Подорож до Чорногори

Чорногора - найвищий хребет Українських Карпат, який займає тут панівне становище. Довжина сягає сорока кілометрів, тому подорож цими гордими вершинами у нас тривала б місяці. Тому ми націлилися на три : Говерлу, Брескул і Пожижевську.

За дні подорожі Карпатами, я переконалася, як важливо йти з провідником, який знає на маршруті кожен камінчик, кожне джерельце, чубок підвищення, рослинку… У нас таким провідником була, як на мене, народний і міжнародний (Європейські кряжі освоїла) майстер спорту з гірського туризму, Ореста Дешева. Із своїми колегами Наталією Гуменюк, Марією Марущак, Оксаною Озимків і Тарасом-Юрієм Насаликом.

Наша провідниця тут була безліч разів, і знала, що показати “чайникам”-туристам, щоб набралися позитиву і надихнулися побаченим на роки. Туристична група обрала Чорногору не лише за її чарівність і за те, що тут неперевершені мальовничі краєвиди незайманої гірської природи, що тут хвилястою лінією поєднані одинадцять вершин, шість з яких двотисячники і тут найвища гора України – Говерла.

Забігаючи наперед, скажу, що все не просто вдалося, а весело, натхненно, легко аж до фейєричності, вивершилося. Тут у гряді , на горі Пожижевська, розташована сніголавинна спостережна метеостанція з однойменною назвою . А провідати колег-іванофранківців – свята справа.

Підкорення найвищої гори України

Про те, що на території України за межами Карпатських гір ведмеді не живуть, ми знали . Отож, вони тільки тут випасаються на малині-чорниці і на полонинах нагулюють жир, щоб спокійно заснути взимку. Тому легенди про ведмедів, навіть у вишиванках, в цьому регіоні живучі. Особливо надихала до усамітнення на плаях бувальщина про мандрівника, який ведмедеві назвався туристом, що господар гір впевнено уточнив, що це він турист, а подорожуючий – сніданок туриста.

За даними співробітників Карпатського Біосферного заповідника тут нараховується близько двохсот тварин ведмедячої родини. Нам пощастило побачити одного з них. Відразу на пропускному пункті, де ми платили свої 20 гривень Говерлянському природоохоронному науково-дослідному відділенню, господар лісу задихав нам у спину. Я оглянулася і встигла його сфотографувати. А він з переляку від спалаху закляк на місці.

На Говерлі за своє життя я була разів п”ять. Кожен раз, вирушаючи звідси на вершину, обіцяла собі, що вже востаннє, лиш би дійти. Якби не знала, яка радість розриває душу там, на горі, від того, що ти переміг себе і тією стрімкою стежкою таки доніс своє тіло до вершини, яка єднає всю Україну, то не ступив би ні кроку уже з Говерляни. А, може, там внизу, біля шашликів і канапок з медовухою і перваком так би і прочекав повернення групи. Але ми сюди не поверталися, нас чекав після запланованих вершин, нічліг у колег на висоті 1450 метрів . Та і пані Ореста в нас така, що встояти на місці з нею не можна, а все треба робити, як вона любить казати,” по-бистрячку”.

Не думайте, що лише швидко ходити і встигати переварювати інформацію про рослинність та всяку живність, піднімати голову, коли піт очі заливає, робити знімки, бо місце неповторне, не пропустити як цвіте червона рута, бо цвіте вона не червоним, а рожевим, і так же швидко, як вона, із сокирки варити борщ, банош і накривати скатертину-самобранку.

Іще в нашій групі був один “локомотивчик ” – чоловік такої потужної енергетики, від якого ми всі заряджалися позитивом. Він не просто знав про ці гори все,він з ними зрісся і ніби дихав одними грудьми, він відчував їх радість, коли багаточисельні колони туристів віталися з ними і з нами гарним “Слава Україні”, він відчував біль, коли на маршруті, бачив купи сміття. Він з місцевими волонтерами ці гори робив кращими, упорядковував стежки, думаю, чи не його ініціатива була на два метри підкласти каміння на гору Менчул, щоб вона стала сьомим двотисячником Чорногори.

Це Михайло Бойко, який тут виріс, який з горами на ” ти”, але з великою повагою до їхньої вічної мудрості, бо ж вони йому повідають своєю мовою не тільки загадкові легенди, а й про місцини, де величезна кількість грибів на метрі квадратному,про те, де більший діаметр чорниць, кличуть у скалопади, де цвітуть едельвейси.

Навіть першокласник знає, що найвища гора в Україні — то Говерла, що має 2 061 метр. Вперше на вершину проклали туристичний маршрут у 1880 році. І відтоді це місце стало меккою для туристів:підготовлених і таких, що в очі не бачили навіть наплічника. Гора вабить і підкоряється. З Говерли ми і почали свій похід Чорногірським хребтом Україна. Існує чотири основних маршрути сходження на Говерлу, їх довжина становить від 10 до 16 кілометрів.

Із “Заросляка” можна йти двояко. З провідником, який бере за похід 600 гривень, ідеш лівим берегом річки Прут, виходиш з лісу на Говерляну з таким протяжним, розвезеним хребтом, що мрія про вершину активно бореться з бажанням вернутися, аж поки не пустиш попереду розум, який чітко визначить, що пройшовши три години, можеш ще протриматися годину, бо ті муки варті побаченого з висоти. Так я долала гірські відстані раніше. А наші досвідчені провідники з цього маршруту зробили легку, захоплюючу казку, в яку я і зараз, пишучи ці рядки, не можу повірити.

Чи справді все було так легко? “А таки-да”, – як кажуть одесити. Ми перейшли місточок і пішли правим берегом, і йшли не прямою стежкою, що веде на гору,а йшли на хребет в районі гір Пожижевської і Брескула. І, власне, хребтом піднімалися до вершини. Це було зручно і мальовничо. Але ми не тільки піднімалися, ми досліджували русло річки Прут. Йдучи вгору, ми не втрачали з ока цівочку срібного водограю, який засвічував веселки, розбиваючись об каміння.

А через два з половиною кілометри походу вгору перед нами відкрився потужний Прутський водоспад Його називають ще Говерлянським, бо спадає тут річкова вода до низини з підніжжя найвищої гори України. Загальна довжина падіння води – 80 метрів. Водоспад – каскадний складається із шести водограїв.

Тут подейкують,що назва, а, властиво – звучання “Говерла” (так, як її вимовляємо сьогодні) ввійшла через помилку на австрійській військовій карті, місцева автентична назва, зараз цілковито забута – Говирла.  Говерла- у перекладі з угорської означає «сніжна гора». Та й погода тут часто змінюється: сніг на Говерлі серед літа, кажуть, — не дивина. Обговорюючи таку інформацію, знимкуючись на крутосхилі, піднімаємося луково-камінною стежиною з кам”яними осипами. У мене таке враження, що хтось тут розклав сходинки, якими добре “серпантинити”. Можливо тому, що водограй додав сили, змивши втому, а може від гарного товариства нашої групи, неспішного милування неосяжним простором, підйом здається легким і життєстверджуючим. Я ловлю себе на думці, що скучила за цією Царівною гір, не можу пояснити, чому розлука з нею була такою довгою, душу переповнює вдячність до тепер уже і моїх друзів, які зі мною у поході розділили хліб і сіль, і все порівну.

І ось ми на вершині – плоскому майданчику, де візуально зв”язана вся Україна і ти відчуваєш це духовно. Ця Говерла України стала тепер нашою Голгофою. І в час біди і в годину радості – тут наш вічний майдан. Уже традиційно туристи залишають Національний прапор. Багато жовто-блакитних стрічок із найсокровеннішими бажаннями для України, для себе. Головні з них – миру, перемоги над ворогом, щастя всім людям, достатку, гідного життя і гідних керівників.

А ось і монумент, який у цьому році відзначив двадцятиріччя . Це – мармурова плита, в яку вмонтовані капсули з землею з усіх областей України. Встановлювали його з нагоди п”ятої річниці незалежності України. Тут також знаходиться великий металевий хрест, скульптурний монумент з українським тризубом (що зазнав вандалізму майже десять років тому) і бетонний стовп. Я думаю, що тут завжди так багато людей, а ще й погода була гарна. Народ в ейфорії бігав табунами з фотоапаратами, стрічками, прапорами,поїдалося і випивалося вино-шоколад-печиво. Хтось примудрився чай продавати, хтось медалі за підкорення вершини. Ми урочисто одержали свої відзнаки з рук провідниці. Солодко звучали слова пані Орести про те, що вона вірить в нас і що ми найкращі!

Мене з вершини не залишала думка, чи не шкодить така навала людей самій горі дихати? Пан Михайло підтримав мене, насправді, через популярність ,гора має високий рівень засміченості привершинної ділянки, волонтерам є тут що робити. А також, практично, знищений рослинний покрив на вершині. Я згадала Дуб Максима Залізняка на хуторі Буда в Холодному яру. Він почав всихати, бо маса людей передавлювала йому коріння і лише тепер обгородили його, повиймали із серця цементові сваї, які за нинішніми технологіями сприяли його старінню. Так і Говерла потерпає від масових сходжень, після яких – гектари витоптаних високогірних луків. З”ясовується, що за розрахунками фахівців, екологічне навантаження на Говерлу не має перевищувати 200 осіб на добу. Правда, не знайшла, хто це розрахував, як не допиталася, хто ж веде облік тих, хто хоче підкорити найвищу точку Карпат.

Висота гори Брескул – 1911 м

Результат пошуку зображень за запитом "гора Брескул"

Радісно, легко і весело ми попрощалися з Говерлою і пішли Чорногірським масивом на вершину Брескул. Це найближча сусідка найвищої вершини країни. Вона розташована між Говерлою та Пожижевською. Вершина гори куполоподібна, ніби спухла. У кількох місцях схили порізані канавками, як пояснили провідники, це залишки давнього зледеніння. Але є і свіжі рани ерозії, порозмивані водами. Назва гори, можливо, пов’язана з її формою та походить від гуцульського слова, яке означає спухлий, набряклий. На її схилах знаходиться одноіменне озеро. На вершині – тріангулятор – фіксатор висоти. Завдання туристів зазнимкувати підкорення вершини. І йдемо на Пожижевську, швидко, бо сонце сіло за горою, майже миттєво настає ніч.

Найвища метеостанція України

Результат пошуку зображень за запитом "Найвища метеостанція України Пожижевської гори"

Висота Пожижевської гори 1822 метри. Рельєф і рослинність вершини — типові для гір Чорногори. Західні схили Пожижевської спадають крутими скелястими урвищами. От цими урвищами нам і довелося спускатися вниз, це ще добре, що ми траверсували вершину, бо долати таку крутизну в сіру пору неймовірно складно. Полонинну високогірну частину ми спустилися легко,навіть біля малинників зупинялися поласувати ароматними ягодами, а потім почався ялівцевий гай вперемішку з низькорослою сосною. Здавалося безкінечний заросляк, який хоч і допомагав стримувати падіння в яружки з кам”яними осипами, але шкодив тим, що робив невидимими , власне, ті вирви. Але ми молодці, ми все це витримали і дуже втішилися, коли побачили місце нашої ночівлі і світло у вікнах, що дає місцевий генератор. Це і була завершальна мета нашої подорожі першого дня. Тут на висоті 1450 метрів розташована сніголавинна станція” Пожижевська”. В Україні є 186 метеорологічних станцій, які реєструють погоду по всій території держави.

Спеціалісти ходять по хребту гори і спостерігають за сніговими карнизами. Далі починається робота в кабінеті. Усі дані опрацьовують та відправляють інтернет зв”язком або станційним до Гідрометцентру . Там на основі цих даних складають карту прогнозів. Взимку, яка тут триває п”ять місяців, розраховують прогноз лавин. При 100 мм опадах та 30 см снігу тут відкривають лавинний сезон. Власне, гліціологи й визначають температуру снігу, його структуру (чи це сніг хуртовинний чи сніжниця). Найбільше сходження лавин очікується в кінці лютого на початку березня. Пан Володимир працює на станції понад двадцять років. На запитання , як змінилася за цей час погода в Карпатах, відповів, що дуже суттєво. Колись штормові попередження було звичне явище, роза вітрів на спостережному майданчику зривала голову і флюгер крутився з шаленою швидкістю. Тепер стало спокійніше, тепліше. Зима була теплою в Карпатах, як і в усій Західній Україні.

– Кажуть, що гори притягують дощі? Україна цьогоріч потерпає від спеки…

– У нас також негусто було опадів. Гори не притягують, просто , коли з Балканів ідуть циклони, то вони, перемахнувши через перевал, зависають. Вітру немає, конденсатом і випадають опади.

Одна смерека може утримати п”ять тонн води, а коли дерев немає, то буває стихійне лихо – деревопади, селеві потоки. Є тут цікавий прилад- геліометр. Вимірює він кількість сонячних годин на добу. Паперова стрічка під прицілом безконечної лупи, що випалює слід, на якому є позначки годин, положення змінюється кілька разів на день.

– А чи змінилася кількість сонячних днів у році за час спостереження? – запитую у синоптика.

– Ми цього не визначаємо. Знаю лишень, що колись фігурувала цифра – 260 днів у році похмурих і з опадами. Тепер їх стало значно менше.

Найзагадковіше озеро Карпат

Дорогою є потічки, біля яких можна зробити привал. Ми йдемо на найзагадковіше озеро Карпат, оповите легендами, байками і небилицями. Пан Михайло каже, що купатися там треба без купальника, щоб файна погода була. А ще подейкують, що це місце, де народжується град. Гуцули вважають, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід.

Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв’язують торби  – там падає град. А ще кажуть, що колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньому купається. Той, хто насмілиться, обов’язково отримає в “подарунок” негоду. А ще тут страшать тим, що вночі довкола озера танцюють душі самогубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти.

Але ми просто не знали, до якої синьозеленоокої краси наближаємося. Дві години ходи злетіли,ми майже на чотирьох вилізли (ну дуже круто, крутішими бувають лише варені яйця) на плато. Кілька разів зустрічали показники напрямку, де фломастером було написано, що краще вернутися. Та ворожі прояви антитуристського спрамування нас не залякали. Ще трішки рівниною і ось воно.

Розташувалася загадкова впадина на висоті 1750 м на схилі гори Туркул

Результат пошуку зображень за запитом "впадина на висоті 1750 м на схилі гори Туркул"

Це зеленооке диво завдовжки 88, завширшки 45,має глибину 1,5 м і формою дещо нагадує Антарктиду. Як пише вказівник: “Унікальна пам”ятка неживої природи, розташоване у льодовиковому карі”. Живиться атмосферними опадами, взимку замерзає. Місцина та завжди знаходилася на межі: колись європейських держав (прикордонні стовпчики стоять донині), а тепер  між Закарпатською та Івано-Франківською областями.

Наші провідники розповідали, а ми заздрісно слухали і розуміли, що сюди прийдемо ще раз, а може й не раз… Адже з одинадцяти вершин Чорногори ми підкорили лише три… А хто сказав, що це межа?Не все відразу. Нам є про що мріяти.