Усього лише за півроку після І Універсалу з’явилася Українська Народна Республіка із власним парламентом, урядом, військовими формуваннями, законами та волею до самостійного життя. Той листопадовий вечір 1917 р. ознаменував появу першої Української республіки у ХХ ст.
Поздно вечером 20 ноября 1917 г. Малый Совет Украинской Центральной Рады собрался на заседание. Открывал собрание ее Председатель – выдающийся украинский историк Михаил Грушевский.
«Высокие сборы! Грозный момент кровавой борьбы в России и на Украине, когда нет центральной власти, когда восстала и все ширится гражданская война, что переходит уже и на Украину, требует от украинских партий решительных шагов, чтобы укрепить власть, сделать Украину базой революции и отсюда защищать достижение революции в целой России, – сказал профессор Грушевский и продолжил. – В такое время и для осуществления таких задач нужны героические средства. После долгих размышлений и сомнений Генеральный секретариат пришел к той мысли, что для того, чтобы краевая власть стала настоящей фактической властью, под ней должно быть прочное основание и такой основой может быть только провозглашение Украинской Народной Республики, которая будет полноправным телом в крепком союзе народов России…»
Михаил Грушевский
Прежде, чем руководители украинского национально-демократического движения пришли к осознанию этой потребности, произошла целая вереница событий. Шел девятый месяц Февральской революции, и столько же работала Центральная Рада. Ее руководители сначала выступали за сотрудничество с петроградским Временным правительством, которое заступило свергнутого царя. Однако энтузиазм I Универсала Центральной Рады, который 23 июня 1917 г. провозгласил автономию Украины, Временное правительство довольно быстро погасило.
Руководителям Украинской революции пришлось идти на уступки, которые увековечил выданный 16 июля ІІ Универсал. Центральная Рада относил вопрос автономии к будущим Всероссийским Учредительным собраниям, а свой исполнительный орган – Генеральный секретариат во главе с Владимиром Винниченко, признавал краевым органом Временного правительства.
Владимир Винниченко
Большевистский переворот 25 октября (7 ноября) 1917 г. в Петрограде застал лидеров Центральной Рады врасплох. Официально украинская власть осудила насильственный захват власти одной партией. Но и к свергнутому правительству у многих украинских политиков особых симпатий уже не было. В Украине возник вакуум власти. С одной стороны, исчезло Временное правительство, которому ранее подчинялась Центральная Рада. С другой – на власть претендовали местные большевики.
Ситуация требовала от украинских деятелей смелости взять на себя ответственность за страну. Даже делегаты III Всеукраинского военного съезда, который 2-13 ноября 1917 г. проходил в Киеве, выразили требование объявить Украину отдельной республикой.
Дом Педагогического музея, где заседала Украинская Центральная Рада
16 ноября Генеральный секретариат Украины обратился к гражданам Украины и правительственных и общественных учреждений. «Центральное правительство всей России не имеет возможностей управлять государственной жизнью. Целые края остались без направляющих центров. Из-за этого растет разрушение политическое, хозяйственное и общественное», – говорилось в воззании.
В связи с этим, ведомство объявило о преумножении своего состава. В дополнение, украинское правительство расширило свою юрисдикцию на Херсонскую, Харьковскую, Екатеринославскую губернии и Северную Таврию, которые до этого находились вне влияния Центральной Рады. Теперь большинство территорий, населенных украинцами, входили в состав единой Украины.
Правда, при этом Генеральный Секретариат не забыл подчеркнуть, что «всякие слухи и отголоски о сепаратизме, об отделении Украины от России – или контрреволюционная провокация или обычная обывательская неосознанность».
19 ноября фракции украинских социал-демократов и социалистов-революционеров в Центральной Раде заседали до позднего вечера, разрабатывая текст ІІІ Универсала. Однако в тот день текст документа принять так и не смогли. Поэтому Михаил Грушевский объявлял ІІІ Универсал в 21:30 на следующий день:
«Народ Украинский! Ты, вместе с братскими народами Украины, поставил нас беречь права, добытые борьбой, создавать порядок и строить всю жизнь на нашей земле. И мы, Украинская Центральная Рада, твоей волей, во имя созидания порядка в нашей стране, во имя спасения всея России, оповещаем: Отныне Украина становится Украинской Народной Республикой».
ІІІ Универсал провозглашал Украинскую Центральную Раду и ее правительство, Генеральный Секретариат, единственной властью на украинских землях. А они охватывали Киевскую, Подольскую, Волынскую, Черниговскую, Полтавскую. Харьковскую, Екатеринославскую, Херсонскую и Таврическую (без Крыма) губернии.
Документ закреплял основные демократические права и свободы: свободу слова, собраний, неприкосновенность личности и жилища, 8-часовой рабочий день, отмену смертной казни, амнистию политическим заключенным, использования языков национальных меньшинств и тому подобное. Помещичьи, церковные, удельные и другие земли нетрудовых хозяйств переходили без выкупа ко «всему трудовому народу».
И последнее: Универсал назначал выборы в Украинские Учредительные Собрания – высшего законодательного органа, который должен был определить основные принципы будущего государственного строя новообразованной республики.
«Чтение Универсала окончено. Гром аплодисментов на последнюю фразу о созыве Украинского Учредительного совета переходит в пение “Ще не вмерла Украина», затем «Заповит», после которого объявлен перерыв на 10 мин», – сообщал корреспондент киевской газеты «Нова Рада».
42 члена Малой Рады из 47 присутствующих высказались «за» Универсал, пятеро воздержались. Украинская Народная Республика стала свершившимся фактом.
И хотя в III Универсале рефреном звучали слова о федеративной России, в действительности УНР уже была фактически независимым государством. Ведь власть большевиков украинские руководители не признавали, а альтернативного центра российской демократической власти не существовало.
Всего лишь через полгода после I Универсала появилась Украинская Народная Республика с собственным парламентом, правительством, военными формированиями, законами и волей к самостоятельной жизни. Тот ноябрьский вечер 1917 г. ознаменовал появление первой Украинской республики в ХХ века.
[:ua]Пізно ввечері 20 листопада 1917 р. Мала Рада Української Центральної Ради зібралася на засідання. Відкривав збори її Голова — видатний український історик Михайло Грушевський.
«Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобуток революції в цілій Росії, —сказав професор Грушевський і продовжив. – В такий час і для здійснення таких завдань потрібні героїчні засоби. Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тої думки, що для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки, яка буде повноправним тілом в міцній спілці народів Росії…»
Михайло Грушевський
Перш, ніж очільники українського національно-демократичного руху дійшли до усвідомлення цієї потреби, сталася ціла веремія подій. Ішов дев’ятий місяць Лютневої революції, і стільки ж діяла Центральна Рада. Її керівники спочатку виступали за співпрацю з петроградським Тимчасовим урядом, який заступив поваленого царя. Однак ентузіазм від І Універсалу Центральної Ради, який 23 червня 1917 р. проголосив автономію України, Тимчасовий уряд досить швидко погасив.
Очільникам Української революції довелося йти на поступки, які зафіксував виданий 16 липня ІІ Універсал. Центральна Рада відкладала питання автономії до майбутніх Всеросійських Установчих зборів, а свій виконавчий орган — Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком визнавала крайовим органом Тимчасового уряду.
Володимир Винниченко
Більшовицький переворот 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. в Петрограді заскочив лідерів Центральної Ради зненацька. Офіційно українська влада засудила насильницьке захоплення влади однією партією. Проте й до скинутого уряду в багатьох українських політиків особливих симпатій уже не було. В Україні виник вакуум влади. З одного боку, зник Тимчасовий уряд, якому раніше підпорядковувалася Центральна Рада. З іншого, — на владу претендували місцеві більшовики.
Ситуація вимагала від українських діячів сміливості взяти на себе відповідальність за країну. Навіть делегати ІІІ Всеукраїнського військового з’їзду, який 2—13 листопада 1917 р. проходив у Києві, висловили вимогу проголосити Україну окремою республікою.
Будинок Педагогічного Музею, де засідала Українська Центральна Рада
16 листопада Генеральний секретаріат України звернувся до громадян України та урядових і громадських установ. «Центральне правительство всієї Росії не має спромоги керувати державним життям. Цілі краї зосталися без направляючих центрів. Через се росте руїна політична, господарська і громадська», — констатувала відозва.
У зв’язку з цим, відомство оголосило про розширення свого складу. На додачу, український уряд поширив свою юрисдикцію на Херсонську, Харківську, Катеринославську губернії та Північну Таврію, які до того перебували поза впливом Центральної Ради. Тепер більшість територій, населених українцями, входили до складу єдиної України.
Правда, при цьому Генеральний Секретаріат не забув підкреслити, що «всякі чутки і поголоски про сепаратизм, про відділення України від Росії — або контрреволюційна провокація, або звичайна обивательска неосвідомленість».
19 листопада фракції українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів у Центральній Раді засідали до пізнього вечора, розробляючи текст ІІІ Універсалу. Проте того дня текст документа ухвалити так і не змогли. Отже Михайло Грушевський оголошував ІІІ Універсал о 21:30 наступного дня:
«Народе Український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо: Однині Україна стає Українською Народною Республікою».
ІІІ Універсал проголошував Українську Центральну Раду та її уряд — Генеральний Секретаріат єдиною владою на українських землях. Вони охоплювали Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську. Харківську, Катеринославську, Херсонську й Таврійську (без Криму) губернії.
Документ закріплював основні демократичні права і свободи: свободу слова, зборів, недоторканність особи та помешкання, 8-годинний робочий день, скасування смертної кари, амністію політичним в’язням, використання мов національних меншин тощо. Поміщицькі, церковні, удільні та інші землі нетрудових господарств переходили без викупу до «усього трудового народу».
І останнє: Універсал призначав вибори до Українських Установчих Зборів — найвищого законодавчого органу, який повинен був визначити основні засади майбутнього державного ладу новоствореної республіки.
«Читання Універсалу скінчено. Грім оплесків на останню фразу про скликання Української Установчої ради переходить в спів «Ще не вмерла Україна», потім «Заповіт», після якого оголошено перерву на 10 хв», — повідомляв кореспондент київської газети «Нова Рада».
42 члени Малої Ради зі 47 присутніх висловилося «за» Універсал, п’ятеро утрималися. Українська Народна Республіка стала доконаним фактом.
І хоча у ІІІ Універсалі рефреном лунали слова про федеративну Росію, в дійсності УНР уже була фактично незалежною державою. Адже владу більшовиків українські керманичі не визнавали, а альтернативного центру російської демократичної влади не існувало.
Усього лише за півроку після І Універсалу з’явилася Українська Народна Республіка із власним парламентом, урядом, військовими формуваннями, законами та волею до самостійного життя. Той листопадовий вечір 1917 р. ознаменував появу першої Української республіки у ХХ ст.
[:]
