Людмила Строкова: на культурному фронті ми виграли свою АТО. «Скіфське золото» повертається в Україну

Спеціально для Кий-Інформ подробиці справи з повернення цінностей в інтерв’ю з ексдиректоркою Музею історичних коштовностей України Людмилою Строковою – безпосередньою учасницею процесу.

– Пані Людмило, у 2014 році ви сказали, що повернення «скіфського золота» в Україну – це ваша АТО. Сьогодні час повідати деталі юридичного двобою між Росією та Україною.

– Для мене це 7 років переживань і 5 років безпосередньої участі у судовій справі, в складі міжвідомчої робочої комісії, що була створена при Мінюсті. В 2014 році, у розпал антитерористичної операції, Україні була конче потрібна перемога хоч на якомусь фронті. Ми тоді стали культурною передовою у гібридній війні, адже, з такою кількістю цинічної брехні та фейків, якими Росія оповила справу так званого «скіфського золота», змиритись було не можливо.

Ми виграли! Держава Нідерланди, Апеляційний та Окружний суд цієї країни визнали, що унікальні культурні цінності, вивезені у 2014 році з території українського Криму у складі експозиції виставки «Крим. Золото та таємниці Чорного моря», є культурною спадщиною України і мають бути повернути нашій державі, бо територія Криму окупована. Тож, в Росії нині траур.

«Скарби з виставки «Крим. Золото та таємниці Чорного моря» стали предметом юридичного поєдинку після анексії Криму Росією.
18 березня 2014 року, коли виставка у Нідерландах вже працювала, Крим увійшов до складу Російської Федерації».

– У 2014-му не усі усвідомлювали культурні наслідки окупації Криму Росією. Реалії вимагали миттєвого прийняття рішень, і привернути увагу української влади до проблеми повернення коштовностей тоді вдалось трьом жінкам. Ви можете назвати прізвища? Країна має знати своїх героїв.

– На той момент я була директором Музею історичних коштовностей України і, відповідно, була безпосередньо залучена до процесу організації виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі» («Крим. Золото та таємниці Чорного моря» назва виставки в Нідерландах) за кордоном. Україна мала представити унікальну колекцію, яка презентує тисячолітню історію Кримського півострова з 7 ст. до н.е. по 7 ст. н.е., в Боні та Амстердамі. Уявіть 6-го лютого, в Амстердамі, підписується додаткова угода про продовження виставки в Музеї Алларда Пірсона до 31.08 2014 року, а вже в середині березня Крим окуповує Росія. Головне питання, яке тоді постало руба – куди будуть повертатися скарби? Аби колекція і після означеного терміну могла законно перебувати в музеї Алларда Пірсона на території держави Нідерланди, кінцевому пункті призначення виставки, кримські музеї мали пролонгувати договори. Тобто, по новій отримати дозволи від Мінкультури та митних служб.

І тут почалось. Керівництво кримських музеїв принципово не відповідало на дзвінки. У соцмережах відкрито раділо, що вони тепер – Росія. На той момент просто так подзвонити заступнику міністра культури і сказати, що треба оперативно діяти, я не нававжилась. І я звернулась до своєї подруги Олени Юрченко-Микити, тоді завідувачки департаменту Мінкультури з переміщення культурних цінностей через державний кордон України. Вона в свою чергу звернулась до заступниці  міністра культури Олесі Островської–Лютої, яка опікувалась питаннями музеїв.

У 2014–му час вирішував все, і нам вдалось своєчасно привернули увагу до стратегічного питання. Опісля до розв’язання проблеми блискавично підключились Міністерство юстиції,  Міністерство внутрішніх та Міністерство закордонних справ і було створено Міжвідомчу робочу групу. В ході прийняття спільного рішення «Як бути?» ми були одностайними: до моменту деокупації Криму скарби треба повертати на материкову частину нашої держава, до Національного музею історії України. Було зроблено можливе і неможливе, але Україні не вдалось перепідписати додаткову угоду між музеєм історії України, якому цінна колекція передавалась в оперативне управління, та музеєм Алларда Пірсона про пролонгацію цієї виставки.

«Чотири музеї в Криму, які у 2014 надали для виставки «Крим. Золото та таємниці Чорного моря» свої експонати, претендували на повернення шедеврів. Натомість Апеляційний суд Нідерландів відхилив цю вимогу оскільки,  згідно законодавства ЮНЕСКО, Крим не можна вважати суверенною державою. Єдиним місцем куди повернеться так зване «скіфське золото» була і є Україна»

– Я так розумію до якогось часу виставка перебувала в експозиції музею, а потім десь зберігалась. Чи були створені належні умови для перебування у Нідерландах українських скарбів?

– У листопаді 2014 року музей Алларда Пірсона повідомив нас про те, що у них є виставкові плани. Інституції треба звільнити зали. Я була направлена у Нідерланди як представниця України та спостерігач за демонтажем кримської частини  виставки «Крим. Золото та таємниці Чорного моря» (19 експонатів з колекції Музею історичних коштовностей України повернулись до Києва ще у вересні 2014 р.). Все було зроблено належним чином, відповідно до високих музейних стандартів. Скарби були перенесені в окреме приміщення, де, як так сподіваюсь, наразі й зберігаються.

–   На вашу думку так зване «скіфське золото» вже повертається, чи у голландському законодавстві є заковики, що можуть відтермінувати цей процес?

– Принаймні за українськими законами, після винесення ухвали Апеляційним судом, ці речі мали вже повертатися в Україну. І лише потім розглядались би певні касації. Але вони залишаться в Нідерландах до повного завершення судової справи.

Росія подаватиме апеляцію?

Обов’язково (сміється). Послухайте, я б і сама так робила. Я музейник, і попри глибоке залучення у справу повернення «скіфського золота» в Україну, уявляю наскільки це питання принципове для кримських музеїв.

Але чому для сепаратистів від культури, якими виявились кримські музеї, повернення знакової виставки до Росії було настільки принциповим? Як свідчить історія «скіфські скарби» у Криму не лишилися б, а традиційно були б вивезені до Москви чи Петербургу.

Головне питання ким себе відчували керівники цих музеїв? За великим рахунком усе, що відбувається нині з так званим «скіфським золотом» – це помилки нашої країни. Скажіть мені, чому, наприклад, на Керченському півострові кожного літа працювало 8 археологічних експедицій російських і максимум 2 українських? Причина у недофінансуванні. У них були тісні зв’язки з російськими інституціями, Росія оплачувала археологічні дослідження на території Криму. Та й взагалі мало робилось для того, щоб Крим ментально ставав українським. Саме тому більшість кримських фахівців були проросійсько налаштованими. хоча багатьох я знала особисто, і досі вважаю їх високими професіоналами своєї справи, але зрадники – це діагноз. І у нас таких на теренах материкової України теж вистачає.

Нагадайте, будь ласка, що було вивезено у складі колекції«скіфського золота». Багато видань ілюструє повідомлення про повернення коштовностей в Україну знаменитою скіфською пектораллю. Але ж це розкручений Росією фейк зразка 2014 року, коли там кричали, що на тлі війни Україна вивезла свою головну реліквію, щоб продати.

Мене це дратувало у 2014 році і дратує до цієї пори. Скіфська пектораль з Товстої могили, 4 ст. до н.е. – це єдиний експонат в Україні, якого стосується наказ Міністерства культури про заборону вивозу цього шедевру за межі України. До цього наказу, у 90-х, ми вивозили її на кількаденні виставки та для реставрації у Центральному Римо-германському музеї у Майнці. Після того пектораль жодного разу не полишала стін Музею історичних коштовностей України. Натомість серед вивезеного було чимало інших цікавих експонатів, які мали гідно представити за кордоном скарби УСІЄЇ УКРАЇНИ.

Виставка «Крим. Золото та скарби Чорного моря» складалася з 584 експонатів страховою вартістю близько 13 млн євро. Унікальну експозицію утворили 5 українських музеїв. “Херсонес Таврійський”, Керченський історико-археологічний заповідник, Центральний музей Тавриди (Сімферополь), Бахчисарайський історико-культурний заповідник та Музей історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України (Київ). Ми надали 19 унікальних предметів. Серед них шолом з Передерієвої могили (Донецька обл.), комплекс сарматських речей з Чугуно-Крепинки (Донецька обл.), золоті піхви та скіфський меч з Товстої Могили (Дніпропетровська обл) та комплекс сарматських речей, знайдених у Нагайчинському кургані (АРК). Серед них був кришталевий дельфін–фібула, що став символом доленосної виставки в Боні, яка передувала презентації колекції так званого «скіфського золота» у Нідерландах.

У вересні 2014-го 19 сакральних експонатів з Музею історичних коштовностей (Київ) повернулись в Україну. Але саме вони на довгі 7 років, помилково, стали головною картинкою для ілюстрування судового процесу у Нідерландах. Зауважу, найчастіше використані для ілюстрування судового процесу експонати ніколи НЕ НАЛЕЖАЛИ кримським музеям. Наприкінці 2014 року решту предметів виставки «Крим. Золото та таємниці Чорного моря» з Бонна відправили до Амстердаму. Саме тут в культуру втрутилась політика.

Які юридичні компанії в Україні та державі Нідерланди взялись захищати таку резонансну і принципову для України справу?

– Кожне засідання суду в Амстердамі мало нагадувало прогулянку. Це була справа честі, етичне та юридичне протистояння. Адвокат української сторони Сандерс вимагав чесного вердикту і висував залізобетонні аргументи. Натомість юристи кримських музеїв стали для Росії великим розчаруванням.

Інтереси України у цій справі представляли Міністерство юстиції, міністерство культури України, адвокати голландської фірми Bergh Stoop & Sanders, а також, Андрій Карнаухов, Олена Гладюк та Андрій Пилипенко з АТ “Сергій Козьяков та Партнери” (Київ).

–  На суди їздили перша заступниця міністра культури України Світлана Фоменко, на той момент перша заступниця міністра інформполітики Еміне Джапарова, екс-міністр культури Євген Нищук, і я. Це була справжня культурна передова. Уявіть суд Амстердаму де по один бік у залі сидить українська делегація, а по іншій – представники російської сторони та музейники кримчани. І усі ми, люди які знали одне одного не один рік і випили разом не один келих вина, робимо вигляд, що не знаємо один одного. Як таке можна пережити? Як можна було пережити ту кількість брехні, яку вони озвучували суддям. Начебто Україна з 1954 року грабувала культурну спадщину Криму. Такі заяви виглядали суцільною нісенітницею.

Принциповим моментом для України стало відсторонення від судового процесу судді Апеляційного суду Амстердаму, який свого часу був пов’язаний з представниками російської сторони у справі ЮКОСу. На це пішло 2 роки! А тоді, у 2019 –му, на засіданні суду ми по його обличчю розуміли на чиєму він боці. Мінімального знання фізіогноміки було достатньо, щоб розгледіти неприховану симпатію до кримчан і байдужість до української сторони.

Суттєвим мінусом було те, що рішення по слуханнях, згідно нідерландського законодавства, оголошувалось не одразу. Відтоді могло минути і місяць, і пів року. Але ми приходили на суд із беззаперечною доказовою базою і знали, що перемога буде за нами. Усі 7 років Україна законно заявляла про свою культурну спадщину.  Нідерландський адвокат Маартен Сандерс та компанія, що представляли українську сторону, вимагали чесного вердикту і висували залізобетонні аргументи – лише суверенні держави можуть претендувати на культурну спадщину.

Повернення так званого «скіфського золота» коштувало воюючій Україні чималих коштів. Лише у 2016 році амстердамський Суд зобов’язав державу перерахувати понад сто тисяч євро Музею Алларда Пірсона. Інституція теж понесла суттєві витрати на страхування та зберігання художніх скарбів

Нарешті у справу внесена ясність. Рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що музейна колекція має бути повернута Україні у спосіб, передбачений українським законодавством. Саме застосування норм внутрішнього (українського) законодавства, що регулює спірні питання стосовно музейних колекцій, було прийнято судом у якості головного аргументу.

Окрім того, держава Нідерланди визнає Крим територією України. Є конвенція ЮНЕСКО, 1954 року, про окуповані території, приналежність культурної спадщини та її зберігання. Здавалося б іншого рішення бути не могло. Проте, нині зрозуміло, що оте перше засідання Апеляційного суду у 2019 році, із зрадником суддею, було спробою вивести справу «скіфського золота» з під впливу міжнародного законодавства. Ми потім багато спілкувалися з голландцями і їхні юриспрудентські кола були обурені та здивовані рішенням зразка 2019 року.

Разом з тим маємо бути готовими, що повернення «скіфського золота» в Україну може розтягнутися в часі, враховуючи чергову апеляцію з боку Росії.

Підготувала Світлана Махонько