Служба безпеки України, агов, ти хоч жива?!
После второго покушения на Амину Окуеву и Адама Осмаева, заказчик и исполнители потирают руки. Славную дочь чеченского народа, патриотку Украины на железнодорожном переезде станции Глеваха под Киевом убили, а ее мужа ранили.
Летом киллер Кадырова, который по поддельным документам въехал в Украину и напросился на встречу с супругами, как иностранный журналист, уже стрелял в Адама. Следующий выстрел был за Аминой. Она выпустила в киллера три пули из наградного оружия. Наемника задержали, и он дал показания о российских заказчиках.
При тоталитарных режимах слово вождя – закон, приказ подлежащий исполнению любой ценой и при любых обстоятельствах. Понятно, что Амина и Адам ждали повторного покушения. Но отказались от предоставленной охраны. И понятно почему. Охранник может защитить от уличного гоп-стопа, а перед киллером он тоже беззащитен. Мартовское убийство экс-депутата Госдумы Дениса Вороненкова, который получил украинское гражданство и свидетельствовал по делу относительно российской оккупации Крыма и вторжения на Донбасс, тому лишнее подтверждение.
Организацию покушений, деятельность террористических групп нужно нейтрализовывать не после, а до этого. Правоохранительные органы должны действовать на опережение.
Напомним, что Тимура Махаури взорвали в автомобиле возле Бессарабского рынка столицы в сентябре. На бойца батальона шейха Мансура, непримиримого к путинскому режиму и личного врага Рамзана Кадырова, это было уже четвертое покушение.
Убийство Амины Окуевой совпало с другими терактами. В Нью-Йорке выходец из Узбекистана, причастный к террористическому Исламскому государству, на арендованной машине наехал на велосипедистов и пешеходов. Погибло восемь, а еще одиннадцать человек травмированы.
В тот же день в дипломатическом квартале Кабула, неподалеку от Министерства обороны Афганистана, вследствие взрыва погибли семь и ранены два десятка жителей.
А в немецком Шверине полиция арестовала сирийца, который «планировал и уже конкретно готовился к нападению с «исламистскими мотивами», чтобы «убить и ранить как можно больше людей».
Как видим, в большинстве случаев действия религиозных фанатиков, а тем более вышколенных убийц-наемников, сложно спрогнозировать. Часто, имея неограниченные финансовые возможности, а во многих случаях еще и поддержку от государств, как, например, России или Сирии, террористическую атаку сложно предупредить. Но диверсионный государственный терроризм именно сегодня стал главным оружием России в войне против Украины.
Зачем хану-царю-вождю-генеральному секретарю-президенту России (подчеркните нужное) понадобился диверсионный терроризм планетарного масштаба? Им он угрожает мировому сообществу, мол, договаривайтесь со мной и мы вместе покончим с терроризмом. На такое предложение США уже купились после терактов 11 сентября 2001 года. Дружбой стреножив внешнюю политику США, Россия по-имперски принялась хозяйничать на постсоветском пространстве. Отсюда сателлитные таможенные и оборонительные союзы, а непокорным, как Грузии или Украине – война и оккупация.
Сегодня Путин снова шантажирует: закройте глаза на «мой» Крым, а об остальном мы договоримся…
Империи рождаются из войн и живут, пока воюют. Присмотреться к прошлым векам от Ивана Грозного-Лютого к Владимиру І Путину. В России если не война, то подготовка к ней. Ничто так не объединяет вокруг вождя убогий и затурканный народ, как страх перед врагом, пусть даже и вымышленным. А как удобно уничтожить оппозицию, а заодно и своих партийных друзей, ставших ненужными, записав их в категорию «врагов народа», «пособников и батраков империализма».
В России уже давно нет оппозиции. До рабского блеска начищенная мятежная Чечня стала кровавым уроком для других неспокойных регионов. Но жить лучше не стала. Было чуть повеселее чем в «Крымнаше», но и от него у имперцев уже оскомина…
Почитаем российские СМИ, которые иногда, устав от американского сапога империализма, европейских геев и украинских «правосеков», вспоминают и о своих проблемах. Вот заголовки: «Силуанов сравнил Россию с СССР перед развалом», «Интеллигенция Татарстана призвала главу республики бороться за татарский язык и выступила против насильственной русификации в школах». «США не исключили расширения последнего санкционного списка по России». «Россию затянуло в долговое болото: 7 миллионов человек не могут оплачивать кредиты». «Петербург ожидает дефицит хлеба»…
Как и ранее, а особенно во время кризиса, чтобы империя не распалась, россиян необходимо «сплачивать». Чем? Благосостоянием и культурой? Но это долго, затратно, а для России, наверное, что и безнадежно. Тогда – снова война! Нужна новая, хотя бы маленькая, но победа. Надо запугать украинцев террором, покрытым затхлым пропагандистским враньем. Нужно посеять среди нас страх, расколоть на враждующие политические группы, на украинцев и русскоязычных, на правильных православных и неправильных. Делается все, чтобы Украина пошла на уступки, смирилась, а там и санкциям конец.
В конце концов, надо запугать «украинским террором» и своих верноподданных. Не послушаете вождя, «правосеки-бандеровцы» и к вам доберутся. Впереди у Владимира Путина выборы. Разве до хлеба с маслом до демократии и свобод, когда «нада сплатицца перед угрозой внешднега врага!?». Ничего нового. Тоже самое, что и при царе-генеральном секретаре, то и при президенте. Только декорации иные.
[:ua]Після другого замаху на Аміну Окуєву та Адама Осмаєва, замовник та виконавці потирають руки. Славетну доньку чеченського народу, патріотку України на залізничному переїзді станції Глеваха під Києвом убито, а її чоловіка поранено.
Влітку кілер Кадирова, що за підробними документами в’їхав до України і напросився на зустріч із подружжям, як іноземний журналіст, уже стріляв по Адаму. Наступний постріл був за Аміною. Вона випустила у кілера три кулі з нагородної зброї. Найманця затримали, він дав свідчення про російських замовників.
У тоталітарних режимах слово вождя – закон, наказ підлягає виконанню будь-якою ціною і за будь-яких обставин. Зрозуміло, що Аміна та Адам чекали на повторення замаху. Але вони відмовилися від наданої охорони. І зрозуміло чому. Охоронець може захистити від вуличного гоп-стопу, але перед кілером він теж беззахисний. Березневе убивство екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова, який отримав українське громадянство і свідчив у справі стосовно російської окупації Криму і вторгнення на Донбас, тому зайве підтвердження.
Організацію замахів, діяльність терористичних груп треба нейтралізувати не після того, а до того. Правоохоронні органи мають діяти на випередження.
Нагадаємо, що Тимура Махаурі підірвали в автомобілі біля Бесарабського ринку столиці у вересні. На бійця батальйону шейха Мансура, непримиренного до путінського режиму і особистого ворога Рамзана Кадирова, то був уже четвертий замах.
Убивство Аміни Окуєвої співпало з іншими терактами. У Нью-Йорку виходець із Узбекистану, причетний до терористичної Ісламської держави, на орендованій машині наїхав на велосипедистів і пішоходів. Загинуло восьмеро, а ще одинадцять людей – травмовано.
Того ж дня у дипломатичному кварталі Кабула, неподалік Міністерства оборони Афганістану, від вибуху загинуло сім і поранено зо два десятка мешканців.
А у німецькому Шверині поліція арештувала сирійця, який «планував і вже конкретно готувався до нападу з ісламістськими мотивами», щоб «вбити і поранити якомога більше людей».
Як бачимо, у більшості випадків дії релігійних фанатиків, а тим більше вишколених убивць-найманців, складно спрогнозувати. Часто, маючи необмежені фінансові можливості, а у багатьох випадках ще й підтримку від держав, як, наприклад, Росії чи Сирії, терористичну атаку складно попередити. Але диверсійний державний тероризм саме сьогодні став головною зброєю Росії у війні проти України.
Навіщо хану-царю-вождю-генеральному секретарю–президенту Росії (підкресліть потрібне) здався диверсійний тероризм планетарного масштабу? Ним погрожує світовій спільноті, мовляв,домовляйтеся зі мною і ми разом покінчимо з тероризмом. На таку пропозицію США уже купилися після терактів 11 вересня 2001 року. Дружбою стриноживши зовнішню політику США, Росія по-імперськи заходилася хазяйнувати на пострадянському просторі. Звідси сателітні митні і оборонні союзи, а непокірним, як Грузії чи Україні – війна і окупація.
Сьогодні Путін знову шантажує: закрийте очі на «мій» Крим, а про решту ми домовимося…
Імперії народжуються з воєн і живуть, доки воюють. Пригляньтеся до минулих століть від Івана Грозного-Лютого до Владіміра І Путіна. У Росії якщо не війна, то приготування до не неї. Ніщо так не єднає навколо вождя вбогий і затурканий люд, як страх перед ворогом, нехай навіть і вигаданим. А як зручно знищити опозицію, а заодно і своїх партійних друзів, що стали непотрібними, записавши до «ворогів народу», «посібників і наймитів імперіалізму».
У Росії вже давно немає опозиції. До рабського блиску начищена бунтівна Чечня стала кривавим уроком для інших неспокійних регіонів. Але жити краще не стало. Трохи було веселіше від «Кримнашу», але й від нього у імперців вже оскомина…
Почитаємо російські ЗМІ, які іноді, втомившись від американського чобота імперіалізму, європейських геїв і українських «правосєків», згадують і про свої проблеми. Лише заголовки: «Силуанов сравнил Россию с СССР перед развалом», «Интеллигенция Татарстана призвала главу республики бороться за татарский язык и выступила против насильственной русификации в школах».«США не исключили расширения последнего санкционного списка по России». «Россию затянуло в долговое болото: 7 миллионов человек не могут оплачивать кредиты». «Петербург ждет дефицита хлеба»…
Як і раніше, а особливо під час кризи, щоб імперія не розпалася, росіян необхідно «сплачівать». Чим? Добробутом і культурою? Але це довго, витратно, а для Росії, напевне, що й безнадійно. Тоді – знову війна! Потрібна нова, хоча б маленька, але перемога. Треба залякати українців терором, притрушеним затхлими пропагандистськими брехнями. Треба посіяти серед нас страх, розколоти на ворогуючі політичні групи, на українців і російськомовних, на правильних православних і неправильних. Робиться усе, щоб Україна пішла на поступки, змирилася, а там і санкціям кінець.
Зрештою, треба залякати «українським терором» і своїх вірнопідданих. Не будете слухатися вождя, «правосєкі-бєндєровці» і до вас доберуться. Попереду у Владіміра Путіна вибори. А хіба до хліба з маслом, до демократії і свобод, коли «нада сплатіцца пєрєд угрозой внєшнєга врага!?».Нічого нового. Теж саме, що й за царя-генерального секретаря, те й за президента. Тільки декорації інші.
[:]
