Потерпілий під час силового розгону Майдану 30 листопада 2013 року розповів як після побиття "Беркутом" проти нього відкрити кримінальну справу.
В 2013 році Володимиру було за 50, він працював літературним редактором Лісотехнічного університету в Львові. Пана Володимира особисто дуже обурило призначення міністром освіти Дмитра Табачника. Саме проросійський вектор безграмотного міністра став причиною того, що Володимир написав заяву про звільнення з університету. Чоловік з активною життєвою позицією, він був учасником великої кількості мирних акцій протесту. І впевнений, що 30 листопада 2013 року не випадково потрапив в руки беркутівців, які зачищали Майдан.
Відчуття внутрішнього спротиву та небажання миритись з жорстокістю щодо своїх співвітчизників, непогодження з діями тодішнього керівництва країни, бажання бачити у владних кабінетах гідних українців – саме це стало причиною того, що Володимир Дудок приїхав на Майдан. Як виявилось, його сини Теодор та Микола також приїхали підтримати тоді ще Студентський Майдан, окремо від свого батька.
29 листопада Володимир, як і в попередні дні на Майдані, роздавав листівки проти тодішнього міністра освіти.
“Того дня нас попереджали, що вночі буде розгін. Місцева влада до чогось готувалась. Медики приходили на Майдан. Казали, що їх просили звільнити лікарняні місця. Лікарні мали бути готові до прийому великої кількості потерпілих.
Деякі знаючі люди кликали мене їхати додому. Вони теж звідкись знали про розгін.
Я не знав чи їм вірити, але на всяк випадок відправив своїх синів та їх товаришів з Майдану. Всім молодим казав, щоб їхали. Щоб вони не постраждали. Я тоді ще просив Єгора Соболєва зі сцени сказати, щоб молоді пішли, бо буде розгін. Але він цього не зробив.
Ввечері відбулась невелика сутичка з правоохоронцями. Опісля я сидів в наметі біля Глобусу. Я заспокоював жінку, яку тоді побили міліціонери. Близько 4 ранку в намет зайшов молодий хлопець зі словами “На нас йде “Беркут”!.
Я вийшов з намету і справді побачив хмару екіпірованих силовиків, які йшли на нас зі сторони Жовтневого палацу. Я ще міг втекти, якби побіг туди, повз філармонію. Але я повернувся і побачив на сходах біля Монументу Незалежності молодих хлопців і дівчат. Вони були віку моїх дітей. І вони були готові боронити Майдан. Я не міг їх залишити і став в ряд до цих дітей. Я стояв на 2 чи 3 сходинці біля Стелли.” – Пригадує події Володимир Дудок.
Тієї ночі учасники мирного протесту щогодини співали Гімн України. Рівно о 4 ранку дзвінкими голосами залунав славень.
Пан Володимир продовжує: “Ми співали гімн. Стояли щільно один до одного, а беркутівці навалою йшли на нас. Переді мною вони збили хлопця. Я пробував його підняти. Але тільки нагинався, відразу отримував удари дубинками. Від чергового удару я впав. І тільки я піднявся, як двоє беркутівців схопили мене попід руки, а ще один вдарив дубинкою по чолі.
Мене кинули в автозак. Я сидів поряд із закривавленими дітьми. Пам’ятаю їхні обличчя в крові, побиті руки, ноги. Нас дуже довго везли в Шевченківський райвідділ міліції. Потім частину залишили в автозаці, а мене і ще декількох випустили в дворик. Виглядало, ніби міліціонери не знають, що з нами робити, чекають на якусь команду.
Мені здалось, що силовики знали, що мене треба “пакувати”. Підслухав, як вони між собою мене обговорювали. Казали, що я на всі акції ходжу.
Тільки зранку на територію райвідділку приїхала швидка. Всіх, у кого були травми, забрали в 17 лікарню Києва. Там мене обстежили і зафіксували забій грудної клітки ліворуч. Синці були по всьому тілу, я ще знайшов на голові червону пляму. Через декілька днів я пішов зняти побої на Виговського. Але мене там не прийняли, відправляли в інші заклади.
Після обстеження, мене викликали знову в Шевченківський райвідділок. Сказали, що для допиту. Мене допитували двоє слідчих. Я їм розказав все, як було. Вони щось собі писали. Потім мене відправили до іншого слідчого – Дунаєвського. Він сказав все ще раз повторити. Під час мого допиту, Дунаєвський багато разів виходив на другий поверх. Там сиділи беркутівці.
Потім він приніс мені папірці і сказав підписати. Я читаю, а там, що я ніби доривався до “Беркуту”. Що я Качмару і Зубкевичу пробував відірвати погони, зривав гудзики. Тобто, що я до них агресивно себе поводив.
Я відмовився підписувати. Бо це ж не правда. Тоді Дунаєвський розвернув листок і сказав, щоб я підписав з іншого боку. Це ніби значило, що я прочитав їхні покази. Так би мовити, ознайомився з ними.
В мене не було ні адвоката, ні досвіду в подібних ситуаціях. Тому я підписав цей протокол. Виявляється, цей мій підпис підтверджував, що я погодився з показами беркутівців. Так мене побили і ще й зробили злочинцем.
Після перемоги Майдану, мені подзвонили і сказали, що справу проти мене закрили. Суд мене виправдав, а потім ще перекваліфікували з обвинуваченого на потерпілого.”
Після побиття, Володимира Дудка почала турбувати біль в руці. Лікар-невропатолог пояснив, що це наслідок травмування голови. Чоловік лікувався в лікарні у Львові.
Володимир Дудок є потерпілим у двох кримінальних провадженнях:
- по обвинуваченню Олександра Попова, який на момент розгону Майдану 30.11.2013 року був міським головою Києва. За версією слідства саме Попов дав вказівку для монтажу Новорічної ялинки на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада. Тому, посилаючись на цю вказівку, беркутівці тієї ночі здійснили силовий штурм Майдану.
- по обвинуваченню Володимира Кочмара та Назарія Зубкевича. Це ексбекрутівці підрозділу “Беркут” у м.Київ, які брали участь в силовому штурмі Майдану вночі на 30 листопада 2013 року. Їх обвинувачують у перевищенні влади та службових повноважень, що супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями; незаконному перешкоджанні проведенню зборів; у складанні та видачі завідомо неправдивих офіційних документів про затримання потерпілого.
Справа по обвинуваченню цих колишніх беркутівців розглядається в суді з 2018 року. Саме 4 червня 2018 року прокуратура надіслала обвинувальний акт для розгляду в Шевченківському районному суді Києва. Проте за вже майже три роки прогресу у справі немає.
Зараз в суді зачитують короткий обвинувальний акт. Раніше справу розглядала суддя Оксана Хардіна. Вона рідко призначала судові засідання. А нещодавно пішла в декретну відпустку. Тому справу відправили на авторозподіл і слухання у ній починаються з самого початку.
Назарій Зубкевич продовжує працювати в правоохоронних органах. А Кочмар Володимир Станіславович (особа, чиї ПІБ повністю збігаються з даними іншого обвинуваченого у цій справі) в 2018 році фінансував Центральний офіс партії “Опозиційна платформа – За життя”.
Наступне засідання у справі заплановане на завтра 16 квітня 2021 року о 10:00 в Шевченківському районному суді Києва. Слухає справу суддя Тетяна Володимирівна Овсеп’ян.
