Кий-інформ побувало на батьківщині самобутніх художників і дізналось сумну історію народних геніїв та села, 100 років тому добре відомого за кордоном.
Вражаюча історія
Нині мало хто пам’ятає, що на початку ХХ ст. село Вербівка (нині Черкаська обл.) було яскравим центром передового мистецтва авангарду. Тут створювали вишивки за ескізами не кого небудь, а всесвітньо відомих Казимира Малевича, Олександри Екстер та інших художників супрематистів, які прагнули відійти від художніх канонів та усталених традицій.
Саме у вишивці, мистецтві давньому і глибоко народному, художники авангарду побачили можливість втілення своїх сміливих задумів. Це був експеримент світового рівня і той випадок, коли співпраця професійних художників з народними майстрами декоративного розпису та вишивальницями Вербівки, дала несподівані результати.
Чимало дослідників важають, що Василь Довгошия заклав у малюнок глибокий сенс. В образі загнаного зайця присутні синьо–жовті кольори.
Серед майстрів та майстринь Вербівки особливо яскраво заявили про себе Євмен Пшеченко та Василь Довгошия. Багато в чому українські народні генії допомогли досвідченим художникам осягнути глибину архаїчних символів та кольорів, що значним чином вплинуло на подальший розвиток мистецтва авангарду.
Красномовним доказом таланту українських митців була їхня участь, в складі вербівської майстерні, у найпрестижніших виставках в царській Росії та за кордоном протягом тривалого часу. Вони обидва народились у Вербівці і обидва застосовували у роботах вишукані кольорові сполучення та небачений до того символічний зміст.
У передмові до унікального каталогу 1915 року, що нині зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, всесвітньо відома художниця Олександра Екстер писала: «..маємо за честь представити на виставку серію ескізів Євмена Пшеченко, які є зразком сучасного народного живопису».
Каталог і є прямим доказом співпраці Казимира Малевича та народних майстрів з майстернею села Вербівка.
Роботам цих вербівчан аплодували Німеччина, Франція та це не врятувало їх від лютої смерті, як і мільйони інших українців, життя яких ламалися у молосі штучного Голодомору в Україні 1932-1933 років. Нині спогади свідків злочину більшовицької влади відкривають моторошну картину трагедії, яка охопила практично всю підконтрольну їй Україну. Іноді здається, що долі людей розчинилися у загальнонаціональній трагедії. Як, приміром, образ Василя Довгошиї, жодної світлини якого не збереглось.
Нам вдалось побувати у нинішній Вербівці – селі, що поволі вмирає. Лише небайдужі, серед яких вчителі та родичі майстрів, прагнуть зберегти пам’ять про величне минуле свого села та талановитих земляків.
Чи не єдиними свідками минулої слави та трагедії, яку спричинила радянська влада, лишаються будівля колишньої вишивальної майстерні та старовинна дерев’яна, козацька церква Різдва Богородиці. З часів безбожної радянщини вона так і стоїть без бань. Зберегти святиню, на початку становлення радянської влади, вдалося дивом завдяки брату Василя Довгошиї, який на той момент був сільським головою.
Прокрустове ложе соцреалізму
Парадокс, але така яскрава сторінка українського мистецтва, як авангардна вшивка не може претендувати на статус нематеріальної культурної спадщини. Бо не мала змоги бути успадкованою мистецькими спільнотами чи іншими народними майстрами. Розвиток цього унікального напряму був штучно перерваний в часи радянського соцреалізму. З малюнків сповнених народного наїву не зрозуміло чим вони могли не догодити партійним номенклатурникам від мистецтва. Проте, якщо ескізи та роботи професійних художників супрематистів нещадно нищились, то деякі ескізи народних майстрів-новаторів Вербівки збереглися.
Доля малюнків Євмена Пшеченка та Василя Довгошиї непересічна. Вони створювались у минулому сторіччі, і тоді ними захоплювались відвідувачі найпрестижніших мистецьких салонів. В середині 60-х років, ХХ ст. ескізи до вишивок дивом повернулись з Росії в Україну і пролежали непотрібними в запасниках радянського музею не одне десятиліття. І почали відтворюватись у вишивці, нашими сучасниками, лише на початку нової ери. Страшно подумати, що Україна могла назавжди втратити ескізи народних геніїв, якби не український журналіст Григорій Мєстечкін, який зміг повернути малюнки з Москви до Києва.
Ескізи народних геніїв наділені дивовижною енергетикою і увійшли до експозиції першого онлайн-музею Української вишивки авангарду. Переглянути можна за посиланням. .http://www.uaheritage.com/%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%bf%d0%be%d0%b7%d0%b8%d1%86%d1%96%d1%8f/
Немає більшої шани для митця, ніж лишитись у пам’яті нащадків. І наступного разу, коли запалюватимете на вікні свічку пам’яті не забудьте згадати добрим словом самобутніх митців України, найкращі твори яких, не народились через штучний голод – спосіб терору і винищення населення волелюбної і незбагненної для «червоних» умів України.
Світлана Махонько
