Кінофільм «Стрімголов» (англ. Fallling) — українська психологічна драма 2017 року

Проект цього фільму переміг у секції «Comming Soon New Talents» індустріальної платформи Вільнюського міжнародного кінофестивалю «Meeting Point – Vilnius», у якості призу отримав ринковий показ на Каннському кінофорумі, та мав схвальні відгуки на п’ятдесят другому Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах.

У своєму блозі голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко, поділившись  позитивними новинами  про українське кіно,  назвав другу половину 2017 року  абсолютно новим етапом   для національного кінематографу. В  прокат вийде щонайменше 13 українських повнометражних стрічок.  Головний кінознавець країни,  впевнений, що хоч кінематографісти – люди забобонні, проте  число 13-ть стане для нашої кіноіндустрії щасливим.

Переглянувши  інформацію про дати усіх тринадцяти найближчих українських релізів із проектів, що створювалися за державної підтримки, я віднайшла  серед різножанрових стрічок , історичний бойовик «Червоний»,  комедійну драму «Ізі»,  документальний повнометражний фільм «Будинок «Слово»,  кримінальний трилер «Межа» та драму «Стрімголов».

Результат пошуку зображень за запитом "кримінальний трилер «Межа"

Кадр з фільму “Межа”, 2017

Ми зустрілися з народним артистом України Олегом Мосійчуком, виконавцям головної ролі цієї знакової стрічки, аби поговорити про відродження українського кіно. Олег Петрович захоплений молодим поколінням, як акторів, так і режисерів, операторів. Гордий, що такий потужний вид мистецтва повертається в Україну.

– Для нас дуже важливо, щоб вітчизняні фільми були системно представлені на світовій арені, – говорить Олег Мосійчук. – Цей вид мистецтва  є засобом культури, освіти, пропаганди і способом провести вільний час. А ще це презентація України у світі, можливість продемонструвати досягнення української  культури і кіноіндустрії,  показати наші можливості і запросити до співпраці, відкрити дорогу в Україну зарубіжним митцям.

Олег Мосійчук про кіно і “АТО за театр”

Олег Мосійчук

Лише кілька штрихів з історії. Мало хто згадує , що першою українською державною організацією в галузі кіно був «Українфільм», який виник в серпні 1918 року після приходу до влади в Україні Павла Скоропадського та видання ним указу про українізацію кіно. Отже, українське кіно було і про це треба нагадувати тим, хто у світі позиціонує іншу думку.

Одеська , Київська, Ялтинська  кіностудії  знімали фільми (правда, вони відлежувалися і відстоювалися, щоб вивітрився національний дух), але ввійшли в історію українського кінематографу. Часи змінилися, хоч і Державний комітет з кінематографії канув у Лету, натомість,  Державний фонд української кінематографії також недовго проіснував. І нині дається взнаки те, що понад двадцять років від часу проголошення незалежності на державному рівні майже нічого не робилося для становлення українського кіно. Тому, якщо в країнах Європи частка національного кіно складає більше половини (до 60%), то в нас — лише 2,5%.І то впродовж останніх років, коли ситуація з українським кіно почала поступово виправлятися, до чого значних зусиль докладає Державне агентство України з питань кіно.

Починаючи з 2014 року  за підтримки Держкіно було завершено виробництво 42 повнометражних, короткометражних, документальних та анімаційних фільмів. У минулому році на розвиток кінематографії держава виділила 110 млн. гривень. Це було благословенням  для наших  режисерів і сценаристів. Крига скресла.  А  цьогорічне потужне, порівняно з минулим роком, фінансування- 500 млн.гр. –  переконує, що українське кіно є і буде.

У 2016 році вперше за 25 років, українські стрічки стали регулярно з’являтися в кінотеатрах  і міжнародних фестивалях. У професійних секціях були  представлені ігрова картина “Вулкан” Романа Бондарчука, “Стасіс” Мантаса Кведаравічюса, сценарій фільму “Памфір” Дмитра Сухолиткого-Собчука та документальний проект режисерів Вікі Торнтона та Павла Юрова “(N)Ostalgia”, що створюється у коопродукції  України, Люксембургу та Естонії.

– Проект психологічної драми “Стрімголов” –  дебютна робота   режисера Марини Степанської, – говорить Олег Мосійчук. – Продюсери фільму – Олена Єршова, Алла Овсяннікова, Володимир Філіппов, Андрій Ящишин і Катерина Лачіна. Мені було дуже комфортно  працювати на знімальному майданчику з  Андрієм  Сілецьким і Дашою  Плахтій. Цікаво було спостерігати за роботою оператора – австрійця  Себастіана  Талера.

Фільм розповідає про молодих людей, які намагаються зробити складний вибір в умовах непростого часу.- продовжує  головний герой стрічки.-  Антон – музикант-вундеркінд, котрий не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після навчання в Швейцарії і лікування алкогольної залежності під Києвом. Катя – дівчина, яка знімає кімнату десь на Троєщині, і шукає себе. Випадкова зустріч може змінити все.  Я відчув свою роль, вона близька мені за філософією, рішучістю і одержимістю мого героя. Зачепило за живе. Проблема актуальна і животрепетна. У багатьох випадках суспільство треба лікувати, хай це поодинокий випадок, але з чогось треба починати робити світ чистішим, кращим.

Це «Сильне, стильне та глибоке кіно!», – зазначив голова Держкіно Пилип Іллєнко, коли  вітав творчу групу із завершенням роботи,  Виробництво цієї стрічки здійснили компанії Інсайт Медіа й Tato Film за підтримки Держкіно України, яке виділило на створення фільму 10 млн грн.

А Марина Степанська, яка виплекала «Стрімголов», у Фейсбуці на своїй сторінці написала: «Нема такої людини, через яку  щось не зняли, чи не домовили, не здійснили. Натомість є люди, завдяки яким  цей фільм є».

Результат пошуку зображень за запитом "Кадр з трейлеру фільму "Стрімголов", 2017"

Це сказано і про нашого актора, який не просто зіграв роль, а прожив її. Питаю Олега Петровича щодо складності вікових ролей. Адже чи не усі головні персонажі – сімдесяти-вісімдесятирічні герої, а актор Олег Мосійчук, ледве розміняв шостий десяток.

– Головне не вік, там  все може грим зробити,  головне – філософія, як її відчуває душа, як вростає в глибину образу,  захоплює…Про вік тоді не пам»ятаєш. Зрештою, доктор Штерн  також  зрілого віку і дуже складної долі…

Так Олег Петрович перейшов до розповіді про щойно завершену стрічку американського режисера Чада Грації «Доктор Штерн», де він зіграв заголовну роль.  Це художньо- документальний фільм про лікаря-ендокринолога, який працював у Вінниці в 50-70 роках та його роботу з поліпшення статевої освіти в СРСР.

– Окрім того, що про Михайла Штерна знають, як про лікаря, якого у 1974 засудили за хабарництво та спекуляції з ліками на 8 років, він ще й автор маловідомої книги «Закомплексований товариш. Сексуальне життя в Радянському Союзі».

 Звичайно, про книгу відомо менше, ніж про сам судовий процес, в який втрутилися міжнародні правозахисники, зокрема з Британії та Швеції, – розповідає Олег Мосійчук,- Через три роки перебування у харківській колонії суворого режиму, Штерна звільнили за станом здоров‘я і дозволили виїзд до Ізраїлю. Щоправда, туди він не доїхав і «осів» в Амстердамі, забувши про медицину. Проте, саме там у 1984 році він опублікував свою науково-популярно-публіцистичну книгу.

Результат пошуку зображень за запитом "михайло штерн"

Зйомками документального фільму про Михайла Штерна займалася американська компанія GraciaFilms та місцеві українські кінематографісти, переважно нещодавні випускники університетів.

Олег Петрович не приховує захоплення режисером і командою на знімальному майданчику:

– Спокійно, толерантно, інтелігентно…Не знаю ще як сказати. Мабуть то відчуття професії. Мені зі всіма режисерами було добре працювати, комфортно, але тут я відпочивав, спостерігаючи за зйомками фільму. Було багато студентів , які горять роботою в кінематографі, вони допомагали в організаційних роботах. Було  якось не по собі чи від гордості , чи від того , що вперше зіткнувся з такою ситуацією. Чад хотів би поговорити з ними російською, поривався, але вони навіть між собою спілкувалися англійською.  Це нове покоління митців міжнародного класу. Це світовий стандарт і також нова сторінка українського кіно. Немає відчуття кордонів. Це спільна праця однодумців, команди, в якій вирує   новий дух кінематографа.

Результат пошуку зображень за запитом "GraciaFilms"

Я поцікавилася, як актор кіно ставиться до того, що Тернопіль став знімальним майданчиком для історичних фільмів. Що багато наших акторів і не акторів зайняті у фільмах, котрі  знімають українські режисери.

– Це все дуже добре. Українському кіно потрібна нова кров, нові обличчя, таланти, свіжі ідеї. А вони  народжуються в молодих. Починаючи з грудня 2015 року на екрани України  запустили десятки і десятки фільмів. Більшість цих фільмів знімають режисери, для яких це перший, максимум другий фільм. Раніше у них просто не було можливості реалізуватися. Хтось знімав кліпи, хтось рекламу, хтось серіали, хтось короткометражки.

А що в Тернополі живуть  талановиті люди я ніколи не сумнівався. Хай буде більше фестивалів, кіношкіл, кіногуртків. Хай пробують себе діти. Справа нова, потрібна, цікава. Народ перестав ходити в кіно. Не тому, що треба платити, а тому, що є інтернет і телевізор. І треба якимось чином боротися з таким соціальним явищем. А ще гірко, що мережа кінотеатрів зникла, ці заклади є лише у великих містах. Коли мова йде про кіноіндустрію, то треба і про це подбати.

Отож, вже цьогоріч нам обіцяють 13 прем»єр фільмів українського авторства. Ці стрічки, відмінні за жанром, стилістикою, кіномовою, драматургією та спрямовані на різні цільові аудиторії, у своїй сукупності, і є українським сучасним кінематографом. Він, відроджуючись, прагне нашої любові, шани,  захоплення. І найголовніше, що українське кіно того варте.