[:ru]Сергей Королев[:ua]Сергій Корольов[:]

[:ru]

Вариантов его биографии написано много. Но настоящая история жизни гениального авиаконструктора до сих пор остается малоизвестной.

Сергей Королев жил и учился в Украине. Родился он в начале 1907 года в Житомире, в семье учителя словесности местной мужской гимназии Павла Королева и дочери нежинского купца Марии Москаленко. Мальчику не было и трех лет, как родители развелись и Сережу отправили на воспитание к дедушке и бабушке в Нежин Черниговской области.

Там будущий генеральный конструктор прожил пять лет. Старые Москаленки были степенными, состоятельными людьми, оба древних казацких родов. Маленького внука научили рано читать и писать. Сережа открыл для себя математику, любил слушать сказки, которые рассказывали дедушка и бабушка, особенно о летучем корабле и о коньке-горбунке.

Летом 1911 года произошло событие, которое навсегда вошло в память маленького мечтателя. В Нежин приехал один из первых авиаторов России одессит Сергей Уточкин и продемонстрировал для местной публики полет на аэроплане. Видимо, этот отважный летчик и зародил в душе маленького человека большую мечту.

Как рассказывает в своей книге дочь Сергея Королева Наталья, отец был очень устремленным человеком еще с детства. В четырехлетнем возрасте, сидя на плечах у деда, он увидел полет Уточкина. И был настолько поражен тем, что самолет может летать, что очень долго вспоминал об этом. Об этом много говорили и в семье.

Когда началась Первая мировая война, семья Москаленко перебралась в Киев, где два года прожила в доме на улице Некрасовской. Осенью 1916 года мать Сергея вышла замуж за Григория Баланина, инженера-электрика, который вскоре получил назначение в Одессу. Там подросток пошел в первый класс.

В то время вся страна переживала увлечение авиацией. Григорий Михайлович, который был пасынку наставником, записал Сергея в модельный кружок одесского портового клуба, где парень загорелся мечтой построить планер. В 1924 году семнадцатилетний юноша получил первую серьезную победу – разработанный им проект безмоторного самолета К-5 достойно оценили и направили в Центральную спортивную секцию в Харькове, тогдашней столице Украины.

Тогда же Сергей окончил стройпрофшколу, где помимо среднего образования получил еще и специальность каменщика и черепичника.

В том же 1924 году Сергей уехал учиться в Киевский политехнический институт. Вдруг в приемной комиссии выяснилось, что для вступления ему не хватает трудового стажа, и поэтому отказывались принимать документы. На шум вышел один из руководителей приемной комиссии Михаил Кравчук, в будущем всемирно известный математик. За несколько минут разговора с Сергеем, он понял: парню надо учиться и похлопотал, чтобы способного юношу допустили к сдаче вступительных экзаменов на аэромеханическое отделение. Потом Кравчук преподавал будущему всемирно известному авиаконструктору высшую математику. Судьба свела их тогда и сведет еще позже.

Заполняя анкету, в графе «Национальность» он написал: «Украинец. Родной язык – украинский». И в будущем никогда не забывал, откуда он и какого рода.

Позже, даже когда Королев стал генеральным конструктором ракетной техники страны, он не скрывал своей национальности, при случае подчеркивал, что он из Украины и учился в Киеве, а с земляками-коллегами по космодрому Байконур разговаривал на украинском.

В 1926 году стало известно, что попытки открыть при КПИ авиационное отделение оказались напрасными. Желающим получить эту специальность посоветовали перевестись в Москву – в Высшее техническое училище или Военно-воздушную академию. Сергей Королев выбрал аэромеханический факультет МВТУ имени Баумана и специальность – самолетостроение. Дипломной работой Королева стал двухместный самолет собственной конструкции «СК-4». После защиты проект успешно перешел в производственную стадию.

Окончив техническое училище, Королев работает на заводах авиационной промышленности и без отрыва от производства в течение 1928-1930 годов заканчивает школы планеристов и пилотов-мастеров длительного полета, получает диплом пилота.

Осенью 1929 года на VI всесоюзных планерных соревнованиях в Крыму впервые было продемонстрировано планер конструкции двух Сергеев – Королева и Ильюшина, названный ими в честь места проведения полетов «Коктебель». На следующем планере Королева СК-3 пилот Василий Степанченок впервые в истории планеризма выполнил мертвую петлю.

В 1933 году, когда в Москве был создан Ракетный научно-исследовательский институт, заместителем директора был назначен 26-летний Сергей Королев. Однако, он видел в ракетах не только оружие, но и средство освоения космического пространства. Тогдашний директор института Иван Клейменов считал такой взгляд несвоевременным, а поэтому вредным мечтанием. И подал сигнал об этом в соответствующие инстанции. В результате мечтателя понизили до старшего инженера.

В 1938 году основатель и куратор института Михаил Тухачевский был репрессирован, а руководители института вскоре были арестованы и расстреляны. Среди арестованных был и Королев, но поскольку он уже не входил в состав руководства, то получил лишь 10 лет лагерей. Его отправили на Колыму, на золотокопальни. Здесь судьба снова свела ученика и учителя, «врагов народа» – Сергея Королева и Михаила Кравчука. Оба работали на тяжелых работах: кайлом, киркой и лопатой добывали золотоносную руду. Тележками перевозили горы камней. Из-за изнурительной работы Королев тяжело заболел цингой, страдал, но не сдавался.

Он обращается в верховную прокуратуру, лично к Сталину с просьбой пересмотреть его дело. Параллельно перед высокими инстанциями о своем единственном сыне ходатайствовала мать. Знаменитые летчики Громов и Гризодубова помогли Марии Николаевне попасть к главе верховного суда, что и сыграло важную роль в возвращении его с Колымы.

В 1940 году Королева переводят в тюремное конструкторское бюро ЦКБ-29, которым управлял Андрей Туполев. Вместе они работали над созданием фронтового бомбардировщика ТУ-2.

Позже Королев увлекся реактивными ускорителями, уже в другом тюремном КБ. За создание пикировочного бомбардировщика Петлякова Пе-2 в 1944 году Королев со многими заключенными конструкторами был освобожден досрочно.

В 1945 году ему поручили воссоздать ФАУ-2 – одноступенчатую баллистическую ракету, которая была разработана немецким конструктором Вернером фон Брауном и применялась гитлеровской Германией в конце Второй мировой войны. В 1947 году Королевым был осуществлен запуск такой ракеты уже под названием Р-1.

После работы над своей первой ракетой Сергей Павлович приступил к созданию собственных баллистических ракет. Ровно через 10 лет, 4 октября 1957 года, ракетоноситель Р-7 вывел на орбиту первый искусственный спутник земли. А потом полетели Лайка, Белка со Стрелкой. И человечество увидело обратную сторону Луны. Услышало славное гагаринское «Поехали!».

Он лично провожал в космос одиннадцать космонавтов. Еще в 1957 году, после запуска первого искусственного спутника земли, шведские академики обратились к советскому руководству с просьбой назвать имя автора этого эпохального события. Потому, что хотели отметить его Нобелевской премией за открытие космической эры.

Дочь талантливого конструктора Наталья Королева вспоминает: «Он дважды не получил Нобелевскую премию, которую он бы использовал для развития нашей ракетной техники. Безусловно, он бы не взял эти деньги себе. Это же очень большие деньги. Это более миллиона долларов. Хрущев тогда сказал, что создателем новой техники у нас есть весь советский народ».

В период «холодной войны» Советский Союз вообще отказывался от контактов с европейскими структурами. Но была еще одна причина у тогдашнего руководства дважды отказать Нобелевскому комитету – имя генерального конструктора ракетной техники было засекречено до самой его смерти. В лицо его не знали даже сотрудники.

…14 января 1966 года уставшее сердце великого человека остановилось. Как будто судьба решила – гениальный конструктор выполнил свою космическую миссию. А Сергей Королев в бронзе вернулся на родину, и на площадке перед главным корпусом Киевского политехнического института стал рядом со своим учителем математики Михаилом Кравчуком. Вот так они снова встретились на украинской земле.

[:ua]

Варіантів його біографії написано багато. Але справжня історія життя геніального авіаконструктора й досі залишається маловідомою.

Сергій Корольов жив і навчався в Україні. Народився він на початку 1907 року в місті Житомирі, в родині вчителя словесності місцевої чоловічої гімназії Павла Корольова і доньки ніжинського купця Марії Москаленко. Хлопцю не було й трьох років, як батьки розлучилися і Сергійка відправили на виховання до дідуся та бабусі в Ніжин Чернігівської області.

Там майбутній генеральний конструктор прожив п’ять років. Старі Москаленки були статечними, заможними людьми, обоє з давніх козацьких родів. Маленького онука навчили рано читати і писати. Сергійко відкрив для себе математику, полюбляв слухати казки, які розповідали дідусь і бабуся, особливо про летючий корабель та про коника-горбоконика.

Влітку 1911 року сталася подія, яка назавжди увійшла у пам’ять маленького мрійника. До Ніжина приїхав один з перших авіаторів Росії одесит Сергій Уточкін і продемонстрував для місцевої публіки політ на аероплані. Мабуть, цей відважний льотчик і зародив у душі маленької людини велику мрію.

Як розповідає у своїй книзі донька Сергія Корольова Наталія, батько був дуже спрямованою людиною ще з дитинства. В чотирирічному віці, сидячи на плечах у діда, він побачив політ Уточкіна. І був настільки вражений тим, що літак може літати, що дуже довго згадував про це. Про це багато говорили і в сім’ї.

Коли почалася Перша світова війна, родина Москаленків перебралася до Києва, де два роки прожила в будинку на вулиці Некрасівській. Восени 1916 року мати Сергія вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там підліток пішов до першого класу.

В той час вся країна переживала захоплення авіацією. Григорій Михайлович, який був пасинку за наставника, записав Сергія до модельного гуртка одеського портового клубу, де хлопчина загорівся мрією побудувати планер. В 1924 році сімнадцятирічний юнак одержав першу серйозну перемогу – розроблений ним проект безмоторного літака К-5 гідно оцінили і направили до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України.

Тоді ж Сергій закінчив будпрофшколу, де крім середньої освіти здобув ще й спеціальність муляра та черепичника.

Того ж 1924 року Сергій поїхав вчитися до Київського політехнічного інституту. Раптом в приймальній комісії з’ясувалося, що для вступу йому бракує виробничого стажу, і тому відмовлялися приймати документи. На шум вийшов один з керівників приймальної комісії Михайло Кравчук, в майбутньому всесвітньо відомий математик. За кілька хвилин розмови з Сергієм, він зрозумів: хлопцеві треба вчитися і посприяв, аби здібного юнака допустили до складання вступних іспитів на аеромеханічне відділення. Потім М.Кравчук викладав майбутньому всесвітньовідомому авіаконструктору вищу математику. Доля звела їх тоді і зведе ще пізніше.

Заповнюючи анкету, в графі «Національність» він написав: «Українець. Рідна мова – українська». І в майбутньому ніколи не забував, звідки він і якого роду.

Пізніше, навіть коли Корольов став генеральним конструктором ракетної техніки країни, він не приховував своєї національності, при нагоді підкреслював, що він з України і вчився в Києві, а з земляками-колегами по космодрому Байконур розмовляв українською.

У 1926 році стало відомо, що спроби відкрити при КПІ авіаційне відділення виявились марними. Охочим отримати цю спеціальність порадили перевестися до Москви – у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. Сергій Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ імені Баумана і спеціальність – літакобудування. Дипломною роботою Корольова став двомісний літак власної конструкції «СК-4». Після захисту проект успішно перейшов у виробничу стадію.

Після закінчення технічного училища Корольов працює на заводах авіаційної промисловості і без відриву без виробництва упродовж 1928–1930 років закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, отримує диплом пілота.

Восени 1929 року на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв – Корольова й Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». На наступному планері Корольова СК-3 пілот Василь Степанчонок вперше в історії планеризму виконав мертву петлю.

В 1933 році, коли в Москві було утворено Ракетний науково-дослідний інститут, заступником директора було призначено 26-ти річного Сергія Корольова. Однак, він бачив у ракетах не тільки зброю, а й засіб освоєння космічного простору. Тодішній директор інституту Іван Клейменов вважав такий погляд несвоєчасним, а відтак шкідливим мрійництвом. І подав сигнал про це у відповідні інстанції. В результаті мрійника понизили до старшого інженера.

У 1938 році засновник і куратор інституту Михайло Тухачевський був репресований, а керівники інституту невдовзі були заарештовані і розстріляні. Серед заарештованих був і Корольов, але оскільки він вже не належав до складу керівництва, то отримав лише 10 років таборів. Його відправили на Колиму, на золотокопальню. Тут доля знову звела учня і вчителя, «ворогів народу» – Сергія Корольова і Михайла Кравчука. Обоє працювали на найтяжчих роботах: кайлом, киркою та лопатою видобували золотоносну руду. Возиками перевозили гори каміння. Через виснажливу роботу Корольов тяжко захворів на цингу, страждав, але не здавався.

Він звертається до верховної прокуратури, особисто до Сталіна з проханням переглянути його справу. Паралельно перед високими інстанціями за свого єдиного сина клопотала мати. Знамениті льотчики Громов і Гризодубова допомогли Марії Миколаївні потрапити до голови верховного суду, що й зіграло важливу роль у поверненні його з Колими.

У 1940 році Корольова переводять до тюремного конструкторського бюро ЦКБ-29, яким керував Андрій Туполєв. Разом вони працювали над створенням фронтового бомбардувальника ТУ-2. Згодом Корольов захопився реактивними прискорювачами, вже в іншому тюремному КБ. За створення пікірувального бомбардувальника Петлякова Пе-2 у 1944 році Корольова з багатьма ув’язненими конструкторами було звільнено достроково.

У 1945 році йому доручили відтворити ФАУ-2 – одноступінчасту балістичну ракету, яка була розроблена німецьким конструктором Вернером фон Брауном і застосовувалась гітлерівською Німеччиною наприкінці Другої світової війни. У 1947 році Корольовим було здійснено запуск такої ракети вже під назвою Р-1.

Після роботи над своєю першою ракетою Сергій Павлович приступив до створення власних балістичних ракет. Рівно через 10 років, 4 жовтня 1957 року, ракетоносій Р-7 вивів на орбіту перший штучний супутник землі. А потім полетіли Лайка, Білка зі Стрілкою, і людство побачило зворотній бік Місяця. Почуло славетне гагарінське «Поєхалі!».

Він особисто проводжав у космос одинадцятьох космонавтів. Ще у 1957 році, після запуску першого штучного супутника землі , шведські академіки звернулися до радянського керівництва з проханням назвати ім’я автора цієї епохальної події. Бо хотіли відзначити його Нобелівською премією за відкриття космічної ери.

Донька талановитого конструктора Наталія Корольова згадує: «Він двічі не отримав Нобелівську премію, яку він би використав для розвитку нашої ракетної техніки. Безумовно, він би не взяв ці гроші собі. Це ж дуже великі гроші. Це більше мільйона доларів. Хрущов тоді сказав, що творцем нової техніки у нас є весь радянський народ».

В період «холодної війни» Радянський Союз взагалі відмовлявся від контактів з європейськими структурами. Але була ще одна причина у тодішнього керівництва двічі відмовити Нобелівському комітету – ім’я генерального конструктора ракетної техніки було засекречене до самої його смерті. В обличчя його не знала більшість співробітників.

…14 січня 1966 року стомлене серце великої людини зупинилося. Неначе доля вирішила – геніальний конструктор виконав свою космічну місію. А Сергій Корольов у бронзі повернувся на батьківщину, і на майданчику перед головним корпусом Київського політехнічного інституту став поруч зі своїм вчителем математики Михайлом Кравчуком. Ось так вони знову зустрілися на українській землі.

[:]