Зроблено ґрунтовний юридичний аналіз Мінських міжнародних договорів. Інтерв’ю з Юрієм Кармазіним.
Во время ежегодной встречи Президента Украины с журналистами, Петр Порошенко в который раз заявил: «Под Минскими соглашениями стоит подпись Президента РФ Владимира Путина, что дает возможность привлечь его к ответственности». Однако группа специалистов «Института права и общества» говорит об обратном. Их выводы, опираются на основательный анализ документов, ставят под сомнение версию власти и доказывают юридически-правовую ничтожность Минских соглашений.
«Кий-инфо» получил доступ к копиям так называемых Минских международных договоров и обратился к президенту «Института права и общества» Юрию Кармазину с просьбой разъяснить суть юридической коллизии.
– Недавно Вы заявили, что международные Минские соглашения на которых по версии власти держится успех переговорного процесса, по сути – ничто.
– Я не делал такого громкого заявления. А просто, как президент «Института права и общества» подписал соответствующее заключение вместе с такими людьми, как Виктор Иванович Шишкин, Иван Петрович Домбровский, как Андрей Хома и Олег Семенов. Подписали заключение все, и единогласно.
Вы видите, он небольшой, всего три страницы. Мы специально сжались, чтобы легче было переводить. Ведь нашими выводами уже заинтересовались структуры ОБСЕ и международные организации. Они постоянно слышат о Минских договоренностях, но никто не анализировал насколько те отвечают главному украинскому документу – Конституции. Оказалось, что не отвечают. А отвечают ли эти документы законам Украины о международных договорах? Выяснилось, что не соответствуют вовсе…
– На чем основываются ваши доказательства? Идет ли речь об официальных запросах, адресованных первым институтам государства?
– Недавно меня спросили финны, могли бы мы им дать ответы, которые получили? Я не вижу в этом ничего тайного, однако, пока ответа никому не показывал.
Продемонстрирую вам один из вариантов запроса на имя Кабинета Министров Украины «О доступе к публичной информации». Мы сослались на Статью 116 Конституции Украины, в которой на Кабинет Министров возложено обеспечение и решение вопросов заключения и исполнения международных договоров Украины, и спросили, хранятся ли в Кабинете Министров следующие документы?
– Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы, от 1 сентября 2014 года;
– Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы по совместным шагам направленным на имплементацию Мирного плана Президента Украины Порошенко и инициатив Президента России Путина, от 5 сентября 2014 года;
– Письма Президентов Украины и РФ:
– Меморандум о выполнении положений Минского протокола;
– Декларация Президентов РФ, Украины, Франции, канцлера Германии в поддержку Комплекса мер по выполнению Минских соглашений, с февраля 2015 года, и другие исторически важные документы.
Мы поинтересовались, содержат ли эти документы секретные сведения, или сведения с ограниченным доступом. То есть, если они есть – сообщите. Хотя, к слову, у всех нас есть допуск. Среди авторов наших выводов экс-председатель Конституционного Суда и экс-Генеральный прокурор Украины. Я возглавлял Комитет по борьбе с преступностью и коррупцией, стал первым от Украины сенатором Международного парламента Безопасности и Мира. Итак, мы все необходимые доступы к тайнам государства имеем.
Далее, ссылаясь на Закон, спросили:
– Опубликовывались ли указанные документы в «Собрании действующих международных договоров Украины»?
– Внесены ли Минские соглашения в Единый государственный реестр нормативно-правовых актов? Если да, то когда?
– И подавались ли документы в секретариат ООН? Ведь, если документы международные, то они обязательно должны быть туда поданы.
Зачем писались все эти запросы? Потому что мы всего этого не нашли…
Встал вопрос: откуда вообще взялись минские инициативы, кто «родил» документ, который мы будем анализировать? Подавал ли Кабинет Министров предложение о заключении указанных договоров? Напоследок попросили, при наличии документов, направить их копии или сообщить открытые источники их опубликования. Примерно такое обращение мы направили Президенту Украины и Министерству иностранных дел.
Что интересно, на наш запрос к у Министров (коллективному органу) мы получили ответ от пресс-секретаря Премьер-министра Украины Дмитрия Столярчука.
Суть этого ответа была очень проста: «Ваши запросы, в соответствии с Законом Украины «О доступе к публичной информации» направлены в МИД для рассмотрения и предоставления Вам ответа в установленном порядке». То есть, Правительство фактически сказало, что никакого отношения к заключению Соглашений и их инициированию не имеет.
– Так существует ли документ, который регулирует наши отношения с Россией? Фигурирует в нем Россия, как субъект международного права? Можно ли с нее спрашивать за невыполнение Минских договоренностей? С другой стороны, соблюдение Соглашений постоянно требует Европа. Или это дипломатические реверансы и не более?
– Это даже не дипломатические реверансы. Это одурачивание всего народа, всей Европы и всего мира. Никаких международных соглашений с Российской Федерацией нет, и сейчас вы поймете почему.
Для этого нужно посмотреть на ответ Министерства иностранных дел, который подписал первый заместитель министра – Пристайко. Замечу, это мое личное мнение, не как представителя «Института права и общества». Итак, он тоже профессиональный дипломат. И понимая, что ответить на все поставленные нами вопросы не сможет (так как ответа нет), пишет черным по белому “…Минские договоренности не является международным договором в понимании Закона Украины от 29 июня 2004 года и Венской конвенции».
По требованию Конституции – законы они должны ей соответствовать. Это судьба Украины, судьба мира в Украине, судьба мирового порядка. А в МИД признают, что Минские исторические документы не является не международно-правовыми договорами.
Зато говорят «…они играют важную роль в укреплении переговорных позиций Украины и позволяют консолидировать международную поддержку / … / в противодействии российской агрессии. В том числе, путем поддержания санкционного давления на Россию».
В этом абзаце является чрезвычайно важным то, что:
– Что это не договор, а договоренности;
– Этот «договорняк» абсолютно не базируется на Законе и Конституции Украины;
– Что Россия агрессор, – я абсолютно с этим согласен, – н это служит для поддержания санкционного давления на Россию.
И больше ничего…
Из огромного перечня вопросов, которые мы направили МИД и Кабмину, мы получили только это. Разве такой ответ адекватен? Ведь каждый из нас ученый, каждый представляет тот или иной слой общества. Я и Виктор Шишкин, еще и соавторы Конституции, участники ее принятия.
В начале я не зря сосредоточил ваше внимание на желании нашей группы узнать, кто выступил инициатором такого формата договоренностей. Можно говорить, что во всем виноват Президент, Верховная Рада, Правительство, но это самый простой вариант. Мы хотели понять, где и что в государстве не срабатывает? На каком уровне? Где нужно привлечь гражданское общество, чтобы скорректировать курс, посмотреть: «А верно ли вообще мы идем?»
Итак под 12-ю пунктами Протокола по итогам консультаций, которые были заключены 1 сентября в 2014 году значатся стороны, которые их подписали. А именно:
– Посол Хайди Тальявини;
– Второй Президент Украины – Кучма;
– Посол РФ в Украине Зурабов;
– Захарченко с Плотницким, как гражданские лица.
Обратите внимание, названия Россия, кроме упоминания о после РФ здесь нигде нет. Ни одного требования или обязанности России – нет. Внимания заслуживает только Пункт 10, в котором записано: «Вывести незаконные вооруженные формирования, военную технику, а также боевиков и наемников с территории Украины». Поэтому мы считаем, что здесь имелись в виду иностранные войска, и считаем, что этот пункт может иметь отношение к Российской Федерации.
Затем был подписан Меморандум. В этом документе 9-ть пунктов, и в последнем записано: «Вывод всех иностранных вооруженных формирований, военной техники и наемников, при мониторинге ОБСЕ». Замечу, тексты обоих документов выполнены на русском языке и, уверяю, написанны не в Украине. Это моя точка зрения и меня в обратном уже никто не убедит.
Итак, перед нами так называемые Договоренности. Как их легализовали? Я отвечу – через Совет Безопасности Организации Объединенных Наций.
Это всего-навсего вот такой документик, Резолюция № 2202, от 17 февраля 2015 года, в которой читаем: «… выражаем глубокую озабоченность трагическими событиями», «… одобряет комплекс мер», «… приветствует Декларацию». Положительно звучит только предложение «…заявляю о своем полном уважении к суверенитету, независимости и территориальной целостности Украины». Вот и все, что позволило называться этому документу Международной резолюцией.
А когда вы откроете Приложение к ней, то будете шокированы еще больше. Первое, что мы здесь видим, это Комплекс мероприятий по выполнению Минских соглашений. Тот самый, где Пунктом 10 значится «…вывод иностранных вооруженных формирований…» (а все остальное – требования к Украине). И второе, это Декларация Президентов РФ, Украины, Франции и канцлера Германии.
Интересно, что в ней записано? Я вам зачитаю на языке оригинала:
«Лидеры разделяют убеждение в том, что укрепление СОТРУДНИЧЕСТВА между Европейским Союзом, Украиной и Россией, будет способствовать урегулированию данного КРИЗИСА. Они поддерживают продолжение трехсторонних переговоров между Европейским Союзом, Украиной и Россией по вопросам ЭНЕРГЕТИКИ, чтобы осуществлять шаги в развитии зимнего ГАЗОВОГО ПАКЕТА».
Вот таким горе-дипломатам украинский народ еще и платит деньги! В Соединенных Штатах Америки мы содержим целое Посольство. Украинскими средствами финансируем представительство Украины в Организации Объединенных Наций. Вижу вы шокированы, но я дочитаю документ.
«Они (лидеры – Ред.) поддерживают трехсторонние переговоры между Евросоюзом, Украиной и Россией, с целью выработки практического решения вопросов вызывающих ОБЕСПОКОЕННОСТЬ РОССИИ. Лидеры по-прежнему привержены созданию общего гуманитарного, экономического пространства от Атлантики до Тихого океана. На основе полного уважения международного права /…/ лидеры будут и впредь привержены выполнению Минских соглашений. С этой целью они договорились о создание контрольного механизма в Нормандском формате, который будет проводит встречи с регулярной периодичностью. Как правило, на уровне старших должностных лиц представляющих Министерство иностранных дел».
Более того, 5-ть человек подписи которых стоят под этим документом, обязывают Украину обеспечить принятие другой Конституции и так далее. Я бы хотел обратить внимание вот на что. На сайте Министерства по вопросам временно оккупированных территорий записано «Минские Соглашения: юридический статус и обязательность исполнения». Получается, когда Министерство иностранных дел Украины отвечает, что «минский пакет документов» не является договором, другое наше Министерство трактует это совсем иначе.
– Можно ли считать правдивыми письма президентов Украины и РФ?
– Мы не можем ответить на этот вопрос. По их содержанию мы видим, что они абсолютно правдивы, но о них в ответах на наши запросы не сообщается.
В ответе, поступившем нам от Президента Порошенко, также есть интересная деталь. Ведь речь идет о двух письма от Президента РФ Путина от сентября 2015 т№ 405 / 13417-01 и от апреля 2015 году «405 / 21013-01. Мы их не видели, хотя нигде не говорится о том, что они тайные. То есть нам снова говорят о политических договоренностях, и в очередной раз не говорят на чем они основаны.
– Можно ли назвать Минские договоренности документами компромиссного характера? Признав, что в 2014 году с целью прекращения огня и обмена пленными они были нужны. А сейчас должны быть доработаны и переведены в принципиально другой формат? Такое может быть?
– Нет. не может. Потому что все в Украине базируется на Конституции.
К примеру, мы сейчас сядем и возьмем на себя какие-то обязательства от определенной части Украины. Станут они от того международными? Очевидно, что нет. Я понимаю ваш вопрос, – как трактовать Соглашения, которые мы увидели ? Отвечу – просто, как исторический документ.
Следующим нашим шагом было желание посмотреть, почему эти документы не работают? И хотя оказалось, что «фундамента» у них нет, я убежден, что в этих Соглашениях много доказательств участия Российской Федерации.
Приведу один из примеров. В Комплексе мер по выполнению Минских соглашений, Пункте 2, записано об отводе тяжелой техники. Позитивно? Безусловно, что да. Но я советовал бы обратить внимание на ссылку по поводу ракетного комплекса «Торнадо-С». Он в войска Российской Федерации поступил лишь в декабре 2016 года. То есть, он испытывался на украинцах. Но тогда, в 2014-м, он был уже приписан в Соглашениях. Вы можете себе представить!
– Не имела возможности пообщаться с вами в 2015 году, когда вовсю говорили об изменениях в Конституцию в части децентрализации. В чем, по вашему мнению, наибольший риск?
– Как один из авторов Конституции отмечу: в ней черным по белому записано, что в условиях военного положения Конституция не меняется. В Основном Законе, в статье 106 записано, что с объявлением мобилизации в обязательствах Президента, есть не только право, но и обязанность объявить чрезвычайное военное положение. Как только появляется угроза территориальной целостности государства.
– Считаете, что тогда это было возможно?
– Я думаю, что это очень важно сейчас, потому что у нас каждый день гибнут люди. Исходя из международной и внутренней политической практики, то что мы наблюдаем, ведет к содействию агрессору. Именно «агрессором» названа Россия в ряде документов принятых Верховной Радой. В марте 2014-го была принята Декларация «О борьбе за освобождение Украины». И вдруг, во время войны, принимаются изменения в Конституцию.
Я вам могу показать подробный правовой анализ, где мы камня на камне не оставили от так называемых изменений в Конституцию, и показали их неконституционность.
Потому, что Статью 5 – никто не отменял. О ней власть забывает, думает, что там «ерундистика». А там записано, что Украина является республикой. И это не значит, что уполномоченный «поговорить» может брать на себя обязательства менять Конституцию государства. Леонид Кучма таких полномочий не имеет. И Президенту Порошенко никто из нас таких полномочий не давал. Далее в Конституции читаем «… единственным носителем власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления». Поэтому именно народу сегодня адресованы наши заключения.
Следовательно мы считаем, что:
– Надо признать невозможным решение конфликта путем реализации Минских соглашений в их нынешнем варианте;
– Необходимо изменение формата переговоров с переходом к Будапештскому меморандуму с декабря 1994 года. При участии стран-гарантов: России, США, Великобритании и Северной Ирландии, а также Франции и Китая.
– Мы рекомендуем Президенту, как гаранту, привести в соответствие с Конституцией формат переговоров по выполнению Мирного плана. И ставим вопрос перед общественностью о том, чтобы до 1 января 2018 года провести Общественный саммит безопасности в Украине. По нашему мнению, именно общественный саммит заставит выполнять Конституцию, действующее законодательство, и по-другому взглянуть на эти проблемы. В том числе, предотвратить риски, которые существуют.
– В ходе разговора Вы постоянно обращаетесь к Конституции. И я вспомнила написанную вами Статью 17 Часть 7, Конституции Украины, в которой говорилось о недопустимости размещения иностранных военных баз на территории Украины.
– Вы правы, там написано «на территории Украины не допускается размещение иностранных военных баз». И прими власть это во внимание – все могло быть иначе. Но скажу вам больше – Украина будет цела. Мы освободим все, вплоть до Крыма. Это вам говорит Председатель Комиссии по изучению политико-правовых ситуаций в Крыму, который работал там с 1994 по 1998 годы.
Тогда мы без единого патрона, без единой потери для Украины сделали все, чтобы Крым остался украинским. Чтобы было отменено действие сепаратистской «мешковской» конституции, в которой в 1994 году об Украине было только одно предложение «Республика Крым выстраивает отношения с Украиной на договорных началах». К сожалению, у нас до сих пор на исторических факультетах этому не учат. Почему? Потому что историю знают очевидцы, а очевидцев никто не спрашивает. Вы приятное исключение из правил.
[:ua]Під час щорічної зустрічі Президента України з журналістами, Петро Порошенко вкотре заявив: «Під Мінськими угодами стоїть підпис Президента РФ Володимира Путіна, що дає можливість притягнути його до відповідальності». Однак група фахівців «Інституту права та суспільства» наголошує на протилежному. Їхні висновки, оперті на грунтовний аналіз документів, ставлять під сумнів версію влади й доводять юридично-правову нікчемність Мінських угод.
«Кий-інфо» отримав доступ до копій так званих Мінських міжнародних договорів та звернувся до президента «Інституту права і суспільства» Юрія Кармазіна, з проханням роз’яснити суть юридичної колізії.
– Нещодавно Ви заявили, що нібито міжнародні Мінські угоди на яких за версією влади тримається успіх переговорного процесу, по суті, – ніщо.
– Я не робив такої гучної заяви. А просто, як президент «Інституту права та суспільства» підписав відповідний висновок разом з такими людьми, як Віктор Іванович Шишкін, Іван Петрович Домбровський, як Андрій Хома та Олег Семенов. Підписали висновок всі, і одноголосно.
Ви бачите, він невеличкий, всього три сторінки. Ми спеціально вжалися, щоб легше було перекладати. Адже нашим висновком вже зацікавилися структури ОБСЄ та міжнародні організації.Вони постійно чують про Мінські домовленості, але ніхто не аналізував наскільки ті відповідають найголовнішому українському документу – Конституції. Виявилось, що не відповідають. А чи відповідають ці документи законам України про міжнародні договори? З’ясувалось, що не відповідають взагалі…
– На чому ґрунтуються ваші докази? Чи йдеться про офіційні запити адресовані першим інституціям держави?
– Нещодавно мене спитали фіни, чи могли б ми надати відповіді, які отримали? Я не бачу у цьому нічого таємного, проте, поки відповіді нікому не показував.
Продемонструю вам один з варіантів запиту на ім’я Кабінету Міністрів України « Про доступ до публічної інформації». Ми послалися на Статтю 116 Конституції України, якою на Кабінет Міністрів покладено забезпечення та вирішення питань щодо укладення і виконання міжнародних договорів України, і спитали, чи зберігаються у Кабінеті Міністрів наступні документи?
– Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи, від 1 вересня 2014 року;
– Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Порошенка та ініціатив Президента Росії Путіна, від 5 вересня 2014 року;
– Листи Президентів України та РФ:
– Меморандум про виконання положень Мінського протоколу;
– Декларація Президентів РФ, України, Франції, канцлера Німеччини на підтримку Комплексу заходів з виконання Мінських угод, від лютого 2015 року, та інші історично важливі документи.
Поцікавились, чи містять ці документи таємні відомості, або відомості з обмеженим доступом. Тобто, якщо вони є – повідомте. Хоч, до слова, у всіх нас є допуск. Серед авторів наших висновків екс-Голова Конституційного Суду та екс-Генеральний прокурор України. Я очолював Комітет з боротьби зі злочинністю та корупцією, став першим від України сенатором Міжнародного парламенту Безпеки і Миру. Отже, ми всі необхідні доступи до таємниць держави маємо. Далі, посилаючись на Закон, спитали:
– Чи опубліковувалися зазначені документи у «Зібранні діючих міжнародних договорів України»?
– Чи внесені Мінські угоди до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів? Якщо так, то коли?
– І чи подавалися документи до секретаріату ООН? Адже, якщо документи міжнародні, то вони обов’язково мають бути туди подані.
Навіщо писали всі ці запити? Тому, що ми всього цього не знайшли…
Постало питання: звідки взагалі взялися мінські ініціативи, хто «народив» документ, який ми будемо аналізувати? Чи подавав Кабінет Міністрів пропозицію про укладання зазначених договорів? Наостанок попросили, у разі наявності документів, надіслати їхні копії або повідомити відкриті джерела їх оприлюднення. Приблизно таке саме звернення ми направили до Президента України та Міністерства закордонних справ.
Що цікаво, на наш запит до Кабінету Міністрів (колективного органу) ми отримали відповідь від прес-секретаря Прем’єр-міністра України Дмитра Столярчука.
Суть цієї відповіді була дуже проста: «Ваші запити, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслано до МЗС для розгляду та надання Вам відповіді в установленому порядку». Тобто, Уряд фактично сказав, що ніякого відношення до укладання Угод та їхнього ініціювання не має.
– То чи існує документ, що врегульовує наші відносини з Росією? Чи фігурує у нім Росія, як суб’єкт міжнародного права? Чи можна з неї питати за невиконання Мінських домовленостей? З іншого боку, дотримання Угод постійно вимагає Європа. То виходить це що – дипломатичні реверанси і не більше?
– Це навіть не дипломатичні реверанси. Це дуріння всього народу, усієї Європи і усього світу. Ніяких міжнародних угод з Російською Федерацією немає, і зараз ви зрозумієте чому.
Для цього треба подивитися на відповідь Міністерства закордонних справ, яку підписав перший заступник міністра – Пристайко. Зауважу, це моя власна думка, не як представника «Інституту права та суспільства». Отже, він теж фаховий дипломат. І розуміючи, що відповісти на всі поставлені нами питання не зможе (бо відповіді нема), пише чорним по білому «…Мінські домовленості не є міжнародним договором у розумінні Закону України від 29 червня 2004 року та Віденської конвенції».
На вимогу Конституції – закони мають їй відповідати. Це доля України, доля миру в Україні, доля світового порядку. А в МЗС визнають, що Мінські історичні документи не є не міжнародно-правовими договорами.
Натомість кажуть «…вони відіграють важливу роль у зміцненні переговорних позицій України та дозволяють консолідувати міжнародну підтримку /…/ у протидії російській агресії. В тому числі, шляхом підтримання санкційного тиску на Росію». Отже у цьому абзаці є надзвичайно важливим:
– Що це не є договір, а є домовленості;
– Цей «договорняк» абсолютно не базується на Законі і Конституції України;
– Що Росія агресор, – я абсолютно з цим згоден, – і що це служить для підтримання санкційного тиску на Росію.
І більше нічого… З величезного переліку питань, які ми направили МЗС та Кабміну, ми отримали лише це. Хіба така відповідь адекватна? Адже ми представники суспільства, кожен з нас вчений, кожен представляє той чи інший прошарок суспільства. Я і Віктор Шишкін, ще й співавтори Конституції, учасники її прийняття.
На початку я не даремно зосередив вашу увагу на бажанні нашої групи дізнатись, хто виступив ініціатором такого формату домовленостей. Можна казати , що в усьому винен Президент, Верховна Рада , Уряд, але це найпростіший варіант. Ми ж хотіли зрозуміти, де і що у державі не спрацьовує? На якому рівні? Де треба залучити громадянське суспільство, щоб скорегувати курс, подивитись: «А чи вірно взагалі йдемо?»
Отже під першим документом (12-ма пунктами Протоколу за підсумками консультацій, які були украдені 1 вересня у 2014 року) значаться сторони, які їх підписали. А саме:
– Посол Гайді Тальявіні;
– Другий Президент України – Кучма;
– Посол РФ в Україні Зурабов;
– Захарченко з Плотницьким, як цивільні особи.
Зверніть увагу, назви Росія, окрім згадки про посла РФ тут ніде немає. Жодної вимоги чи обов’язків до Росії — немає. На увагу заслуговує лише Пункт 10, в якому записано: «Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків та найманців з території України». Тож ми вважаємо, що тут малися на увазі іноземні війська, і вважаємо, що цей пункт може мати відношення до Російської Федерації.
Потім було підписано Меморандум. У цім документі 9-ть пунктів, і в останньому записано: «Вивід усіх іноземних збройних формувань, військової техніки та найманців, при моніторингу ОБСЄ». Зауважу, тексти обох документів виконані російською мовою і, запевняю, написані не в Україні. Це моя точка зору і мене у зворотному вже ніхто не переконає.
Отже, перед нами так звані Домовленості. Як їх легалізовували? Я відповім – через Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Це всього-на-всього ось такий документик, Резолюція № 2202, від 17 лютого 2015 року, у якій читаємо: «…выражаем глубокую озабоченность трагическими событиями», «…одобряет комплекс мер», «…приветствует Декларацию». Позитивно звучить лише речення «…заявляю о своем полном уважении к суверенитету, независимости и территориальной целостности Украины». Ось і все, що дозволило називатись цьому документу Міжнародною резолюцією.
А коли ви відкриєте Додаток до неї, то будете шоковані ще більше. Перше, що ми тут бачимо, це Комплекс заходів по виконанню Мінських угод. Той самий, де Пунктом 10 значиться «…виведення іноземних збройних формувань…»(а все інше – вимоги до України). І друге, це Декларація Президентів РФ, України, Франції та канцлера Німеччини. Цікаво, що у ній записано? То я вам зачитаю мовою оригіналу:
«Лидеры разделяют убеждение в том, что укрепление СОТРУДНИЧЕСТВА между Европейским Союзом, Украиной и Россией, будет способствовать урегулированию данного КРИЗИСА. Они поддерживают продолжение трехсторонних переговоров между Европейским Союзом, Украиной и Россией по вопросам ЭНЕРГЕТИКИ,чтобы осуществить шаги в развитии зимнего ГАЗОВОГО ПАКЕТА».
Ось таким горе-дипломатам український народ ще й платить гроші! У Сполучених Штатах Америки ми утримуємо ціле Посольство. Українським коштом фінансуємо представництво України в Організації Об’єднаних Націй. Бачу ви шоковані, але я дочитаю документ.
«Они (лидеры – Ред.) поддерживают трехсторонние переговоры между Евросоюзом, Украиной и Россией, с целью выработки практического решения вопросов вызывающих ОБЕСПОКОЕННОСТЬ РОССИИ. Лидеры по-прежнему привержены созданию общего гуманитарного, экономического пространства от Атлантики до Тихого океана. На основе полного уважения международного права /…/ лидеры будут и впредь привержены выполнению Минских соглашений. С этой целью они договорились о создании контрольного механизма в Нормандском формате, который будет проводить встречи с регулярной периодичностью. Как правило, на уровне старших должностных лиц представляющих Министерство иностранных дел».
Більше того, 5-ть чоловік підписи яких стоять під цим документом, зобов’язують Україну забезпечити прийняття іншої Конституції і так далі. Я би хотів звернути увагу ось на що. На сайті Міністерства з питань тимчасово окупованих територій записано «Мінські Угоди: юридичний статус та обов’язковість виконання». Виходить, коли Міністерство закордонних справ України відповідає, що «мінський пакет документів» не є договором, інше наше Міністерство трактує це зовсім інакше.
Чи можна вважати правдивими листи Президентів України та РФ, які тут є?
– Ми не можемо відповісти на це питання. По їхньому змісту ми бачимо, що вони абсолютно правдиві, але про них у відповідях на наші запити не повідомлено.
У відповіді, що надійшла нам від Президента Порошенка, також є цікава деталь. Адже йдеться про два листи від Президента РФ Путіна від вересня 2015 року т№ 405/13417-01 та від квітня 2015 року «405/21013-01. Ми їх не бачили, хоча ніде не йдеться про те, що вони таємні. Тобто нам знову говорять про політичні домовленості, і вкотре не кажуть на чому вони базуються.
– Чи можна назвати Мінські домовленості документами компромісного характеру? Визнавши, що у 2014 році для зупинення вогню та обміну полоненими вони були потрібні. А зараз мають бути доопрацьовані та переведені у принципово інший формат?Таке може бути?
– Ні. не може. Тому, що все в Україні базується на Конституції.
Приміром, ми зараз сядемо та візьмемо на себе якісь зобов’язання від певної частини України. Стануть вони від того міжнародними? Очевидно, що ні. Я розумію ваше питання, – як трактувати Угоди, які ми побачили?. Відповім – просто, як історичний документ.
Наступним нашим кроком, було бажання подивитися, чому ці документи не працюють? І хоч виявилось, що «фундаменту» у них нема, я переконаний, що в цих Угодах багато доказів участі Російської Федерації. Наведу один з прикладів. У Комплексі заходів по виконанню Мінських угод, Пункті 2, записано про відвід важкої техніки. Позитивно? Безумовно, що так. Але я радив би звернути увагу на посилання щодо ракетного комплексу «Торнадо -С». Він у війська Російської Федерації поступив лише у грудні 2016 року. Тобто, він випробовувався на українцях. Але тоді, у 2014-му, його вже було включено в Угоду. Можете собі уявити!
– Не мала можливості поспілкуватися з вами у 2015 році, коли багато говорили про зміни до Конституції у частині децентралізації. У чому на вашу думку найбільший ризик?
– Як один з авторів Конституції зазначу: у ній чорним по білому записано, що в умовах воєнного стану Конституція не змінюється. В Основному Законі, у Статті 106 записано, що з оголошенням мобілізації у зобов’язаннях Президента є не тільки право, але і обов’язок оголосити надзвичайний військовий стан. Тільки-но з’являється загроза територіальній цілісності держави.
– Вважаєте, що тоді це було можливо?
– Я думаю, що це дуже важливо зараз, бо у нас щодня гинуть люди. Міжнародна і внутрішня політична практика, що ми спостерігаємо, веде до сприяння агресору. Саме «агресором» названо Росію в ряді документів прийнятих Верховною Радою. У березні 2014-го було прийнято Декларацію «Про боротьбу за звільнення України». І раптом, під час війни, йдуть зміни до Конституції. Я вам можу показати детальний правовий аналіз, де ми каменя на камені не залишили від так званих змін до Конституції, і показали їхню неконституційність.
Бо Статтю 5 ніхто не відміняв. Про неї влада забуває, думає, що там «єрундистика». А там записано, що Україна є республікою. І це ніяк не означає, що уповноважений «поговорити» буде брати на себе зобов’язання міняти Конституцію держави. Леонід Кучма таких повноважень не має. І Президенту Порошенку ніхто з нас таких повноважень не давав. Далі у Конституції читаємо «…єдиним носієм влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади, та органи місцевого самоврядування». Тож саме народу сьогодні адресовані наші заключення.
Отже ми вважаємо, що:
– Треба визнати неможливим вирішення конфлікту через реалізацію Мінських угод у їхньому нинішньому варіанті;
– Необхідна зміна формату переговорів з переходом до Будапештського меморандуму від грудня 1994 року. За участі країн-гарантів: Росії, США, Великої Британії та Північної Ірландії, а також Франції та Китаю.
– Ми рекомендуємо Президенту, як гаранту, привести у відповідність до Конституції формат переговорів з виконання Мирного плану. І ставимо питання між громадськістю про те, щоб до 1 січня 2018 року провести Громадський безпековий саміт в Україні. На нашу думку саме громадський саміт заставить виконувати Конституцію, чинне законодавство, і змусить по-іншому глянути на ці проблеми. В тому числі, запобігти ризикам , які існують.
– Протягом розмови Ви постійно звертаєтесь до Конституції. І я згадала написану вами Статтю 17, Частину 7, Конституції України, у якій йшлося про недопустимість розміщення іноземних військових баз на території України.
– Ви праві, там написано «на території України не допускається розташування іноземних військових баз». І прийми влада це до уваги – все могло бути інакше. Але скажу вам більше – Україна буде ціла. Ми звільнимо все, включно до Криму. Це вам каже Голова Комісії по вивченню політико-правових ситуацій в Криму, який працював там з 1994 по 1998 роки. Тоді ми без жодного патрону, жодної втрати для України зробили все, аби Крим був українським. Щоб була скасована дія сепаратистської «мішковської» конституції, в якій у 1994 році про Україну було лише одне речення «Республика Крым строит отношения с Украиной на договорных началах». Нажаль, у нас до цього часу на історичних факультетах цього не вчать. Чому? Тому, що історію знають очевидці, а очевидців ніхто не запитує. Ви приємне виключення з правил.
[:en]Під час щорічної зустрічі Президента України з журналістами, Петро Порошенко вкотре заявив: «Під Мінськими угодами стоїть підпис Президента РФ Володимира Путіна, що дає можливість притягнути його до відповідальності». Однак група фахівців «Інституту права та суспільства» наголошує на протилежному. Їхні висновки, оперті на грунтовний аналіз документів, ставлять під сумнів версію влади й доводять юридично-правову нікчемність Мінських угод.
«Кий-інфо» отримав доступ до копій так званих Мінських міжнародних договорів та звернувся до президента «Інституту права і суспільства» Юрія Кармазіна, з проханням роз’яснити суть юридичної колізії. – Нещодавно Ви заявили, що нібито міжнародні Мінські угоди на яких за версією влади тримається успіх переговорного процесу, по суті, – ніщо.– Я не робив такої гучної заяви. А просто, як президент «Інституту права та суспільства» підписав відповідний висновок разом з такими людьми, як Віктор Іванович Шишкін, Іван Петрович Домбровський, як Андрій Хома та Олег Семенов. Підписали висновок всі, і одноголосно.
– На чому ґрунтуються ваші докази? Чи йдеться про офіційні запити адресовані першим інституціям держави?
– Нещодавно мене спитали фіни, чи могли б ми надати відповіді, які отримали? Я не бачу у цьому нічого таємного, проте, поки відповіді нікому не показував. Продемонструю вам один з варіантів запиту на ім’я Кабінету Міністрів України « Про доступ до публічної інформації». Ми послалися на Статтю 116 Конституції України, якою на Кабінет Міністрів покладено забезпечення та вирішення питань щодо укладення і виконання міжнародних договорів України, і спитали, чи зберігаються у Кабінеті Міністрів наступні документи? – Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи, від 1 вересня 2014 року;– Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Порошенка та ініціатив Президента Росії Путіна, від 5 вересня 2014 року;
– Листи Президентів України та РФ: – Меморандум про виконання положень Мінського протоколу; – Декларація Президентів РФ, України, Франції, канцлера Німеччини на підтримку Комплексу заходів з виконання Мінських угод, від лютого 2015 року, та інші історично важливі документи. Поцікавились, чи містять ці документи таємні відомості, або відомості з обмеженим доступом. Тобто, якщо вони є – повідомте. Хоч, до слова, у всіх нас є допуск. Серед авторів наших висновків екс-Голова Конституційного Суду та екс-Генеральний прокурор України. Я очолював Комітет з боротьби зі злочинністю та корупцією, став першим від України сенатором Міжнародного парламенту Безпеки і Миру. Отже, ми всі необхідні доступи до таємниць держави маємо. Далі, посилаючись на Закон, спитали: – Чи опубліковувалися зазначені документи у «Зібранні діючих міжнародних договорів України»? – Чи внесені Мінські угоди до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів? Якщо так, то коли? – І чи подавалися документи до секретаріату ООН? Адже, якщо документи міжнародні, то вони обов’язково мають бути туди подані. Навіщо писали всі ці запити? Тому, що ми всього цього не знайшли… Постало питання: звідки взагалі взялися мінські ініціативи, хто «народив» документ, який ми будемо аналізувати? Чи подавав Кабінет Міністрів пропозицію про укладання зазначених договорів? Наостанок попросили, у разі наявності документів, надіслати їхні копії або повідомити відкриті джерела їх оприлюднення. Приблизно таке саме звернення ми направили до Президента України та Міністерства закордонних справ. Що цікаво, на наш запит до Кабінету Міністрів (колективного органу) ми отримали відповідь від прес-секретаря Прем’єр-міністра України Дмитра Столярчука.
Суть цієї відповіді була дуже проста: «Ваші запити, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслано до МЗС для розгляду та надання Вам відповіді в установленому порядку». Тобто, Уряд фактично сказав, що ніякого відношення до укладання Угод та їхнього ініціювання не має.
– То чи існує документ, що врегульовує наші відносини з Росією? Чи фігурує у нім Росія, як суб’єкт міжнародного права? Чи можна з неї питати за невиконання Мінських домовленостей? З іншого боку, дотримання Угод постійно вимагає Європа. То виходить це що – дипломатичні реверанси і не більше?
– Це навіть не дипломатичні реверанси. Це дуріння всього народу, усієї Європи і усього світу. Ніяких міжнародних угод з Російською Федерацією немає, і зараз ви зрозумієте чому.
Для цього треба подивитися на відповідь Міністерства закордонних справ, яку підписав перший заступник міністра – Пристайко. Зауважу, це моя власна думка, не як представника «Інституту права та суспільства». Отже, він теж фаховий дипломат. І розуміючи, що відповісти на всі поставлені нами питання не зможе (бо відповіді нема), пише чорним по білому «…Мінські домовленості не є міжнародним договором у розумінні Закону України від 29 червня 2004 року та Віденської конвенції».
На вимогу Конституції – закони мають їй відповідати. Це доля України, доля миру в Україні, доля світового порядку. А в МЗС визнають, що Мінські історичні документи не є не міжнародно-правовими договорами.
Натомість кажуть «…вони відіграють важливу роль у зміцненні переговорних позицій України та дозволяють консолідувати міжнародну підтримку /…/ у протидії російській агресії. В тому числі, шляхом підтримання санкційного тиску на Росію». Отже у цьому абзаці є надзвичайно важливим:
– Що це не є договір, а є домовленості;
– Цей «договорняк» абсолютно не базується на Законі і Конституції України;
– Що Росія агресор, – я абсолютно з цим згоден, – і що це служить для підтримання санкційного тиску на Росію.
І більше нічого… З величезного переліку питань, які ми направили МЗС та Кабміну, ми отримали лише це. Хіба така відповідь адекватна? Адже ми представники суспільства, кожен з нас вчений, кожен представляє той чи інший прошарок суспільства. Я і Віктор Шишкін, ще й співавтори Конституції, учасники її прийняття.
На початку я не даремно зосередив вашу увагу на бажанні нашої групи дізнатись, хто виступив ініціатором такого формату домовленостей. Можна казати , що в усьому винен Президент, Верховна Рада , Уряд, але це найпростіший варіант. Ми ж хотіли зрозуміти, де і що у державі не спрацьовує? На якому рівні? Де треба залучити громадянське суспільство, щоб скорегувати курс, подивитись: «А чи вірно взагалі йдемо?»
Отже під першим документом (12-ма пунктами Протоколу за підсумками консультацій, які були украдені 1 вересня у 2014 року) значаться сторони, які їх підписали. А саме:
– Посол Гайді Тальявіні;
– Другий Президент України – Кучма;
– Посол РФ в Україні Зурабов;
– Захарченко з Плотницьким, як цивільні особи.
Зверніть увагу, назви Росія, окрім згадки про посла РФ тут ніде немає. Жодної вимоги чи обов’язків до Росії — немає. На увагу заслуговує лише Пункт 10, в якому записано: «Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків та найманців з території України». Тож ми вважаємо, що тут малися на увазі іноземні війська, і вважаємо, що цей пункт може мати відношення до Російської Федерації.
Потім було підписано Меморандум. У цім документі 9-ть пунктів, і в останньому записано: «Вивід усіх іноземних збройних формувань, військової техніки та найманців, при моніторингу ОБСЄ». Зауважу, тексти обох документів виконані російською мовою і, запевняю, написані не в Україні. Це моя точка зору і мене у зворотному вже ніхто не переконає.
Отже, перед нами так звані Домовленості. Як їх легалізовували? Я відповім – через Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Це всього-на-всього ось такий документик, Резолюція № 2202, від 17 лютого 2015 року, у якій читаємо: «…выражаем глубокую озабоченность трагическими событиями», «…одобряет комплекс мер», «…приветствует Декларацию». Позитивно звучить лише речення «…заявляю о своем полном уважении к суверенитету, независимости и территориальной целостности Украины». Ось і все, що дозволило називатись цьому документу Міжнародною резолюцією.
А коли ви відкриєте Додаток до неї, то будете шоковані ще більше. Перше, що ми тут бачимо, це Комплекс заходів по виконанню Мінських угод. Той самий, де Пунктом 10 значиться «…виведення іноземних збройних формувань…»(а все інше – вимоги до України). І друге, це Декларація Президентів РФ, України, Франції та канцлера Німеччини. Цікаво, що у ній записано? То я вам зачитаю мовою оригіналу:
«Лидеры разделяют убеждение в том, что укрепление СОТРУДНИЧЕСТВА между Европейским Союзом, Украиной и Россией, будет способствовать урегулированию данного КРИЗИСА. Они поддерживают продолжение трехсторонних переговоров между Европейским Союзом, Украиной и Россией по вопросам ЭНЕРГЕТИКИ,чтобы осуществить шаги в развитии зимнего ГАЗОВОГО ПАКЕТА».
Ось таким горе-дипломатам український народ ще й платить гроші! У Сполучених Штатах Америки ми утримуємо ціле Посольство. Українським коштом фінансуємо представництво України в Організації Об’єднаних Націй. Бачу ви шоковані, але я дочитаю документ.
«Они (лидеры – Ред.) поддерживают трехсторонние переговоры между Евросоюзом, Украиной и Россией, с целью выработки практического решения вопросов вызывающих ОБЕСПОКОЕННОСТЬ РОССИИ. Лидеры по-прежнему привержены созданию общего гуманитарного, экономического пространства от Атлантики до Тихого океана. На основе полного уважения международного права /…/ лидеры будут и впредь привержены выполнению Минских соглашений. С этой целью они договорились о создании контрольного механизма в Нормандском формате, который будет проводить встречи с регулярной периодичностью. Как правило, на уровне старших должностных лиц представляющих Министерство иностранных дел».
Більше того, 5-ть чоловік підписи яких стоять під цим документом, зобов’язують Україну забезпечити прийняття іншої Конституції і так далі. Я би хотів звернути увагу ось на що. На сайті Міністерства з питань тимчасово окупованих територій записано «Мінські Угоди: юридичний статус та обов’язковість виконання». Виходить, коли Міністерство закордонних справ України відповідає, що «мінський пакет документів» не є договором, інше наше Міністерство трактує це зовсім інакше.
Processed with VSCO with b1 preset
Processed with VSCO with b1 preset
Приміром, ми зараз сядемо та візьмемо на себе якісь зобов’язання від певної частини України. Стануть вони від того міжнародними? Очевидно, що ні. Я розумію ваше питання, – як трактувати Угоди, які ми побачили?. Відповім – просто, як історичний документ.
Наступним нашим кроком, було бажання подивитися, чому ці документи не працюють? І хоч виявилось, що «фундаменту» у них нема, я переконаний, що в цих Угодах багато доказів участі Російської Федерації. Наведу один з прикладів. У Комплексі заходів по виконанню Мінських угод, Пункті 2, записано про відвід важкої техніки. Позитивно? Безумовно, що так. Але я радив би звернути увагу на посилання щодо ракетного комплексу «Торнадо -С». Він у війська Російської Федерації поступив лише у грудні 2016 року. Тобто, він випробовувався на українцях. Але тоді, у 2014-му, його вже було включено в Угоду. Можете собі уявити!
– Не мала можливості поспілкуватися з вами у 2015 році, коли багато говорили про зміни до Конституції у частині децентралізації. У чому на вашу думку найбільший ризик?
– Як один з авторів Конституції зазначу: у ній чорним по білому записано, що в умовах воєнного стану Конституція не змінюється. В Основному Законі, у Статті 106 записано, що з оголошенням мобілізації у зобов’язаннях Президента є не тільки право, але і обов’язок оголосити надзвичайний військовий стан. Тільки-но з’являється загроза територіальній цілісності держави.
– Вважаєте, що тоді це було можливо?
– Я думаю, що це дуже важливо зараз, бо у нас щодня гинуть люди. Міжнародна і внутрішня політична практика, що ми спостерігаємо, веде до сприяння агресору. Саме «агресором» названо Росію в ряді документів прийнятих Верховною Радою. У березні 2014-го було прийнято Декларацію «Про боротьбу за звільнення України». І раптом, під час війни, йдуть зміни до Конституції. Я вам можу показати детальний правовий аналіз, де ми каменя на камені не залишили від так званих змін до Конституції, і показали їхню неконституційність.
Бо Статтю 5 ніхто не відміняв. Про неї влада забуває, думає, що там «єрундистика». А там записано, що Україна є республікою. І це ніяк не означає, що уповноважений «поговорити» буде брати на себе зобов’язання міняти Конституцію держави. Леонід Кучма таких повноважень не має. І Президенту Порошенку ніхто з нас таких повноважень не давав. Далі у Конституції читаємо «…єдиним носієм влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади, та органи місцевого самоврядування». Тож саме народу сьогодні адресовані наші заключення.
Отже ми вважаємо, що:
– Треба визнати неможливим вирішення конфлікту через реалізацію Мінських угод у їхньому нинішньому варіанті;
– Необхідна зміна формату переговорів з переходом до Будапештського меморандуму від грудня 1994 року. За участі країн-гарантів: Росії, США, Великої Британії та Північної Ірландії, а також Франції та Китаю.
– Ми рекомендуємо Президенту, як гаранту, привести у відповідність до Конституції формат переговорів з виконання Мирного плану. І ставимо питання між громадськістю про те, щоб до 1 січня 2018 року провести Громадський безпековий саміт в Україні. На нашу думку саме громадський саміт заставить виконувати Конституцію, чинне законодавство, і змусить по-іншому глянути на ці проблеми. В тому числі, запобігти ризикам , які існують.
– Протягом розмови Ви постійно звертаєтесь до Конституції. І я згадала написану вами Статтю 17, Частину 7, Конституції України, у якій йшлося про недопустимість розміщення іноземних військових баз на території України.
– Ви праві, там написано «на території України не допускається розташування іноземних військових баз». І прийми влада це до уваги – все могло бути інакше. Але скажу вам більше – Україна буде ціла. Ми звільнимо все, включно до Криму. Це вам каже Голова Комісії по вивченню політико-правових ситуацій в Криму, який працював там з 1994 по 1998 роки. Тоді ми без жодного патрону, жодної втрати для України зробили все, аби Крим був українським. Щоб була скасована дія сепаратистської «мішковської» конституції, в якій у 1994 році про Україну було лише одне речення «Республика Крым строит отношения с Украиной на договорных началах». Нажаль, у нас до цього часу на історичних факультетах цього не вчать. Чому? Тому, що історію знають очевидці, а очевидців ніхто не запитує. Ви приємне виключення з правил.
Зроблено ґрунтовний юридичний аналіз Мінських міжнародних договорів. Інтерв’ю з Юрієм Кармазіним.
