[:ru]Верный клятве Гиппократа[:ua]Вірний клятві Гіппократа[:]

[:ru]

В 1734 году в семье священника села Черногородки Ивана Погорецкого родился сын Петр, в будущем – известный украинский ученый, доктор медицины, педагог, пионер на ниве перевода медицинских учебников, один из ближайших соратников основателя отечественной эпидемиологии Даниила Самойловича –Сущинского.

В 15-ти летнем возрасте парень поступил в Киево-Могилянскую Духовную Академию, а через 8 лет уехал в Петербург и 30 сентября 1757 г. устроился учеником в Санкт-Петербургский Адмиралтейский госпиталь, 22 мая 1758 г. повышен, по результатам экзамена, в подлекари того же госпиталя, а 30 июня 1760 г. получил звание врача и был переведен в Петербургский Генеральный Госпиталь.

Весной следующего года Петр Иванович, в числе десяти наиболее способных молодых врачей, был послан в Лейден для научного усовершенствования. Из Штатс-конторы ему был назначен двойной оклад (360 рублей в год) и дана инструкция: обязательно докладывать Медицинской Коллегии через каждые полгода о своих успехах и  лекциях, которые он слушает. В Лейдене Погорецкий посещал лекции Альбина старшего по физиологии, которую изучали на основе препаратов; патологии и химии – у Гаубия, materiae-medicae – у фон-Роена и экспериментальной физики – у Лалемана; кроме того, он слушал частные курсы геометрии, тригонометрии и ботаники.

В Лейдене Погорецкий напечатал диссертацию о «полуметалле никеле», добавив к ней статью, в которой он рассматривал народные взгляды на возникновение язв и нагноений (так называемый «волос» и др.). Защитив эту диссертацию в 1765 г. в Лейдене, он получил степень доктора медицины и в сентябре того же года вернулся в Петербург, где, после экзамена в Коллегии, ему позволили практиковать в России, в качестве доктора медицины.

В октябре 1765 года Петра Ивановича назначили в Московский Генеральный Госпиталь для обучения фармакологии и диагностики подлекарей и учеников в Медико-хирургическом Училище, что размещалось при госпитале. Переехав в Москву, Погорецкий загорелся новой работой, надеясь применить широкий запас знаний, полученный им в течение 16-летнего обучения. Он ознакомился со стилем преподавания в госпитале, составил программу собственных занятий и, убедившись в необходимости различных преобразований в учебной части школы, составил и направил Государственной Медицинской Коллегии подробный рапорт, в котором давал Коллегии смелые советы и указывал на совершенно ненаучное и неверное состояние преподавания.

Его идеи по усилению практической подготовки врачей, расширению библиотеки, изучению и использованию целебных свойств растений ботанического сада было воспринято как необоснованная критика. Это быстро настроило против него Коллегию. Но поскольку все его замечания были правдивы, то Главный Директор Коллегии, барон А.И. Черкасов поручил секретарю Коллегии Пеккену рассмотреть его докладную и дать на нее ответ.

Пеккен признал справедливость всех требований Погорецкого, но совсем не отреагировал на заданный им вопрос о числе российских учеников и немцев. Мнение Пеккена было переведено на русский язык в виде ответа Погорецкому, и Коллегия, очевидно, опасаясь Черкасова, постановила послать ее Погорецкому, но не послала.

В то время все врачебное дело в Российской Империи была исключительно в руках немцев. Петр Первый открыл школы, чтобы учить российских врачей, но во все школы ученики набирались, главным образом, из немцев. Только в школе Московского Госпиталя знаменитый Бидлоо действовал иначе, но при Погорецком главным врачом этого Госпиталя был Даль, который вместе с другими сотрудниками поддерживал немцев и начал притеснять пионера на ниве перевода медицинских учебников, который осмелился бороться с немецким влиянием.

Следовательно, ни мнение Пеккена, ни основанное на нем постановление Коллегии не были объявлены Погорецкому, который был очень расстроен молчанием и невозможностью привести в школу вместо мертвой рутины новые научные веяния.

Госпитальное руководство и сотрудники устраивали ему неприятность за неприятностью. Даль и Энгель мешали его занятиям, отправляя учеников по госпитальным делам во время назначенного им практического изучения растений и т.д. Больше всего его огорчало отсутствие учебников. Он снова писал Коллегии и снова не получал ответа…

Однако за это время Петр Иванович написал на латыни и напечатал четыре собственные книги, перевел и напечатал много статей с «Великой Французской Энциклопедии» Д. Дидро, которые способствовали созданию украинской и российской медицинской терминологии. Он первым среди медиков поднял вопрос о преподавании медицины не на латинском, а на русском языке. Также перевел с немецкого на латинский и подготовил к печати труд профессора Лейденского университета Иоганна Фридерика Шрайбера (Schreiber, 1705-1760), который долгое время считался одним из лучших учебников по диагностике и терапии в Европе: “Manuductio ad cognoscendos et curandos morbos …”. Наш соотечественник дополнил труд немецкого ученого собственным описанием женских и детских болезней.

Ученый просил разрешения Медицинской Коллегии напечатать это пособие, но так его и не получил. Тогда он без одобрения напечатал его, а в предисловии сказал несколько не слишком лестных слов о высшем госпитальном руководстве, не называя имен. Это окончательно разгневало Коллегию и она выдала распоряжение о том, чтобы отобрать у автора все экземпляры предисловия и уничтожить их. Но распоряжение поступило с опозданием и уже не могло быть выполнено.

Один из экземпляров этой книги (Москва: типография Московского университета, 1768) в настоящее время хранится в отделе старинных и редких изданий Национальной библиотеки Украины имени В.И. Вернадского. Этот экземпляр интересен еще и тем, что имеет на форзаце дарственную надпись П. Погорецкого своему другу – последнему генеральному судье Украина Якиму Сулиме (1717-1818), который тоже был в свое время студентом Киево-Могилянской академии.

После этого случая Медицинская Коллегия решила показательно наказать Погорецкого и для этого зачислила его в Сибирский корпус. Таким образом, Петр Иванович был окончательно лишен возможности заниматься преподаванием, к которому он готовился с такими большими усилиями. Он отказался ехать в Сибирь, объяснив, что не для того он учился и что он хочет остаться учителем в Госпитальной школе хотя бы и без государственного содержания.

Таким ответом Погорецкий дал, наконец, своим врагам законное оружие против самого себя, и они немедленно им воспользовались. Коллегия вызвала его в Петербург для того, чтобы арестовать и предать суду. Тогда Погорецкий уже был согласен ехать в Сибирский корпус, но Коллегия не приняла его оправданий, и когда он подал в отставку, она не выпускала его из своих рук. Только вмешательство императрицы Екатерины II позволило П. Погорецкому избежать заключения. Она подписала именной указ о его увольнении от службы 4 июня 1769 года.

В 1771 году выдающийся украинский ученый добровольно принял участие в ликвидации эпидемии чумы в Москве, сам заболел легкой формой этой болезни, наблюдая за ходом которой другой украинский врач, Даниил Самойлович, пришел к выводу о возможности прививок против чумы.

В последние годы жизни Погорецкий занимался частным врачебным делом. Умер около 1780 года. Интересно, что 1781-м году популярный энциклопедический труд Шрайбера – Погорецкого был переведен на русский язык другим выдающимся украинским медиком, ученым-энциклопедистом, основоположником отечественного и российского научного акушерства и фитотерапии – Нестором Амбодиком-Максимовичем (1744-1812), и издан в Петербурге.

В 1820 году, спустя почти 30 лет после смерти Погорецкого, историк медицины Вильгельм Рихтер писал о нем следующее: «Врач Погорецкий выполнял в столице медицинскую практику с большим отличием. Хорошее отношение к нему, как к врачу ученому и душевному, сохранилось до сих пор у многих жителей Москвы, которые знали его лично. Многочисленная прекрасная библиотека доказывает склонность к упражнениям и широкую учетность».

Действительно, как свидетельствуют исследователи, ученый-медик был библиофилом и собирал коллекцию книг, в которой были издания не только медицинской тематики. В отделе старопечатных и редких изданий Национальной библиотеки Украины имени В.И. Вернадского на экземпляре плантеновского четвертого издания произведений Сенеки “Opera” (Антверпен, 1652), подготовленного Юстом Липсием, сохранилась собственноручная запись Петра Погорецкого на латыни: “Эта книга Сенеки … была приобретена из библиотеки Альберта И.И., профессора богословия Лугдуно-Батавской Академии, которому когда-то досталась в награду от схолиархов; теперь же приобретена для моей коллекции книг за некоторую сумму денег и в результате благодарности и дружбы с Фиалкусцианского музея, память о котором с огромным уважением хранится и всегда будет сохраняться. 1 июня 1764. Кандидат медицины Погорецкий”.

[:ua]

1734 року в родині священика села Чорногородки Івана Погорецького народився син Петро. В майбутньому – відомий український вчений, доктор медицини, педагог, піонер на ниві перекладу медичних підручників, один з найближчих соратників засновника вітчизняної епідеміології Данила Самойловича-Сущинського (1742–1804).

В 15-ти річному віці хлопець поступив до Києво-Могилянської Духовної Академії, а через 8 років поїхав до Петербурга і 30 вересня 1757 р. влаштувався учнем у Санкт-Петербурзький Адміралтейський госпіталь, 22 травня 1758 р. підвищений, за результатом іспиту, в підлікарі того ж госпіталю, а 30 червня 1760 р. отримав звання лікаря і був переведений до Петербурзького Генерального Госпіталю.

Навесні наступного року Петро Іванович, в числі десяти найбільш здібних молодих лікарів, був посланий до Лейдену для наукового вдосконалення. Йому був призначений з Штатс-контори подвійний оклад (360 рублів на рік) і дана інструкція: обов’язково доповідати Медичній Колегії через кожні півроку про свої успіхи і про лекції, які він слухає. В Лейдені Погорецький відвідував лекції Альбіна старшого по фізіології, яку вивчали на основі препаратів; патології і хімії – у Гаубія, materiae-medicae – у фон-Роена і експериментальної фізики – у Лалемана; крім того, він слухав приватні курси геометрії, тригонометрії і ботаніки.

В Лейдені Погорецький надрукував дисертацію про «напівметал нікель», додавши до неї статтю, в якій він розглядав народні погляди на виникнення язв і нагноєнь (так званий «волос» та ін.). Захистивши цю дисертацію в 1765 р. в Лейдені, він отримав ступінь доктора медицини і у вересні того ж року повернувся до Петербургу, де, після екзамену в Колегії, йому дозволили практикувати в Росії, в якості доктора медицини.

В жовтні 1765 року Петра Івановича призначили в Московський Генеральний Госпіталь для навчання фармакології і діагностиці підлікарів та учнів у Медико-Хірургічному Училищі, що розміщувалось при госпіталі. Переїхавши до Москви, Погорецький запалився новою роботою, сподіваючись застосувати на батьківщині широкий запас знань, отриманий ним протягом 16-річного навчання. Він ознайомився зі стилем викладання в госпіталі, склав програму власних занять і, переконавшись у необхідності різноманітних перетворень в навчальній частині школи, склав і надіслав Державній Медичній Колегії докладний рапорт, в якому давав Колегії сміливі поради і вказував на абсолютно ненауковий і невірний стан викладання.

Його ідеї щодо посилення практичної підготовки лікарів, розширення книгозбірні, вивчення і використання цілющих властивостей рослин ботанічного саду було сприйнято як безпідставну критику. Це швидко налаштувало проти нього Колегію, але оскільки всі його зауваження були правдиві, то Головний Директор Колегії, барон О.І. Черкасов доручив секретарю Колегії Пеккену розглянути його доповідну і дати на неї відповідь.

Пеккен визнав справедливість всіх вимог Погорецького, але зовсім не відреагував на поставлене ним запитання про число російських учнів і німців. Думка Пеккена була перекладена російською мовою у вигляді відповіді Погорецькому, і Колегія, очевидно, побоюючись Черкасова, постановила послати її Погорецькому, але не послала.

У той час вся лікарська справа в Російській Імперії була виключно в руках німців. Петро Перший відкрив школи, щоб навчати російських лікарів, але в усі школи учні набирались, головним чином, із німців. Тільки в школі Московського Госпіталю знаменитий Бідлоо чинив інакше, але при Погорецькому головним лікарем цього Госпіталю був Даль, який разом з іншими співробітниками підтримував німців й почав утискати піонера на ниві перекладу медичних підручників, який насмілився боротися з німецьким впливом.

Отже, ні думка Пеккена, ні заснована на ній постанова Колегії, не були оголошені Погорецькому, який був дуже засмучений її мовчанням і неможливістю привести в школу замість мертвої рутини нові наукові віяння.

Госпітальне керівництво і співробітники влаштовували йому неприємність за неприємністю. Даль і Енгель заважали його заняттям, відправляючи учнів у госпітальних справах підчас призначеного ним практичного вивчення рослин і т.д. Більш за все його засмучувала відсутність підручників. Він знову писав до Колегії і знову не отримував відповіді…

Проте за цей час Петро Іванович написав латиною і надрукував чотири власні книги, переклав і надрукував багато статей з «Великої Французької Енциклопедії» Д. Дідро, які сприяли створенню української і російської медичної термінології. Він першим серед медиків підняв питання про викладання медицини не латинською, а російською мовою. Також переклав з німецької на латинську і підготував до друку працю професора Лейденського університету Йогана Фридеріка Шрайбера (Schreiber, 1705–1760), яка довгий час вважалася одним з найкращих підручників з діагностики і терапії в Європі: “Manuductio ad cognoscendos et curandos morbos …”. Наш співвітчизник доповнив працю німецького вченого власним описом жіночих та дитячих хвороб.

Науковець просив дозволу Медичної Колегії надрукувати цей посібник, але так його і не отримав. Тоді він без схвали надрукував його, а в передмові сказав кілька не дуже ласкавих слів про вище госпітальне керівництво, не називаючи імен. Це остаточно розгнівило Колегію і вона видала розпорядження про те, щоб відібрати у автора всі екземпляри передмови і знищити їх. Але розпорядження надійшло з запізненням і вже не могло бути виконане.

Один із примірників цієї книжки (Москва: друкарня Московського університету, 1768) нині зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Цей примірник цікавий ще й тим, що має на форзаці дарчий напис П. Погорецького своєму другові – останньому генеральному судді України Якимові Сулимі (1717–1818), який теж був свого часу студентом Києво-Могилянської академії.

Після цього випадку Медична Колегія вирішила показово покарати Погорецького і для цього зарахувала його в Сибірський корпус. Таким чином, Петро Іванович був остаточно позбавлений можливості займатися викладанням, до якого він готувався з такими великими зусиллями. Він відмовився їхати до Сибіру, пояснивши, що не для того він навчався і що він хоче залишитися вчителем у Госпітальній школі хоча б і без державного утримання.

Такою відповіддю Погорецький дав, нарешті, своїм ворогам законну зброю проти самого себе, і вони негайно нею скористалися. Колегія викликала його до Петербургу для того, щоб арештувати і передати до суду. Тоді Погорецький уже був згоден їхати до Сибірського корпусу, але Колегія не прийняла його виправдань, і коли він подав у відставку, вона не випускала його зі своїх рук. Тільки втручання імператриці Катерини ІІ дозволило П. Погорецькому уникнути ув’язнення. Вона підписала іменний указ про його звільнення від служби 4 червня 1769 року.

У 1771 р. український вчений добровільно взяв участь у ліквідації епідемії чуми в Москві, сам захворів на легку форму цієї хвороби, спостерігаючи за перебігом якої, Данило Самойлович дійшов висновку про можливість щеплень проти чуми.

В останні роки життя П.І. Погорецький займався приватною лікарською справою. Помер близько 1780 року. Цікаво, що 1781-му популярна енциклопедична праця Шрайбера – Погорецького була перекладена російською мовою іншим видатним українським медиком, вченим-енциклопедистом, основоположником вітчизняного і російського наукового акушерства та фітотерапії – Нестором Амбодиком-Максимовичем (1744–1812), і видана в Петербурзі.

У 1820 році, через майже 30 років після смерті Погорецького, історик медицини Вільгельм Ріхтер писав про нього наступне: «Лікар Погорецький виконував в столиці медичну практику з великою відзнакою. Добре ставлення до нього, як до лікаря вченого і душевного, збереглося і досі у багатьох мешканців Москви, які знали його особисто. Численна відбірна і прекрасна бібліотека доводить схильність до вправ і широку обліковість».

Дійсно, як свідчать дослідники, вчений-медик був бібліофілом і збирав колекцію книжок, в якій були видання не тільки медичної тематики. У відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського на примірнику плантенівського четвертого видання творів Сенеки “Opera” (Антверпен, 1652), підготовленого Юстом Ліпсієм, зберігається власноручний запис Петра Погорецького латиною: “Ця книга Сенеки … була придбана з бібліотеки Альберта І.І., професора богослов’я Лугдуно-Батавської Академії, якому колись дісталася у нагороду від схоліархів; тепер же придбана для моєї колекції книг за деяку суму грошей і внаслідок подяки й дружби з Фіалкусціанського музею, пам’ять про який з величезною пошаною зберігається і завжди зберігатиметься. 1 червня 1764. Кандидат медицини Погорецький”.

[:]