«На Майдані я краще зрозумів історію своєї країни»

Про трагічні події української Революції Гідності розповів особистий фотограф Президента Польщі Якуб Шимчак.

«Мене підкорила культура Майдану, – зізнався він виданню culture.pl. Я приїхав з іншої країни і міг спостерігати за тим, як на моїх очах народжується щось красиве, чисте. Люди вчилися любити свою країну, хотіли відстоювати свої права. Завдяки Майдану я краще зрозумів нашу, польську, історію.

Я зрозумів, чому люди йшли в «Солідарність», чому ризикували собою і своїми близькими. Я – молода людина, яка не пам’ятає тієї частини польської історії, але на Майдані все це для мене ожило, стало зрозумілим.

Розстріл Небесної сотні – це найстрашніше, що я бачив в житті. Спочатку людей поливали холодною водою з водометів, потім почали стріляти. У найстрашнішому сні я не міг собі такого уявити! Працювали професіонали, стріляли щоб убити, а не знешкодити. Неможливо забути злочинну «досконалість» професійних убивць.

У день розстрілів мені, двом журналістам з Італії і французу вдалося пробратися до барикади, яка була розташована ближче до Адміністрації Президента. Ми звернули увагу на двох чоловіків. Один біг з шиною, а другий з коктейлем Молотова. Вони хотіли зробити димову завісу, яка завадила б снайперам. Одного з них, Анатолія Жаловагу, зупинила куля. Один постріл в голову. Другий чоловік спочатку відтягнув його, а потім встав на коліна і почав оплакувати покійного друга. Це був німий плач. Там я зробив фото, яке потім перемагало на різних конкурсах.

Зізнаюся, у мене були після цього серйозні внутрішні проблеми. Мене переслідувала думка, що я отримую нагороди завдяки смерті людини. З такою проблемою стикаються практично всі фоторепортери, які знімають війну або інші криваві події. Ми фотографуємо смерть, а потім отримуємо за це нагороди. Це страшно.

Мій внутрішній стан стабілізувався лише після зустрічі з родиною загиблого героя Небесної сотні Анатолія. Зізнаюся, я дуже боявся цієї зустрічі. Не знав, що буду говорити, як буду себе вести, але коли зрозумів, що для мами, брата Анатолія це фото дуже важливе, відразу стало легше. Я побачив в очах його близьких біль, гіркоту, страждання, але не тільки це. Вони дуже пишалися Анатолієм і це фото було для них доказом його героїзму.

Пізніше журнал, в якому я працюю, зробив виставку моїх фотографій з Майдану. Спочатку їх показували на Замковій Площі в центрі Варшави. Потім виставка поїхала до Європейського Парламенту, і вже побувала у різних містах України».