Боєць ЗСУ з яким ми записали інтерв’ю пояснив, що хоче лишитися інкогніто, тому у цьому матеріалі не буде фото чи відео у рамках конфіденційності. Коли почалось повномаштабне вторгнення, він був у столиці, і через декілька днів після вирішення всіх питань пішов до воєнккомату. Чоловік взяв в руки гвинтівку та почав захищати Україну, адже мав бойовий досвід ще до початку повномасштабного вторгнення. Через деякий час його відправили до Британії на навчання. Детальніше про це читайте у нашому матеріалі.
Підписуйтесь на нас у telegram
Про це повідомляє Кий-інфо.
1. Чим ви займались до початку війни у 2014 р з рф та до повномасштабного вторгнення?
Я був студентом одного із Запорізьких вишів. У 2016 році дав декілька присяг на вірність українському народові й усвідомлював, що у разі повномасштабного вторгнення, я буду боронити кордони України зі зброєю в руках. До повномасштаної війни я працював Junior media buyer в одній із компаній Києва.
2. Розкажіть про навчання українських військових у Великій Британії. Як ви туди потрапили?
Після мобілізації в перші дні війни, мені довелось згадувати всі свої навички, яким мене навчали в елітному з‘єднанні ВМС ЗСУ і так сталось, що мені доводилось проводити заняття з бойової підготовки своїм побратимам , бо дехто приходив без жодної підготовки, деякі служили 30 років тому.
Після виконання чергового бойового завдання та повернувшись на місце дислокації за рекомендацією командування, мене відправили на навчання в Велику Британію для набуття нового досвіду.
3. Чи важливе було знання англійської? Адже через мовний бар’єр складно розуміти інструкторів. Можливо, був перекладач?
Знання англійської було не обов‘язковим, бо на всіх заняттях з нами знаходились кваліфіковані військові перекладачі. Завдяки їм ми могли вільно комунікувати з нашими іноземними інструкторами та розуміти, що саме вони намагаються нам донести.
Не менш важливою була комунікація інструкторів з командирами відділень, які в свою чергу після отриманої інформації робили брифінг зі своїм підрозділом перед виконанням чіткого завдання.
4. Ви працювали тільки з інструкторами Британії, чи ще інших країн?
Ми працювали з інструкторами іншої країни. Але підготовка проходила за британською програмою з цілей конфіденційності не можу написати з якої саме.
5. Розкажіть про саме навчання. Що там відбувалось, ну, звичайно, тільки те, що можна говорити. Яким дисциплінам приділяли найбільше? Чому навчали?
В цілому нас навчали основним принципам ведення бою в складі малих бойових груп за стандартами НАТО. Також ми вивчали гуманітарне право, закони та звичаї війни. Більше увага приділялась тактичній медицині.
6. Вас навчали тільки тактичним прийомам ведення бойових дій чи ви також опановували західні зразки озброєння?
Так, нас вчили як працювати з автоматичною гвинтівкою «SA 80» та ПТРК «NLAW».
7. Який у вас був розпорядок дня? І який період часу ти був у Британії?
Під час знаходження на базі наш день починався з підйому о 6 ранку, потім сніданок, шикування й заняття до 16-ї години. Також були 3-х добові походи в різні локації, де ми відпрацьовували ведення бойових дій.Курс нашого навчання проходив в інтенсивному форматі – 5 тижнів.
8. Гадаю, що досвід українців і британців різниться, чи я помиляюсь? Британці взяли для себе щось нове від бійців ЗСУ?
У цілому відмінностей мало. Зараз у нас війна, і наше командування та бійці розробляють та застосовують різну тактику по протистоянню та контрнаступу на ворога, в той час як іноземні колеги беруть участь в тимчасових військових операціях. Там може відрізнятись тільки: кількість ворогів, зброї, розташування, вогнева підтримка, час на прийняття рішень та підготовки і т.д.Були моменти, коли наші бійці ділились своїм досвідом.
9. На вашу думку, чим відрізняється солдат НАТО від нашого солдата? Адже не для кого не таємниця, що бійці мають спорядження, яке відповідає натовським стандартам (сміюсь)
Тим, що наші бійці воюють вже 8й рік. За цей час був набутий різноманітний досвід, прийняті нестандартні рішення у той час, коли у військ НАТО є чітка інструкція.Вірю, що нас все-таки приймуть до НАТО і наша армія зможе перейти на всі стандарти альянсу, зі всім озброєнням та спорядженням.
10. Наскільки сильна мотивація наших хлопців під час навчань?
Мотивація на достатньо високому рівні. Хлопці хочуть отримати новий досвід, який допоможе їм якомога ефективніше вести протистояння. Якщо чесно, наші іноземні колеги дивувались, на скільки швидко ми засвоювали матеріал, який вони нам давали.
11. Як знаходили спільну мову з британцями, адже за своєю ментальністю вони стримані у своїх емоціях і поясненнях? Яке враження у вас про них? Чи спілкувались з британцями та інструкторами поза навчальним центром?
Спілкуючись з інструкторами тет-а-тет я себе комфортно почував. Ми були на одній хвилі та обговорювали різні теми: культуру, вільний час, хобі, життя тощо. Вони навіть розуміли наш гумор та могли пожартувати самі.
Якось спілкувався з інструктором після навчання, який говорить, цитую:
«Скоріш перемагайте тих орків, та зіграємо в «Call of Duty» під пару банок пива».
12. Як змінилось ставлення британців до України? Можливо, у ході розмов про щось теревенили.
Між нами є щось спільне. Британці горда нація, як і ми. Може у нас різна ментальність, але вони поважають нас як націю, щиро бажають скорішої перемоги та надають якомога більше допомоги для цього.
13. Що казали британські інструктори про українських бійців?
Вони у захваті від нашої роботи, від нашої наполегливості на полі бою. Це честь для них прийняти нас на навчання.
14. Пропагандисти часто говорять, що воюють з НАТО. То означає, що можна так сказати? Адже ви приїжджаєте навченими за НАТОвськими стандартами (сміюсь).
Звісно. А ще вони воюють зі справжніми чарівниками, адже насправді проходили навчання ми в Хоґвортсі, інструктором був сам Гаррі Поттер, тому тепер ми можем вражати цілі з повітря, застосовуючи чарівні палички, маневруючи на мітлі.
Насправді з кожним днем, ми наближаємось до НАТОвських стандартів. Єдине чого у нас ще нема – це того обсягу забезпечення, озброєння та техніки як в НАТО. А так, не дивлячись на те, що ворог порушує правила війни, застосовуючи проти нас все можливе, ми у свою чергу відбиваємо окупантів, тому пропагандистам не залишається нічого іншого, як вигадувати всяку маячню.
15. Ви говорили, що зараз знову на навчаннях. Чи можете розповісти детальніше те, що можна?
Як і писав раніше, я займався бойовою підготовкою особового складу, також тимчасово виконував обов‘язки командира відділення. У військовий час це можливо, коли рядовий склад бере на себе сержанські або навіть офіцерські обов‘язки і добре справляється з цим. Таких бійців згодом відправляють на навчання і вони отримують військовий фах та посаду. Дехто стає в сержанські ряди, а дехто в офіцерські (за наявності вишу). Тому із цією ціллю я тут.
16. Ви родом із Запорізької області. Що зараз з вашим селищем, адже його майже не щодня обстрілюють? Чи залишились там жити люди? Чи є продукти, світло, вода?
Його обстрілюють, більша частина людей виїхала, деякі залишилась жити далі. За час поки я там був, світло було лише 2 години. Магазини є, все як завжди, але я не знаю як вони працюють з частими вимкненнями.
17. Які були моменти, що здивували/розчулили найбільше за час війни?
Таких моментів майже не було, мало чого доброго. З часом емоції притуплюються, існує лише завдання та його виконання.
18. Очевидно, що на фронті комфорту мало. В яких умовах жили ви?
Так, військовий і комфорт – це різні речі. Це купа амуніції на собі, БК та зброя, а також габаритні баули з необхідними речами, тісний простір та бруд. Зі всім цим доводилось жити в бліндажах, палатках, та в лісних окопчиках під пончо (тимчасовий табір).
19. Як проводили вільний час, якщо такий був?
Спілкувався з рідними (якщо був зв‘язок), абстрагувався від навколишнього середовища та слухав улюблену музику.
20. З якими побутовими незручностями боротись найскладніше?
Відсутність води та світла.
21. Чи змінились ви за період війни?
Я думаю, що ця війна змінила кожного українця. Як щодо мене особисто, то думаю що так. По-перше, я почав цінити кожну мить до дрібниць, навіть простий душ або зручне ліжко приносять радість. По-друге, став відповідальнішим не тільки за себе, а за все відділення. Адже командир навіть нижчої ланки не лише повинен вимагати, а також турбуватись про здоров‘я, морально-психологічний, фізичний стан та виявляти потреби кожного підлеглого. По-третє, став стриманішим. Я вважаю, що «прокачав» це, бо військових мало місця емоціям, в основному потрібна «холодна голова» для прийняття правильних рішень. Я часто обгрунтовував зроблені помилки до повномасштабного вторгнення і те, що я колись вважав проблемами, то було «квіточками» або тимчасово не вирішені питання.
22. Хто вас підтримує в такий складний час та як? Як тримаєте зв’язок з рідними?
Рідні. У такий нелегкий для всіх нас саме військовий повинен опановувати свій морально-психологічний стан, турбуватись не тільки про себе, а й про рідних, цивільних, які цього потребують. Якщо є зв‘язок та можливість, то спілкуємось в «Signal».
23. Коли над кожним українським містом замайорить синьо-жовтий прапор, що ви плануєте зробити?
Займусь саморозвитком. Буду далі арбітражити, жити мирним життям та поїду у відпустку в наш Крим. Багато цілей ще не досягнуто та поки що треба обороняти державу й відвойовувати території.
Слава Україні!
Аліна Колода
