Продовжуємо публікувати переможців конкурсу "Чому я їду на Бандерштат 2021"!
Чудовий текст від ще одного нашого переможця – Віталія Побережного!
Неформальні гутірки на березі Стиру, міріади нових знайомств з людьми, що мислять з тобою в унісон, щемні посиденьки довкола ватри і, авжеж, дикі танці до опівночі, а іноді й до самого ранку — лише частина того, за що я так люблю «Бандерштат» і хочу відвідати його й цьогоріч.
Саме завдяки «Бандерштату» я в усій повноті зміг відчути красу сучасної української музики, її жанрове різноманіття та драйв. Під головною сценою фестивалю я став палким фанатом «Тартака», сказати б навіть, «людинамітом», а з Сашком Положинським того ж вечора й покумирився.
Під цією самою сценою я ловив драйв від виступів «FliT’у», «Жадана і собак» та «Vivienne Mort». Це було ввечері й інколи вночі. А вдень я розширював свій кругозір, сидячи на тюці з друзями біля гутіркової сцени та слухаючи лекції від непересічних гостей. Хтось із них подолав рак, хтось у 2014-му рятував Одесу від «русского мира», хтось стопом відвідав Антарктиду, а хтось — острів Пасхи. Однак усіх їх об’єднує, по-перше, велич справи, на яку вони сподвиглися, а по-друге, справжнє захоплення Україною та нестримний запал до її розвитку.
Та й серед, здавалося б, простих відвідувачів фесту теж можна знайти надзвичайних людей. Позаминулоріч я познайомився там з білоруською активісткою, яка приїхала до нас, бо на білоруські фестивалі її просто не пускаю за активну громадянську позицію. Ми подискутували про національне питання в Східній Європі, а потім по черзі почитали вірші українською та білоруською. Це було незабутньо і відтоді мотивувало мене дізнатися багато нового про Білорусь.
Хоч «Бандерштат» і не є найбільшим українським фестивалем, але я й не певен, що кількісний поступ до цієї відмітки взагалі комусь потрібен. «Бандер» прекрасний своєю відносною камерністю, адже він є місцем, де «всі свої», і кожна людина, що прийшла на фестиваль з чіткою проукраїнською позицією та бажанням змінювати свою країну на краще, покине фестиваль натхненною та вмотивованою на зміни, адже «Бандерштат» саме про таких людей — українців не лише декларативно, за кольором прапора чи наявністю шароварів, а тих проактивних осіб, які є патріотами не на рівні гасел, а на рівні дій та позитивних змін. Це саме той фестиваль, де російськомовному виконавцю кричатиме з-під сцени «Ганьба!» левова частка фестивальників.
Наостанок додам, що обожнюю «Бандерштат» за його безалкогольний та сімейний формат. Багато для кого саме цей фестиваль дає можливість зробити грандіозне відкриття, що стрибати під сценою можна без бухла. І слемитися теж можна без бухла. І розважатися на повну загалом можна без бухла. А ще з дітьми.
Моя душа лежить до річки Стир та понтонного мосту, який зводять раз на рік, щоб «бандерштатівці» могли легко потрапити на територію фестивалю. Як ніколи душа лежала туди минулого року, бо de facto фестиваль відбувся лише онлайн (втім, це не завадило мені пострибати у себе в кімнаті, ввімкнувши онлайн-трансляцію концертів).
Сподіваюся, що цьогоріч на поле під селом Рованці, де традиційно проходить «Бандер», зможе потрапити не лише моя душа, але й тіло. Так хочеться нарешті знову помацати тюк, випити волинського квасу та послухати Положинського.
