Якщо б у світі існувала «корупційна» премія Дарвіна, то безперечними цьогорічними лауреатами стали б судді з міста Дніпро.
Два серьёзных господина, решили дать взятку не кому-нибудь, а лично руководителю Специализированной антикоррупционной прокуратуры Назару Холодницкому. Причем ни где-нибудь, а прямо в его кабинете.
Решение судей выбить «клин – клином» с первого взгляда кажется алогичным. Возникает мысль, что это розыгрыш, качественный фарс. Но проанализировав комедийную ситуацию, начинаешь понимать, что она очень показательна и логична для украинского государства.
Господа судьи просто решили сыграть в привычную для них «короткую игру» и были уверены, что не существует человека, который не захочет в нее сыграть. Их искажённая взятками логика, не смогла предусмотреть сценария с принципиально другой развязкой.
«Короткая игра», когда за взятку можно получить все, стала мощным фактором в новейшей истории Украины. Так «играло» и продолжает «играть» целое поколение людей, которое родилось и выросло в Советском Союзе в эпоху массового патернализма, безынициативности и дефицита. И вдруг оказалось на рубеже эпох, когда после долгого советского застоя, мир начал резко меняться.
С тех пор и на долгие годы, действенным механизмом выстраивания отношений в государстве, стала тактика вот такой быстрой игры. Когда нужно делать, делить, брать, давать, прямо здесь и прямо сейчас, потому что завтра все может измениться. Когда никто не выстраивает долгосрочную стратегию, не пытается построить что-то новое. 26 лет в Украине идет анти-стратегическая короткая игра по распределению и паразитированию на том, что осталось от Советского Союза.
Политики, чиновники, судьи, приходят к власти со стратегией самообогащения рассчитанной на время пребывания в должности. За этот срок они стремятся урвать побольше, а там, будь что будет с этой Украиной. Жить в ней они и их дети не планируют. А если и планируют, то за 5-метровыми заборами с охраной.
Учитывая советский фактор дефицита, ограничение количества того что можно украсть, у большинства таких чиновников патологически отсутствует. А при достаточном количестве ресурсов выливаются вот в такие аппетиты: золотые батоны, унитазы и гробы.
В «короткую игру» играют избиратели, когда продают свои голоса, здесь и сейчас. Не задумываясь о грядущих пяти годах. «Короткая игра», это вера в простые решения и лозунги популистов, годами обворовывающих Украину, но все еще претендующих «взять» власть, если не вилами и косами, так грузинским профилем.
Учитывая, что средний возраст избирателя в Украине коснулся пятидесяти с лишним лет, перспектива получить Президента-популиста становится все более реальной. Любое существование без стратегического долгосрочного планирования в современном мире, не более чем ходьба по кругу, где лежит пара граблей. И тут уж или череп треснет, или ум появится.
В случае с Украиной есть надежда, что ум появится скорее. Ведь глобальных ресурсов для распределения, как и толковых людей, становится все меньше. А примитивная «короткая игра» в меняющемся, многополярном мире толкает Украину на путь самоубийства.
[:ua]Два поважних пана, вирішили дати хабар не кому-небудь, а особисто керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому. При чому не де-небудь, а прямо у його кабінеті.
Рішення суддів вибити «клин – клином» з першого погляду здається алогічним. Виникає думка, що це розіграш, якісний фарс. Але проаналізувавши комедійну ситуацію, починаєш розуміти, що вона дуже показова і логічна для української держави.
Пани судді просто вирішили зіграти у звичну для них «коротку гру» і були впевнені, що не існує людини, яка не бажатиме у неї зіграти. Їхня викривлена хабарами логіка, не могла передбачити сценарію з принципово іншою розв’язкою.
«Коротка гра», коли за хабар можна отримати все, стала найпотужнішим фактором в новітній історії України. Так «грало» та продовжує «грати» ціле покоління людей, що народилося та виросло у радянському союзі в епоху масового патерналізму, безініціативності та дефіциту. І раптом опинилося на зламі епох, коли після довгого радянського застою, світ почав різко змінюватись.
Відтоді, і на довгі роки, дієвим механізмом вибудовування стосунків в державі, стала тактика ось такої швидкої гри. Коли треба робити, ділити, брати, давати, прямо тут і прямо зараз, тому що завтра все може змінитися. Коли ніхто не вибудовує довгострокову стратегію, не намагається збудувати щось нове.
26 років в Україні іде анти-стратегічна коротка гра по розподілу и паразитуванню на тому, що залишилось від Радянського Союзу.
Політики, чиновники, судді, приходять до влади зі стратегією самозбагачення розрахованою на час перебування на посаді. За цей термін вони прагнуть урвати побільше, а там будь що буде з тією Україною. Жити в ній вони та їх діти не планують. А якщо й планують то за 5-метровими парканами із охороною.
Враховуючи радянський фактор дефіциту, обмеження кількості того, що можна вкрасти у більшості таких чиновників патологічно відсутні. А при достатній кількості ресурсів виливаються такі апетити у золоті батони, унітази та труни.
В «коротку гру» грають виборці, коли продають свої голоси, тут і зараз. Не замислюючись про майбутні п’ять років. «Коротка гра», це віра у прості рішення та лозунги популістів, які роками обкрадають Україну, але все ще претендують «взяти» владу, як не вилами і косами, так грузинським профілем.
Враховуючи, що середній вік виборця в Україні наблизився до п’ятдесяти з гаком років, перспектива обрання популіста Президентом стає дедалі реальнішою.
Будь-яке існування без стратегічного довгострокового планування в сучасному світі є ходьбою по колу де лежить пара грабель. І тут вже або череп трісне, або розум з’явиться.
У випадку з Україною є надія, що розум з’явиться скоріше. Адже глобальних ресурсів для розподілу, як і тямущих людей стає дедалі менше. А примітивна «коротка гра» у мінливому та багатополярному світі штовхає Україну на шлях самогубства.
[:]
