Якої нагороди на День захисника України хочуть воїни АТО. Чого хочуть батьки чий син загинув на війні?
До редакції Кий-інфо звернулись не байдужі громадяни з містачка Літин, Вінницької області з проханням опублікувати лист сьогодні 14 жовтня в День захисника України.
Лист: “Цей лист змусила написати спільна біль спричинена нерозумінням й не цінуванням країни й людини нашими кабінетними вождями.
Ми патріоти Літина, всі разом хочемо підтримати сім’ю Рожанських Петра й Надю, які втратили на цій війні сина Пантюшу, але замість підтримки від місцевої влади зустріли байдужість і черствість.
Розпочалось все в 2017 році. Надія Василівна звернулась із проханням до селищної ради про те, щоб їм виділили 12 соток землі старого саду збанкрутівшої «Сільхозтехніки» територія якої складає близько гектару й прилягає до їх хатини.15 березня 2017 року відбулась та ганебна 13 сесія 17 скликання Літинської селищної ради, де розглядалосьпитання матері полеглого воїна. Думаєте їй дали цю жменьку української землі за яку боровся й віддав життя її син? Ви помиляєтесь. Їй було відмовлено. Як, – скажете ви?!! Законно. У нас у Літинській селищній раді завжди все законно…
Селищною радою був розіграний сценарій. Спочатку депутатам ніхто не повідомив про звернення Надії Василівни, а на голосування було поставлено пропозицію, щоб сади «Сільхозтехніки» виділити для можливого майбутнього будівництва багатоповерхівок. Яка прекрасна ідея, – подумали всі депутати й можливо навіть зараз ви, що читаєте цей допис. От депутати подумали й проголосували. А після того як проголосували за багатоповерхівки їм подали прохання мами Пантюші про маленький садочок. Але депутатам не забули пояснити, що так як щойно вони вже вирішили питання з цією землею, то громадянці Рожанській вони її вже надати не можуть. Ось так і культурно відмовили, а головне ЗАКОННО. (Правдивість сказаного можуть підтвердити депутати того скликання) Хотіла Надя садочок для усамітнення й забуття, а отримала біль, сльози й розчарування й розпач. Невже правди й совісті на світі зовсім не залишилося…Слід зазначити те, що до подання заяви матері полеглого воїна, селищна рада й не згадувала про те, що в земельному запасі Літина є цілий ніким не зайнятий гектар землі. А тут раптом згадала. Й гайда турбуватись про людей, будувати квартири. Чому приховували цю землю до звернення Наді? Чому так? Чи може ця земелька вже «мала свої інтереси»?
Після цієї ганебної сесії частина депутатів потім отямилася, була скликана позачергова сесія, щоб змити свій гріх. Але пройшло вже три роки, але так цю ділянку батькам воїна й не надали.
Спочатку селищна рада виділила кошти на розробку технічної документації землі. Потім, виявилося, що сади «Сільхозтехніки» знаходяться в санітарній зоні єврейського цвинтаря (300 метрів), а відтак цю землю відводити не можна, хоча в цій зоні опинились і жилі квартирні будинки сільхозтехніки до яких, як з’ясувалося, 160- 170 метрів і по закону їх там не мали права будувати. Скликались комісії, вивчали це питання, писали протоколи й рішення. Звернулись в інститут Марзєєва про зменшення санітарної зони. Отримали погодження. Селищна рада отримала права забудовувати ці ділянки. На все це пішло три роки. Всі ці роки Петро чи не кожних два тижні ходив до селищної ради підганяв бюрократичну машину. І ось після трьох років поневірянь СТАЛОСЯ! Батькові загиблого воїна сповістили: «Кінець вашим стражданням, ніхто вам цих 12 соток під садок не виділить, бо змінились Закони України і тепер займатись садівництвом на території селища взагалі не можна»…
Не вистачає слів…Цілих три роки! Три роки вимучити, вимордувати людину. Та не просто людину, а батька загиблого воїна АТО. І не зуміти або не захотіти (оберіть відповідне трактування) вирішити його питання. І чи так мало бути, щоб батько загиблого воїна ходив і просив…Це можливо тільки в цій понівеченій Україні і тільки в цьому – Літині, який показово хвалиться патріотизмом, а водночас у своєму безумстві й невігластві гріє й годує в своєму домі свого ворога. Чого заслуговує така влада й такі люди, що обирають її?…Те й будете мати.
Була й ще одна історія. У 2018 році Рожанських Надю й Петра запросили до Києва в Міністерство оборони України для вшанування пам’яті їхнього сина. Військовий комісар Літина звернувся до Літинської адміністрації та до Літинської селищної ради з проханням про забезпечення батьків загиблого українського воїна автомобільним проїздом до Києва, де буде здійснювати вшанування. Літинська адміністрація виділила 500 грн, а від Бичка Анатолія Івановича отримали відписку. Шановний читачу, просимо вас, будь ласка перегляньте документ відписки. У горі сторінки Літинський голова Анатолій Іванович повідомляє про те, що до нього пізно звернулися, бо рішення про допомогу потрібно провести через виконком. Але давайте поміркуємо, хіба батьки загиблого воїна не заслужили, щоб голова цей виконком скликав позачергово або доручив секретарю обдзвонити всіх членів виконкому й в телефонному режимі погодити ці кошти. Врешті, можна було б по-людськи пояснити батькам, мовляв, ви їдьте, а ми пізніше зберемось, приймемо рішення й кошти вам компенсуємо. Але жодного виключення для батьків українського Героя, жодного бажання допомогти від Анатолія Івановича ми не бачимо. Далі мер (див документ) починає суперечити сам собі (тобто бреше) кажучи, що така допомога не передбачена бюджетом і врешті, перелічує закони про пільги, мовляв, скільки вже можна тратити коштів на цих АТОшників, їм все дає держава. Друзі, давайте пригадаємо, як довго доводилось нашим воїнам вибивати посвідчення учасників АТО. Тобто, в той час закон про пільги начебто вже й був, але через бюрократію скористатись ним могли далеко не всі.
Батьки Пантюші також не могли скористатись цими пільгами. Та й вони не просили нічого від селищної ради. За них клопотав військовий комісар.
Літинський селищний голова відмовив у будь якій допомозі батькам загиблого українського захисника дістатись на вшанування їхнього сина. Надя й Петро поїхали до Києва своїми силами й пересадками. А якби в них не було б здоров’я доїхати громадським транспортом або просто банально не було б коштів на дорогу до Києва? Виходить, що це їхні проблеми. Хіба ми не винні цим батькам до кінця свого життя? Чи їхнє горе не наше горе?
Бичок Анатолій Іванович чергово довів свою професійність нічого так і не зрозумівши ЧОГО ХОЧУТЬ БАТЬКИ ЗАГИБЛОГО УКРАЇНСЬКОГО ЗАХИСНИКА. Мабуть, Бичок уже готував подарунки для своїх синів, бо ж надходив Святвечір. Тай його сини вдома в мирі, теплі, не в окопах і не під градами. Тай йому нікуди добиратись не треба, а син Рожанських, який загинув 5 січня хіба його син? Петро й Надя, ці люди хотіли не машину на Київ, ні грошей, а душевного тепла. Ну ні, так ні. Мабуть правда, Бичок помогти не міг.
Але пройшло кілька місяців в тому ж 2018 році на 27 сесію 7 скликання виноситься рішення про надання матеріальної допомоги…ні не батькам воїна на дорогу, а власне самому Анатолію Івановичу та ще й в розмірі місячної зарплати (ДИВ ДОКУМЕНТ., зараз це 35000 грн.). І головне й постанови для цієї НЕЗАПЛАНОВАНОЇ витрати знайшлися, і закони України й бюджет не суперечать й з виконкомом склалося. А ЗНАЄТЕ ЧОМУ? БО ВСЕ «ЗАКОННО».
То чого хочуть батьки син яких загинув на війні?
Насамперед хочуть, ні – просто жадають, щоб жертва їхнього сина не була даремною! Щоб сталися зміни на краще. Щоб квітла країна, щоб осиротілі сім’ї були огорнені увагою й теплом. Щоб чиновники, які сідають у владне крісло пам’ятали, що вони сидять у ньому через те, що сини України лежать у землі. І пам’ятаючи це цінували Україну й вірно служили людям. Здавалося б все так просто й природно. Але …
Всіх УКРАЇНЦІВ просимо поширити., – йдеться в листі.
Довідка:
Рожанський Пантелеймон народився 9 серпня 1993 року на Поділлі, а саме на Вінниччині. Закінчив Вінницький технічний коледж і подався на навчання до Хмельницького технологічного університету.
В буремні 2013–2014 роки відгукнувся на клич українських патріотів і подався на Майдан, захищати гідність свою та свого народу. Активний учасник Революції Гідності, був на Майдані у загоні «Пекельна бочка».
Коли почалася російська інтервенція в Україну Пантелеймон записався добровольцем до лав національної гвардії. Та хлопця не взяли до Нацгвардії, бо він був студентом (адже до закінчення навчання залишався один рік). Пантюша (псевдо бійця) пішов з університету, щоб бути на фронті разом зі своїми побратимами.
Загинув 5 січня поблизу села Міньківка Артемівського району по дорозі до Донецької області під час ДТП. Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО в ДТП на трасі Київ — Довжанський сталось зіткнення військового автобусу з вантажівкою, внаслідок якого загинуло 12 військовослужбовців батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького та 21 отримали травми різного ступеня важкості. Від отриманих травм ще один військовослужбовець помер в лікарні.
