Василь Кук, УПА і астрономія

Коли останнього легендарного головнокомандувача Української повстанчої армії радянські агенти-бойовики затримали в лісі неподалік села Кругів (тепер Золочівський район Львівщини), то вилучили в нього десятки різних речей. Серед «знахідок» був і блокнот у шкіряній оправі із записами-«прогнозами» точного часу сходу та заходу сонця й місяця на кожен день, з квітня по грудень. Виходить, Василь Степанович стежив за рухом небесних тіл? Але навіщо?

Загалом у блокноті «в клітинку» Василь Кук відвів на «астрономічні прогнози» вісімнадцять сторінок. Записи кульковою ручкою синього кольору (у накреслених власноруч п’яти вертикальних колонках) провадив особисто, почерк його.

До першої з колонок автор зверху вниз вніс числа місяця. В другу занотував відповідні цим числам дні тижня. До третьої, навпроти інформації про число та день, «проставив» точний час (до хвилини) сходу й заходу сонця. Четверта колонка «складалася», відповідно, з годин і хвилин появи й «зникнення» Місяця. Там само – «освітлений» час діб.

Блокнот Василя Кука

Червоним Кук «забарвив» ті «діапазони» ночей, коли світив місяць. Синім – коли його на небі не було видно. На деяких сторінках червоне та синє останній командир УПА «доповнював» ще й значками згаданих небесних тіл. При чому величина місяця у нього різна (отже, стежив за його фазами). Також іноді червоні та сині «діапазони» одне на одного «налягають». Так автор позначав ті моменти доби, коли в небі і сонце сяяло, і місяць «поблимував».

Недоліком «місячно-сонячного» календаря Василя Степановича є те, що він не містить жодної згадки про рік, якого стосувалися «передбачення». Але допомагає визначити який був рік наступне: кожна з таблиць календаря та її «вміст» «оформлені» чітким каліграфічним почерком, немає закреслень, слідів стирання цифр, слів чи рядків. Тому логічно припустити, що Василь Степанович усі їх намалював й заповнив за один-два рази, не більше. Утім, частину записів на інші теми, які не стосуються календаря, в блокноті Кук занотував не ручкою, а грифельним олівцем. Хоча ці нотатки вже згасають, неозброєним оком видно, що стосуються різних дат, від 1947 року до весни 1954-го. Отож, можлива хронологія ведення блокнота «звужується» до цього часового відтинку.

Світлина з невідомими повстанцями. Позаду – сутінки. Саме такий, темний час був для українських повстанців можливістю непоміченими перейти з “точки А” у “точку Б”, вибратися з ворожого оточення, зненацька вчинити якусь акцію проти ворогів тощо. (Фото з фондів ГДА СБУ. Надане дослідником Ігорем Марчуком)

Але нам треба встановити точний рік «місячно-сонячного» календаря Василя Степановича! Відтак, ми вирішили порівняти записані в ньому «щодобові» години й хвилини сходу та заходу місяця та сонця з тими, що були кожної доби з 1947 по 1954 рік. Останні, за порадою сучасного астронома Юлія Лавренка, знайшли на одному з допоміжних для поціновувачів науки про розміщення, рух, будову та походження небесних тіл сайтів. Цей ресурс дає «годинну» інформацію «за Києвом», тобто згідно з часовим поясом, у якому перебувають українські території.

Порівняння показує, що календар майже повністю співпадає із астрономічним на 1954 рік.

Проілюструємо на прикладі «найкраще» освітлених 21 і 22 червня. Отже, за Куком, 21 числа, в понеділок, місяць мав «вигулькнути» о 23.51, а «сховатися» наступного дня о 10.13. Порівняємо з «київським» календарем на 1954 рік: «понеділковий» місяць сходитиме о 23.50, час заходу – наступної доби о 10.07.

Співпадає, як бачимо, не ідеально. Але це не біда. Розходження між моментами сходів і заходів на кілька хвилин і в інших місцях цих двох календарів. Звідки такі мінімальні розходження взялися? Тут треба звернути увагу на їх географічну «прив’язку». На відміну від «київського», календар Кука відображає «наближення» до наступного, західнішого часового поясу. Нагадаємо, що Василь Степанович із цим своїм календарем потрапив у радянські руки далеко від Києва, на Львівщині, усього за 150-170 кілометрів від польського кордону.

Світлина з невідомими повстанцями. Позаду – сутінки. Саме такий, темний час був для українських повстанців можливістю непоміченими перейти з “точки А” у “точку Б”, вибратися з ворожого оточення, зненацька вчинити якусь акцію проти ворогів тощо. (Фото з фондів ГДА СБУ. Надане дослідником Ігорем Бігуном)

Звідки така точність? Невже Василь Кук сам щодоби «знімав показники» й прогнозував поведінку небесних світил «на завтра»? Тоді йому, юристу за освітою, знадобилися б знання астрономії, хоча б найпростіше астрономічне приладдя. Приміром, візьмемо справу визначення часу сходу й заходу сонця. Їх можна «передбачити», якщо відомі широта та довгота певної місцевості, «межа» дня та ночі й різниця між місцевим часом та часом за Грінвічем. Чи робив усе це Кук?

Є лише опосередковані докази того, що головнокомандувач «читав» широту та довготу. Адже під час затримання в травні 1954-го в нього вилучили три мапи: 1). Золочівського, Олеського, Підкаменського й інших районів Львівщини, 2). Бережанського, Поморянського районів Львівської області, «порубіжного» Перемиського району та Рогатинського району Івано-Франківської області, 3). Заложцівського району Тернопільської області.

Але оскільки хронологічний діапазон сонячно-місячного календаря Василя Кука сягає кінця 1954-го, тобто «забігає» на багато місяців уперед з моменту затримання чоловіка в травні, вочевидь він його уклав за раз. Коли? Наприклад – у березні 1954 року, тому що нижня хронологічна межа календаря – квітень. За усіма ознаками, Василь Степанович просто переписав всі «подобові» відомості про години сходу й заходу сонця та місяця із якогось «фабричного» відривного календаря на 1954 рік, роздобутого, наприклад, десь у Львові наприкінці 1953-го.

Блокнот Василя Кука

Цікава деталь – у календарі Кука трапляються «групи» днів, які він позначив прямими лініями. Вони накреслені червоним олівцем. Вірогідно, останній головнокомандувач так позначив періоди, найсприятливіші для «нічних переходів».

Що прикметно, на допиті 14 червня 1954-го Василь Степанович представив слідчому (заступнику начальника слідчого управління КДБ при Раді Міністрів УРСР Майорову) цей свій календар, як універсальний, тобто на кожен рік. «Для нас, учасників націоналістичного підпілля, усі ці відомості мали важливе значення, оскільки всі зв’язки й пересування здійснювалися нами вночі. Саме тому нам потрібно було заздалегідь точно знати, яка буде ніч – місячна чи ні, темна чи світла. З цією метою і створений вказаний календар, який мною використовувався в період перебування у націоналістичному підпіллі»,– заявив він.

До речі, працівники радянської спецслужби ще влітку 1949 року знали про схильність Кука до нічних подорожей «під місяцем». Вони «вирахували», що той, зокрема, вирушає на розмови з колегами по підпіллю перед жнивами, а повертається, коли вони закінчилися. А як відомо, за народною традицією косовиця починається після свята святого Прокопа (21 липня), а завершується до кінця серпня.

Як «доводить» календар Кука, у 1954 році на цей період складалися дуже сприятливі передумови для нічних мандрів. Адже від 17 до 22 липня ясний місяць у спадаючій фазі (після повні 16 числа) світив практично всю ніч! Після наступної повні 14 серпня впродовж 15-20 чисел тривала спадаюча фаза, достатньо сприятлива для подорожування вночі.

…Моменти, коли освітлена частина доби коротка, в повстанському середовищі цінувалися не менше. Адже, не привертаючи увагу противника, в «безмісячну» ніч можна було малопоміченими організувати якусь акцію проти ворогів, перейти від них у безпечне місце, відбити напад.

Згадаймо найбільший бій УПА під Гурбами (квітень 1944 року). Загальний відступ упівців почався у ніч на 25 число. «Ніч темна. Довкола Гурбенського лісу ворожі ракети час від часу стріляють у небо. Треба пробиратися дуже тихо поміж ворожими заставами», – згадував епізод очевидець Микола Андрощук.

Блокнот Василя Кука

Інший приклад – наступ Перемиського куреня УПА на польську прорадянську залогу містечка Бірча (нині село у Підкарпатському воєводстві Польщі). Він розпочався 7 січня 1946 року о 3-ій ночі. Адже того дня, після повні третього числа, шанси розгледіти місяць на небі дорівнювали практично нулю.

Окрім фаз активності місяця й сонця, українські повстанці мусили враховувати в своїй тактиці й можливі «сюрпризи» небесної канцелярії, як то хмарність чи опади.

Василь Кук

Розшуком Василя Степановича (оперативний захід «Пастка») керував перший відділ 4-го Управління КДБ УРСР на чолі з полковником Петром Свердловим (Вєдєнєєв Д. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945 – 1980-ті роки: Монографія. – К.: К.І.С., 2007. – С. 274.). Дощової ночі 23 травня 1954 року, завдяки допомозі провокаторів, його з дружиною Уляною Крюченко («Оксана») захопили агенти-бойовики МВС УРСР. Це сталося в іванцівському лісовому масиві колишнього Олеського району Львівщини (тепер – ліс на північ від с. Кругів Золочівського р-ну Львівської обл.) (Веденеев Д. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. – К.: К.І.С., 2007. – С. 37.). Того ж дня співробітники згаданого першого відділу, а саме заступник начальника майор Григорій Клименко, старший оперуповноважений лейтенант Валентин Агеєв й оперуповноважений лейтенант Кирилюк, склали протокол обшуку заарештованого. В ньому описали все, що лежало в темно-синьому речовому мішку з тканини та цератовій сумці (з клейонки) коричневого кольору (Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф. 6. – Спр. 51895. – Т. 1. – Арк. 17.). Повний перелік, разом із «трофейними» документами та матеріалами включно, міститься на 9-и сторінках і нараховує 114 позицій (Там само. – Арк. 17.). Речі, незабаром після виявлення, було передано на склад господарського відділу центрального апарату КДБ УРСР у Києві.