Микита Хрущов. Спроба змінити країну

У другій половині 50-х, у Радянському Союзі, була зроблена спроба ліквідувати тоталітарну систему. Людиною, що наважилась на викриття культу Сталіна був керівник радянської України Микита Хрущов.

Він намагався втілити реформи, але при цьому свято вірив у комунізм. Тим не менш, саме за правління Хрущова в країні розпочалися процеси, що увійшли в історію під назвою «хрущовська відлига». З’явилася нова когорта літераторів, артистів, художників. Були відкриті ворота сталінських таборів, і люди отримали свободу, в яку вже ніхто не вірив.

Народився Микита Сергійович у 1894 році, в Курській губернії – етнічних українських землях Слобожанщини. Ще підлітком, разом із батьками переїхав до міста Юзівка (нині Донецьк, – Ред.), де будучи простим механіком на шахті зміг влитися до лав більшовицької партії, та зробити карколомну політичну кар’єру, вінцем якої стала посада Першого секретаря ЦК КПРС.

У 20-х роках, майбутній Перший секретар ЦК КПРС, одружився із українкою Ніною Кухарчук, яка була родом з Холмщини.

Жінка, що звикла дотримувалася українських традицій, прагнула переконати чоловіка бути прихильним до свого народу та його культури. Тому працюючи спочатку у партійних організаціях Донбасу, а потім на посаді першого секретаря Компартії України, Хрущов ходив у вишиваній сорочці, мав імідж українофіла, хоча українцем за походженням не був.

1938 року Сталін відрядив Микиту Хрущова з Москви в Україну, аби той очолив останні репресивні заходи, та підготував республіку до можливого початку війни. Завдання Хрущова було таким самим, як і у його попередників – перетворити Україну на соціалістичну фортецю. І він беззаперечно виконував завдання «вождя народів».

Між тим, кажуть дослідники, ставився Сталін до Хрущова досить зверхньо, що у будь-який час могло обернутися проти нього репресіями. Однак Микиті Сергійовичу усіляко вдавалося уникнути розправи. Приміром відомо, що підігруючи Сталіну, Хрущов ніколи у присутності вождя не відгукувався позитивно про Україну та українців, яких господар Кремля ненавидів, апріорі вважаючи зрадниками.

Віталій Скальський – історик

Постать Хрущова дуже суперечлива. Адже саме він приклався до створення образу радянського українця. Обов’язково шаровари, вишиванка, такий, що нічого не розуміє в сучасному світі. Дуже архаїчний. Він десь там в своїх глечиках. А от російський брат старший – він обов’язково досвідчений. Він обов’язково у місті. Він знає, що таке метро, телевізор. А українець з села нічого не знає.

Відчуття самозбереження змушувало Хрущова йти на хитрощі. Коли він знав, що не виконає поставлене завдання, то інформував центр і просив у нього допомоги, намагаючись зняти із себе відповідальність. Так було під час боротьби з українським повстанським рухом у Західній Україні, коли Хрущов попросив допомоги у Москви, і під час масового голоду в Україні у 1947 році. За таке по голові не погладили б будь-кого, а Хрущову знов вдалося уникнути сталінської немилості.

Ілона Жовта – співробітник Національного музею «Меморіал жертв голодомору»

Радянське керівництво – Хрущов, Коротченко та інші, уникнули покарання, бо переживали про свою шкуру. Пам’ятаючи, що відбулося в 1937-38 роках, вони почали звертатися до Сталіна, мовляв, не довиконають план, бо перебувають у дуже нелегкій ситуації. І Сталін прислав з Москви свого партійного соратника Кагановича, який до того організовував голодомор 1932-33 років. Свою людину, яка могла б контролювати цей процес.

Під час Другої світової, Хрущов постійно перебував на фронті, у найгарячіших місцях: Сталінграді та на Курський дузі. У день визволення Києва від німецьких окупантів – 6 листопада 1943 року, він разом з письменниками Олександром Довженком, Юрієм Яновським і Миколою Бажаном зустрічався з киянами. Збереглися унікальні хронікальні кадри.

ХРОНІКА

У повоєнні роки Хрущову доручили очолити відновлення зруйнованого господарства України.

Одразу ж після смерті Сталіна, спритний Микита Сергійович, виявився одним із найвпливовіших радянських лідерів, який перебрав на себе владу у Москві. Чого-чого, а такого ніхто не очікував.

Кость Бондаренко – публіцист, історик

Він розумів: щоб покінчити із сталінізмом і повністю перебрати владу в свої руки, потрібно було розвінчати культ особи Сталіна. Скомпрометувати тих, хто весь цей час був максимально наближений до Сталіна – Молотова, Кагановича, Малєнкова. Перед тим прибрали ката Берію та усіх, хто все же лишався відданим сталінським ідеям.

З приходом Хрущова до влади у вересні 1953 року почалися кардинальні перетворення. В економіці країни, зміни стосувалися насамперед пришвидшеного підйому сільськогосподарського виробництва з метою забезпечення населення продовольством. Розпочалось небачене будівництво житла. По всій країні, як гриби після дощу «росли хрущовки». Вкладалися кошти у розвиток конкретних регіонів.

А у лютому 1954 року відбулася передача Кримського півострова з-під юрисдикції Російської Федерації до складу радянської України. Усупереч домислам, ключовими чинниками такого рішення Хрущова стали: економічна доцільність та географічне розташування. Відрізаний від Росії Крим потребував допомоги з материка для відбудови своєї економіки. НЕ секрет, що та була підірвана не лише внаслідок Другої світової та німецької окупації, а і через насильницьку депортацію сталінським режимом кримських татар.

Тож новому керівництву довелося добряче попрацювати. На місцях створювалися нові органи управління – раднаргоспи.

Велике значення для початку лібералізації суспільно-політичного життя мав XX з’їзд КПРС, що відбувся у лютому 1956 року. В доповіді “Про культ особистості та його наслідки” новий лідер СРСР звинуватив Сталіна в масових розстрілах та репресіях проти невинних людей.

Процес десталінізації, запущений промовою Хрущова, змінив радянське суспільство. Багато колишніх в’язнів були реабілітовані. З таборів були звільнені десятки тисяч учасників українського націоналістичного підпілля, єпископи та священики Української греко-католицької церкви, яким вдалося вижити.

Результатом «хрущовської відлиги» в Україні стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців. Їх почали називати «шістдесятниками». Вони вимагали правди про сталінські злочини та оновлення суспільно-політичного життя в країні. Виступали проти втручання партії у сферу літератури. мистецтва, та за впровадження української мови у всі сфери життя. В Україні провідними фігурами у цьому русі стали Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич, Ліна Костенко, та Василь Стус.

На початку 60-х років виникли неабиякі проблеми у зовнішній політиці радянської держави. Військове придушення демократичної революції в Угорщині у 1956 році викликали недовіру до Радянського Союзу з боку так званого соціалістичного табору.

Фраза «Мы вам покажем кузькину мать!», що була використана Хрущовим під час виступу у Конгресі США по відношенню до представників ворожо налаштованих країн -стала крилатою.

Приміром розмістивши ракети на Кубі, СРСР спровокував Карибську кризу 1962 року, яка викликала конфронтацію зі Сполученими Штатами Америки, що ледь не стала початком чергової війни.

Навіть задумані Хрущовим внутрішні зміни у країні, почали давати збій. Внаслідок невдалих експериментів у сільському господарстві (за розпорядженнями Хрущова чи не усі посівні прощі засаджувались «царицею полів» кукурудзою), з полиць магазинів зник білий хліб. Ліквідація присадибних індивідуальних господарств, привела до значного зменшення поголів’я худоби. Реформи, які повинні були підвищити продуктивність і поліпшити рівень життя на селі, призвели до подорожчання продуктів у містах.

Не відбулося і кардинальних змін у розвитку економіки. Населення знову опинилося на межі голоду.

Піком невдоволення життям став сумнозвісний страйк робітників в Новочеркаську влітку 1962 року. Коли проти мирних людей, в ході спланованої операції, органи внутрішніх справ застосували зброю. На думку українських істориків, реформи, які повинні були змінити країну, не могли викорінити тоталітарну радянську систему. Насамперед тому, що сам Хрущов продовжував вірити у її високе призначення.

У жовтні 1964-го, в результаті «палацового перевороту» у Москві, оточення Хрущова відсторонило його від влади. Тоді мало хто з радянських громадян міг сказати добре слово про одного з найбільших реформаторів Радянського Союзу.Найімовірніше, що нові лідери організували переворот через страх, що Хрущов звинуватить їх у економічних труднощах і розправиться, відсторонивши від «партійного корита».

На диво після відставки Микиту Хрущова не розстріляли і навіть не посадили. Навпаки, з огляду на усі його заслуги перед країною Рад, дали персональну пенсію. Тож свій вік, він доживав на дачі під Москвою. Але на думку українських дослідників, подібне рішення партійної верхівки було свідченням того, що Хрущову, хоч і не надовго, але вдалося змінити світогляд представників партапарату.

Усунення від влади опального Микити Хрущова та заміна його на політично гнучкішого і більш ідеологічно мотивованого керманича радянської України Леоніда Брежнєва, невдовзі призвели до поновлення політичних репресій. Восени 1965-го, у Москві знову поновились арешти.

А в Україні вони почалися кількома місяцями раніше, Тільки тепер мішенню КДБ стали молоді інтелектуали з Києва та Львова, які починали діяльність під час «хрущовської відлиги».