Крути

Зима 1918 року. Залізнична станція “Крути” за дві версти. Студенти-ліцеїсти, курсанти військових училищ. Ці українці-патріоти прибули, щоб зупинити наступ російських військових частин під командуванням Муравйова. Як тримати зброю, їм показали лише перед виїздом. Молоді, безвусі — вони одразу ж починають розбирати залізничну колію та будувати укріплення, щоб не пустити ворога до столиці незалежної України. У їхніх очах горить любов до Батьківщини, любов, заради якої не страшно й голови покласти у нерівному бою.

Їх було лише 300, ворогів — кілька тисяч… Любов тримала їх кілька діб, але не втримала. Юні українські лицарі були вбиті російськими солдатами. Варвари приколювали хлопчаків багнетами до залізничних вагонів і шматували на частини… 30 тіл згодом відвезли до Києва і поховали на Аскольдовій могилі. Інші — неможливо було ані впізнати, ані зібрати докупи. Рештки звезли в одну могилу і насипали над нею курган, що й досі височить поряд із залізничною колією…

Студенти за годину до бою

Треба знати, що насправді це була не поразка, а тактична перемога. Адже у бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ супротивника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні, що унеможливило їхню підтримку повстанню проти Центральної Ради на заводі «Арсенал».

Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося вже не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українському урядові придушити повстання в Києві, провести евакуацію державних установ, а українській делегації – укласти Брест-Литовський мирний договір, який на деякий час пролонгував молоду українську державність.

Ця легендарна історія надихає не одне покоління українських патріотів. І не важливо, що насправді бій під Крутами нав’язали саме українські частини у складі 400–500 юнкерів 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького, 116–130 добровольців 1-ї сотні Студентського куреня Січових Стрільців, загону Вільного козацтва і 20 старшин-офіцерів. Що на озброєнні було до 16 кулеметів та одна гармата на залiзничнiй платформi і це дозволяло стримувати ворога кілька годин поспіль.

Нині достеменно відомо, що в полон до більшовиків потрапила лише одна студентська чота (взвод), яка втратила орієнтування під час відступу до станції. Розлючені власними втратами «червоні» наступного дня убили близько 30 (точна кількість досі не встановлена) полонених юнаків. Їх перепоховали на Аскольдовій Могилі через півтора місяці – 19 березня 1918 року. Михайло Грушевський проголосив їх героями, а Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

Події під Крутами – яскравий приклад героїзму та жертовності української молоді в обороні національної державності. Це приклад для нинішніх героїв-захисників, які щодня в умовах нестабільності та невизначеності боронять рідну землю від окупанта ціною власних життів.

Той, хто забуває уроки історії, приречений їх повторювати. Хочеться вірити, що пам’ять про Крути та про багатьох інших лицарів-звитяжців не дасть нам ніколи знову втратити незалежність. Адже, як казала Олена Теліга, “Чим вищий п’єдестал побудуємо для тих, що стали символом наших визвольних змагань, тим далі падатиме роз’яснююче світло від цього символу”.