Чорногора - найвищий хребет Українських Карпат, який займає тут панівне становище. Довжина сягає сорока кілометрів, тому подорож цими гордими вершинами у нас тривала б місяці. Тому ми націлилися на три : Говерлу, Брескул і Пожижевську.
За дни путешествия Карпатами, я убедилась, как важно идти с проводником, который знает на маршруте каждый камешек, каждый источник, бугорок, возвышение, растеньице… У нас таким проводником была, по-моему, народный и международный (Европейские кряжи освоила) мастер спорта по горному туризму, Ореста Дешева. Со своими коллегами Натальей Гуменюк, Марией Марущак, Оксаной Озимкив и Тарасом-Юрием Насаликом.
Наша проводница здесь была множество раз, и знала, что показать “чайникам” – туристам, чтобы набрались позитива и вдохновились увиденным на годы. Туристическая группа выбрала Черногору не только за ее обаяние но и за то, что здесь непревзойденные живописные пейзажи нетронутой горной природы, что здесь волнистой линией соединены одиннадцать вершин, шесть из которых двухтысячники с самой высокой горой Украины – Говерлой.
Забегая вперед, скажу, что все не просто удалось, а весело, вдохновенно, легко до фееричности получилось. Здесь в гряде, на горе Пожижевская, расположена снеголавинная наблюдательная метеостанция с одноименным названием. А проведать коллег-иванофранковцев – святое дело.
Покорение самой высокой горы Украины
О том, что на территории Украины за пределами Карпатских гор медведи не живут, мы знали. Они здесь только пасутся на малине-чернике и в долинах нагуливают жир, чтобы спокойно уснуть зимой. Поэтому легенды о медведях, даже в вышиванках, в этом регионе живучие. Особенно вдохновляла к уединению на тропах быль о путешественнике, который медведю назвался туристом, на что хозяин гор уверенно уточнил, что это он турист, а путешественник – завтрак туриста.
По данным сотрудников Карпатского Биосферного заповедника здесь насчитывается около двухсот животных медвежьей семьи. Нам посчастливилось увидеть одного из них. Сразу на пропускном пункте, где мы платили свои 20 гривен Говерлянскому природоохранному научно-исследовательскому отделению, хозяин леса задышал нам в спину. Я оглянулась и успела его сфотографировать. А он с перепугу, испугавшись вспышки, застыл на месте.
На Говерле за свою жизнь я была раз пять. Каждый раз, отправляясь отсюда на вершину, обещала себе, что уже в последний, лишь бы дойти. Если бы не знала, какая радость разрывает душу там, на горе, от того, что ты победил себя и стремительной тропой таки донес свое тело к вершине, которая объединяет всю Украину, то не ступил бы ни шагу уже с верхушки. А, может, там внизу, у шашлыков и бутербродов с медовухой и перваком, так бы и прождал возвращения группы. Но мы сюда не возвращались, нас ждал после запланированных вершин, ночлег у коллег на высоте 1450 метров. Да и госпожа Ореста у нас такая, что устоять на месте с ней нельзя, а все надо делать, как она любит говорить, “по-быстрячку”.
Не думайте, что легко так же Ореста, быстро ходить и успевать переваривать информацию о растительности и всякой живности, поднимать голову, когда пот глаза заливает, делать снимки, потому что место неповторимое, не пропустить как цветет красная рута, так как цветет она не красным, а розовым, и так же быстро, как она, из сокирки варить борщ, банош и накрывать скатерть-самобранку.
Еще в нашей группе был один “локомотивчик” – человек такой мощной энергетики, от которого мы все заряжались позитивом. Он не просто знал об этих горах все, он с ними сросся и будто дышал одной грудью, он чувствовал их радость, когда многочисленные колонны туристов здоровались с ними и с нами “Слава Украине”, он чувствовал боль, когда на маршруте, видел кучи мусора. Он с местными волонтерами эти горы убирал, приводил в порядок горные тропы. И думаю, что это была его инициатива на два метра подложить камни на гору Менчул, чтобы она стала седьмым двухтысячником Чорногоры.
Это Михаил Бойко, который здесь вырос, который с горами на “ты”. Он относится с большим уважением к их вечной мудрости, а они ему рассказывают ему на своем языке не только загадочные легенды, но и где самое большое количество грибов на метр квадратный, о том, где ревут скалопады и где цветут эдельвейсы.
Даже первоклассник знает, что самая высокая гора в Украине это Говерла, которая возвышается на 2061 метр над уровнем моря. Впервые на вершину проложили туристический маршрут в 1880 году. И с тех пор это место стало Меккой для туристов: подготовленных и таких, которые в глаза не видели даже рюкзак. Гора манит и подчиняется. С Говерлы мы и начали свой поход Черногорским хребтом Украины.
Существует четыре основных маршрута восхождения на Говерлу, их длина составляет от 10 до 16 километров.
Из “Заросляка” можно идти двояко. С проводником, который берет за поход 600 гривен, идешь по левому берегу реки Прут, выходишь из леса на Говерляну с таким протяжным, развязным хребтом, что мечта о вершине активно борется с желанием вернуться, пока не, включишь смекалку, и не поймешь, что пройдя 3 часа, можешь еще продержаться час, ведь твои муки стоят увиденного с высоты. Так я преодолевала горные расстоянии раньше. А наши опытные проводники из этого маршрута сделали легкую, увлекательную сказку, в которую я и сейчас, когда пишу эти строки, не могу поверить.
Действительно все было так легко? “А таки – да”, – как говорят одесситы. Мы перешли мостик и пошли правым берегом, и шли не прямым путем, ведущим на гору, а вышли на хребет в районе гор Пожижевской и Брескул. И, собственно, этим хребтом поднимались к вершине. Это было удобно и живописно. Но мы не только поднимались, мы исследовали русло реки Прут. Идя вверх, мы не теряли из виду серебристую струйку, которая всеми цветами радуги, разбивалась о камни.
А через два с половиной километра восхождения перед нами открылся мощный Прутский водопад. Его называют еще Говерлянским, потому что речная вода спадает к подножию самой высокой горы Украины. Высота падения – 80 метров. Природный каскадный комплекс состоит из шести малых водопадиков.
Здесь говорят, что название, а, собственно – звучание “Говерла” (так, как его произносим сегодня) появилось в результате ошибки на австрийской военной карте. Местное аутентичное название, сейчас полностью забыто – Говырла. Говерла – в переводе с венгерского означает «снежная гора». Да и погода здесь часто меняется: снег на Говерле посреди лета, говорят, – не редкость. Обсуждая \информацию, фотографируясь на крутом склоне, поднимаемся каменной дорожкой с осыпями. У меня такое впечатление, что кто-то здесь разложил ступени, которыми удобно “серпантинить”. Возможно потому, что водопад добавил сил, смыв усталость, а может из-за хорошей компании, неспешного любования необъятным простором, подъем кажется легким и жизнеутверждающим. Я ловлю себя на мысли, что соскучилась по этой Царевне гор, не могу объяснить, почему разлука с ней была такой длинной, душу переполняет благодарность к теперь уже и моим друзьям, которые со мной в походе разделили хлеб и соль, и все поровну.
И вот мы на вершине – плоской площадке, где визуально связана вся Украина и ты чувствуешь это духовно. Эта Говерла Украины стала теперь нашей Голгофой. И во время беды и в час радости – здесь наш вечный майдан. Уже традиционно туристы оставляют Национальный флаг. Много желто-голубых лент с самыми сокровенными желаниями для Украины, для себя. Главные из них – мира, победы над врагом, счастья всем людям, достатка, достойной жизни и достойных руководителей.
А вот и монумент, который в этом году отметил двадцатилетие. Это – мраморная плита, в которую вмонтированы капсулы с землей из всех областей Украины. Устанавливали его по случаю пятой годовщины независимости Украины. Здесь также находится большой металлический крест, скульптурный монумент с украинским трезубцем (ставший жертвой вандализма около десяти лет назад) и бетонный столб. Я думаю, что здесь всегда так много людей, и к тому же погода была хорошая. Народ в эйфории бегал табунами с фотоаппаратами, лентами, флагами, поедалось и выпивалось вино-шоколад-печенье. Кто-то умудрился чай продавать, а кто медали за покорение вершины. Мы торжественно получили свои награды из рук проводницы. Сладко звучали слова госпожи Оресты о том, что она верит в нас и мы лучшие!
Но меня не покидала мысль – не вредит ли такое нашествие людей самой горе дышать? Господин Михаил поддержал меня, на самом деле, из-за популярности, гора имеет высокий уровень замусорености привершинного участка, волонтерам здесь есть над чем работать. Плюс – практически, уничтожен растительный покров на вершине. Я вспомнила Дуб Максима Зализняка на хуторе Буда в Холодном яру. Он начал засыхать, потому что толпы посетителей передавливали ему корни и только теперь огородили его, вынули из сердца цементные сваи, которые способствовали его старению. Так и Говерла страдает от массовых восхождений, после которых остаются гектары вытоптанных высокогорных лугов. Выяснилось, что по расчетам специалистов, экологическая нагрузка на Говерлу не должна превышать 200 человек в сутки. Правда, я не нашла, кто это рассчитал, как и не допросилась, кто именно ведет учет тех, кто хочет покорить самую высокую точку Карпат.
Высота горы Брескул – 1911 м
Радостно, легко и весело мы попрощались с Говерлой и пошли Черногорским массивом на вершину Брескул. Это ближайшая соседка самой высокой вершины страны. Она расположена между Говерлой и Пожижевской. Вершина горы куполообразная, будто бопухла. В нескольких местах склоны изрезаны канавками, как объяснили проводники, это остатки древнего оледенения. Но есть и свежие раны эрозии, размытые водами. Название горы, возможно, связано с ее формой и происходит от гуцульского слова, которое означает опухший, набухший. На ее склонах находится одноименное озеро. А на вершине – триангулятор – фиксатор высоты. Задача туристов зафиксировать покорение вершины. И идем на Пожижевску, быстро, потому что солнце село за горой, и тут почти мгновенно наступает ночь.
Самая высокая метеостанция Украины
Высота Пожижевской горы 1822 метра. Рельеф и растительность вершины – типичные для гор Черногоры. Западные склоны Пожижевской приходятся крутыми скалистыми обрывами. Вот этими обрывами нам и пришлось спускаться вниз, это еще хорошо, что мы траверсировали вершину, потому что преодолевать такую крутизну в серую пору невероятно сложно. В долину с высокогорной части мы спустились легко, даже у малинника останавливались полакомиться ароматными ягодами, а затем началась можжевеловая роща вперемешку с низкорослой сосной. Казалось бесконечный заросляк, который хоть и помогал сдерживать падение в обрыв с каменными осыпями, но мешал делая невидимыми воронки. Но мы молодцы, мы все это выдержали и очень обрадовались, когда увидели место нашей ночевки и свет в окнах от местного генератора. Это и была завершающая цель нашего путешествия первого дня. Здесь на высоте 1450 метров расположена снеголавинная станция “Пожижевская”. В Украине есть 186 метеорологических станций, регистрирующих погоду по всей территории государства.
Специалисты ходят по хребту горы и наблюдают за снежными карнизами. Далее начинается работа в кабинете. Все данные обрабатывают и отправляют интернет связью или станционным к Гидрометцентру. Там на основе этих данных составляют карту прогнозов. Зимой, которая здесь длится пять месяцев, рассчитывают прогноз лавин.
При 100 мм осадках и 30 см снега здесь открывают лавинный сезон. Собственно, гляциологи и определяют температуру снега, его структуру (это снег вьюжный или снежница). Больше всего схода лавин приходится на конец февраля – начало марта. Господин Владимир работает на станции более двадцати лет. На вопрос, как изменилась за это время погода в Карпатах, ответил, что очень существенно. Когда-то штормовые предупреждения были обычным явлением, роза ветров на наблюдательной площадке «срывала голову», флюгер крутился с бешеной скоростью. Теперь стало спокойнее, теплее. Зима была теплой в Карпатах, как и во всей Западной Украине.
– Говорят, что горы привлекают дожди? Украина в этом году страдает от жары…
– У нас также негусто было осадков. Горы не привлекают, просто, когда с Балкан идут циклоны, то они, перемахнув через перевал, зависают. Ветра нет, вот конденсатом и выпадают осадки.
Одна ель может удержать пять тонн воды, а когда деревьев нет, то бывает стихийное бедствие – деревопады, селевые потоки. Есть здесь интересный прибор – гелиометр. Измеряет он количество солнечных часов в сутки. Это бумажная лента под прицелом бесконечной лупы, что выжигает след, на котором есть отметки часов, положение меняется несколько раз в день.
– А изменилось ли количество солнечных дней в году за время наблюдения? – спрашиваю у синоптика.
– Мы этого не определяем. Знаю только, что когда-то фигурировала цифра – 260 дней в году мрачных и с осадками. Теперь их стало значительно меньше.
Самое загадочное озеро Карпат
По дороге есть потоки, у которых можно сделать привал. Мы идем на загадочное озеро Карпат, окутанное легендами, байками и небылицами. Господин Михаил говорит, что купаться там надо без купальника, чтобы прекрасная погода была. А еще говорят, что это место, где рождается град. Гуцулы считают, что в озере собираются души грешников, которые лишили жизни себя или кого-то другого. И если бросить в них камнем, то есть возмутить плесо, выскакивает всадник на быстром коне и гарцует окружающими скалами, высекая камни, которые превращаются в лед.
Тогда всплывают из озера грешники, которые собирают этот лед и черными тучами разлетаются Черногорой: где они развязывают торбы – там падает град. А еще говорят, что когда-то давно в озере утонула молодая девушка, и она очень сердится, если кто-то в нем купается. Тот, кто осмелится, обязательно получит в “подарок” непогоду. А еще здесь страшат тем, что ночью вокруг озера танцуют души самоубийц, которые могут затянуть на дно опрометчивых, кто попадет им в руки. Единственное, что спасет от злых духов, – звук трембиты.
Но мы просто не знали, к какой «синезеленоглазой» красоте приближаемся. Два часа пролетели. Мы чуть ли не на четырех вылезли (ну очень круто, круче бывают только вареные яйца) на плато. Несколько раз встречали указатели, где фломастером было написано, что лучше вернуться. Но враждебные проявления «антитуристского» направления нас не запугали. Еще немного равниной и вот оно.
Расположилась загадочная впадина на высоте 1750 м на склоне горы Туркул
Это зеленоглазое чудо длиной 88, шириной 45, имеет глубину 1,5 м и формой несколько напоминает Антарктиду. Как пишет указатель: “Уникальная памятка неживой природы, расположенная в ледниковом каре”. Пополняется атмосферными осадками, зимой замерзает. Местность эта всегда находилась на границе: когда-то европейских государств (пограничные столбики стоят по сей день), а теперь между Закарпатской и Ивано-Франковской областями.
Наши проводники рассказывали, а мы завистливо слушали и понимали, что сюда придем еще раз, а может и не раз… Ведь из одиннадцати вершин Черногоры мы покорили только три… А кто сказал, что это предел? Не все сразу. Нам есть о чем мечтать.
[:ua]За дні подорожі Карпатами, я переконалася, як важливо йти з провідником, який знає на маршруті кожен камінчик, кожне джерельце, чубок підвищення, рослинку… У нас таким провідником була, як на мене, народний і міжнародний (Європейські кряжі освоїла) майстер спорту з гірського туризму, Ореста Дешева. Із своїми колегами Наталією Гуменюк, Марією Марущак, Оксаною Озимків і Тарасом-Юрієм Насаликом.
Наша провідниця тут була безліч разів, і знала, що показати “чайникам”-туристам, щоб набралися позитиву і надихнулися побаченим на роки. Туристична група обрала Чорногору не лише за її чарівність і за те, що тут неперевершені мальовничі краєвиди незайманої гірської природи, що тут хвилястою лінією поєднані одинадцять вершин, шість з яких двотисячники і тут найвища гора України – Говерла.
Забігаючи наперед, скажу, що все не просто вдалося, а весело, натхненно, легко аж до фейєричності, вивершилося. Тут у гряді , на горі Пожижевська, розташована сніголавинна спостережна метеостанція з однойменною назвою . А провідати колег-іванофранківців – свята справа.
Підкорення найвищої гори України
Про те, що на території України за межами Карпатських гір ведмеді не живуть, ми знали . Отож, вони тільки тут випасаються на малині-чорниці і на полонинах нагулюють жир, щоб спокійно заснути взимку. Тому легенди про ведмедів, навіть у вишиванках, в цьому регіоні живучі. Особливо надихала до усамітнення на плаях бувальщина про мандрівника, який ведмедеві назвався туристом, що господар гір впевнено уточнив, що це він турист, а подорожуючий – сніданок туриста.
За даними співробітників Карпатського Біосферного заповідника тут нараховується близько двохсот тварин ведмедячої родини. Нам пощастило побачити одного з них. Відразу на пропускному пункті, де ми платили свої 20 гривень Говерлянському природоохоронному науково-дослідному відділенню, господар лісу задихав нам у спину. Я оглянулася і встигла його сфотографувати. А він з переляку від спалаху закляк на місці.
На Говерлі за своє життя я була разів п”ять. Кожен раз, вирушаючи звідси на вершину, обіцяла собі, що вже востаннє, лиш би дійти. Якби не знала, яка радість розриває душу там, на горі, від того, що ти переміг себе і тією стрімкою стежкою таки доніс своє тіло до вершини, яка єднає всю Україну, то не ступив би ні кроку уже з Говерляни. А, може, там внизу, біля шашликів і канапок з медовухою і перваком так би і прочекав повернення групи. Але ми сюди не поверталися, нас чекав після запланованих вершин, нічліг у колег на висоті 1450 метрів . Та і пані Ореста в нас така, що встояти на місці з нею не можна, а все треба робити, як вона любить казати,” по-бистрячку”.
Не думайте, що лише швидко ходити і встигати переварювати інформацію про рослинність та всяку живність, піднімати голову, коли піт очі заливає, робити знімки, бо місце неповторне, не пропустити як цвіте червона рута, бо цвіте вона не червоним, а рожевим, і так же швидко, як вона, із сокирки варити борщ, банош і накривати скатертину-самобранку.
Іще в нашій групі був один “локомотивчик ” – чоловік такої потужної енергетики, від якого ми всі заряджалися позитивом. Він не просто знав про ці гори все,він з ними зрісся і ніби дихав одними грудьми, він відчував їх радість, коли багаточисельні колони туристів віталися з ними і з нами гарним “Слава Україні”, він відчував біль, коли на маршруті, бачив купи сміття. Він з місцевими волонтерами ці гори робив кращими, упорядковував стежки, думаю, чи не його ініціатива була на два метри підкласти каміння на гору Менчул, щоб вона стала сьомим двотисячником Чорногори.
Це Михайло Бойко, який тут виріс, який з горами на ” ти”, але з великою повагою до їхньої вічної мудрості, бо ж вони йому повідають своєю мовою не тільки загадкові легенди, а й про місцини, де величезна кількість грибів на метрі квадратному,про те, де більший діаметр чорниць, кличуть у скалопади, де цвітуть едельвейси.
Навіть першокласник знає, що найвища гора в Україні — то Говерла, що має 2 061 метр. Вперше на вершину проклали туристичний маршрут у 1880 році. І відтоді це місце стало меккою для туристів:підготовлених і таких, що в очі не бачили навіть наплічника. Гора вабить і підкоряється. З Говерли ми і почали свій похід Чорногірським хребтом Україна. Існує чотири основних маршрути сходження на Говерлу, їх довжина становить від 10 до 16 кілометрів.
Із “Заросляка” можна йти двояко. З провідником, який бере за похід 600 гривень, ідеш лівим берегом річки Прут, виходиш з лісу на Говерляну з таким протяжним, розвезеним хребтом, що мрія про вершину активно бореться з бажанням вернутися, аж поки не пустиш попереду розум, який чітко визначить, що пройшовши три години, можеш ще протриматися годину, бо ті муки варті побаченого з висоти. Так я долала гірські відстані раніше. А наші досвідчені провідники з цього маршруту зробили легку, захоплюючу казку, в яку я і зараз, пишучи ці рядки, не можу повірити.
Чи справді все було так легко? “А таки-да”, – як кажуть одесити. Ми перейшли місточок і пішли правим берегом, і йшли не прямою стежкою, що веде на гору,а йшли на хребет в районі гір Пожижевської і Брескула. І, власне, хребтом піднімалися до вершини. Це було зручно і мальовничо. Але ми не тільки піднімалися, ми досліджували русло річки Прут. Йдучи вгору, ми не втрачали з ока цівочку срібного водограю, який засвічував веселки, розбиваючись об каміння.
А через два з половиною кілометри походу вгору перед нами відкрився потужний Прутський водоспад Його називають ще Говерлянським, бо спадає тут річкова вода до низини з підніжжя найвищої гори України. Загальна довжина падіння води – 80 метрів. Водоспад – каскадний складається із шести водограїв.
Тут подейкують,що назва, а, властиво – звучання “Говерла” (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті, місцева автентична назва, зараз цілковито забута – Говирла. Говерла- у перекладі з угорської означає «сніжна гора». Та й погода тут часто змінюється: сніг на Говерлі серед літа, кажуть, — не дивина. Обговорюючи таку інформацію, знимкуючись на крутосхилі, піднімаємося луково-камінною стежиною з кам”яними осипами. У мене таке враження, що хтось тут розклав сходинки, якими добре “серпантинити”. Можливо тому, що водограй додав сили, змивши втому, а може від гарного товариства нашої групи, неспішного милування неосяжним простором, підйом здається легким і життєстверджуючим. Я ловлю себе на думці, що скучила за цією Царівною гір, не можу пояснити, чому розлука з нею була такою довгою, душу переповнює вдячність до тепер уже і моїх друзів, які зі мною у поході розділили хліб і сіль, і все порівну.
І ось ми на вершині – плоскому майданчику, де візуально зв”язана вся Україна і ти відчуваєш це духовно. Ця Говерла України стала тепер нашою Голгофою. І в час біди і в годину радості – тут наш вічний майдан. Уже традиційно туристи залишають Національний прапор. Багато жовто-блакитних стрічок із найсокровеннішими бажаннями для України, для себе. Головні з них – миру, перемоги над ворогом, щастя всім людям, достатку, гідного життя і гідних керівників.
А ось і монумент, який у цьому році відзначив двадцятиріччя . Це – мармурова плита, в яку вмонтовані капсули з землею з усіх областей України. Встановлювали його з нагоди п”ятої річниці незалежності України. Тут також знаходиться великий металевий хрест, скульптурний монумент з українським тризубом (що зазнав вандалізму майже десять років тому) і бетонний стовп. Я думаю, що тут завжди так багато людей, а ще й погода була гарна. Народ в ейфорії бігав табунами з фотоапаратами, стрічками, прапорами,поїдалося і випивалося вино-шоколад-печиво. Хтось примудрився чай продавати, хтось медалі за підкорення вершини. Ми урочисто одержали свої відзнаки з рук провідниці. Солодко звучали слова пані Орести про те, що вона вірить в нас і що ми найкращі!
Мене з вершини не залишала думка, чи не шкодить така навала людей самій горі дихати? Пан Михайло підтримав мене, насправді, через популярність ,гора має високий рівень засміченості привершинної ділянки, волонтерам є тут що робити. А також, практично, знищений рослинний покрив на вершині. Я згадала Дуб Максима Залізняка на хуторі Буда в Холодному яру. Він почав всихати, бо маса людей передавлювала йому коріння і лише тепер обгородили його, повиймали із серця цементові сваї, які за нинішніми технологіями сприяли його старінню. Так і Говерла потерпає від масових сходжень, після яких – гектари витоптаних високогірних луків. З”ясовується, що за розрахунками фахівців, екологічне навантаження на Говерлу не має перевищувати 200 осіб на добу. Правда, не знайшла, хто це розрахував, як не допиталася, хто ж веде облік тих, хто хоче підкорити найвищу точку Карпат.
Висота гори Брескул – 1911 м
Радісно, легко і весело ми попрощалися з Говерлою і пішли Чорногірським масивом на вершину Брескул. Це найближча сусідка найвищої вершини країни. Вона розташована між Говерлою та Пожижевською. Вершина гори куполоподібна, ніби спухла. У кількох місцях схили порізані канавками, як пояснили провідники, це залишки давнього зледеніння. Але є і свіжі рани ерозії, порозмивані водами. Назва гори, можливо, пов’язана з її формою та походить від гуцульського слова, яке означає спухлий, набряклий. На її схилах знаходиться одноіменне озеро. На вершині – тріангулятор – фіксатор висоти. Завдання туристів зазнимкувати підкорення вершини. І йдемо на Пожижевську, швидко, бо сонце сіло за горою, майже миттєво настає ніч.
Найвища метеостанція України
Висота Пожижевської гори 1822 метри. Рельєф і рослинність вершини — типові для гір Чорногори. Західні схили Пожижевської спадають крутими скелястими урвищами. От цими урвищами нам і довелося спускатися вниз, це ще добре, що ми траверсували вершину, бо долати таку крутизну в сіру пору неймовірно складно. Полонинну високогірну частину ми спустилися легко,навіть біля малинників зупинялися поласувати ароматними ягодами, а потім почався ялівцевий гай вперемішку з низькорослою сосною. Здавалося безкінечний заросляк, який хоч і допомагав стримувати падіння в яружки з кам”яними осипами, але шкодив тим, що робив невидимими , власне, ті вирви. Але ми молодці, ми все це витримали і дуже втішилися, коли побачили місце нашої ночівлі і світло у вікнах, що дає місцевий генератор. Це і була завершальна мета нашої подорожі першого дня. Тут на висоті 1450 метрів розташована сніголавинна станція” Пожижевська”. В Україні є 186 метеорологічних станцій, які реєструють погоду по всій території держави.
Спеціалісти ходять по хребту гори і спостерігають за сніговими карнизами. Далі починається робота в кабінеті. Усі дані опрацьовують та відправляють інтернет зв”язком або станційним до Гідрометцентру . Там на основі цих даних складають карту прогнозів. Взимку, яка тут триває п”ять місяців, розраховують прогноз лавин. При 100 мм опадах та 30 см снігу тут відкривають лавинний сезон. Власне, гліціологи й визначають температуру снігу, його структуру (чи це сніг хуртовинний чи сніжниця). Найбільше сходження лавин очікується в кінці лютого на початку березня. Пан Володимир працює на станції понад двадцять років. На запитання , як змінилася за цей час погода в Карпатах, відповів, що дуже суттєво. Колись штормові попередження було звичне явище, роза вітрів на спостережному майданчику зривала голову і флюгер крутився з шаленою швидкістю. Тепер стало спокійніше, тепліше. Зима була теплою в Карпатах, як і в усій Західній Україні.
– Кажуть, що гори притягують дощі? Україна цьогоріч потерпає від спеки…
– У нас також негусто було опадів. Гори не притягують, просто , коли з Балканів ідуть циклони, то вони, перемахнувши через перевал, зависають. Вітру немає, конденсатом і випадають опади.
Одна смерека може утримати п”ять тонн води, а коли дерев немає, то буває стихійне лихо – деревопади, селеві потоки. Є тут цікавий прилад- геліометр. Вимірює він кількість сонячних годин на добу. Паперова стрічка під прицілом безконечної лупи, що випалює слід, на якому є позначки годин, положення змінюється кілька разів на день.
– А чи змінилася кількість сонячних днів у році за час спостереження? – запитую у синоптика.
– Ми цього не визначаємо. Знаю лишень, що колись фігурувала цифра – 260 днів у році похмурих і з опадами. Тепер їх стало значно менше.
Найзагадковіше озеро Карпат
Дорогою є потічки, біля яких можна зробити привал. Ми йдемо на найзагадковіше озеро Карпат, оповите легендами, байками і небилицями. Пан Михайло каже, що купатися там треба без купальника, щоб файна погода була. А ще подейкують, що це місце, де народжується град. Гуцули вважають, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід.
Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв’язують торби – там падає град. А ще кажуть, що колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньому купається. Той, хто насмілиться, обов’язково отримає в “подарунок” негоду. А ще тут страшать тим, що вночі довкола озера танцюють душі самогубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти.
Але ми просто не знали, до якої синьозеленоокої краси наближаємося. Дві години ходи злетіли,ми майже на чотирьох вилізли (ну дуже круто, крутішими бувають лише варені яйця) на плато. Кілька разів зустрічали показники напрямку, де фломастером було написано, що краще вернутися. Та ворожі прояви антитуристського спрамування нас не залякали. Ще трішки рівниною і ось воно.
Розташувалася загадкова впадина на висоті 1750 м на схилі гори Туркул
Це зеленооке диво завдовжки 88, завширшки 45,має глибину 1,5 м і формою дещо нагадує Антарктиду. Як пише вказівник: “Унікальна пам”ятка неживої природи, розташоване у льодовиковому карі”. Живиться атмосферними опадами, взимку замерзає. Місцина та завжди знаходилася на межі: колись європейських держав (прикордонні стовпчики стоять донині), а тепер між Закарпатською та Івано-Франківською областями.
Наші провідники розповідали, а ми заздрісно слухали і розуміли, що сюди прийдемо ще раз, а може й не раз… Адже з одинадцяти вершин Чорногори ми підкорили лише три… А хто сказав, що це межа?Не все відразу. Нам є про що мріяти.
[:]
