Лишатись винятковими

Під час російсько-українського протистояння у Криму група військових унікального науково-випробувального центру Збройних сил України спромоглася вивезти з Феодосії на материкову Україну головне - його інтелектуальну складову. Тепер на базі ДНВЦ ЗСУ, що нині дислокується у Чернігові, створять Інститут для забезпечення можливостей впровадження стандартів НАТО у систему сертифікації та стандартизації озброєння та військової техніки.

Військовий, що сів за штурвал літака, чи за кермо БТРа, має бути впевненим у надійності машини, а націлюючись – знати, що снаряд влучить у мішень.

В Україні нові, і модернізовані зразки авіаційної техніки, безпілотників, ракетно-артилерійського, протиповітряного, бронетанкового озброєння та засобів оптико-електронної протидії,  перевіряють на придатність у Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України.

Тут дають оцінку не лише ефективності бойових, технічних, експлуатаційних та інших характеристик нової та модернізованої зброї, а й складають обґрунтовані рекомендації щодо допуску до експлуатації.

Пов’язане зображення

У 2017–му випробувальному центру виповнилось 85 років. Адже він є правонаступником Морської випробувальної станції Науково-дослідного інституту Військово-повітряних Сил, створеної 4 березня 1932 року у Севастополі та призначеної для проведення випробувань авіаційної техніки та різних видів озброєння в умовах моря.

Віталій Куравський, підполковник, заступник начальника Державного науково-випробувального центру з виховної роботи (м. Чернігів)

Віталій Куравський

Україна успадкувала від СРСР потужний випробувальний організм. У 1990 році у Ахтубинську, Астраханської області, розташовувався Державний льотно-випробувальний центр Міністерства оборони ім. В.П.Чкалова. А Феодосійський центр був управлінням цього інституту, яке займалося морськими дослідженнями. Випробували літаки та вертольоти корабельного базування, парашутну аварійно-рятувальну техніку, мінно-торпедне озброєння,оснащення пов’язане із виявленням підводних човнів та операцій для космосу. Перший космонавт –  Юрій Гагарін, проходив підготовку у цьому центрі.

У середині двотисячних авіаційний науково-випробувальний центр ЗСУ (ДАНВЦ), що виконував роботи в інтересах військових формувань України, які мали на озброєнні авіаційну техніку, став Державним науково-випробувальним центром Збройних Сил України (ДНВЦ).

Все перекреслила анексія Криму. І почалося випробування на міцність самого випробувального центру.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника Державного науково-випробувального центру з наукової роботи

Наші «випробування» почалися  у березні 2014 року, коли по тривозі нас всіх підняли вночі. Було оголошено, що проводяться заходи щодо переходу частини на функціонування в умовах особливого періоду. У нас в той час періодично бували такі тренування, тому особливого занепокоєння не було. Через три-чотири доби стало відомо, що по всьому півострову відбувається блокування територій і захоплення військових частин. Було видно, як Керченською дорогою (вона від нас добре проглядалася), їдуть незрозумілі КАМази. Тоді стало ясно, що це не тренування. І після так званого «референдуму» на наступний день Аксьонов оголосив нам, що військовослужбовці усіх силових структур, і Збройних Сил України у тому числі, повинні у п’ятиденний термін перейти на бік Російської Федерації. Інакше будуть переслідуватися за законом. Усе майно і озброєння він оголосив власністю Криму. До цього моменту ніхто не вірив особливо, що доведеться кудись виїжджати. Усі думали, що у вищих ешелонах влади знайдеться політичне рішення. Але цього, на жаль, не відбулося.

Військовим довелося робити вибір: або їхати з Криму, залишивши там майно і житло, або перейти на бік Росії.

Результат пошуку зображень за запитом "анексія криму"

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Я за національністю росіянин. Народився в місті Архангельську. З 1992 року служив в Україні, у Криму. Приймав присягу я двічі. Спочатку Радянському Союзу, якого не стало. Потім –  Україні. Мені в березні 2014 року представники так званого «новоствореного народу Криму» про це нагадали та крім того пропонували втричі більшу платню. Але коли я у 92-му році переводився з однієї армії в іншу, все було цивілізовано. Я офіційно подав рапорт з проханням перевести мене для подальшого проходження служби в Україні і він був задоволений об’єднаним штабом Збройних Сил СНД.

Не було ніяких порушень законодавства. І вже потім я прийняв присягу на вірність народу України. А тут ситуація складалася по-іншому. Якщо людина служить у Збройних Силах України, то повинна спочатку звільнитися, а потім вже вибирати, де далі служити, у Російській Федерації або ще десь. Або залишатися на пенсії. Але чи то люди цього не зрозуміли, чи їм наобіцяли золоті гори, або вони не хотіли втрачати усе, що було нажито в Криму – вони пішли на цей, я так вважаю, злочинний крок. Присягнутися іншій державі не звільнившись зі Збройних Сил України в законному порядку.

Результат пошуку зображень за запитом "зсу"

Я такого не міг собі дозволити, і ті товариші, які зі мною виїхали, мабуть, теж. Це наочно показало, хто служить народу України, а хто прийшов до Збройних Сил заради задоволення власних потреб. Втратити можна все, крім честі – саме цим керувалися мої товариші та я.

Марина Геращенко – старший інженер-випробувач. Жінка не лише продовжує сімейну військову династію, а обрала собі чоловіка серед військовослужбовців. Обоє працюють у Центрі, тож їм з окупованого Криму довелося «виходити» сім’єю. Марині й досі гидко згадувати, як їх переманювали до «армії Аксьонова», а згодом – до російської.

Але рішення Максима і Марини було одностайне: ми громадяни України, офіцери української армії. А вони Батьківщиною не торгують!

Марина та Максим Геращенки

Денис Колесник, підполковник, начальник відділення випробувань і наукових досліджень ДНВЦ

Ми виїжджали з Криму у  таких умовах, яких ворогу не побажаєш. Приміром я з сім’єю зібрався за три години. Надійшла команда завтра їхати у відрядження. Я зрозумів, що сюди вже не повернусь. Було боязко залишити дружину і дітей у Криму. Тож прийшов додому і сказав: «Пакуйте найнеобхідніше: документи і речі». Зібрали три пакети, відправили через «Нову пошту» і виїхали. А там залишилася квартира, меблі, ну все…

Денис Колесник

Не жалкую про своє рішення. У кожної людини є якийсь моральний бар’єр, який він не може переступити. Я ж присягав на вірність народові України. У нас багато людей, що були вже пенсійного віку, вийшли з Криму, подали у відставку, але честі своєї не забруднили. А коли людина сидить у себе в кабінеті і просто думає, а чого б не залишитися в Росії, там більше платять, то виходить звичайна зрада. Стати зрадником, а як тоді дітям в очі дивитися. Ось розумієш, синку, мені шкода було квартири службової, тому я залишився.

Теоретично, частина  мала функціонувати e тому ж режимі, що і раніше. Ніяких інших вказівок з центру на той момент не надходило. Усі випробувальні роботи на півострові припинилися, але частина особового складу, яка у цей час проводила випробування на території материкової України, продовжувала працювати. Серед них і полковник Володимир Башинський. Тоді він був заступником начальника центру з наукової роботи. Це він провів переговори з керівництвом Запорізького ВАТ «Мотор Січ» – одним із найбільших підприємств світу із виробництва двигунів для літаків та гелікоптерів, з метою підготувати плацдарм для виходу з Криму військовослужбовців Феодосійського науково-випробувального центру, які лишилися вірними присязі. Згуртував патріотів, а ті обсудили варіанти і вирішили виїхати з півострова усі разом  – цілеспрямовано, щоб зберегти колектив.

Володимир Башинський

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

21 березня 2014 року ми останній раз вийшли на службу. Зібралися і о 10.00 ранку виїхали на двома автобусами та приватними машинами. Хто як міг. Таким був наш вихід з Криму. Увечері прибули до Запоріжжя. Там нас зустріла передова група, на чолі з полковником Володимиром Башинським. Було чітко розписано, де  хто має розміститися у міських гуртожитках «Мотор Січі». Був виданий сухий пайок, що дуже важливо.

Володимир Дмитрієв

Зараз Володимир Дмитрієв посміхається, коли говорить про пайок, а тоді було не до сміху. Усі були знервовані, втомлені і голодні. На кордоні Криму люди у незрозумілій військовій формі усіх ретельно обшукували. Шукали все, що мало відношення до армії, зокрема, військову форму та документи. Дещо вилучали, переглядали навіть особисті ноутбуки, які дехто намагався вивезти. Інформація стиралася. Такий ретельний огляд не давав жодної можливості вивезти хоч якесь майно Центру. Виїхали лише люди. Причому, переважно наукові кадри, що безпосередньо займалися випробуваннями. Власне кажучи, це і дало можливість зберегти інтелектуальну складову науково-випробувального центру.

Володимир Хайлов, підполковник, провідний інженер-випробувач ДНВЦ

Упродовж 85 років випробувачі акумулювали знання, які дозволяють якісно організовувати і проводити процес випробувань військової техніки. Після розпаду Радянського Союзу багато країн намагалися відкривати такі центри у себе, зокрема, Азербайджан та Білорусія, але не вийшло.

Володимир Хайлов

Такий науково-випробувальний центр на пострадянському просторі мають лише Російська Федерація і Україна. Більше того, ми володіємо технологією підготовки пілотів-випробувачів літаків та вертольотів, що взяті на озброєння Повітряних Сил України: Су-27, МиГ‑29, Су-25, Ми-24, Ми-8.

Результат пошуку зображень за запитом "ми-8 украина"

Але для того, щоб центр зберігся і працював, з окупованої території потрібно було вивезти документацію і наукові кадри – випробувачів. Там був полігон, аеродром, та фахівці, які служили на цих об’єктах. Але це окрема історія. На вихід було записано багато людей, але за певних маніпуляцій кримського керівництва, люди залишилися. Ну, а кістяк наукових фахівців – керівники відділів, начальники відділень, які безпосередньо займалися випробуваннями техніки – всі ці хлопці вийшли.

До 12 травня (це був крайній день, визначений керівництвом Збройних Сил України для виходу з Криму) зі 100 % військовослужбовців Феодосійського випробувального центру виїхало лише близько 15-ти %.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Решта залишилися в Феодосії. З полігону, де переважною складовою були місцеві контрактники, вийшло лише дві особи. З аеродрому, підрозділів забезпечення і тилових служб, де теж була велика кількість контрактників, відсоток виходу був теж мінімальний. Льотний склад у більшості зрадив. Заступник начальника центру з льотної підготовки Віктор Лукіянчук до початку травня спостерігав за подальшим розвитком подій і вийшов сам в останній момент, але нічого не зробив, щоб повести за собою льотчиків.

Навіть штаб і управління розділилися – більша частина залишилася в Криму. А ось з наукових підрозділів, які складалися з офіцерів, вийшли майже 75%. До того ж, випробувачі ні на день не зупинили свою роботу. Їздили на полігони та підприємства, з якими ми працювали. Усе за планом.

Спочатку основна група науковців перебазувалася до Запоріжжя. Впродовж квітня шукали нове місце, де буде розташовуватися ДНВЦ. Потрібно було врахувати усі нюанси інфраструктури, щоб і аеродром був поряд, і полігон, і вільні приміщення. Обговорювалися різні варіанти розташування. І Васильків розглядали, і Озерне. Але обрали Чернігів. По-перше, це  недалеко від центральних органів військового управління, що є замовниками робіт. По-друге, у наявності є аеродромний комплекс «Півці» і два величезних полігони – Деснянський та Гончарівський. Розташували Центр на території колишнього Чернігівського вищого авіаційного училища. На жаль, корпуси тривалий час були покинуті, тому ремонтні роботи тривають і досі.

Результат пошуку зображень за запитом "аеродромний комплекс «Півці»"

Володимир Башинський, полковник, начальник Державного науково-випробувального центру (м. Чернігова)

Ремонтно-відновлювальні роботи, приведення інфраструктури і території центру в належний стан потребують значних зусиль та зусиль особового складу. Адже, більшість робіт ведеться власноруч, економлять кожну копійку.

Усі військовослужбовці і працівники ЗС України Державного науково-випробувального центру, які вийшли з тимчасово окупованого Криму на материкову Україну – справжні патріоти! Які щодня доводять це своїми справами.

Традиції Центру – якість робіт, безпека, об’єктивність та неупередженість, для нас лишаються непохитними, – кажуть військові. Більше того, усі військовослужбовці та працівники, які влилися до складу центру у Чернігові, пишаються приналежністю до військових випробувачів.

Євген Рашевський, начальник відділення випробувань ДНВЦ

Особливої різниці між роботою у Феодосії та Чернігові немає. За винятком того, що там вже була налагоджена  інфраструктура. Була центральна база, був аеродром «Кіровське», полігон «Чауда».

Євген Рашевський

А коли приїхали  сюди, крім центральної бази фактично нічого не було. Аеродром й досі відновлюється дуже повільно. Виїжджаємо на чужі, працюємо у відрядженнях. Є наказ міністра оборони про передачу деяких об’єктів аеродрому «Півці» на баланс нашої частини з балансу Харківського університету Повітряних Сил.

І є надія, що заявки по капітальному будівництву основних критичних об’єктів почнуть задовольняти. Що дозволить, незабаром, гарантувати безпеку організації льотної зміни на аеродромі «Півці».

Роботи додалося. Перебазування з півострова прискорило перехід випробувань від вузькоспрямованих морських та авіаційних до міжвидових. То ж нині, у Чернігівському Центрі випробовують абсолютно усю армійську техніку. Це і озброєння для танків та бронетранспортерів, бойові броньовані машини, стрілецьке та ракетно-артилерійське приладдя.

Володимир Дмитрієв, полковник, заступник начальника ДНВЦ з наукової роботи

Важливо розуміти, що випробування – це практичні експерименти в умовах максимально наближених до бойових. Якщо написано, що гармата повинна стріляти при мінус 40-ка градусах, то вона стріляє – ми перевіряємо. Написано, що при плюс 60-ти градусах прилад має працювати –  ми перевіряємо. Написано, що має стріляти на таку-то відстань – перевіряємо в  усіх умовах, які тільки можливі. Кожен раз ставимо практичний експеримент, усе фіксуємо у протоколах. Потім складаємо акт з випробувань. Пишемо, що зробили, що бачили, що зафіксували прилади, аналізуємо отримані результати та надаємо рекомендації щодо прийняття техніки на озброєння.

Денис Колесник, начальник відділення випробувань і наукових досліджень ДНВЦ, підполковник

Методики випробувань я не можу вам розповісти, це вважається інформацією службового змісту. Держава завжди приховує, як і що вона перевіряє. Усі знають, що є такий-то танк, але ніхто не знає, як його перевіряли, і на що він здатний.

Приміром, за класичною схемою на створення нового літака раніше йшло кілька років. Інженери центру супроводжували процес від креслень до готової продукції. Досліджували перший зразок і повертали з актом. Так було у Феодосії. Тепер більшість випробувань проходять за прискореною методикою. Та й зразків побільшало. Багато вітчизняних виробників пропонують армії свої новинки. І усі вони мають пройти повну процедуру випробувань.

Володимир Башинський, полковник, начальник Державного науково-випробувального центру (м. Чернігова)

Ми бюджетна організація. І це трохи стримує фінансування. Дослідження гальмуються, люди в чергах стоять по кілька місяців. Або їдуть за кодон. А в Європі, прострелити шматочок броні, коштує 50-т тисяч євро. А підірвати бронемашину – від 500-сот до мільйона євро. Хто з наших розробників може стільки заплатити? І це ж всього одна оцінка. А параметрів дуже багато.

Довго вирішується питання щодо закупівлі зовнішньо-траекторних засобів вимірювання. У нас були стаціонарні, що лишилися у Феодосії, але зараз РЗВ нам конче потрібні.

Та навіть попри брак обладнання, за три роки дислокації у Чернігові, фахівці наукового центру провели випробування майже усіх типів військових літаків і вертольотів, парашутних систем, зенітно-ракетних комплексів, бронетехніки, спецавтомобілів, стрілецького озброєння, засобів радіоелектронної протидії, прицільного обладнання та тренажерів, яке розробили 70 підприємств України.

Навесні 2017-го віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе підтримала пропозицію українських виробників оборонної продукції щодо створення на базі центру – Інституту для забезпечення необхідних можливостей впровадження стандартів НАТО у систему сертифікації та стандартизації озброєння і військової техніки.

А нещодавно була прийнята Урядова постанова №786 про створення такого Інституту. Документами передбачено виділення 150 млн. гривень для оснащення випробувально-обчислювального комплексу ДНВІ.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Завдяки об’єднанню зусиль багатьох відомств, зокрема,  Міноборони, Чернігівської ОДА, Укроборонпрому проект створення потужного інституту став можливим. Ми отримаємо унікальну установу для державних, і комерційних структур, що потребують послуг із випробувань та  сертифікації. Та зекономимо значні кошти, оскільки за кордоном такі роботи коштують в рази дорожчі.

Більше того, – кажуть військові, – йдеться про те, що на базі нового Державного науково-випробувального інституту, стане можливим створення Міжнародного центру співробітництва з країнами НАТО. А отже. військові не чекатимуть грошей на відрядження за кордон, а самі запрошуватимуть до свого Центру спеціалістів з різних країн для обміну досвідом. Це і буде реальним кроком до наближення наших стандартів до НАТівських.