Чи замислювалися ви коли-небудь з чого починається Новий рік? Для більшості дорослих з тосту за святковим столом, для галасливої малечі з красуні-ялинки та довгоочікуваних подарунків. А для усіх нас - із неодмінної фрази "З Новим роком!", яка у найближчі дні стане головною для усієї нашої країни.
«С новым годом!» вторим мы, убеждённые, что озаренный Вифлеемской звездой, он обязательно подарит нам мир, благополучие и доброе здоровье. Вместе с тем, самое время разобраться, каким был новогодний праздник до того, как вошёл в перечень исторически весомых дат независимой Украины. Оказалось. что у череды новогодне – рождественских праздников богатейшая история, овеянная чудесами и огромным количеством традиций.
К примеру, до 17 столетия державы старого света отмечали Новый год не в январе, как сейчас, а в марте или сентябре. Наследуя законы древнего Рима и Византии.
В Киевской Руси годы называли «летами». Отсюда пошло понятие «новолетие», начало которого тоже отмечали весной. А мы-то удивляемся! Почему в новогодних песнях «щедривках», поётся о «щебечущей, прилетевшей в сад ласточке»?
Популярная украинская колядка «Щедрык» так бы и осталась исключительно нашим достоянием, если бы не Николай Леонтович, сотворивший из нее хит.
Песню в его обработке впервые спели в Карнеги-Холле за океаном. Произведение мгновенно стало популярным и теперь его регулярно поют под Рождество.
С принятием на Руси христианства была введена новая система летоисчисления, отправной точкой которой считалось сотворение мира. Но простой славянский люд по-прежнему пользовался земледельческим мартовским календарем. К тому же празднование Рождества и Крещения стало совпадать со славянским языческим обрядом – Святками. Временем, когда наши предки приносили дары высшим силам, пытались заглянуть в будущее и молили богов даровать им здоровье и достаток.
Возможно, так продолжалось бы и дальше, если бы не царь-самодур Петр І, который не только в корне изменил порядок, приказав вести летоисчисление от Рождества Христова, но и внес коррективы в сам способ празднования Нового года. По его твердому убеждению «…ради лучшего понимания с европейскими народами».
Яркую манеру празднования Петр позаимствовал у немцев. Повелев: «Считать новолетие повсеместно с 1 января. В знак доброго начинания поздравлять друг дружку с Новым годом. Пьянство да мордобой не учинять, мол, на то и других дней хватает». А ради красоты украшать дома еловыми ветками, зажигать огни и устраивать зимние забавы.
Рождество, Новый год, Старый Новый год… Подобный праздничный каламбур возник с принятием большевистского декрета 1917 года. Когда в России, в ознаменование новой «пролетарской» эпохи, на смену юлианскому пришел григорианский календарь. Именно поэтому в нашем сознании Новый год это нечто отдельное от Рождественских праздников. Но в действительности до 1917 года это был единый процесс.
25-го декабря встречали Рождество. Именно тогда в доме ставилась ёлка, которая и «открывала» Новый год. В сиянии свечей, под славящие Иисуса детские голоса, в дома торжественно «входил» праздник Рождества Христова. В этот день пол в хатах было принято устилать свежим сеном, а стол соломой, поверх которой стелили богатую скатерть и ставили кушанья. С вечера повсюду ходили христославы – колядники c вертепом. Для этого на шесте закрепляли огромную восьмиконечную звезду из золоченой бумаги. Украшали её иконой, гирляндами, а потом, исполняя рождественские гимны, обходили с весёлым действом окрестные хаты.
Первые воспоминания о рождественском вертепе, в Украине относят к началу 17 века. В переводе с церковнославянского «вертеп» это Святая земляная пещера. И именно в такой, согласно евангельскому сюжету, нашли приют праведный Иосиф, Богородица и новорождённый Иисус.
В течении веков, благодаря находчивости и одарённости вертепщиков, легенда трансформировалась в самобытную рождественскую мистерию, которую иначе как первым народным театром не назовешь.
Средой, в которой действо «выросло» до уровня искусства, считается украинское студенчество. Путешествуя спудеи привнёсли мистерию и в праздничный быт царской России. Но если на «петрушкиной родине», к началу 20-го века вертеп уже исчез, то в Украине он не мог так просто кануть в Лету.
Особо прочно «рождественский народный театр» прижился у жителей Галичины, где кроме религиозных персонажей, главным действующим лицом был и остаётся Запорожец, ни перед чем не ведающий страха.
В дореволюционном Киеве с пожеланиями благоденствия и достатка, тоже «засевали» и завершали рождественские святки Крестным ходом к Днепру. В домах мирно соседствовали религиозная и светская традиции. Поэтому одновременно можно было увидеть и народный дидух, и хвою украшенную картонажем.
Святой Николай славный чудотворством был почитаем нашими предками с 11-го века. Только на киевском Подоле в честь этого святого было построено три церкви, а уж по всей Украине – не сосчитать. «Он не пришел из ниоткуда, а всегда был здесь. Просто в каких-то регионах Украины его образ более новогодний, а где-то он неотъемлемый персонаж религиозного праздника», – говорят историки.
Начатое 25 декабря празднецтво длилось ровно 12 дней – вплоть до праздника Крещения Господнего. В периодических изданиях того времени обычно размещали заметки киевлян о том, как те встретили Новый год. При этом все они пронизаны ностальгией, мол, «Организовано все было великолепно, но пришло осознание того, что мы отмечаем чужой праздник. Ёлка заменила Святки, Рождество и наши колядки».
Ель действительно не всегда была атрибутом новогодних праздников и пришла сюда только в 18 столетии с приказом Перта І. В Киеве она появилась еще позже, в начале 19-го, и то благодаря немецкой общине. Ещё одна традиция, оставалась неизменной вплоть до Первой мировой войны. В канун праздника, богатые люди, анонимно передавали в богадельни, тюрьмы и детские приюты корзины с рождественскими кушаньями. И то, что мы сегодня называем феноменом волонтёрства, в действительности – генная память, ниточки которой тянутся к христианской культуре.
Еда на Рождество или как раньше говорили Адвенту, что в селе, что в городе была одинаковой – 12 постных блюд с обязательными взваром и кутьёй. Готовили жареную рыбу и пекли огромное количество пирогов с кашей. В домах побогаче, украинские хозяйки варили миндальное молоко, которое сегодня на Рождество уже не готовят и постный борщ. Трудно описать все изыски, которые в него клали. Там плавали оливы, маслины, шарики из щучьего мяса – так называемые «балабушки» и еще много интересного, о чем сегодня не расскажет ни одна кулинарная книга.
А если говорить о менее важном, светском праздновании Нового года, то тут все зависело от кошелька. Зажиточные горожане могли себе позволить выпить настоящего шампанского. Кто-то угощался заморскими устрицами и новомодным салатом «Оливье». И думал ли тогда кто-нибудь, что этот атрибут праздничного светского стола станет неотъемлемой традицией Нового года на многие десятилетия вперед.
Непостижимым, а оттого еще более манящим таинством, оставались рождественские гадания . И хотя большинство элементов языческого действа история не сохранила, оно было необычайно востребованным среди незамужних девушек как в дореволюционные, так и в атеистические, советские времена.
А какая ёлка без самодельных игрушек, в которых взрослым удавалось реализовать давние детские мечты и фантазии. Привязанные к еловым лапам фрукты, становились символическими плодами райского дерева. Ангелы и грецкие орехи – воплощением божественного замысла. А вот первые стеклянные игрушки в Киеве появились только в 19 веке и были предметом гордости даже зажиточных семей. В стекле отражались огоньки свечей, и оттого зеленая красавица казалась еще более волшебной.
Историки вспоминают, что при «переходе» Киева в век двадцатый, случилось непредсказуемое. На столичную почту, где тогда работало 40 человек, пришло 600 тысяч открыток.
В 1916 году, в разгар Первой мировой, рождественская ёлка оказалась в опале. Священный Синод призвал не ставить в домах колючие деревца, потому что эта традиция была заимствована у немцев, а большевики негласно продлили этот запрет. После революции Святки и Рождество были названы праздниками буржуазными и их тоже перестали отмечать.
Но люди не отягощенные новыми убеждениями, о традициях не забывали. Чаще всего 1января шли на официальное новогоднее собрание на предприятиях, а дома ставили ёлку, И стояла лесная красавица, как укор советской власти, по новому летоисчислению аж до 13 числа, за которым со временем закрепилось парадоксальное название Старый новый год.
Позже, на волне борьбы с «пережитками прошлого”, ёлка была решительно вычеркнута из жизни. Любимицу малышей опять запретили и реабилитировали только в средине 30-х по инициативе советского идеолога Павла Постышева.
Изменилась и новогодняя игрушка. Атеистическая власть «изгнала» изображения Ангелов и пастухов, а Вифлеемская звезда стала красной пятиконечной – прототипом рубиновых кремлёвских звезд. Но на большинстве лесных красавиц Советского Союза игрушки оставались самодельными. Крашеные шишки, гирлянды из ваты, печенье, конфеты, и мандарины. если таковые были.
Ближе к 70-м годам Новый год стал превращаться в главный советский праздник. Были и другие, во главе с официозным празднованием очередной годовщины октябрьской революции. Но всё изменил 1971 год. Когда впервые с новогодним обращением, на экранах телевизоров появился генеральный секретарь ЦК КПСС Леонид Брежнев . И хотя его поздравление больше походило на отчет о выполнении годового плана, для граждан тоже нашли пару человеческих слов. С того времени традиция прижилась и теперь ежегодно 31 декабря, в полночь, нас поздравляет Президент Украины.
Шампанское – напиток с игривыми пузырьками, пришёл к нам вместе с модой на все французское. Выпитое в меру оно дарило радость и хорошее настроение. Так было, пока во второй половине 19 века царский Крым не стал родиной отечественного игристого, а князь Голицын его крестным отцом. Он был убежден, что полуостров создан для виноделия не худшего чем французское.
В советской стране «буржуазное» шампанское долгое время было забыто. Желая реанимировать напиток, его презентовали Сталину. Так свет увидел нонсенс виноделия – «Советское шампанское». Гонясь за дешевизной, классический рецепт изменили, а огрехи стали прятать за количеством сахара. Но оставаясь главным новогодним напитком, оно все равно было в дефиците.
Теперь благодаря широкому ассортименту и при условии, что у вас в кошельке достаточно средств, можно прийти и купить все необходимое. А в СССР деликатесы к новогоднему столу запасали. Небудничный алкоголь, копченую колбасу и дефицитные шпроты искали заранее.
Но невооруженным глазом было видно, что даже осовремененный Новый год сохранял основные признаки Рождества. Его долго ждали, всё старались приготовить до полуночи. Та же ёлка и возможность дарить подарки. Разве что теперь их клали от имени Деда Мороза, образ которого советские идеологи отряхнули от пыли веков.
Мы много чего потеряли, завернув дух рождественской сказки в обёртку идеологического лоска. Очень хочется, чтобы эти зимние праздники вместе с ёлкой, подарками и всем Вселенским добром, разбудили в наших душах воспоминание о беззаботном детстве. Ярком, как Вифлеемская звезда.
[:ua]«З Новим роком!» кажемо ми, переконані, що осяяний Вифлеємською зорею він обов’язково подарує нам мир, благополуччя і добре здоров’я. Але ж яким було новорічне свято до того, як увійшло до переліку історично вагомих дат незалежної України? Виявилось, що у плетениці новорічних святкувань багатюща історія. Котра овіяна чудесами і величезною кількістю прекрасних традицій.
Приміром, до 17 століття держави Старого світу відзначали Новий рік не у січні, як зараз, а у березні чи вересні. Наслідуючи таким чином закони Древнього Риму та Візантії.
У Київській Русі роки звалися літами. Звідси пішло поняття новоліття, початок якого теж відзначали навесні. Саме тому у новорічних піснях, так званих щедрівках, співається про пташку ластівочку.
До речі, популярна українська колядка «Щедрик», так би і залишилась прикладом нашої пісенної культури, якби не відомий український композитор Микола Леонтович, який створив з неї світовий хіт.
Пісню у його обробці вперше виконали за океаном, у Карнегі-холі. Твір миттєво став популярним і тепер його традиційно співають на Різдво.
З прийняттям на Русі християнства, була введена нова система літочислення, відправною точкою якої вважалося створення світу. Але простий слов’янський люд як і раніше користувався землеробським березневим календарем. До того ж святкування Різдва і Хрещення стало збігатися зі слов’янським язичницьким обрядом – святками. Тобто часом, коли наші предки намагалися зазирнути в майбутнє, і молили богів дарувати їм здоров’я і достаток.
Можливо так тривало б і далі, якби не російський цар-самодур Петро І, який не лише докорінно змінив порядок, наказавши вести літочислення від Різдва Христового, а й вніс корективи у сам спосіб святкування Нового року. За трактовкою самодержця «заради кращого розуміння з європейськими народами».
Яскраву манеру святкування Петро підгледів у німців, звелівши святкувати новоліття повсюдно з 1 січня. Велів «…на знак доброго починання вітати одне одного з Новим роком. Пияцтво та мордобій не влаштовувати, мовляв на те інших днів вистачає. Прикрашати будинки ялиновим гіллям, запалювати вогні та влаштовувати зимові забави».
Різдво, Новий рік, потім свято із дивовижною назвою Старий Новий рік – цей каламбур виник тільки з прийняттям більшовистського декрету 1917-го року. В цей час з нагоди нової пролетарської епохи, на зміну юліанському прийшов григоріанський календар. Саме тому у нашій свідомості свято Нового року є чимось окремим від різдвяних свят. Але насправді до 1917-го року, це був єдиний святковий процес.
25 грудня зустрічали Різдво, саме тоді у міських будинках ставили ялинку, яка символізувала Новий рік. У цей день підлогу в українських хатах вистилали свіжим сіном, а стіл накривали соломою, поверх якої стелили багату скатертину і ставили на неї страви З вечора всюди ходили христослави та колядники з вертепом. Для цього на жердині закріплювали величезну з восьмикутну зірку з позолоченого паперу, прикрашали її іконою, гірляндами. А потім виконуючи різдвяні гімни обходили з веселим дійством хати.
Перші спогади про різдвяний вертеп Україна відносить на початок 17-го століття. У перекладі з церковнослов’ясньского, вертеп – це свята земляна печера. Саме у такій згідно Євангельському сюжету знайшли притулок праведний Йосип, Богородиця і новонароджений Ісус.
Упродовж віків завдяки винахідливості і обдарованості вертепників, легенда трансформувалася в самобутню різдвяну містерію, яку інакше як першим народним театром і не назвеш.
Середовищем, у якій дійство зросло до рівня мистецтва вважається українське студентство. І якщо на петрушкіній Батьківщині, в Росії, до початку 20-го століття вертепи вже не влаштовували, то в Україні вони не могли так просто зникнути.
Особливо різдвяний народний театр прижився серед мешканців Галичини, де серед інших релігійних персонажів головною дійовою особою був і залишається Запорожець, який ні перед чим не відає страху.
У дореволюційному Києві різдвяні святки завершувались хресним ходом до Дніпра. Причому у будинках мирно співіснували і релігійна, і світська традиції. А тому, одночасно можна було побачити і народний дідух і хвою прикрашену картонажем.
Святий Миколай,відомий своїм чудотворством, шанувався нашими предками з 11 століття. Приміром, на київському Подолі в честь цього святого було побудовано 3 церкви, а по всій Україні їх е злічити. Релігієзнавці кажуть: «Він не прийшов звідкись, а споконвічно тут був. Просто у якихось регіонах України образ Святого Миколая більш новорічний, а десь він невід’ємний персонаж релігійного свята.
Розпочате 25 грудня свято, тривало рівно 12 днів, аж до свята Хрещення Господнього. Замітки киян про те, як вони зустрічали Новий рік, сьогодні можна знайти у періодичних виданнях того часу. При цьому всі вони пронизані ностальгією. На кшталт: «Організовано все було чудово, але прийшло усвідомлення того, що ми святкуємо чуже свято. Ялинка замінила святки, Різдво і наші колядки».
А ще важливо пам’ятати, що ялинка не завжди була атрибутом новорічних свят А з’явилась теренах царської імперії у 18 столітті. У Києві вона з’явилася ще пізніше, на початку 19, і то завдяки німецькій громаді. Ще одна традиція залишалася незмінною аж до Першої світової війни. У переддень свята багаті люди анонімно передавали в богадільні, в’язниці та дитячі сиротинці кошики з різдвяними стравами. І те, що ми сьогодні називаємо феноменом волонтерства, насправді – генна пам’ять, ниточки, які тягнуться до християнської культури.
Їжа, на Різдво або як раніше говорили Адвенту, що в селі, що у містах була однакова – 12 пісних страв. Обов’язково були узвар та кутя, готували смажену рибу, пекли величезну кількість пирогів з кашею. У будинках багатіїв українські господині варили мигдальне молоко, яке сьогодні на Різдво вже не готують, і пісний борщ. Важко описати усе, що у нього клали. Там плавали оливи та маслини, кульки з щучого м’яса , до нього подавали балабушки, і ще багато чого цікавого, про що сьогодні не розкаже жодна кулінарна книга.
А якщо говорити про менш важливе – світське святкування Нового року, то тут все залежало від гаманця. Заможні городяни могли собі дозволити випити справжнього шампанського. Хтось пригощався заморськими устрицями і новомодним салатом олів’є. І чи думав тоді хто-небудь, що цей атрибут святкового світського столу стане невід’ємною традицією Нового року.
Незбагненним, захопливим дійством лишалися традиційні різдвяні ворожіння. І хоча більшість елементів язичницьких традицій історія не зберегла, ворожіння було надзвичайно розповсюджено серед незаміжніх дівчат, як в дореволюційні, так і у атеїстичні, радянські часи.
А яка ялинка без саморобних іграшок. Прив’язані до ялинових лап фрукти ставали символічними плодами райського дерева, ангели і волоські горіхи – втіленням божественного задуму. А ось перші скляні іграшки з’явилися в Києві лише у 19 столітті і були предметом гордості навіть заможних сімей. У склі відбивалися вогники свічок, і від того зелена красуня здавалася ще більш чарівною.
Історики пригадують, 100 років тому у Києві сталося непередбачуване. На столичну пошту, де тоді працювало 40 осіб, прийшло 600 тисяч листівок. Ви спитаєте, як вони таку кількість листівок відправили за адресою? Волонтерів наймали. Гімназистів, студенток, курсисток, які допомагали листоношам їх розносити.
У 1916 році, в розпал Першої світової, німецька традиція прикрашати дім ялинкою опинилася під забороною. Але після жовтневого більшовистського заколоту ялинку реабілітували. От тільки свято Різдва та новорічні святки були названі святами буржуазними і їх перестали відзначати.
А люди не обтяжені новими переконаннями, про традиції не забували. Найчастіше йшли 1 січня на офіційні. новорічні збори на підприємствах, а вдома ставили ялинку. І стояла лісова красуня в пику радянській владі за новим літочисленням аж до 13 числа, за яким,згодом, закріпилася парадоксальна назва Старий Новий рік.
Пізніше, на хвилі боротьби з пережитками минулого, ялинка була рішуче викреслена з життя. Більшовики любленицю малюків знову заборонили, і реабілітували лише в середині 30-х з ініціативи радянського ідеолога Павла Постишева.
Змінилася і новорічна іграшка. Атеїстична влада вигнала зображення янголів і пастухів, а Вифлеємська зірка стала червоною п’ятикутною, прототипом рубінових кремлівських зірок.. Але на більшості лісових красунь радянського союзу іграшки залишалися саморобними: фарбовані шишки, гірлянди з вати, печиво, цукерки і мандарини, якщо вони були.
Ближче до 70-х років, Новий рік став перетворюватися в головне радянське свято. Були й інші, на чолі з офіціозним святкуванням річниці Жовтневої революції, але все змінив 1971 рік, коли вперше з новорічним зверненням на екранах телевізорів з’явився перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. І хоча його привітання було більше схоже на звіт про виконання річного плану, для громадян теж знайшли пару людських слів. З того часу минуло більше 45 років, а традиція прижилася, і тепер щорічно, 31 грудня, опівночі, нас вітає Президент України.
Шампанське – напій з грайливими бульбашками прийшов до нас разом з модою на все французьке. Випите в міру воно дарувало радість і гарний настрій. Так було, поки в другій половині 19-го століття царський Крим не став Батьківщиною вітчизняного ігристого, а Голіцин його хрещеним батьком. Він був переконаний, що півострів створений для виноробства, не гіршого ніж французьке.
У радянській країні буржуазне шампанське довгий час було забуте. Переповідають, бажаючи реанімувати напій, його презентували Сталіну. Так світ побачив нонсанс виноробства – “Советское шампанское”. Ганяючись за дешевизною, класичний рецепт змінили, а погрішності стали ховати за кількістю цукру. Але залишаючись головним новорічному напоєм, шампанське все одно було в дефіциті.
Тепер завдяки широкому асортименту і за умови, що у вас в гаманці достатньо коштів, можна прийти і купити до новорічного столу усе необхідне. А у СРСР делікатеси до свят запасали. Небуденний алкоголь, копчену ковбасу і дефіцитні шпроти діставали заздалегідь.
І все ж, примусово-осучаснений Новий рік зберігав головні ознаки свята Різдва. По-перше, на нього довго чекали. По-друге, все намагалися приготувати до півночі. Лишалася ялинка і можливість дарувати подарунки. Хіба що тепер їх дарували від Діда Мороза, образ якого радянські ідеологи запозичили у слав’ян-язичників.
Ми багато чого втратили загорнувши дух різдвяної казки в обгортку радянського ідеологічного лиску. Тож. дай Бог, щоб ці зимові свята, разом з ялинкою, подарунками, і всім вселенським добром, розбудили у наших душах спогади про дитинство. Яскраве та безтурботне , як Вифлеємська зоря.
[:]
