Українську повстанську армію (УПА) називають феноменом 20-го століття, адже вона стала єдиною збройною силою на території Радянського Союзу, яка в роки Другої світової одночасно протистояла і нацистській Німеччині і сталінському режиму.
Долгое время общество пребывало в плену мифов, утверждавших, что революционное крыло Организации украинских националистов (бандеровцы) воевали в рядах Вермахта, принимали участие в Холокосте и «стреляли в спину советской армии». Но факты, которые можно настии в рассекреченных архивах НКВД – КГБ, говорят об ином.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
При помощи сравнительного анализа документов УПА, свидетельств советских и немецких оккупационных властей, мы сможем найти золотую середину и наконец-то ответить на вопрос: «Что же происходило на самом деле?»
В августе 1939-го СССР и нацистская Германия подписали тайный протокол Молотова – Риббентроппа определивший зоны влияния этих стран в Восточной Европе. В результате передела Польши, в состав Советского Союза, были включены отошедшие ей после Первой мировой этнические украинские территории Галичины и Волыни. Впереди были два года «осовечивания» и репрессии советских карательных органов против интеллигенции и украинских патриотов.
Степан Лесив – директор историко—мемориального музея Степана Бардеры
Когда в 1939-м пришли советские войска, народ их принял празднично. С хлебом-солью и сине-желтой символикой. Но когда люди увидели, что их символику уничтожают, когда спустя месяц они стали свидетелями арестов украинских семей и их выселения. Люди поняли, кто на самом деле пришёл.
Этот период стал наиболее тяжелым в истории ОУН. Членам организации довелось впервые столкнуться с репрессивной машиной НКВД.. В результате, по разным данным, были арестованы и убиты от 16-ти до 35-ти тысяч человек. Накануне советско-германской войны 1941-45 годов, ОУН старалась «всеми силами противостоять большевистской оккупации Западных регионов края». Конечной целью борьбы украинский националистов было создание суверенной украинской державы, но как оказалось, её возникновение не вписывалось в планы СССР и Третьего рейха.
Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
Германия пришла на украинские земли, чтобы найти тут новые колонии, а не равноправных союзников или независимое государство.
В июне 41-го, в оккупированном гитлеровцами Львове, Украинское Национальное собрание провозгласило «Акт восстановления украинской государственности», Желая продолжить традиции Украинской народной республики 1917-го -20 -го годов. Для гитлеровцев Акт стал полной неожиданностью. О произошедшем были оповещены первые чины Рейха, которые через представителей львовского командования, требовали отозвать судьбоносный документ.
Обнародование десятков немецких донесений, в своё время, стало открытием. Заставив задуматься – насколько непримиримыми врагами для фашистской Германии были ОУНовцы бандеровского крыла.
Это выдержка из приказа СД №106, датированная 25 ноября 1941 года.
«Неоспоримо установлено, что движение Бандеры готовит восстание, цель которого – создание независимой Украины. Все активисты движения Бандеры должны бать немедленно арестованы и после основательного допроса – тайно уничтожены»
Следующее нацистское донесение датировано февралём 1942-го.
«Перехваченные документы, как и признания недавно арестованных людей Бандеры, в очередной раз доказывают, что привлечение сторонников движения Бардеры в целях сотрудничества – невозможно. А значит, есть единственный путь – полное уничтожение этого движения»
Выход был один – создать украинскую повстанческую армию для противодействия оккупантам всех мастей. Символичным днём основания УПА стало 14 октября 1942года– праздник Покро́ва Пресвято́й Богоро́дицы, которая издавна считают покровительницей украинского казачества. Хотя на самом деле, первые упоминания об УПА в переписках представителей референтур повстанцев, историки датируют весной 43-го.
Одним из первых и наиболее распространенных мифов, стало утверждение, что Украинская повстанческая армия была создана руководством Вермахта, и что ей руководили гитлеровские агенты.
Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
На самом деле Украинская повстанческая армия, в первую очередь, была создана для противостояния немецкой оккупации. Более того, стоит упомянуть, что первые командиры повстанческой армии – главнокомандующий Василий Ивахив и начальник штаба Юлиан Ковальский погибли в бою с немецкими войсками в мае 43-го.
Легендарное военно-политическое формирование, отстаивавшее интересы соборного украинского государства, воевало под лозунгом «Свобода народам – свобода человеку». Руководители ОУН, а позже и УПА считали, что нации равны и имеют право на создание собственного государства.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Для этого, в составе УПА, создавались грузинские, армянские национальные подразделения, которые единым фронтом боролись за создание соборной украинской державы. И были готовы строить другие национальные государства для народов, порабощенных тоталитарными режимами. То есть, если мы говорим об Украинской повстанческой армии, то в ней кроме украинцев были: россияне, азербайджанцы, казахи, татары, там были …евреи.
Доказательства найденные украинскими историками в документах рассекреченных архивов НКВД-КГБ, стали прямым поводом для утверждения, что УПА была многонациональной армией. Н этот факт никак не вяжется с еще одним мифом, будто ОУН и УПА принимали участие в Холокосте, частью которого были расстрелы в Бабьем Яру. Документы, которые удалось найти, доказывают, что это утверждение ложно.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
В документах советской и немецкой спецслужб, равно, как и свидетельствах самих украинских националистов, нет сведений об участии подразделений УПА в карательных операциях против еврейского населения.
По мнению историков Центра исследований освободительного движения речь может идти лишь об отдельных людях всилу убеждений перешедших та сторону противника. Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Чаще всего это были бывшие военнопленные, которых выпустили из лагерей в обмен на то, что они будут служить в немецких подразделениях. Но это не было позицией Организации Украинских Националистов. И никаких приказов, распоряжений ОУН по этому поводу не давала.
Велись работы и по поиску документов, которые могли подтвердить факт участия в УПА представителей еврейской национальности.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Один из наиболее интересных, поведал об участии в УПА красноармейца, еврея по происхождению, Ицека Лейбе Домбровского. Бежавшего из плена Ицека, спрятал у себя назначенный немецкой оккупационной властью бургомистр города по фамилии Корец. Позже Лейбе Домбровский смог добрался до штаба командира УПА «Север» Дмитрия Клячковского и был его пропагандистом.
В УПА было много представителей еврейской национальности, которые были врачами, как Самюэль Нойман. А не так давно, в историческом архиве Службы безопасности Украины была найдено криминальное дело на Мазеса Исаковича Каленберга, который был санитаром в одном из подразделений на Волыни, и которого за участие в УПА, советская власть приговорила его к расстрелу.
Составляющими успеха украинского национально-освободительного движения стали : чёткая внутренняя организация, поддержка повстанческой армии местным населением и осознанная готовность жертвовать жизнью, ради восстановления украинской государственности.
Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
Бытует мнение, что УПА и вооруженным подпольем украинских националистов руководил из-за рубежа лично Степан Бандера. Но тут важно понимать, что Степан Бандера был арестован немецкими оккупантами и посажен за решетку концлагеря Закценхаузен, где находился с 1941-го по 44-й год. Соответственно никакого руководства Организацией Украинских Националистов, как и УПА он осуществлять не мог.
В 1944-м площадь территории, охваченной повстанческим движением, составляла 150 000 квадратных километров, а это приблизительно четвёртая часть современного украинского государства. Украинские историки убеждены, что «антифашистские рейды УПА, по эффективности, не уступали действиям советских партизан».
Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
Отличалась их стратегическая цель. Если советские партизаны боролись за то чтобы выгнать немцев и восстановить суверенитет СССР, в том числе на украинских землях, то украинские националисты боролись, как против германской оккупации, так и против возвращения советской власти.
Нередко в своих радиограммах советские партизаны и агенты НКВД сообщали, что проигрывают УПАвцам.
Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
По их терминологии «…Западная Украина была заражена национализмом», то есть местное население в основном симпатизировало бандеровцам и украинским повстанцам. Многие документы доказывают, что подполье ОУН действовало на всей территории Украины, в том числе, Донецкой, Луганской областях и даже Крыму.
На Сумщине и Днепропетровской области подпольная сеть ОУН тоже была основана походными группами ОУНовцев, которые пришли из Западной Украины Игорь Бигун – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения
Но основной костяк членства в этих организациях все таки составляли местные уроженцы. Более того, сегодня известно, что ОУНовцы смогли организовать ячейки даже за пределами украинских территорий. В частности: Сторинском, Кобринском и Брестском районах Белоруссии. Где разветвлённая подпольная сеть объединялась в так называемую белорусскую округу ОУН.
Широкая география военных и пропагандистских действий украинских националистов привела к рождению следующей выдумки, будто «бандеровцы стреляли красноармейцам в спины»
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Это миф. Любой человек, который занимается военной историей понимает, что такое «подпольная армия», а что такое «регулярная». УПА, по мнению историков, в среднем насчитывала от 90-та до 100-та тысяч повстанцев. Версия о «стрельбе в спины регулярной армии» не логична хотя бы потому, что когда подполье, имеющее на вооружении автоматы, максимум пушки, встречается с авиацией и танками – оно обречено на поражение. Поэтому известно, что в 1943-44-м годах, когда через территорию Волыни и Галичиы переходил фронт, все командиры повстанческих подразделений имели указание командования УПА переждать этот период.
Но в историческом архиве СБУ есть и иные свидетельства. К примеру, выдержка из протокола допроса бойца УПА.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
На их ликвидацию бросили регулярную часть Красной армии. И этот боец рассказывает, как красноармейцы зашли, видели их, но стреляли в воздух.
В составе Красной армии было много тех, кто видел ужас Голодомора и Большого террора.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Эти украинцы слышали о деятельности УПА и не хотели принимать участие в братоубийственной войне. Потому что понимали – эти люди борются за Украину.
В своё время сенсационной стала информация об участии в УПА Героя Советского Союза Ивана Килюшика.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
В архиве СБУ есть документальные подтверждения, что это был боец Красной армии, отличившийся при форсировании западной Двины. В бою ликвидировал более 200-т гитлеровцев, получил месячный отпуск домой и звание Героя Советского Союза.
Вернувшись на Ровенщину, был поражен размахом сталинских репрессий против мирного населения И Герой Советского Союза, красноармеец, решает сам для себя уйти в ряды УПА. Работал в службе безопасности украинских националистов. В 45-м был арестован, осуждён советской властью на 10-ть лет исправительно-трудовых лагерей и умер в 80-х на территории Российской Федерации.
После войны, желая окончательно опорочить идеи ОУН, советской пропагандой была навязана мысль, что Украинская повстанческая армия и прочие структуры куда входили украинские националисты, были осуждены Нюрнбергским трибуналом. Миф оказался настолько стойким, что до сих пор легко принимается на веру.
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Я понимаю, сложно поднять все протоколы Нюрнбергского трибунала ( а это многотомное издание) и отыскивать необходимую информацию. Хотя те, кому действительно интересно, всегда смогут найти подтверждение моим словам. Вопрос УПА на Нюрнбергском процессе вообще не поднимался, так как это была армия сопротивления. Боровшаяся против гитлеровцев и советской власти за независимость Украины.
Услышав это сомневающиеся обычно парируют: «А как же быть с дивизией СС «Галичина»? Была ли осуждена она?»
Владимир Бирчак – научный сотрудник Центра исследований освободительного движения.
Не осуждал Нюрнбергский требунал 14-ю гренадерскую дивизию войск СС с кодовым названием «Галичина». Прокурор от Советского Союза Руденко, который был делегирован на Нюрнбергский трибунал, в своём обвинительном выводе требовал от государств Союзников осудить ряд таких организаций как: СС, СД, Нацистскую партию, Абвер, командование Вермахта. Но в приговоре чётко видно, что организации обвинены не были. Наказание понесли группы лиц, которые осознавали масштаб преступлений.
Важно помнить и то, напоминают исследователи темы, что приговор не распространялся на лиц призванных на службу без их согласия и не принимавших участия в карательных операциях. Что вполне в контексте истории дивизий «Галичина» и «Нахтигаль».
История УПА, это и непростые украино-польские отношения. В годы Второй мировой они были особенно драматичными. Поляки говорят о Волынской трагедии – украинцы вспоминают акцию «Висла» 1947-го. Официально акция длилась три месяца и проводилась при содействии пограничных войск СССР и Чехословакии, которая закрыла свои границы с Польшей и препятствовала дальнейшему продвижению отрядов УПА. В ходе операции, войска оперативной группы выселили с исконных территорий более 140 тысяч украинцев, среди которых были соратники и члены семей Украинской повстанческой армии. Более 800-от повстанцев было взято в плен. И командующий Военной округи «Сян», объявил о роспуске уцелевших повстанческих групп.
Молодежь, которая пришла на смену и стала носителем украинской национальной идеи, практику дипломатии и тактику переговоров считала не приемлемой. И по воспоминаниям ветеранов Украинской повстанческой армии продолжала борьбу, чтобы отстоять честь народа. Доказать, что существует извечное стремление украинцев иметь свое государство, полагаясь Бога и собственные силы.
Сегодня взгляды на проблему преимущественной части историков Украины и Польши – разные. Им сложно прийти к общему мнению. Так было всегда и вряд ли когда-то будет иначе. Но по мнению историков Украинского института национальной памяти « дискуссия о месте УПА и Армии Крайовой в украино-польских отношениях должна продолжаться. Только местом для нее должны стать научные кафедры, а не политические трибуны»
В 50-х, когда большинство уже не верило в возможность сопротивления, «воюющая Украина» снова дала о себе знать. Чтобы создать впечатление массовости, повстанцы Мария Пальчак , её муж Пётр Пасечный и Олег Цегнарский, перепечатывали ОУНовские агитки. И до последнего не отступив от убеждений, были готовы оказывать сопротивление советской власти.
В 1960-м, в лесах Тернопольщины, бойцы УПА были окружены опергруппой КГБ и приняли бой. До недавнего времени, этот эпизод считали последней страницей в истории вооружённого сопротивления украинского подполья. Но недавно сотрудникам отраслевого государственного архива СБУ удалось найти новое свидетельство. Рассекреченный документ датирован 1967-м годом. В акте о ликвидации повстанца упоминается село Рукомыш, недалеко от Бучача и травертиновая пещера, где боец УПА в одиночку (!) противостоял отряду КГБ. Он долго отстреливался, а после облил бензином документы и покончил с собой.
Степан Лесив – директор историко—мемориального музея Степана Бардеры
И поймите, ни приказы какого-то руководителя были двИжущими, а добросовестность и осознание того, что всё что делаешь и терпишь ты, твоя семья – всё это во имя народа. И это тот фундамент, который позволил просуществовать движению так долго.
В 2015-м году, с принятием Верховной Радой пакета декоммунизационных законов, воины ОУН и УПА были официально признаны борцами за независимость Украины.
[:ua]Довгий час суспільство перебувало в полоні міфів, які стверджували, що революційне крило Організації українських націоналістів (бандерівців) воювали в рядах Вермахту, брали участь у Голокості і «стріляли в спину радянської армії». Але факти, які можна знайти у розсекречених архівах НКВС – КДБ, свідчать про інше.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
За допомогою порівняльного аналізу документів УПА, свідоцтв радянських та німецьких окупаційних властей, ми зможемо знайти золоту середину і нарешті відповісти на питання: «Що ж відбувалося насправді?»
У серпні 1939-го СРСР та нацистська Німеччина підписали таємний протокол Молотова – Риббентроппа, визначивши зони впливу цих країн у Східній Європі. В результаті переділу Польщі, до складу Радянського Союзу, були включені етнічні українські території Галичини та Волині, які відійшли їй після Першої світової. Попереду були два роки «радянізації» і репресій радянських каральних органів проти інтелігенції та українських патріотів.
Степан Лесів – директор історико-меморіального музею Степана Бандери
Коли в 1939-му прийшли радянські війська, народ їх зустрів святково. З хлібом-сіллю та синьо-жовтою символікою. Але коли люди побачили, що їхню символіку нищать, коли за місяць вони стали свідками арештів українських сімей і їхнього виселення – народ зрозумів, хто насправді прийшов.
Цей період став найважчим в історії ОУН. Членам організації довелося вперше зіткнутися з репресивною машиною НКВС. В результаті, за різними даними, були заарештовані і вбиті від 16-ти до 35-ти тисяч осіб. Напередодні радянсько-німецької війни 1941-45 років, ОУН намагалася «усіма силами протистояти більшовицькій окупації Західних регіонів краю». Кінцевою метою боротьби українських націоналістів було створення суверенної української держави, але як виявилося, її виникнення не вписувалося ані в плани СРСР, ані Третього рейху.
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Німеччина прийшла на українські землі, щоб знайти тут нові колонії, а не рівноправних союзників або незалежну державу.
У червні 41-го, в окупованому гітлерівцями Львові, Українські Національні збори проголосили «Акт відновлення української державності», бажаючи продовжити традиції Української народної республіки 1917-1920 років. Для гітлерівців Акт став повною несподіванкою. Про те, що сталося було повідомлено першим чинам Рейху, які через представників львівського командування, вимагали відкликати доленосний документ.
Оприлюднення десятків німецьких донесень, стало свого часу відкриттям, що змусило дослідників задуматися – наскільки непримиренними ворогами для фашистської Німеччини були ОУНівці бандерівського крила.
Наведемо кілька рядків з наказу СД №106, датованого 25 листопада 1941 року.
«Безперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання, мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту – таємно знищені»
Наступне нацистське донесення датоване лютим 1942-го.
«Перехоплені документи, як і визнання недавно заарештованих людей Бандери, в черговий раз доводять, що залучення прихильників руху Бардери з метою співпраці – неможливе. А значить, є єдиний шлях – повне знищення цього руху»
Вихід був один – створити Українську повстанську армію для протидії окупантам усіх мастей. Символічним днем заснування УПА стало 14 жовтня 1942 року – свято Покрова Пресвятої Богородиці, яку здавна вважають покровителькою українського козацтва. Хоча насправді, перші згадки про УПА в листуваннях представників референтур повстанців, історики датують весною 43-го.
Одним з перших і найбільш поширених міфів, стало твердження, що Українська повстанська армія була створена керівництвом Вермахту, і що нею керували гітлерівські агенти.
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Насправді Українська повстанська армія, в першу чергу, була створена для протистояння німецькій окупації. Більше того, варто згадати, що перші командири повстанської армії – головнокомандуючий Василь Івахів і начальник штабу Юліан Ковальський загинули в бою з німецькими військами в травні 43-го.
Легендарне військово-політичне формування, що відстоювало інтереси соборної української держави, воювало під гаслом «Свобода народам – свобода людині». Керівники ОУН, а пізніше і УПА вважали, що нації рівні і мають право на створення власної держави.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Для цього, в складі УПА, створювалися грузинські, вірменські національні підрозділи, які єдиним фронтом боролися за створення соборної української держави. І були готові будувати інші національні держави для народів, поневолених тоталітарними режимами. Тобто, якщо ми говоримо про Українську повстанську армію, то в ній крім українців були: росіяни, азербайджанці, казахи, татари, там були … євреї.
Докази знайдені українськими істориками в документах розсекречених архівів НКВС-КДБ, стали прямим підтвердженням, що УПА була багатонаціональною армією. Але цей факт ніяк не в’яжеться із ще одним радянським міфом, ніби ОУН та УПА брали участь у Голокості, частиною якого були розстріли у Бабиному Яру. Але документи, які вдалося знайти, доводять, що це твердження помилкове.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
У документах радянської та німецької спецслужб, так само, як і у свідченнях самих українських націоналістів, немає відомостей про участь підрозділів УПА в каральних операціях проти єврейського населення.
На думку істориків Центру досліджень визвольного руху мова може йти лише про окремих людей, які через переконання перейшли та сторону противника.
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Найчастіше це були колишні військовополонені, яких випустили з таборів в обмін на те, що вони будуть служити у німецьких підрозділах. Але це не було позицією Організації Українських Націоналістів. І ніяких наказів, розпоряджень ОУН з цього приводу не давала.
Велися роботи і з пошуку документів, які могли підтвердити факт участі в УПА представників єврейської національності.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Один з найцікавіших документів, повідав про участь в УПА червоноармійця, єврея за походженням Іцека Лейбе Домбровського. Іцека, що втік з полону, сховав у себе призначений німецькою окупаційною владою бургомістр міста на прізвище Корець. Пізніше Лейбе Домбровський зміг дістався до штабу командира УПА «Північ» Дмитра Клячківського і був його пропагандистом.
В УПА було багато представників єврейської національності, які були лікарями, як Самюель Нойман. А нещодавно, в історичному архіві Служби безпеки України було знайдено кримінальну справу на Мазеса Ісаковича Каленберга, який був санітаром в одному з підрозділів на Волині, і якого за участь в УПА, радянська влада засудила до розстрілу.
Складовими успіху українського національно-визвольного руху стали: чітка внутрішня організація, підтримка повстанської армії місцевим населенням і усвідомлена готовність жертвувати життям, заради відновлення української державності.
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Існує думка, що УПА і збройним підпіллям українських націоналістів керував з-за кордону особисто Степан Бандера. Але тут важливо розуміти, що Степан Бандера був заарештований німецькими окупантами і посаджений за грати концтабору Закценхаузен, де знаходився з 1941-го по 44-й рік. Відповідно ніякого керівництва Організацією Українських Націоналістів, як і УПА він здійснювати не міг.
У 1944-му площа території, охопленої повстанським рухом, становила 150 000 квадратних кілометрів, а це приблизно четверта частина сучасної української держави. Українські історики переконані, що «антифашистські рейди УПА, за ефективністю, не поступалися діям радянських партизан».
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Відрізнялася їхня стратегічна мета. Якщо радянські партизани боролися за те щоб вигнати німців і відновити суверенітет СРСР, в тому числі на українських землях, то українські націоналісти боролися, як проти німецької окупації, так і проти повернення радянської влади.
Нерідко у своїх радіограмах радянські партизани та агенти НКВС повідомляли, що програють підрозділам УПА
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
За їхньою термінологією «… Західна Україна була заражена націоналізмом», тобто місцеве населення в основному симпатизувало бандерівцям і українським повстанцям.
Багато документів доводять, що підпілля ОУН діяло на всій території України, в тому числі, Донецькій, Луганській областях і навіть Криму.
На Сумщині та Дніпропетровщині підпільна мережа ОУН теж була заснована похідними групами оунівців, які прийшли із Західної України.
Ігор Бігун – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Але основний кістяк членства в цих організаціях все таки становили місцеві уродженці. Більш того, сьогодні відомо, що оунівці змогли організувати осередки навіть за межами українських територій. Зокрема: в Сторінскому, Кобринському і Брестському районах Білорусії. Де розгалужена підпільна мережа об’єднувалася у так званий білоруський округ ОУН.
Широка географія військових і пропагандистських дій українських націоналістів призвела до народження наступної вигадки, ніби «бандерівці стріляли червоноармійцям в спини»
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Це міф. Будь-яка людина, яка займається військовою історією розуміє, що таке «підпільна армія», а що таке «регулярна». УПА, на думку істориків, в середньому налічувала від 90-ту до 100-та тисяч повстанців. Версія про «стрільбу в спини регулярної армії» не логічна хоча б тому що, коли підпілля, що має на озброєнні автомати, максимум гармати, зустрічається з авіацією і танками – воно приречене на поразку. Тому відомо, що в 1943 – 1944-му роках, коли через територію Волині та Галичини переходив фронт, усі командири повстанських підрозділів мали вказівку від командування УПА перечекати цей період.
Але в історичному архіві СБУ є й інші свідчення. Наприклад, витяг з протоколу допиту бійця УПА.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
На їхню ліквідацію кинули регулярну частину Червоної армії. І цей боєць розповідає, як червоноармійці зайшли, бачили їх, але стріляли в повітря.
У складі Червоної армії було багато тих, хто бачив жах Голодомору і Великого терору.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Ці українці чули про діяльність УПА і не хотіли брати участь у братовбивчій війні. Тому що розуміли – ці люди борються за Україну.
Свого часу сенсаційною стала інформація про участь в УПА Героя Радянського Союзу Івана Килюшика.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.
В архіві СБУ є документальні підтвердження, що це був боєць Червоної армії, який відзначився при форсуванні західної Двіни. У бою ліквідував понад 200-ті гітлерівців, отримав місячну відпустку додому і звання Героя Радянського Союзу.
Повернувшись на Рівненщину, був вражений розмахом сталінських репресій проти мирного населення. І Герой Радянського Союзу, червоноармієць, вирішує сам для себе піти до лав УПА. Працював в службі безпеки українських націоналістів. У 1945-му був заарештований, засуджений радянською владою на 10-ть років виправно-трудових таборів і помер в 80-х на території Російської Федерації.
Після війни, бажаючи остаточно зганьбити ідеї ОУН, радянською пропагандою була нав’язана думка, що Українська повстанська армія та інші структури куди входили українські націоналісти, були засуджені Нюрнберзьким трибуналом. Міф виявився настільки стійким, що досі легко приймається на віру.
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.
Я розумію, що складно підняти усі протоколи Нюрнберзького трибуналу (а це багатотомне видання) і відшукувати необхідну інформацію. Хоча ті, кому дійсно цікаво, завжди зможуть знайти підтвердження моїх слів. Питання УПА на Нюрнберзькому процесі взагалі не піднімалося, тому що це була армія опору. Яка боролася проти гітлерівців і радянської влади за незалежність України.
Зачувши подібні аргументи той, хто має сумніви зазвичай парирує: «А як же дивізія СС «Галичина»? Чи була засуджена вона?»
Володимир Бірчак – науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху
Не засуджував Нюрнберзький трибунал 14-у гренадерську дивізію військ СС з кодовою назвою «Галичина». Прокурор від Радянського Союзу Руденко, який був делегований на Нюрнберзький трибунал, у своєму обвинувальному висновку вимагав від держав Союзників засудити ряд таких організацій як: СС, СД, Нацистську партію, Абвер, командування Вермахту. Але у вироку чітко видно, що організації звинувачені не були. Покарання понесли групи осіб, які усвідомлювали масштаб злочинів.
Важливо пам’ятати і те, нагадують дослідники теми, що вирок не поширювався на осіб яких покликали на службу без їхньої згоди і які не брали участі в каральних операціях. Що цілком в контексті історії дивізій «Галичина» та «Нахтігаль».
Історія УПА, це й непрості україно-польські відносини. У роки Другої світової вони були особливо драматичними. Поляки кажуть про Волинську трагедію – українці згадують акцію «Вісла» 1947-го. Офіційно вона тривала три місяці і проводилася за сприяння прикордонних військ СРСР та Чехословаччини, яка закрила свої кордони з Польщею і перешкоджала подальшому просуванню загонів УПА. В ході операції, війська оперативної групи виселили зі споконвічних територій понад 140 тисяч українців, серед яких були соратники і члени сімей Української повстанської армії. Більше 800-от повстанців було взято в полон. І командувач Військового округу «Сян», оголосив про розпуск уцілілих повстанських груп.
Молодь, яка прийшла на зміну і стала носієм української національної ідеї, практику дипломатії і тактику переговорів вважала неприйнятною. І за спогадами ветеранів Української повстанської армії продовжувала боротьбу, щоб відстояти честь народу. Довести, що існує одвічне прагнення українців мати свою державу, покладаючись на Бога і власні сили.
Сьогодні погляди на проблему переважної частини істориків України і Польщі – різні. Їм складно дістати спільну позицію. Так було завжди і навряд чи колись буде інакше. Але на думку істориків Українського інституту національної пам’яті «дискусія про місце УПА і Армії Крайової в україно-польських відносинах повинна тривати. Тільки місцем для неї мають стати наукові кафедри, а не політичні трибуни».
У 50-х, коли більшість вже не вірила в можливість опору, «воююча Україна» знову дала про себе знати. Щоб створити враження масовості, повстанці Марія Пальчак, її чоловік Петро Пасічний та Олег Цегнарський, передруковували ОУНівські агітки. І до останнього не відступивши від переконань, були готові чинити опір радянській владі.
У 1960-му, в лісах Тернопільщини, бійці УПА були оточені опергрупою КДБ і прийняли бій. До недавнього часу, цей епізод вважали останньою сторінкою в історії збройного опору українського підпілля. Але недавно співробітникам галузевого державного архіву СБУ вдалося знайти нове свідоцтво.
Розсекречений документ датований 1967-им роком. В акті про ліквідацію повстанця згадується село Рукомиш, недалеко від Бучача і травертинова печера, де боєць УПА самотужки (!) протистояв загону КДБ. Він довго відстрілювався, а після облив бензином документи і покінчив з собою.
Степан Лесів – директор історико-меморіального музею Степана Бардери
І зрозумійте, не накази якогось ефемерного керівника були рушійною силою, а сумлінність і усвідомлення того, що все що робиш і терпиш ти, твоя сім’я – все це в ім’я народу. І це той фундамент, який дозволив проіснувати українському повстанському руху так довго.
У 2015-му році, з прийняттям Верховною Радою пакету декомунізаційних законів, воїни ОУН і УПА були офіційно визнані борцями за незалежність України.
[:]
