Сергій Корольов

Творець перших в світі космічних кораблів двічі не отримав Нобелівську премію, яку використав би для розвитку вітчизняної ракетної техніки.

Варіантів його біографії написано багато. Але справжня історія життя геніального авіаконструктора й досі залишається маловідомою.

Сергій Корольов жив і навчався в Україні. Народився він на початку 1907 року в місті Житомирі, в родині вчителя словесності місцевої чоловічої гімназії Павла Корольова і доньки ніжинського купця Марії Москаленко. Хлопцю не було й трьох років, як батьки розлучилися і Сергійка відправили на виховання до дідуся та бабусі в Ніжин Чернігівської області.

Там майбутній генеральний конструктор прожив п’ять років. Старі Москаленки були статечними, заможними людьми, обоє з давніх козацьких родів. Маленького онука навчили рано читати і писати. Сергійко відкрив для себе математику, полюбляв слухати казки, які розповідали дідусь і бабуся, особливо про летючий корабель та про коника-горбоконика.

Влітку 1911 року сталася подія, яка назавжди увійшла у пам’ять маленького мрійника. До Ніжина приїхав один з перших авіаторів Росії одесит Сергій Уточкін і продемонстрував для місцевої публіки політ на аероплані. Мабуть, цей відважний льотчик і зародив у душі маленької людини велику мрію.

Як розповідає у своїй книзі донька Сергія Корольова Наталія, батько був дуже спрямованою людиною ще з дитинства. В чотирирічному віці, сидячи на плечах у діда, він побачив політ Уточкіна. І був настільки вражений тим, що літак може літати, що дуже довго згадував про це. Про це багато говорили і в сім’ї.

Коли почалася Перша світова війна, родина Москаленків перебралася до Києва, де два роки прожила в будинку на вулиці Некрасівській. Восени 1916 року мати Сергія вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там підліток пішов до першого класу.

В той час вся країна переживала захоплення авіацією. Григорій Михайлович, який був пасинку за наставника, записав Сергія до модельного гуртка одеського портового клубу, де хлопчина загорівся мрією побудувати планер. В 1924 році сімнадцятирічний юнак одержав першу серйозну перемогу – розроблений ним проект безмоторного літака К-5 гідно оцінили і направили до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України.

Тоді ж Сергій закінчив будпрофшколу, де крім середньої освіти здобув ще й спеціальність муляра та черепичника.

Того ж 1924 року Сергій поїхав вчитися до Київського політехнічного інституту. Раптом в приймальній комісії з’ясувалося, що для вступу йому бракує виробничого стажу, і тому відмовлялися приймати документи. На шум вийшов один з керівників приймальної комісії Михайло Кравчук, в майбутньому всесвітньо відомий математик. За кілька хвилин розмови з Сергієм, він зрозумів: хлопцеві треба вчитися і посприяв, аби здібного юнака допустили до складання вступних іспитів на аеромеханічне відділення. Потім М.Кравчук викладав майбутньому всесвітньовідомому авіаконструктору вищу математику. Доля звела їх тоді і зведе ще пізніше.

Заповнюючи анкету, в графі «Національність» він написав: «Українець. Рідна мова – українська». І в майбутньому ніколи не забував, звідки він і якого роду.

Пізніше, навіть коли Корольов став генеральним конструктором ракетної техніки країни, він не приховував своєї національності, при нагоді підкреслював, що він з України і вчився в Києві, а з земляками-колегами по космодрому Байконур розмовляв українською.

У 1926 році стало відомо, що спроби відкрити при КПІ авіаційне відділення виявились марними. Охочим отримати цю спеціальність порадили перевестися до Москви – у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. Сергій Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ імені Баумана і спеціальність – літакобудування. Дипломною роботою Корольова став двомісний літак власної конструкції «СК-4». Після захисту проект успішно перейшов у виробничу стадію.

Після закінчення технічного училища Корольов працює на заводах авіаційної промисловості і без відриву без виробництва упродовж 1928–1930 років закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, отримує диплом пілота.

Восени 1929 року на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв – Корольова й Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». На наступному планері Корольова СК-3 пілот Василь Степанчонок вперше в історії планеризму виконав мертву петлю.

В 1933 році, коли в Москві було утворено Ракетний науково-дослідний інститут, заступником директора було призначено 26-ти річного Сергія Корольова. Однак, він бачив у ракетах не тільки зброю, а й засіб освоєння космічного простору. Тодішній директор інституту Іван Клейменов вважав такий погляд несвоєчасним, а відтак шкідливим мрійництвом. І подав сигнал про це у відповідні інстанції. В результаті мрійника понизили до старшого інженера.

У 1938 році засновник і куратор інституту Михайло Тухачевський був репресований, а керівники інституту невдовзі були заарештовані і розстріляні. Серед заарештованих був і Корольов, але оскільки він вже не належав до складу керівництва, то отримав лише 10 років таборів. Його відправили на Колиму, на золотокопальню. Тут доля знову звела учня і вчителя, «ворогів народу» – Сергія Корольова і Михайла Кравчука. Обоє працювали на найтяжчих роботах: кайлом, киркою та лопатою видобували золотоносну руду. Возиками перевозили гори каміння. Через виснажливу роботу Корольов тяжко захворів на цингу, страждав, але не здавався.

Він звертається до верховної прокуратури, особисто до Сталіна з проханням переглянути його справу. Паралельно перед високими інстанціями за свого єдиного сина клопотала мати. Знамениті льотчики Громов і Гризодубова допомогли Марії Миколаївні потрапити до голови верховного суду, що й зіграло важливу роль у поверненні його з Колими.

У 1940 році Корольова переводять до тюремного конструкторського бюро ЦКБ-29, яким керував Андрій Туполєв. Разом вони працювали над створенням фронтового бомбардувальника ТУ-2. Згодом Корольов захопився реактивними прискорювачами, вже в іншому тюремному КБ. За створення пікірувального бомбардувальника Петлякова Пе-2 у 1944 році Корольова з багатьма ув’язненими конструкторами було звільнено достроково.

У 1945 році йому доручили відтворити ФАУ-2 – одноступінчасту балістичну ракету, яка була розроблена німецьким конструктором Вернером фон Брауном і застосовувалась гітлерівською Німеччиною наприкінці Другої світової війни. У 1947 році Корольовим було здійснено запуск такої ракети вже під назвою Р-1.

Після роботи над своєю першою ракетою Сергій Павлович приступив до створення власних балістичних ракет. Рівно через 10 років, 4 жовтня 1957 року, ракетоносій Р-7 вивів на орбіту перший штучний супутник землі. А потім полетіли Лайка, Білка зі Стрілкою, і людство побачило зворотній бік Місяця. Почуло славетне гагарінське «Поєхалі!».

Юрій Гагарін та Сергій Корольов

Він особисто проводжав у космос одинадцятьох космонавтів. Ще у 1957 році, після запуску першого штучного супутника землі , шведські академіки звернулися до радянського керівництва з проханням назвати ім’я автора цієї епохальної події. Бо хотіли відзначити його Нобелівською премією за відкриття космічної ери.

Донька талановитого конструктора Наталія Корольова згадує: «Він двічі не отримав Нобелівську премію, яку він би використав для розвитку нашої ракетної техніки. Безумовно, він би не взяв ці гроші собі. Це ж дуже великі гроші. Це більше мільйона доларів. Хрущов тоді сказав, що творцем нової техніки у нас є весь радянський народ».

Валентина Терешкова та Сергій Корольов

В період «холодної війни» Радянський Союз взагалі відмовлявся від контактів з європейськими структурами. Але була ще одна причина у тодішнього керівництва двічі відмовити Нобелівському комітету – ім’я генерального конструктора ракетної техніки було засекречене до самої його смерті. В обличчя його не знала більшість співробітників.

…14 січня 1966 року стомлене серце великої людини зупинилося. Неначе доля вирішила – геніальний конструктор виконав свою космічну місію. А Сергій Корольов у бронзі повернувся на батьківщину, і на майданчику перед головним корпусом Київського політехнічного інституту став поруч зі своїм вчителем математики Михайлом Кравчуком. Ось так вони знову зустрілися на українській землі.