На думку військового аналітика Юрія Бутусова, великої війни не буде, але загроза залишається.
Концентрация российской армии близ границ Украины вызывает обеспокоенность, и это правда. Ведь РФ продолжает рассматривать войну и вторжение как главный фактор влияния на политическую ситуацию в Украине. Поэтому продолжается война на Донбассе, разворачиваются новые армии и дивизии в Южном и Западном военных округах РФ. Военные маневры в Беларуси являются удобной легендой прикрытия для отработки сценария вторжения в Украину.
Однако выскажу свое мнение: на данный момент не сложилось военно-политических предпосылок для вторжения.
В 2014-м российские войска атаковали Украину, потому что Путин рассчитывал, что украинская армия разбежится, народ испугается, власть в Киеве дрогнет и пойдет на уступки Кремлю.
Военное вторжение тогда было инструментом для решения конкретных стратегических целей России – легитимизации захвата Крыма и создания лояльного пророссийского марионеточного режима в Киеве.
Поскольку организованного пророссийского влияния в Украине не было, а изнутри на власть повлиять не удалось (как это делала Москва все 24 года), то российская армия должна была заставить украинцев вернуться в сферу влияния РФ.
Даже в августе 2014-го масштабное вторжение и оккупация Украины стали бы возможны только в случае полного развала украинской армии и государственного аппарата. Потому что на самом деле сухопутные силы РФ относительно небольшие по составу и не превышают в общей сложности 350 тысяч военнослужащих, часть из которых скована задачами в разных концах одной седьмой суши. Для оккупации Украины были необходимы войска и ресурсы для войны, которых у экономически слабой путинской России в 2014-м не было.
Война в августе показала серьезные проблемы в организации российской армии, невысокий боевой дух (достаточно вспомнить массовые отказы российских военных ехать на войну, выступления родственников). Реформы Путина серьезно повысили уровень боеспособности российских войск, но эта армия все еще далека от стандартов НАТО и страдает множеством болезней. Российская «военная машина» сумела провести локальные операции, прежде всего, из-за хаоса в системе управления украинской армии, невысокой боеготовности и отсутствия опыта, плохого снабжения и связи. Ведь тогда Украина, по сути, воевала импровизированными силами, командный состав плохо понимал возможности своих войск.
Сейчас для вторжения предпосылок гораздо меньше чем в 2014-м.
Почему?
1. Украина добилась серьезных успехов в обеспечении обороноспособности государства. Организация, управляемость, боеготовность ВСУ, НГУ, СБУ, ГПСУ, МВД находятся сейчас на несравнимо более высоком уровне. Сотни тысяч воинов успели получить реальный боевой опыт, и в случае вторжения силовые структуры получат серьезный резерв для усиления. Накоплены запасы вооружения, уровень боеготовности резко возрос. Украинские спецслужбы провели целый ряд успешных операций на оккупированных территориях. Украина еще далека от построения современной армии и силовых структур, но за три года построена действительно управляемая система, и эта система будет действовать, станет куда более надежным костяком для мобилизации гражданского общества, чем была армия образца 2014 года. То есть война не станет легкой прогулкой для агрессора, это будет мясорубка, к которой российская армия не была готова ни в 2014-м, ни тем более сейчас.
2. Россия и российская армия морально не готовы к большой войне в Украине. К скрытой войне, которую ведут наемники и “отпускники”, давшие подписку о неразглашении, – к такому РФ готова. Но к повторению Чечни – нет. А ведь Украина – не Чечня. Здесь российскую армию ждет организованное сопротивление с применением тяжелого вооружения. Когда в первом эшелоне наступления пойдут российские кадровые части, их потери пойдут на тысячи. И упорства они не проявят (вспомните десять десантников, которые под Иловайском добровольно сдались в плен или спецназовцев 3-й бригады, которые тоже сразу сдались). Огромный некомплект оккупационной армии на Донбассе показывает, что лимит дураков (которым все равно за что воевать, лишь бы платили) в России уже исчерпан. А ведь ввязавшись в войну, армию придется пополнять, а как пополнять, если у 1-го и 2-го армейских корпусов ВС РФ на Донбассе уже сейчас некомплект боевых подразделений 60-70%, несмотря на стабильные российские зарплаты солдатам и премии офицерам?
Внешняя политика.
3. Здесь у Путина просто катастрофическая ситуация. Украина добилась серьезных успехов на дипломатическом фронте. За три года кольцо санкций против РФ значительно расширилось, очень многие связи Запада с РФ разорваны, санкции стали жесткими, и нет сомнений, что в случае большой войны будет новая эскалация санкций, которая снова подкосит российскую экономику. Украина наоборот, добилась серьезного продвижения в плане интеграции с ЕС и взаимодействия с США. Россия не может себе позволить оборвать контакты с Западом – это принесет огромные потери и ресурсов для большой войны в Украине не останется вообще. Кроме того, это приведет к консолидации всего мира в поддержку Украины, и при нашей активной внешней политике это серьезно осложнит положение РФ. Нечего и говорить в таком случае про планы строительства обходных газопроводов в Европу, о чемпионате мира по футболу – все это РФ потеряет в самые короткие сроки. Эти факторы не означают, что только дипломатия может сдержать Путина: если Путин будет уверен, что Украина может развалиться в результате российской атаки, в таком случае вторжение может состояться, несмотря на последствия и санкции Запада.
Внутренняя политика.
4. Военное вторжение снова отбросит все внутриполитические конфликты в Украине. Гражданское общество объединится и станет на защиту против общего врага. Власть укрепится, а не ослабится, как бы того хотел Путин. Сражение под Авдеевкой в январе-феврале 2017-го показало, что украинский народ, несмотря на все внутренние проблемы, научился вполне организованно выступать в деле отражения атак противника, причем качество реакции государства и общества возросли на порядок. В случае вторжения вероятность снова привести к власти пророссийские партии на выборах 2019 года в Украине, как на это рассчитывает Кремль, полностью исчезает. Даже наоборот – все финансируемые Кремлем издания и политики будут полностью устранены из политической жизни страны. С моей точки зрения, РФ попытается использовать для вторжения обстановку на выборах 2019 года, чтобы боевые действия максимально осложнили ситуацию для правящей власти.
Выводы:
В августе 2017-го военного вторжения в центральную Украину и большой войны не будет. Однако война в Украине продолжается и, безусловно, она требует очень быстрых изменений в государстве, ускоренной модернизации армии, всех структур обороны. Украина обязана победить, чтобы выжить. Поэтому задача ликвидации врага на Донбассе, в Крыму и в Приднестровье по-прежнему является приоритетом. Несмотря на многое, что удалось сделать, украинское государство и силы обороны и безопасности крайне далеки от современных стандартов. Мы можем гордиться качественным превосходством наших людей, патриотизмом и готовностью к самопожертвованию, но уровень профессионализма все еще находится на низком уровне, и это не обеспечивает нам качественного превосходства над врагом.
Угроза вторжения сохраняется. Война продолжается каждый день.
Юрий Бутусов – военный эксперт
[:ua]Концентрація російських військ поблизу кордону з Україною привертає увагу, і це правда. Адже РФ продовжує розглядати війну та вторгнення, як головний фактор впливу на політичну ситуацію в Україні. Тому продовжується війна на Донбасі, тому розгортаються нові армії та дивізії на Південному та Західному військових округах РФ. Військові маневри у Білорусі є зручним та легким прикриттям для відпрацювання сценарію вторгнення в Україну.
Однак, на мою думку, на цей момент не склалося військово-політичних передумов для вторгнення.
У 2014 -му російські війська атакували Україну, тому що Путін розраховував, що українська армія розбіжиться. Народ злякається, а влада у Києві здригнеться та піде на поступки Кремлю.
Військове вторгнення тоді було інструментом рішення конкретних стратегічних цілей Росії – легітимізації захоплення Криму та створення лояльного проросійського маріонеткового режиму у Києві.
Оскільки організованого проросійського впливу в Україні не було, та зсередини на владу вплинути не вдалося (як це робила Москва усі 24 роки), то російська армія мала змусити українців повернутись до сфери впливу РФ.
Навіть у серпні 2014 року масштабне вторгнення та окупація України стали б можливі лише у випадку повного розвалу української армії та державного апарату. Тому що насправді сухопутні сили РФ відносно невеликі за складом та не перевищують в цілому 350 тисяч військовослужбовців, частина з яких виконує завдання у різних точках однієї сьомої суші. Для окупації України були необхідні війська та ресурси для війни, яких у економічно слабкої путінської Росії у 2014-му не було.
Війна у серпні показала серйозні проблеми в організації російської армії та невисокий бойовий дух. Достатньо згадати масові відмови російських військових їхати на війну, виступи родичів. Реформи Путіна серйозно підняли рівень боєздатності російський військ, але ця армія все ще далека від стандартів НАТО та страждає численними хворобами.
Російська військова структура зуміла провести локальні операції перш за все через хаос у системі управління української армії, через невисоку боєздатність та відсутність досвіду, поганого постачання та зв’язку. Адже тоді Україна, по суті, воювала імпровізованими силами, командуючий склад погано розумів можливості власних військ.
Зараз для вторгнення передумов набагато менше ніж у 2014–му.
Чому?
1. Україна домоглася серйозних успіхів у постачанні обороноздатності держави. Організація, управління, боєздатність ЗСУ, НГУ, СБУ, ДПСУ, МВС знаходяться зараз на незрівнянно більш високому рівні. Сотні тисяч військових встигли отримати реальний бойовий досвід, і у разі вторгнення силові структури мають серйозний резерв для посилення. Накопичені запаси озброєння, рівень боєготовності стрімко виріс. Українські спецслужби провели цілий ряд успішних операцій на окупованих територіях.
Україна ще далека від сучасної армії та силових структур, але за три роки створена дійсно керована система, і ця система буде діяти, стане більш надійним кістяком для мобілізації громадянського суспільства, ніж армія зразка 2014 року. Таким чином війна не стане легкою прогулянкою для агресора – це буде м’ясорубка, до якої російська армія не була готова, ані у 2014-му, ані тим більше зараз.
2. Росія та російська армія морально не готові до великої війни в Україні. До прихованої війни, яку ведуть найманці та «відпускники», які підписали зобов’язання про нерозголошення, – до такого РФ готова. Але до повторення Чечні – ні. Але ж Україна – не Чечня. Тут російську армію чекає організований супротив з використанням важкого озброєння. Коли у першому ешелоні наступу підуть російські кадрові частини, їхні втрати підуть на тисячі. А завзятості вони не проявлять (згадайте десять десантників, котрі під Іловайськом добровільно здалися в полон, згадайте спецназівців 3-ої бригади, котрі також відразу здалися). Величезний некомплект окупаційної армії на Донбасі демонструє, що ліміт дурнів (котрим все одно за що воювати, лише б платили) у Росії вже вичерпався. Адже вплутавшись у війну, армію доведеться поповнювати, а як поповнювати, якщо у 1-му та 2-му армійському корпусі ЗС РФ на Донбасі вже зараз некомплект бойових підрозділів 60-70%, не дивлячись на стабільні російські зарплати солдатам та премії офіцерам?
Зовнішня політика.
3. Тут у Путіна просто катастрофічна ситуація. Україна досягла серйозних успіхів на дипломатичному фронті. За три роки кільце санкцій проти РФ значно розширилося, дуже багато домовленостей Заходу з РФ розірвані. Санкції стали жорсткішими, і немає сумнівів, що у випадку великої війни буде нова ескалація санкцій, котра знову підкосить російську економіку. Україна ж навпаки домоглася серйозного прориву у плані інтеграції з ЄС та взаємодією з США. Росія не може собі дозволити обірвати контакти із Заходом , це принесе великі втрати, а ресурсів для великої війни в Україні не залишиться зовсім. Крім того, це призведе до консолідації всього світу у підтримку України, та у разі нашої активної зовнішньої політики –серйозно ускладнить положення РФ. Годі й казати у такому випадку про плани будівництва обхідних газопроводів до Європи та про чемпіонат світу з футболу. Все це РФ втратить у найкоротші терміни. Ці фактори не означають, що лише дипломатія може втримати Путіна: якщо Путін буде певен, що Україна може розвалитися у результаті російської атаки, у такому випадку вторгнення може відбутися, незважаючи на наслідки та санкції Заходу.
Внутрішня політика.
4. Військове вторгнення знову відкине усі внутрішньо політичні конфлікти в Україні. Громадянське суспільство об’єднається та стане на захист проти спільного ворога. Влада зміцниться, а не ослабшає, як би того хотів Путін. Бій під Авдіївкою у січні-лютому 2017-го показав, що український народ, незважаючи на усі внутрішні проблеми, навчився повністю організовано виступати у справі відображення атак противника, до того ж якість реакції держави та суспільства виросла на порядок. У випадку вторгнення можливість знову привести проросійські партії на виборах 2019 року в Україні, як на це розраховує Кремль, повністю зникає. Навіть навпаки , усі видання та політики, що фінансуються Кремлем будуть повністю усунуті від політичного життя. З моєї точки зору, РФ спробує використати для вторгнення ситуацію на виборах 2019 року, щоб бойові дії максимально ускладнили ситуацію для правлячої влади.
Висновки:
У серпні 2017 року військового вторгнення до центральної України та великої війни не буде. Але війна в Україні продовжується та, безумовно, потребує дуже швидких змін у державі, пришвидшеної модернізації армії, усіх структур оборони. Україна зобов’язана перемогти, щоб вижити. Тому завдання ліквідації ворога на Донбасі, в Криму та в Придністров’ї так і залишається пріоритетом. Незважаючи на усе, що вдалось зробити, українська держава, сили оборони та безпеки – дуже далекі від сучасних стандартів. Ми можемо пишатися якісною перевагою наших людей, патріотизмом та готовністю до самопожертви, але рівень професіоналізму все ще знаходиться на низькому рівні. І це не забезпечує нам якісної переваги над ворогом.
Загроза вторгнення залишається. Війна продовжується кожен день.
Юрій Бутусов – військовий експерт
[:]
