Петро Шелест та його епоха

Він хотів зробити радянську Україну самодостатньою та заможною, а був звільнений за націоналізм.

Кремлівська владна верхівка завжди недовіряла Україні. Тому, починаючи з кінця 20-х років, сюди, на керівні посади, призначалися переважно довірені особи Сталіна. А якщо на перші ролі висувалися українські представники, то їх обов’язково перевіряли на надійність, а у якості заступників присилали наглядачів з Москви.

Раковський, Молотов, Каганович, Квірінг, Косіор та багато інших – усі були її призначенцями

Лариса Якубова – історик

Україну Кремль не стільки ненавидів, скільки не довіряв і повсякчас боявся втратити. В усьому намагався контролювати, побоювався. Це було особливе питання тієї влади.

В 60-х роках минулого століття, в часи так званої «хрущовської відлиги», що запам’яталася послабленням тоталітарної влади і відносною лібералізацією політичного життя, владу в Україні очолив Петро Шелест.

На думку професора Гарвардського університету (США) Сергія Плохія «Шелест вважав, що його головне завдання — не виконувати накази з Москви, а сприяти економічному розвитку України та її культури».

Тогочасна політика вищого партійного керівництва, дозволила Шелесту повернутися до ідей так званого націонал-комунізму.

Микола Жулинський – академік

Думаю, що в багатьох моментах Шелест прекрасно розумів, де, в яких умовах він живе і працює. Він працював в ім’я України. Але України комуністичної. України, яка може і не думала про відхід від засад, які диктувала Москва. Але український корінь у ньому проростав.

Українські корені Шелеста були глибокими. Він народився на Харківщині у 1908 році в родині, чия історія походила від козацького сотника Василя Шелеста – одного з гайдамацьких ватажків.

Працюючи на різних промислових підприємствах залізничної, металургійної і машинобудівної галузі, Петро Юхимович розумів і відчував міць та силу українського економічного потенціалу.

У 1940 році, у 32 роки, він вже координував роботу всієї оборонної промисловості Харкова. Саме в цей час він познайомився з наближеним до правлячої радянської верхівки Микитою Хрущовим, який помітив непересічні організаторські здібності молодого Шелеста.

Під час Другої світової війни і після неї Петро Юхимович працював на оборонних підприємствах, та авіапромі СРСР. І безперечно мав можливість порівнювати стан та перспективність промисловості Української РСР та РСФСР.

Наприкінці 40-х років, Петро Шелест повернувся в Україну керівником великого авіазаводу. Саме тут він зумів налагодити випуск літаків АН-2 та ІЛ-8. Доручення було виконано настільки успішно, що невдовзі Петру Шелесту запропонували перейти на партійну роботу.

Спочатку він став очільником Київської міської організації, а потім і Київської обласної організації Компартії України.

Очоливши після смерті Сталіна компартію Радянського Союзу, а згодом і Раду міністрів СРСР, Микита Хрущов зміцнював своє оточення за рахунок кадрів з України.

В червні 1963 року він висунув на посаду секретаря ЦК КПРС Миколу Підгірного. А пост керівника української компартії запропонував Петру Шелесту. Чи відав тоді Хрущов, що восени 1964 року, саме Шелест зіграє вирішальну роль у відстороненні його від влади.

Саме активна участь Петра Шелеста у заколоті проти Хрущова, дала йому можливість очолювати Україну в епоху Брежнєва, аж до осені 1972 року.

Проте, Петро Юхимович, який відстоював інтереси України, у тому числі економічні виявився незручним керівником для кремлівських прибічників жорсткої централізації у СРСР.

У цей час між українським очільником та Москвою розпочалося незриме протистояння. Шелест виявився серйозним супротивником, почувався впевнено на посаді першого секретаря, адже за його плечима була промислово й економічно могутня Україна.

Дійшло до того, що ближче до 60-х років Київ почав диктувати умови Москві. Зазвичай це стосувалося поставок продовольства. Ані союзне Міністерство сільського господарства, ані партійні важелі не могли змусити Україну здавати продовольства більше, ніж запланував Київ. Бо зазвичай за рахунок України покривали невиконання заготівель у інших республіках. Шелест це розумів і не йшов на поступки.

Встроенное изображение 4

Перший секретар ЦК КПРС Брежнєв та Політбюро, не могли пред’явити Петру Шелесту ніяких претензії, як керівникові. За темпами економічного зростання Україна займала перше місце в Радянському Союзі.

Але життя у СРСР неможливо уявити без заборон. Приміром, союзним республікам було заборонено самостійно будувати об’єкти вартістю понад 3 мільйони рублів. Першим цю заборону порушив Петро Юхимович Шелест, будівництвом київського палацу «Україна». Аби втілити у життя проект, він пішов на хитрість. Попросив дозволу на будівництво сучасного кінотеатру. Коли фальсифікацію виявили, було вже пізно. Був готовий весь перший поверх палацу культури.

Подібних випадків чимало. Наприклад, він відстояв у Москви, право на будівництво Музею української культури та побуту в Пирогові та Музею історії козацтва на острові Хортиця поблизу Запоріжжя. Саме Петро Шелест ініціював видання 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР». Переймався питаннями розвитку української мови, яка опинилася під тиском з боку російської, збереженням української культури та формування нової української самосвідомості.

Саме ці світоглядні принципи й були покладені ним в основу своєї книги. Вона вийшла в 1970 році сто тисячним накладом. Книга, була сповнена гордості за українську історію, досягнення республіки в умовах соціалізму, і стала…. офіційним приводом для звільнення Петра Шелеста з посади.

Його звинуватили в націоналізмі, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР». Дехто навіть у назві книжки «Україна наша Радянська». угледів зашифровану абревіатуру Української народної республіки (УНР) – ворожу для радянської ідеології.. Книгу визнали «ідеологічно помилковою» і вилучили з продажу та бібліотек, а решту накладу наказали знищити. Разом з нею були вилучені та винищені майже усі хронікальні фото та кінодокументи із зображенням Шелеста.

10 травня 1972 року Петра Шелеста звільнили від обов’язків першого секретаря ЦК Компартії України за стандартним формулюванням: «У зв’язку із переходом на іншу роботу». Місцем нової роботи Петра Шелеста стала Рада Міністрів СРСР.

Встроенное изображение 5

Микола Жулинський – академік

Його забрали в Москву, дали нову посаду, а потім відправили на пенсію без права повернення в Україну. Він був змушений жити під Москвою на державній дачі, там і завершив своє життя. В Україну Петра Юхимовича вже не пустили, щоб він не збуджував навіть своєю присутністю отих настроїв, які він виклав у книзі «Україно наша Радянська».

На місце Шелеста Брежнєв призначив свого ставленика – Володимира Щербицького, який був родом з рідної для Генсека Дніпропетровщини. І аж до розвалу Союзу, Москва тримала ситуацію в Україні під контролем цієї людини.

Примусовий виїзд Шелеста з України спровокував черговий наступ на українських інтелектуалів. Івана Дзюбу, автора «націонал-комуністичної» книжки «Інтернаціоналізм чи русифікація?», засудили до п’яти років виправних робіт і п’яти років заслання.

З інститутів Академії наук УРСР були «вичищені» Михайло Брайчевський та десятки інших істориків та літературознавців, які працювали над дореволюційною історією України, особливо козацької доби. КДБ надолужував роботу, яку не міг завершити в Україні за часів Шелеста.

Петро Юхимович пережив усіх своїх кривдників і дожив до часів незалежної України. Він пішов з життя у січні 1996 року у Москві. За заповітом його поховали в Києві на Байковому кладовищі.