волос» та ін.). Захистивши цю дисертацію в 1765 р. в Лейдені, він отримав ступінь доктора медицини і у вересні того ж року повернувся до Петербургу, де, після екзамену в Колегії, йому дозволили практикувати в Росії, в якості доктора медицини.

Результат пошуку зображень за запитом "петербург 18 век"

Санкт-Петербург

В жовтні 1765 року Петра Івановича призначили в Московський Генеральний Госпіталь для навчання фармакології і діагностиці підлікарів та учнів у Медико-Хірургічному Училищі, що розміщувалось при госпіталі. Переїхавши до Москви, Погорецький запалився новою роботою, сподіваючись застосувати на батьківщині широкий запас знань, отриманий ним протягом 16-річного навчання. Він ознайомився зі стилем викладання в госпіталі, склав програму власних занять і, переконавшись у необхідності різноманітних перетворень в навчальній частині школи, склав і надіслав Державній Медичній Колегії докладний рапорт, в якому давав Колегії сміливі поради і вказував на абсолютно ненауковий і невірний стан викладання.

Результат пошуку зображень за запитом "Московський Генеральний Госпіталь 18 век"

Московський Генеральний Госпіталь

Його ідеї щодо посилення практичної підготовки лікарів, розширення книгозбірні, вивчення і використання цілющих властивостей рослин ботанічного саду було сприйнято як безпідставну критику. Це швидко налаштувало проти нього Колегію, але оскільки всі його зауваження були правдиві, то Головний Директор Колегії, барон О.І. Черкасов доручив секретарю Колегії Пеккену розглянути його доповідну і дати на неї відповідь.

Пеккен визнав справедливість всіх вимог Погорецького, але зовсім не відреагував на поставлене ним запитання про число російських учнів і німців. Думка Пеккена була перекладена російською мовою у вигляді відповіді Погорецькому, і Колегія, очевидно, побоюючись Черкасова, постановила послати її Погорецькому, але не послала.

У той час вся лікарська справа в Російській Імперії була виключно в руках німців. Петро Перший відкрив школи, щоб навчати російських лікарів, але в усі школи учні набирались, головним чином, із німців. Тільки в школі Московського Госпіталю знаменитий Бідлоо чинив інакше, але при Погорецькому головним лікарем цього Госпіталю був Даль, який разом з іншими співробітниками підтримував німців й почав утискати піонера на ниві перекладу медичних підручників, який насмілився боротися з німецьким впливом.

Володимир Даль

Отже, ні думка Пеккена, ні заснована на ній постанова Колегії, не були оголошені Погорецькому, який був дуже засмучений її мовчанням і неможливістю привести в школу замість мертвої рутини нові наукові віяння.

Госпітальне керівництво і співробітники влаштовували йому неприємність за неприємністю. Даль і Енгель заважали його заняттям, відправляючи учнів у госпітальних справах підчас призначеного ним практичного вивчення рослин і т.д. Більш за все його засмучувала відсутність підручників. Він знову писав до Колегії і знову не отримував відповіді…

Проте за цей час Петро Іванович написав латиною і надрукував чотири власні книги, переклав і надрукував багато статей з «Великої Французької Енциклопедії» Д. Дідро, які сприяли створенню української і російської медичної термінології. Він першим серед медиків підняв питання про викладання медицини не латинською, а російською мовою. Також переклав з німецької на латинську і підготував до друку працю професора Лейденського університету Йогана Фридеріка Шрайбера (Schreiber, 1705–1760), яка довгий час вважалася одним з найкращих підручників з діагностики і терапії в Європі: “Manuductio ad cognoscendos et curandos morbos …”. Наш співвітчизник доповнив працю німецького вченого власним описом жіночих та дитячих хвороб.

Результат пошуку зображень за запитом "«Великої Французької Енциклопедії» Д. Дідро"

Д. Дідро та його «Велика Французька Енциклопедія»

Науковець просив дозволу Медичної Колегії надрукувати цей посібник, але так його і не отримав. Тоді він без схвали надрукував його, а в передмові сказав кілька не дуже ласкавих слів про вище госпітальне керівництво, не називаючи імен. Це остаточно розгнівило Колегію і вона видала розпорядження про те, щоб відібрати у автора всі екземпляри передмови і знищити їх. Але розпорядження надійшло з запізненням і вже не могло бути виконане.

Один із примірників цієї книжки (Москва: друкарня Московського університету, 1768) нині зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Цей примірник цікавий ще й тим, що має на форзаці дарчий напис П. Погорецького своєму другові – останньому генеральному судді України Якимові Сулимі (1717–1818), який теж був свого часу студентом Києво-Могилянської академії.

Після цього випадку Медична Колегія вирішила показово покарати Погорецького і для цього зарахувала його в Сибірський корпус. Таким чином, Петро Іванович був остаточно позбавлений можливості займатися викладанням, до якого він готувався з такими великими зусиллями. Він відмовився їхати до Сибіру, пояснивши, що не для того він навчався і що він хоче залишитися вчителем у Госпітальній школі хоча б і без державного утримання.

Такою відповіддю Погорецький дав, нарешті, своїм ворогам законну зброю проти самого себе, і вони негайно нею скористалися. Колегія викликала його до Петербургу для того, щоб арештувати і передати до суду. Тоді Погорецький уже був згоден їхати до Сибірського корпусу, але Колегія не прийняла його виправдань, і коли він подав у відставку, вона не випускала його зі своїх рук. Тільки втручання імператриці Катерини ІІ дозволило П. Погорецькому уникнути ув’язнення. Вона підписала іменний указ про його звільнення від служби 4 червня 1769 року.

У 1771 р. український вчений добровільно взяв участь у ліквідації епідемії чуми в Москві, сам захворів на легку форму цієї хвороби, спостерігаючи за перебігом якої, Данило Самойлович дійшов висновку про можливість щеплень проти чуми.

Данило Самойлович

В останні роки життя П.І. Погорецький займався приватною лікарською справою. Помер близько 1780 року. Цікаво, що 1781-му популярна енциклопедична праця Шрайбера – Погорецького була перекладена російською мовою іншим видатним українським медиком, вченим-енциклопедистом, основоположником вітчизняного і російського наукового акушерства та фітотерапії – Нестором Амбодиком-Максимовичем (1744–1812), і видана в Петербурзі.

У 1820 році, через майже 30 років після смерті Погорецького, історик медицини Вільгельм Ріхтер писав про нього наступне: «Лікар Погорецький виконував в столиці медичну практику з великою відзнакою. Добре ставлення до нього, як до лікаря вченого і душевного, збереглося і досі у багатьох мешканців Москви, які знали його особисто. Численна відбірна і прекрасна бібліотека доводить схильність до вправ і широку обліковість».

Результат пошуку зображень за запитом "книги 18 ст"

Дійсно, як свідчать дослідники, вчений-медик був бібліофілом і збирав колекцію книжок, в якій були видання не тільки медичної тематики. У відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського на примірнику плантенівського четвертого видання творів Сенеки “Opera” (Антверпен, 1652), підготовленого Юстом Ліпсієм, зберігається власноручний запис Петра Погорецького латиною: “Ця книга Сенеки … була придбана з бібліотеки Альберта І.І., професора богослов’я Лугдуно-Батавської Академії, якому колись дісталася у нагороду від схоліархів; тепер же придбана для моєї колекції книг за деяку суму грошей і внаслідок подяки й дружби з Фіалкусціанського музею, пам’ять про який з величезною пошаною зберігається і завжди зберігатиметься. 1 червня 1764. Кандидат медицини Погорецький”.