За прохання не переходити на російську молода викладачка нацькувала на мене всю групу, з Радіо Школи Люкс ФМ вигнали, а в “Сімейній пекарні” назвали хворою на голову. Як я постраждала від мовної дискримінації в Києві
Нещодавно працівники редакції, де я проходжу стажування, зіштовхнулись з хамством модного ресторану Вінниці у відповідь на прохання обслуговувати їх українською. Власник закладу замість вибачень запропонував говорити італійською, а сама історія розлетілася інтернетом. Сьогодні я поділюся своїм досвідом боротьби за українську.
Вже другий рік я студентка столичного вишу. З дитинства розмовляю українською, і мене завжди хвилювало питання мови в Україні.
Приїхавши до Києва у вересні 2020, зіштовхнулась з проблемою “а какая разніца?” в супермаркетах, ресторанах і навіть на навчальних курсах. Представники популярних брендів, як-от: “Фора”, “АТБ”, “Сімейна пекарня”, “Ельдорадо”, “Люкс ФМ” надавали мені, українськомовній, послуги російською та часто відмовлялися переходити на державну. При тому, що норма закону про обслуговування українською набула чинності 16 січня 2021.
“У меня родители русские!”, “Училась в русской школе!”, “Какая разница?”, – можна було почути. Та найбільше вражало: “Я не знаю укрАинского”. Звісно, я вивчу термінологію електроніки російською перед візитом в “Ельдорадо”, аби вам було зручніше.
Коли я роблю зауваження, а працівник чи працівниця переходять на українську та визнають свою вину, то завжди дякую. Намагаюсь доступно та ввічливо пояснювати персоналу, що я маю право від них чути державну мову. Інколи просили пояснити “Чому це так принципово” або “Скільки мені років, що мені це важливо”. Не раз доводилось відповідати на запитання, для чого в Україні українська мова взагалі. (Ні, це не жарт)
Особливо вразила реакція викладачки на прохання вести пари виключно державною мовою: вона нацькувала на мене інших студентів. Вирішила Анна Сергіївна провчити моє “хамство” жорсткими вимогами до оцінювання та унікальними темами нудних рефератів, розробленими спеціально для нашої групи (усі інші на потоці отримували не ті завдання, що ми). Нескладно передбачити реакцію одногрупників, яких змусили писали реферат на 10 сторінок, а потім сказали, що за нього максимум можна отримати… 1 бал.
А ще в знак “помсти” озвучила мій бал за реферат для інших (я отримала нуль) без мого дозволу розголошувати інформацію, яка є конфіденційною.
Цікаво, що такі люди поповнюють лави політиків: зараз ця викладачка – Радниця Міністра соцполітики України.
Ображають – і платять штрафи, хамлять – і залишаються без роботи: як провчають українофобів
У магазині випічки престижного району Києва на запитання “А чому ви обслуговуєте мене російською?” почулося (хотілося б вірити, що, власне, почулося) – “А какая разніца?”. Довелось нагадати про закон і пояснити своє право. Співробітниця відмовилася обслуговувати українською і назвала мене “больной на всю голову”. (Але вона трохи прохибила, тому за неправильний діагноз заплатила добрий штраф).
Дзвінок на “гарячу лінію” дав свої плоди: публічні вибачення я прийняла від усіх працівників пекарні, мене повідомили й про сплачені штрафи.
В одному із столичних “АТБ” я двічі стикалася з відмовою обслуговувати українською від однієї касирки. Інша на моє прохання перейти на державну мову крикнула: “Через вас нас штрафуют на 3 тысячи!!!”. (Тобто вони порушували закон, знаючи, що на них чекає покарання). Охоронник, який долучився до бесіди, разом з касиркою заявив про невизнання мовного закону, бо він начебто порушує Конституцію України. Услід я почула дискримінацію за регіональною ознакою за те, що я з Галичини.
Гаряча лінія “АТБ” вкотре прийняла мою скаргу, а директор відреагував миттєво: провів виховні бесіди, попросив вибачення та заявив про радикальні заходи.
Це був останній робочий день у касирки. Вона зателефонувала мені ще двічі зі словами: “Я через вас тепер їду на роботу в іншу країну”. А я відповіла, що з такими цінностями в Росії їй буде тепліше.
З того часу російської в “АТБ” я не чула.
Радіо, родом зі Львова: “Шукайте собі українськомовні курси! Завтра можете не приходити”
Цьогоріч на початку листопада я записалась на Радіо Школу Люкс ФМ
з постановки голосу. Тоді навіть подумати не могла, що вчитимуть мене риторики російською. “Люкс.FM” ж родом зі Львова”, – подумала я, та й вся інформація про школу була українською. Звісно, мене НЕ попередили про іншу мову, коли я оплачувала курси. Як виявилось, під брендом “Люкс ФМ” школу проводили звичайні ФОП…
Я висловила обурення такою ситуацією після першого заняття і почула обіцянки “українськомовну тренерку наступного разу”. Але “наступного разу” я слухала урок з російської орфоепії та вимовляння російських скоромовок, для українських було відведено зовсім мало часу… За години російської фонетики (1 год=300 грн), коли не беру для себе нічого нового, я попросила повернути кошти, а мені телефоном заявили: “Ми прийняли рішення виключити вас з курсу. Завтра можете не приходити. Гроші повернемо. Шукайте собі українськомовні курси”. Я сказала, що не хочу вибувати з групи, бо все ж тренери давали цінні знання, але… почула: “Це НЕМОЖЛИВО!”
Отак-от під львівським брендом в Україні поширюють російську. І це не щось там, а сам холдинг “Люкс”… Ну як так, “люксові”?..
Гроші обіцяли повернути, лише якщо в мене нема претензій. Хоча в мене їх нема до послуг, які я не отримала, ця історія – приклад мовної дискримінації.
Шкода, що на 30-ому році незалежності та 8-ому році війни з Росією російськомовні в Україні мають право на послуги рідною мовою, а українськомовним за таке право треба боротися.
Я закликаю всіх захищати за своє право на послуги українською. Ми маємо таку можливість уже (лише) рік! А головне – не применшуйте свою цінність, адже українська, як я почула в автобусі від літньої жінки, тепер “мова інте볥енції”.
Блог. Оксана Паращак, студентка КНУ ім. Шевченка
