Законопроект №7362, згідно з яким Верховна Рада могла отримати право звільнити директора НАБУ - став нічим іншим, як кульмінацією вистави із затриманням Саакашвілі, оприлюдненням Луценком «плівок Курченка», млявою спробою штурму «Міхомайдану» та черговими гучними заявами у виконання яких мало віриться. Усі ці безумовно ефектні дії, прямо чи опосередковано, були використані владою для прикриття чергової спроби остаточного олігархічного реваншу.
6 декабря 2017 года председатели фракций “Блок Петра Порошенко” и “Народный фронт” Артур Герасимов и Максим Бурбак внесли на рассмотрение в Верховную Раду законопроект №7362, который мог позволить увольнять руководителей НАБУ, САП и членов НАПК решением парламента. Фактически с его помощью власти намеревались покончить с непокорным директором Национального антикоррупционного бюро Артемом Сытником и закрыть вопрос конфликта ведомства с генпрокурором господином Луценко. То есть, представителей олигархического класса с недавно созданными антикоррупционными органами.
Намерения политически влиять и контролировать структуры, которые изначально были созданы для независимого антикоррупционного реформирования, во всей красе продемонстрировали лица правящего класса, для которого изменение правил игры и реальные реформы являются критически болезненными. И когда дело переходит границы банальной имитации изменений – абсурдные реакции власти не заставляют ждать.
Принципиальная позиция западных и заокеанских партнеров по поводу феноменальной инициативы украинского правящего класса – стала единственным фактором, который отсрочил попытки поставить крест на антикоррупционной деятельности в послереволюционной Украине. Получив «порцию» резких заявлений о недопустимости вмешательства политическими методами в деятельность антикоррупционных структур, утром 7 декабря законопроект №7362 был отозван, очевидно, до «лучших» времен.
То есть, на украинскую власть (которая за время правления успешно овладела лишь функцией перераспределения ресурсов с выгодой для себя) способен повлиять исключительно фактор зависимости от материальной помощи запада.
На самом деле, в работе и взаимодействии созданных антикоррупционных органов действительно существуют серьезные противоречия. Это касается, как плоскости профессионализма, так и их политического лобби. Но все эти вопросы должны решаться отнюдь не политикой парламентского управления. Именно для контроля деятельности НАБУ необходим аудит соответствующей комиссии, которая по непонятным причинам до сих пор не выбрана. Должен быть создан Антикоррупционный суд с независимым конкурсным отбором и реальными рычагами противодействия влиянию других ветвей власти на его решение.
Но сможет ли сегодняшняя власть действовать в интересах Украины, в то время как она сама противодействует реформам, и работает «из-под палки» европейских и заокеанских партнеров. Которые, в духе колонизаторов, ожерельями и мушкетами, заставляют украинских провластных аборигенов – приобщиться к цивилизованной жизни.
События последних дней свидетельствуют о признаках нарастающего кризиса, образовавшегося на фоне несоответствия между принципами за которые проливалась кровь во время Революции Достоинства и нынешней олигархической системой управления, которая воспользовалась ее плодами. Очевидно, что именно деолигархизация должна стать консолидирующим фактором изменений в стране. Поэтому, инициатива народного сопротивления, сосредоточенная вокруг Саакашвили – абсолютно закономерна и логична. Единственное, что смущает, так это ущербность персонажа, вокруг которого она вращается.
[:ua]6 грудня 2017 року голови фракцій “Блок Петра Порошенка” і “Народний фронт” Артур Герасимов та Максим Бурбак внесли у Верховну Раду законопроект №7362, який міг дозволити звільняти керівників НАБУ, САП та членів НАЗК рішенням Парламенту. Фактично з його допомогою влада мала намір покінчити з неслухняним директором Національного антикорупційного бюро Артемом Ситником та закрити питання конфлікту відомства з генпрокурором паном Луценком. Тобто, представників олігархічного класу з новоствореними антикорупційними органами.
Наміри політично впливати та контролювати структури які від початку були створені для незалежного антикорупційного реформування, продемонстрували обличчя правлячого класу, для якого зміна правил гри та реальні реформи є критично болісними. І коли справа переходить межі банальної імітації змін – безглузді реакції влади не змушують чекати.
Принципіальна позиція західних та заокеанських партнерів з приводу даної ініціативи українського правлячого класу – стала єдиним фактором, який відтермінував спроби поставити хрест на антикорупційній діяльності післяреволюційної України. Отримавши «порцію» різких заяв про неприпустимість втручання політичними методами у діяльність антикорупційних структур, вранці 7 грудня законопроект №7362 було відкликано, очевидно до «кращих» часів.
Тобто, на українську владу (яка за час правління успішно опанувала лише функцію перерозподілу ресурсів із вигодою для себе) здатен вплинути виключно фактор залежності від матеріальної допомоги заходу.
Насправді, в роботі та взаємодії новостворених антикорупційних органів дійсно існують серйозні протиріччя. Це стосується, як площини професіоналізму, так і їхнього політичного лобі. Але усі ці питання мають вирішуватися аж ніяк не політикою парламентського управління. Саме для контролю діяльності НАБУ необхідний аудит відповідної комісії, яка з незрозумілих причин до цього часу не обрана. Має бути створений Антикорупційний суд, із незалежним конкурсним відбором та реальними важелями протидії впливу інших гілок влади на його рішення.
Та чи зможе сьогоднішній владний прошарок діяти в інтересах України. коли він сам протидіє реформам, й працює «з під палки» європейських та заокеанських партнерів. Які, в дусі колонізаторів, намистами та мушкетами, змушують українських провладних аборигенів долучитися до цивілізованого життя.
Події останніх днів все більше свідчать про ознаки наростаючої кризи, що утворюється на тлі невідповідності між принципами за які лилася кров під час Революції Гідності, та нинішньою олігархічною системою управління, що скористалася її плодами. Очевидно, що саме деолігархізація має стати консолідуючим фактором змін в країні. Тому, ініціатива народного спротиву, зосереджена біля Саакашвілі – є абсолютно закономірною. Єдине, що бентежить, так це огидність персонажа навколо якого вона обертається.
[:]
