Історія Нового Року

Чи замислювалися ви коли-небудь з чого починається Новий рік? Для більшості дорослих з тосту за святковим столом, для галасливої малечі з красуні-ялинки та довгоочікуваних подарунків. А для усіх нас  - із неодмінної фрази "З Новим роком!", яка у найближчі дні стане головною для усієї нашої країни.

«З Новим роком!» кажемо ми, переконані, що осяяний Вифлеємською зорею він обов’язково подарує нам мир, благополуччя і добре здоров’я. Але ж яким було новорічне свято до того, як увійшло до переліку історично вагомих дат незалежної України? Виявилось, що у плетениці новорічних святкувань багатюща історія. Котра овіяна чудесами і величезною кількістю прекрасних традицій.

Приміром, до 17 століття держави Старого світу відзначали Новий рік не у січні, як зараз, а у березні чи вересні. Наслідуючи таким чином закони Древнього Риму та Візантії.

У Київській Русі роки звалися літами. Звідси пішло поняття новоліття, початок якого теж відзначали навесні. Саме тому у новорічних піснях, так званих щедрівках, співається про  пташку ластівочку.

До речі, популярна українська колядка «Щедрик», так би і залишилась прикладом нашої пісенної культури, якби не відомий український композитор Микола Леонтович, який створив з неї світовий хіт.

Пісню у його обробці вперше виконали за океаном, у Карнегі-холі. Твір миттєво став популярним і тепер його традиційно співають на Різдво.

З прийняттям на Русі християнства, була введена нова система літочислення, відправною точкою якої вважалося створення світу. Але простий слов’янський люд як і раніше користувався землеробським березневим календарем. До того ж святкування Різдва і Хрещення стало збігатися зі слов’янським язичницьким обрядом – святками. Тобто часом, коли наші предки намагалися зазирнути в майбутнє, і молили богів дарувати їм здоров’я і достаток.

Результат пошуку зображень за запитом "новый год старина"

Можливо так тривало б і далі, якби не російський цар-самодур Петро І, який не лише докорінно змінив порядок, наказавши вести літочислення від Різдва Христового, а й вніс корективи у сам спосіб святкування Нового року. За трактовкою самодержця «заради кращого розуміння з європейськими народами».

Яскраву манеру святкування Петро підгледів у німців, звелівши святкувати новоліття повсюдно з 1 січня. Велів «…на знак доброго починання вітати одне одного з Новим роком. Пияцтво та мордобій не влаштовувати, мовляв на те інших днів вистачає. Прикрашати будинки ялиновим гіллям, запалювати вогні та влаштовувати зимові забави».

Різдво, Новий рік, потім свято із дивовижною назвою Старий Новий рік – цей каламбур виник тільки з прийняттям більшовистського декрету 1917-го року. В цей час з нагоди нової пролетарської епохи, на зміну юліанському прийшов григоріанський календар. Саме тому у нашій свідомості свято Нового року  є чимось окремим від різдвяних свят. Але насправді до 1917-го року, це був єдиний святковий процес.

25 грудня зустрічали Різдво, саме тоді у міських будинках ставили ялинку, яка символізувала Новий рік. У цей день підлогу в українських хатах вистилали свіжим сіном, а стіл накривали соломою, поверх якої стелили багату скатертину і ставили на неї страви З вечора всюди ходили христослави та колядники з вертепом. Для цього на жердині закріплювали величезну з восьмикутну  зірку з позолоченого паперу, прикрашали її іконою, гірляндами. А потім виконуючи різдвяні гімни обходили з веселим дійством хати.

Перші спогади про різдвяний вертеп Україна відносить на початок 17-го століття. У перекладі з церковнослов’ясньского, вертеп – це свята земляна печера. Саме у такій згідно Євангельському сюжету знайшли притулок праведний Йосип, Богородиця і новонароджений Ісус.

Пов’язане зображення

Упродовж віків завдяки винахідливості і обдарованості вертепників, легенда трансформувалася в самобутню різдвяну містерію, яку інакше як першим народним театром і не назвеш.

Середовищем, у якій дійство зросло до рівня мистецтва вважається українське студентство. І якщо на петрушкіній Батьківщині, в Росії, до початку 20-го століття вертепи вже не влаштовували, то в Україні вони не могли так просто зникнути.

Особливо різдвяний народний театр прижився серед мешканців Галичини, де серед інших релігійних персонажів головною дійовою особою був і залишається Запорожець, який ні перед чим не відає страху.

У дореволюційному Києві різдвяні святки завершувались хресним ходом до Дніпра. Причому у будинках мирно співіснували і релігійна, і світська традиції. А тому, одночасно можна було побачити і народний дідух і хвою прикрашену картонажем.

Святий Миколай,відомий своїм  чудотворством, шанувався нашими предками з 11 століття. Приміром, на київському Подолі в честь цього святого було побудовано 3 церкви, а по всій Україні їх е злічити. Релігієзнавці кажуть: «Він не прийшов звідкись, а споконвічно тут був. Просто у якихось регіонах України образ Святого Миколая більш новорічний, а десь він невід’ємний персонаж релігійного свята.

Розпочате 25 грудня свято, тривало рівно 12 днів, аж до свята Хрещення Господнього. Замітки киян про те, як вони зустрічали Новий рік, сьогодні можна знайти у  періодичних виданнях того часу. При цьому всі вони пронизані ностальгією. На кшталт: «Організовано все було чудово, але прийшло усвідомлення того, що ми святкуємо чуже свято. Ялинка замінила святки, Різдво і наші колядки».

А ще важливо пам’ятати, що ялинка не завжди була атрибутом новорічних свят А з’явилась теренах царської імперії у 18 столітті. У Києві вона з’явилася ще пізніше, на початку 19, і то завдяки німецькій громаді. Ще одна традиція залишалася незмінною аж до Першої світової війни. У переддень свята багаті люди анонімно передавали в богадільні, в’язниці та дитячі сиротинці кошики з різдвяними стравами. І те, що ми сьогодні називаємо феноменом волонтерства, насправді – генна пам’ять, ниточки, які тягнуться до християнської культури.

Результат пошуку зображень за запитом "елочные игрушки царской россии"

Їжа, на Різдво або як раніше говорили Адвенту, що в селі, що у містах була однакова – 12 пісних страв. Обов’язково були узвар та кутя, готували смажену рибу, пекли величезну кількість пирогів з кашею. У будинках багатіїв українські господині варили мигдальне молоко, яке сьогодні на Різдво вже не готують, і пісний борщ. Важко описати усе, що у нього клали. Там плавали оливи та маслини, кульки з щучого м’яса , до нього подавали балабушки, і ще багато чого цікавого, про що сьогодні не розкаже жодна кулінарна книга.

А якщо говорити про менш важливе – світське святкування Нового року, то тут все залежало від гаманця. Заможні городяни могли собі дозволити випити справжнього шампанського. Хтось пригощався заморськими устрицями і новомодним салатом олів’є. І чи думав тоді хто-небудь, що цей атрибут святкового світського столу стане невід’ємною традицією Нового року.

Пов’язане зображення

Незбагненним, захопливим дійством лишалися традиційні різдвяні ворожіння. І хоча більшість елементів язичницьких традицій історія не зберегла, ворожіння було надзвичайно розповсюджено  серед незаміжніх дівчат, як в дореволюційні, так і у атеїстичні, радянські  часи.

А яка ялинка без саморобних іграшок. Прив’язані до ялинових лап фрукти ставали символічними плодами райського дерева, ангели і волоські горіхи – втіленням божественного задуму. А ось перші скляні іграшки з’явилися в Києві лише у 19 столітті і були предметом гордості навіть заможних сімей. У склі відбивалися вогники свічок, і від того зелена красуня здавалася ще більш чарівною.

Історики пригадують, 100 років тому у Києві сталося непередбачуване. На столичну пошту, де тоді працювало 40 осіб, прийшло 600 тисяч листівок. Ви спитаєте, як вони таку кількість листівок відправили за адресою? Волонтерів наймали. Гімназистів, студенток, курсисток, які допомагали листоношам їх розносити.

У 1916 році, в розпал Першої світової, німецька традиція прикрашати дім ялинкою опинилася під забороною. Але після жовтневого більшовистського заколоту ялинку реабілітували. От тільки свято Різдва та новорічні святки були названі святами буржуазними і їх перестали відзначати.

А люди не обтяжені новими переконаннями, про традиції не забували. Найчастіше йшли  1 січня на офіційні. новорічні збори на підприємствах, а вдома ставили ялинку. І стояла лісова красуня в пику радянській владі за новим літочисленням аж до 13 числа, за яким,згодом, закріпилася парадоксальна назва Старий Новий рік.

Пізніше, на хвилі боротьби з пережитками минулого, ялинка була рішуче викреслена з життя. Більшовики любленицю малюків знову заборонили, і реабілітували лише в середині 30-х з ініціативи радянського ідеолога Павла Постишева.

Змінилася і новорічна іграшка. Атеїстична влада вигнала зображення янголів і пастухів, а Вифлеємська зірка стала червоною п’ятикутною, прототипом рубінових кремлівських зірок.. Але на більшості лісових красунь радянського союзу іграшки залишалися саморобними: фарбовані шишки, гірлянди з вати, печиво, цукерки і мандарини,  якщо вони були.

Ближче до 70-х років, Новий рік став перетворюватися в головне радянське свято. Були й інші, на чолі з офіціозним святкуванням річниці Жовтневої революції, але все змінив 1971 рік, коли вперше з новорічним зверненням на екранах телевізорів з’явився перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. І хоча його привітання було більше схоже на звіт про виконання річного плану, для громадян теж знайшли пару людських слів. З того часу минуло більше 45 років, а традиція прижилася, і тепер щорічно, 31 грудня, опівночі, нас вітає Президент України.

Шампанське – напій з грайливими бульбашками прийшов до нас разом з модою на все французьке. Випите в міру воно дарувало радість і гарний настрій. Так було, поки в другій половині 19-го століття царський Крим не став Батьківщиною вітчизняного ігристого, а Голіцин його хрещеним батьком. Він був переконаний, що півострів створений для виноробства, не гіршого ніж французьке.

У радянській країні буржуазне шампанське довгий час було забуте. Переповідають, бажаючи реанімувати напій, його презентували Сталіну. Так світ побачив нонсанс виноробства – “Советское шампанское”. Ганяючись за дешевизною, класичний рецепт змінили, а погрішності стали ховати за кількістю цукру. Але залишаючись головним новорічному напоєм, шампанське все одно було в дефіциті.

Результат пошуку зображень за запитом "новый год ссср"

Тепер завдяки широкому асортименту і за умови, що у вас в гаманці достатньо коштів, можна прийти і купити до новорічного столу усе необхідне. А у СРСР делікатеси до свят запасали. Небуденний алкоголь, копчену ковбасу і дефіцитні шпроти діставали заздалегідь.

І все ж, примусово-осучаснений Новий рік зберігав головні ознаки свята Різдва. По-перше, на нього довго чекали. По-друге, все намагалися приготувати до півночі. Лишалася ялинка і можливість дарувати подарунки. Хіба що тепер їх дарували від Діда Мороза, образ якого радянські ідеологи запозичили у слав’ян-язичників.

Ми багато чого втратили загорнувши  дух різдвяної казки в обгортку радянського ідеологічного лиску. Тож. дай Бог, щоб ці зимові свята, разом з ялинкою, подарунками, і всім вселенським добром, розбудили у наших душах спогади про дитинство. Яскраве та безтурботне , як Вифлеємська зоря.