Він давно знімає війну. Від середини дев’яностих, коли спалахнули збройні конфлікти в Югославії.
«Из фронтового альбома» – так называется фотовыставка Александра Клименко, открывшаяся в Национальном музее Второй мировой войны. Организаторы специально приурочили ее ко Дню Независимости, потому что сегодня там, на Восточном фронте, мы противостоим агрессии соседа-врага, которому мозолит глаза существование независимой Украины.
Александр Клименко признанный фотолетописец. Часто к своим фотографиям, которые регулярно появляются в «Голосе Украины», добавляет собственные размышления, комментарии, рассказывает о своих героях. Так и на этой выставке, где крупноформатные картины-фотографии представлены с краткими пояснениями. Многое, не попадает в кадр, остается навсегда в сердце, а сердце тоже хочет говорить…
Немало экспонатов, представленных в залах музея для осмотра, не только стали ярким сопровождением для фотовыставки, но и своеобразным ее продолжением. Вот один – надпись «Ласточка», снятый с бронетранспортера, собранного бойцами из нескольких машин перед отправкой на фронт.
– Мы сопровождали 95-ю аэромобильную бригаду, обеспечивали ее знаменитый рейд, – рассказывал ранее мне пулеметчик «Вальтер», в обычной жизни Тарас Коваль.
– Как-то за несколько минут пришлось расстрелять весь боекомплект, а «Ласточка» в ответ получила гранату из вражеского подствольника.
Вот с такими ребятами, под защитой брони «Ласточки», и доставал свои фототрофеи Александр Клименко.
– Мы выходили из-под обстрела, а перед нами горящий дом. Я попросил ребят остановиться. Здание горит, ребята кричат, что сейчас опять начнется, надо убираться. Такое ощущение, что это горит твоя хата, твой дом, вся родина Родина. И я наводил объектив снова и снова…
На броне «Ласточки», как на крыльях, ребята вернулись в Киев в гражданскую жизнь. Их и здесь встречал Сашка со своим фотоаппаратом. Один экспонат в музее, несколько фотографий на выставке, а сколько за ними пережитого! И сколько тех друзей, героев фотоснимков, с которыми уже никогда не встретиться.
А вот «веселая» фотография с лодкой. Одно мгновение на передовой, но короткий комментарий автора дает нам целое эпическое полотно героической и одновременно трагической действительности: «Николай Флерко («Танчик») и Владимир Юревич («Моисей») в Песках. На самом деле лодка использовался, как сани для подвоза дров. 2 января 2015. «Танчик» погиб 28 февраля 2015 в тех же Песках от мины. Он сопровождал двух журналистов – Богдана Росинского и Сергея Николаева. Фоторепортер газеты «Сегодня» Сергей Николаев тоже погиб от осколков той мины».
Комментарий к одной из фотографий Александр завершил так: «Я – журналист, я вернулся. Ребята, наши защитники, остались там. Не забывайте о них, не привыкайте к войне и к смертям, которые называются статистикой потерь!»
За несколько лет длительных командировок на Восточный фронт Александр сделал тысячи фотографий – лучшие из них вошли в его третью книжную коллекцию фотографий «Фронтовой альбом», изданную в прошлом году. Это яркая летопись героизма и подвига, самопожертвования наших защитников. Книга-летопись уже стала раритетной, один из экземпляров автор подарил Генеральному секретарю НАТО Йенсу Столтенбергу во время его визита в Киев и посещения Верховной Рады.
Мы стоим с Владимиром Жемчуговым, нашим легендарным героем-разведчиком, и его женой Еленой перед фотографией, где зафиксирован момент обмена. Владимир потерял в плену руки и зрение. Говорит, что все время слышал только разговоры людей и щелчок фотоаппарата, – это работал Александр Клименко. А еще Владимир вспоминает, как штатный слуга российской телепропаганды английский журналист Грэм Филлипс говорил глупости, задавал ему болезненные вопросы. Провокатору хотелось, чтобы Владимир сорвался, чтобы, возможно обмен не состоялся, и тогда получится «хорошая» картинка для «правдивых» российских СМИ.
И вот после плена, частично восстановив зрение в одной из зарубежных клиник, Владимир внимательно всматривается в фотографию процедуры обмена, где его обнимает жена. Герой говорит: интересно сопоставить слуховые «образы» с зафиксированной фотоаппаратом действительностью.
Для самого же Александра Клименко война началась с Майдана. Здесь он получил ранение от взрыва гранаты, Первую помощь оказали в «скорой», врачи записали адрес, а на утро пришли «друзья» из милиции, которые должны были доставить его на суд за участие в Майдане… Боль в ноге не проходила, Александр обратился к знакомому врачу из военного госпиталя, и там ему, полулегально, сделали операцию.
Помню, как в далекие студенческие годы, Александр пришел на какой-то праздник с медалью на пиджаке. Для всех его награда стала неожиданностью: «Откуда?» Никто тогда не знал, что Саша Клименко во время военной службы, которую проходил в Киеве, спас двух утопающих детей. За работу фронтовым журналистом Александра Клименко награжден орденом «За заслуги» и несколькими почетными наградами.
А еще Саша автор фотоальбомов «Украина.10 лет развития», «Миротворческая деятельность украинского войска. Первое десятилетие», « Сквозь огонь и слезы ». Он участвовал в многочисленных выставках, в том числе и за рубежом – в ООН и штаб-квартире НАТО. Но в сердце и за кадром остались еще миллионы ярких вспышек-мгновений. И специально для «Кий-инфо» Александр Клименко обещает рассказать еще и о них…
[:ua]Знімав участь українських миротворців у Лівані, Кувейті, Ліберії, Сьєрра-Лєоне… На одній із своїх фотовиставок, коли російська агресія на Сході лише розгорталася, Сашко Клименко сказав друзям: мені здається, що цю далеку триклятущу війну я приніс із собою.
«З фронтового альбому» – так називається фотовиставка Олександра Клименка, що відкрилася у Національному музеї Другої світової війни. Організатори спеціально приурочили її до Дня Незалежності, бо сьогодні там, на Східному фронті, ми відбиваємо агресію сусіда-ворога, якому хворобливо муляє існування самостійної України.
Сашко Клименко визнаний фото літописець. Часто до своїх фотографій, які регулярно з’являються в «Голосі України», додає власні роздуми, коментарі, розповідає про своїх героїв. Так і на цій виставці, де великоформатні картини-фотографії подані з короткими поясненнями. Багато з того, що не потрапляє в кадр, залишається назавжди в серці, а серце теж проситься говорити…
Чимало тих експонатів, що виставлені в залах музею для огляду, не лише стали яскравим тлом для фотовиставки, а й своєрідним її продовженням. Ось один – напис «Ласточка», знятий із бронетранспортера, зібраному бійцями з кількох машин перед відправкою на фронт.
– Ми супроводжували 95-ту аеромобільну бригаду, забезпечували її славетний рейд, – розповідав раніше мені кулеметник «Вальтер», а у цивільному житті Тарас Коваль.
– Мені якось довелося за кілька хвилин вистріляти весь боєкомплект, а «Ласточка» у відповідь отримала гранату з ворожого підствольника.
Ось із такими хлопцями, під захистом броні «Ласточки» і здобував фототрофеї Олександр Клименко.
– Ми виходили з-під обстрілу, а перед нами палаючий будинок. Я попросив хлопців зупинитися. Будівля горить, хлопці кричать, що зараз знову почнеться, треба забиратися геть. Таке відчуття, що це горить твоя хата, твій дім, твоя уся батьківщина. І я наводив об’єктив знову і знову…
На броні «Ласточки», як на крилах, хлопці повернулися до Києва у цивільне життя. Їх і тут зустрічав Сашко зі своїм фотоапаратом. Один експонат у музеї, кілька фотографій на виставці, а скільки за ними пережитого! І скільки тих друзів, героїв фотознімків з якими вже ніколи не зустрітися.
А ось «весела» фотографія з човном. Одна мить на передовій, але короткий коментар автора дає нам ціле епічне полотно героїчної і водночас трагічної дійсності: «Микола Флерко («Танчик») та Володимир Юревич («Моїсей») у Пісках. Насправді човен використовувався, як сани для підвезення дрів. 2 січня 2015 року. «Танчик» загинув 28 лютого 2015 року у тих самих Пісках від міни. Він супроводжував двох журналістів – Богдана Росінського та Сергія Ніколаєва. Фоторепортер газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв теж загинув від осколків тієї міни».
Коментар до однієї з фотографій Сашко завершив так: «Я – журналіст, я повернувся. Хлопці, наші захисники, залишились там. Не забувайте про них, не звикайте до війни і до смертей, які звуться статистикою втрат!»
За кілька років тривалих відряджень на Східний фронт Сашко зробив тисячі світлин – найкращі з них увійшли до його третьої книжкової колекції фотографій «Фронтовий альбом», що виданий минулого року. Це яскравий літопис героїзму і подвигу, самопожертви наших захисників. Книга-літопис уже стала раритетною, один із примірників автор подарував Генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенбергу під час його візиту до Києва і відвідин Верховної Ради.
Ми стоїмо із Володимиром Жемчуговим, нашим легендарним героєм-розвідником, та його дружиною Оленою перед фотографією, де зафіксовано момент обміну. Володимир втратив у полоні руки і зір. Каже, що під час обміну чув лише розмови людей та клацання фотоапарата, – то працював Сашко Клименко. А ще Володимир пригадує, як штатний служка російської телепропаганди англійський журналіст Грем Філіпс говорив дурниці, ставив йому болючі запитання. Провокатору хотілося, що Володимир зірвався, щоб, можливо обмін не відбувся – тоді вийде «гарна» картинка для «правдивих» російських ЗМІ. І ось після полону, частково поновивши зір в одній із закордонних лікарень, Володимир прискіпливо вдивляється у фотографію зі свого обміну, де його міцно обіймає дружина. Герой каже: цікаво співставити слухові образи із зафіксованою дійсністю.
Для самого ж Олександра Клименка війна почалася з Майдану. Він тут отримав поранення від вибуху гранати, Першу допомогу надали у «швидкій», медики записали адресу, а на ранок прийшли «друзі» з міліції – мали доправити на суд за участь у Майдані… Біль у нозі не проходив, Сашко звернувся до знайомого лікаря з військового госпіталю, і там йому, напівлегально, зробили операцію.
Пам’ятаю, як у далекі студентські роки, Сашко прийшов на якесь свято із медаллю на піджаку. Для всіх його нагорода стала несподіванкою: «Звідки?» Ніхто тоді не знав, що Сашко Клименко під час військової служби, яку проходив у Києві, врятував двох потопаючих дітей. За роботу фронтовим журналістом Олександра Клименка нагороджено орденом «За заслуги» та кількома почесними відзнаками.
А ще Сашко автор фотоальбомів «Україна.10 років поступу», «Миротворча діяльність українського війська. Перше десятиліття», «Крізь вогонь і сльози». Він брав участь у чисельних виставках, у тім числі і за кордоном – в ООН та штаб-квартирі НАТО. Але у серці і за кадром лишилися ще мільйони яскравих спалахів-миттєвостей. І Сашко Клименко обіцяє спеціально для Центру медіарозслідувань “Булава” розповісти ще й про них…
[:]
