Пропаганда ОУН на Київщині

У це важко повірити, але представники Організації українських націоналістів (ОУН) сміливо розповсюджували свої листівки за 40 кілометрів від столиці України та протистояли загонам МДБ СРСР навіть на початку 1950-х років. Як вони це робили - чули лише одиниці.

26 травня 2017 року до Макарівського районного історико-краєзнавчого музею було передано колекцію документів підпілля ОУН Київщини. Про схованки із документами, які знаходять у західних областях України, відомо давно. Але ця, знайдена за 40 кілометрів від Києва, була свого роду унікальною.

Архів знайшли поблизу села Ніжиловичі, Київської області, ще у 2016 році. Довгий час місцезнаходження документів було невідоме, доки анонімний колекціонер не передав  частину тих документів Макарівському музеєві.

Знахідка являє собою німецький бідон з-під спирту із маркуванням MF 26315. Поруч є і радянське, найімовірніше, у 1945 році він потрапив до одного з колгоспів і отримав нове тавро.

На думку працівників Макарівського історико-краєзнавчого музею, бідон-схованка  належав членам групи ОУН «Будька», що оперувала у Макарівському районі на початку 1950-х років.

Відомо, що ця боївка діяла під Києвом протягом  1945-1953 років. Група була пропагандивною. Її завданням було поширення прихильного ставлення місцевого населення до ОУН, роз’яснення мети, за яку організація українських націоналістів боролась та гуртування місцевого люду для подальшої боротьби за Українську державу. Оперувала боївка, як правило, групами до 4–5 осіб, за потреби залучаючи місцевих мешканців. Також до її завдань входило саботування заходів комуністичної влади та перешкоджання відновленню колгоспно-кріпацької системи.

На терени Київщини боївка «Будька» прибула у травні 1945 року. Командував групою Сильвестр Іванович Приймак. Він народився у 1924 році, у м. Костопіль Рівненської обл. Закінчив 10 класів середньої школи. І був членом ОУН з 1943 року. У 1947 р. батьки «Будька», були виселені до Іркутської області органами Міністерства державної безпеки СРСР. Помічником «Будька» був уродженець Радомишльщини Григорій Униченко.

Командир боївки часто переховувався на Радомишльщині з повстанцем «Степаном». Є версія, що їхня криївка знаходилась на хуторі Забігайлівка, розташованому на краю села (хутірець з 6 чи 7 хат межував з лугом), тож у випадку необхідності його можна було непомітно залишити відійшовши на луг, або схожим чином, не привертаючи зайвої уваги, потрапити у потрібну хату.

З 1945 по 1950 роки на території Макарівського та Радомишльського районів боївкою «Будька» було здійснено понад 50 акцій проти радянської влади. Найбільш цікаве те, що зустрічі керівників міліції та оунівців не завжди закінчувалися смертю. Відомо, що 26 червня 1950 року повстанці боївки «Будька» викрали дільничного уповноваженого міліції Макарівського РВ МДБ, Київської області, Шпагіна. А за кілька днів він повернувся живим.

Завдяки переданій знахідці «з бідону» Макарівські музейні фонди поповнилися ножем, бритвою та дев’ятьма документами. Серед них чотири брошури: «Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1950 р.), «Учителька» (1949 р.), «Україна погибає! Хто винуватий в цьому?» (1950 р.), «Поневолений український народе!» (1950 р.). А також двома листівками на основі дереворитів Ніла Хасевича (це техніка гравюри виконана на дошці з дерева, а Ніл Хасевич був людиною, яка у підпіллі створював візуальний образ УПА).

А ще дві листівки у вигляді звернення від «українських революціонерів» й документ під назвою «Звернення до всіх тих, які провинилися супроти українського народу і його боротьби на Українську Самостійну Соборну Державу».

Більшість перелічених документів відомі дослідникам національно-визвольного руху і лише «Звернення»  залишається досі не вивченим. Документ датується 1951 роком і набраний на друкарській машинці на двох аркушах тонкого паперу. Якщо папір піднести до світла то на ньому стають помітними водяні знаки «Союзпапірукртрест», «Малинська ф-ка», «Малин УРСР». Стан усіх документів задовільний – тексти читаються легко. Але, на жаль, нам не відомий весь перелік того, що містилося у німецькому бідоні.

До 1950 року повстанці залишалися для радянських органів майже невловимими. Перша збройна сутичка між боївкою «Будька» та військами МДБ сталася у ніч проти 14 вересня 1950 року, у Кодрянському лісі на Макарівщині.

Вчитель з с. Ніжиловичі – Петро Семененко 12 вересня випадково розповів радянському агенту «Михайлову», що у лісовій посадці між Ніжиловичами та Кодрою він бачив групу повстанців у кількості чотирьох осіб. Петро був затриманий ОУНівцями. Йому влаштували невеликий допит про села Ніжиловичі та Кодра, а потім відпустили.

13 вересня до Кодрянського лісу прибув майор Вакуленко з бійцями 3-го взводу 1-ї роти, 446-го полку, 81-ї дивізії військ МДБ. Після наради майора Вакуленка, капітана Шульги та місцевого лісника Швеця було вирішено у місцях найбільш вірогідного проходу повстанців зробити дві засідки. В одну з них і потрапила група з чотирьох повстанців.

Внаслідок бою було вбиті троє «Михайло» (Л. Поліщук), «Степан» та «Василь», а одному вдалося втекти (його безуспішні пошуки продовжували дві години). На місці сутички було знайдено три автомати, три пістолети та велику кількість антирадянських брошур та листівок. Згідно докладних записок радянських спецпризначенців. також було знайдено блокнот з записами про проведені акції. Серед численної кількості поміток зокрема було записано «26 червня 1950 року, у селі Королівка Макарівського району було пограбовано молокозавод».

17 вересня 1950 року о шостій годині ранку мешканцями села Калинівка Б.Т. Лазебним, П.Н. Коробчуком та Н.У. Поливач, на 40-му кілометрі шосе Київ – Житомир, в кюветі були знайдені антирадянські листівки «Українці зі Східних областей», «Українська молодь Східних та Західних областей», «Інтелігенти». Згідно радянських документів, які зберігаються у галузевому державному архіві СБУ, розповсюдженням цієї літератури займалися саме повстанці з боївки «Будька».

У перших числах травня 1951 року «Будько» зі своїм помічником Униченком перейшли до Корнинського р-ну Житомирської обл. Енкаведистам вдалося виявити їх місцеперебування. На затримання виїхали військові з кількох районів. Операцією керував особисто начальник обласного УМГБ. Карателі сподівались отримати звання та нагороди, захопивши повстанців живими. Та легкою здобиччю ті не стали, вчинивши опір.

Внаслідок перестрілки «Будько» загинув, скосивши чергою начальника Радомишльського райвідділку МГБ майора Кезова, а Униченко відстрілюючись, зумів вирватися. Ця трагедія сталася 9 травня 1951 року. 12 травня радянського майора Кезова поховали на центральній площі Радомишля з військовими почестями. А де покоїться Сильвестр Приймак на псевдо «Будько» – і до сьогодні невідомо.

Після загибелі командира на території Київщини продовжували діяти повстанці з його боївки. А тому робота по виявленню підпільної мережі у селах за 40 кілометрів від Києва продовжувалася. У 1951 – 1953 роках було проведено арешти підпільників у низці сіл району. Причини для цього були, адже ОУНівці продовжували розповсюджувати у районі антирадянську літературу та здійснювати збройні напади.

На жаль, незважаючи на участь у національно-визвольному русі 1920 – 1950 х років XX ст. сотень жителів Макарівсього району, в наш час про них мало що нагадує. Імена більшості повстанців та підпільників забуті, місця їхніх поховань невідомі. За незначним винятком не побачиш пам’ятників чи меморіальних дошок на їхню честь, як не побачиш їхніх імен і у назвах вулиць. Думаю нині, коли українцям знову доводиться боронити рідну землю, слід було б відновити справедливість та увічнити імена героїв.