Ще в стародавньому Китаї мудрі старці принципово носили воду з річки у відрах, за жодних обставин не користуючись колесом для водочерпання. Вони мотивували це тим, що техніка поневолює людину, і вона втрачає своє справжнє «я».
Прошла тысяча лет и мы таки попали в совершенную зависимость от техники. Перечень современных технических средств займет не одну страницу. Прогресс движется огромными даже не шагами, а прыжками. Он делает нашу жизнь комфортнее, но при этом порождает все новые и новые технохвори. Что же это за болезни и как с ними бороться расскажет психотерапевт, психиатр высшей категории Татьяна Пятковская.
Татьяна Андреевна, вы обещали рассказать, что такое синдром заппера. Наверное, экзотическая болезнь? Я, во всяком случае, никогда о ней не слышала.
– Названия, может, и не слышали, но с самим синдромом наверняка сталкивались не один раз. Люди постарше помнят, когда в доме появился телевизор с дистанционным пультом управления. Сколько было радости! Наконец-то, можно не вставать с дивана, не преодолевать расстояние в 2-3(!) шага, чтоб переключить канал. В семьях тогда была расхожей присказка: «в доме хозяин тот, у кого пульт».
Но не прошло и 10 лет, как пульт (не без помощи «качественного» телевидения) стал причиной одной из тысячи болезней современности. Синдром заппинга или заппера (от английского zap – перелистывание) – пультомания, болезнь переключения каналов. Пультомании или запперу подвержены 50% всего человечества.
Многие люди, придя с работы, включают телевизор просто так, «для шумового фона», другие устраиваются поудобней и… абсолютно бездумно переключают каналы. Любимый сериал, реклама, интересный фильма, футбол, кулинарная передача, мультфильм.… Через час, если повезет, мы возвращаемся в реальный мир, чувствуя себя обманутыми, опустошенными. Смотря все подряд – человек не смотрит ничего.
Психиатры усматривают в этом желание уйти от жизненных проблем, замкнуться, отдохнуть от реальности, но при этом не оставаться наедине с собой, с собственными мыслями.
Если такой «релакс» вошел в привычку, нужно немедленно бить тревогу. Именно через подобный синдром сейчас чаще всего заявляет о себе депрессия, стресс или глубокое нервное расстройство. Не только заявляет, но и еще больше усугубляет такое состояние – от быстрого переключения каналов снижается концентрация внимания, закрепляется синдром хронической усталости, снижается иммунитет.
Похоже, этот синдром знаком практически каждому из нас. Иногда без пульта в руках мы не в состоянии успокоится, если нам перечат, раздражаемся, проявляем нетерпимость в самых обычных житейских ситуациях.
– В первую очередь надо найти причину такого поведения. Профессионально это сможет сделать специалист: психолог или психотерапевт. Ведь «пультовая болезнь» по силе зависимости не уступает курению. Впрочем, несколько простых советов страдающим от синдрома заппера обязательно пригодятся.
Для начала … выньте из пульта батарейки. Поверьте, необходимость вставать с дивана, чтобы перескочить на другой канал, нанесет серьезный удар по злополучному синдрому.Стоит признать, что в последнее время не только пульт стал причиной тревоги психиатров. К дистанционке прибавились мобильные штучки: «hand free» (наушники) и «blue tooth» (наушники без провода). Так же бездумно, как при синдроме заппера, молодые люди переключают каналы радио на мобильном телефоне – просто так. Результат – постоянные головные боли, шум в ушах, снижение работоспособности.
Кроме того, есть и еще одна опасность – в таком «глухом» состоянии человек может не услышать, к примеру, сигнал автомобиля, поезда или не заметить яму на дороге…
Такое встречается сплошь и рядом. Похоже, техногенные синдромы набирают размеры эпидемии.
– С вами согласятся многие психиатры. Их мысли на этот счет можно найти в Интернете. Кстати, с ним связан еще один синдром.
• Если в долгожданном отпуске где-то на средиземноморском курорте вы не можете и 2-х дней прожить без Интернета или мобильного телефона – значит вы, как и большая часть человечества, стали жертвой инфомании.
• Если после недельного отдыха на «необитаемой» даче, где плохо «ловит» мобильный, вы бросаетесь на любую газету и дрожащими руками включаете телевизор (пусть даже с одним каналом) – на вас напал информационный голод.
• И если вы целый день провели на сайтах, успев передать последние новости всем друзьям по социальным сетям, а вечером посмотрели пять передач, не забыв обговорить с семьей последние политические перипетии, то не удивляйтесь, если с утра вы забудете, какой сегодня день недели.
Вы – жертва информационного отравления. Больше всего информационным болезням подвержены люди, которые должны постоянно быть «в курсе»: журналисты, политики, биржевые брокеры, экономисты, финансисты.
Ну, тут ничего не поделаешь. Сегодня информация может спасти, помочь, но она же может и погубить. Мозг часто сравнивают с огромным архивом, он воспринимает всю услышанную, увиденную информацию, фильтрует, раскладывает по полочкам и когда надо – выдает.
– Согласна. Но, чем больше мы получаем разнообразной информации, тем больше загрязняется внутренний «фильтр». И от перегрузки можно не только впасть в глубокую депрессию, но и заполучить серьезное нервное расстройство, сопровождающееся кратковременной потерей памяти.
От инфомании, как и от любого другого заболевания надо лечиться. Самый простой способ – отключить все средства связи и уехать в лес, в горы – послушать тишину, расслабиться и сконцентрировать внимания на природе. Если этому простому совету следовать хотя бы 2-3 раза в месяц – то не только улучшится общее самочувствие, но и информационная мания постепенно пройдет.
Татьяна Андреевна, все вышеперечисленные синдромы, увы, сегодня – часть нашей жизни. С этими проблемами под силу справиться самому или с помощью опытного психолога, врач-психиатр тут вряд ли понадобится.
– Если человек осознает свою проблему, он может попытаться справиться с ней сам. Но есть фобии, которые могут быть опасны как для самого страдающего человека, так и для окружающих. Речь идет о так называемых технофобиях, с которыми трудно бороться без помощи психиатра. Технофобия – страх перед техникой, которая воспринимается человеком как угроза его бытию. В результате возникает труднопреодолимое паническое состояние.
В XX веке психиатры исследовали проблему и ужаснулись ее масштабам. Как правило, технофобиям подвержены пожилые люди, меланхолики и творческие личности. Самый распространенный на сегодняшний день технологический страх – киберфобия – боязнь компьютеров. Он включает в себя разные подвиды – страх перед компьютерами, как перед машиной – обычно возникает у людей старой закалки, привыкших все делать «вручную».
У программистов иногда возникает комплекс собственной неполноценности из-за того, что компьютер им кажется умнее, чем есть на самом деле. У женщин киберфобия другого характера. Представительницы прекрасной половины человечества иногда просто впадают в панику, обнаружив на мониторе незнакомые значки или услышав непривычный звук из системного блока.
Простыми словами, женщина боится чего-то неизвестного и незнакомого, с чем она не сможет справиться сама (а в наш эмансипированный век это серьезная проблема). Конечно, можно попытаться объяснить, что забарахливший компьютер – это не подводная лодка, и попытки нажать пару клавиш, чтобы исправить положение, не приведут к запуску ракет. Но, зачастую, достучаться до человека, впавшего в панику довольно сложно.
Список технофобий можно продолжать до бесконечности, так как с каждым днем, с каждым новым изобретением возникают и новые страхи. Например, жители сел и поселков, переезжающие в мегаполис на 15-ый этаж новостройки подвержены акрофобии – боязни высоты. Существует даже гефирофобия (страх ходить по мостам), климакофобия (боязнь ходить по лестницам), радиофобия (боязнь радиации). Но новинкой среди технофобий стала линкофобия – страх нажимать на ссылки, которые приходят по электронной почте!
Все эти не придуманные проблемы с которыми я, как врач, сталкивалась неоднократно, существенно портят нам жизнь. Не только психологически, но и физически. Так что не стыдитесь обратиться к врачу. Это может предотвратить серьезные осложнения и непредвиденные последствия.
[:ua]Пройшла тисяча років і ми таки потрапили в абсолютну залежність від техніки. Перелік сучасних технічних засобів займе не одну сторінку. Прогрес рухається величезними навіть не кроками, а стрибками. Він робить наше життя комфортнішим, але при цьому породжує все нові й нові технохвороби. Що ж це за хвороби і як з ними боротися розповість психотерапевт, психіатр вищої категорії Тетяна Пятковська.
Тетяно Андріївно, ви обіцяли розповісти, що таке синдром заппера. Напевно, екзотична хвороба? Я, в усякому разі, ніколи про неї не чула.
– Назви, може, й не чули, але із самим синдромом напевно стикалися неодноразово. Старші люди пам’ятають, коли в будинку з’явився телевізор з дистанційним пультом управління, скільки було радості! Нарешті, можна не вставати з дивана, не долати відстань в 2-3 (!) кроки, щоб переключити канал. У сім’ях тоді навіть з’явилася приповідка: «в домі господар той, у кого пульт».
Але не минуло й 10 років, як пульт (не без допомоги «якісного» телебачення) став причиною однієї з тисячч хвороб сучасності. Синдром заппінга або заппера (від англійського zap – перегортання) – хвороба перемикання каналів. Пультоманія вразила до 50% усього людства.
Багато хто, прийшовши з роботи, вмикає телевізор просто так, «для шумового фону», без якого вже не може обійтися, інші влаштовуються зручніше і … абсолютно бездумно перемикають канали. Улюблений серіал, реклама, цікавий фільму, футбол, кулінарна передача, мультфільм. … Через годину, якщо пощастить, вони повертаються в реальний світ, відчуваючи себе обдуреними, спустошеними. Переглядаючи все підряд – людина не дивиться нічого.
Психіатри вбачають в цьому бажання сховатися від життєвих проблем, замкнутися, відпочити від реальності, але при цьому не залишатися наодинці із собою, з власними думками.
Якщо такий «релакс» увійшов у звичку, потрібно негайно бити на сполох. Саме через подібний синдром зараз найчастіше заявляє про себе депресія, стрес або глибокий нервовий розлад. Більше того, синдром заппера посилює такий стан – від швидкого перемикання каналів знижується концентрація уваги, закріплюється синдром хронічної втоми, знижується імунітет.
Схоже, із цим синдромом знайомий практично кожен з нас. Іноді без пульта в руках ми не в змозі заспокоїться, якщо нам суперечать, дратуємося, проявляємо нетерпимість у найзвичайнісіньких життєвих ситуаціях.
– Перш за все треба знайти причину такої поведінки. Професійно це зможе зробити фахівець: психолог або психотерапевт. Адже «пультова хвороба» за силою залежності не поступається палінню. Втім, кілька простих порад обов’язково стануть в нагоді тим, хто страждає від синдрому заппера.
Для початку… вийміть з пульта батарейки. Повірте, необхідність вставати з дивана, щоб переключити канал, завдасть серйозного удару по злощасному синдрому. Варто визнати, що останнім часом не тільки пульт став причиною тривоги психіатрів. До дистанційки додалися мобільні штучки: «hand free» (навушники) і «blue tooth» (навушники без дроту).
Так само бездумно, як при синдромі заппера, молоді люди перемикають канали радіо на мобільному телефоні – просто так. Результат –постійні головні болі, шум у вухах, зниження працездатності.
Крім того, є й ще одна реальна небезпека – в такому «глухому» стані людина може не почути, приміром, сигналу автомобіля, поїзда або не помітить яму на дорозі…
Таке трапляється часто-густо. Схоже, техногенні синдроми набирають розмірів епідемії.
– З вами погодяться багато психіатрів. Їхні думки з цього приводу можна знайти в Інтернет. До речі, з Інтернетом пов’язаний ще один синдром.
• Якщо в довгоочікуваній відпустці десь на середземноморському курорті ви не можете і 2-х днів прожити без Інтернету або мобільного телефону – значить ви, як і більша частина людства, стали жертвою інфоманії.
• Якщо після тижневого відпочинку на «безлюдній» дачі, де погано «ловить» мобільний, ви кидаєтеся на будь-яку місцеву газету і тремтячими руками вмикаєте телевізор (нехай навіть з одним каналом) – на вас напав інформаційний голод.
• І якщо ви цілий день провели на сайтах, встигнувши передати останні новини всім друзям із соціальних мереж, а ввечері подивилися п’ять передач, не забувши обговорити з родиною останні політичні перипетії, то не дивуйтеся, якщо з ранку ви забудете, який сьогодні день.
Ви – жертва інформаційного отруєння. Найбільше до інформаційних хвороб схильні люди, які повинні постійно бути «в курсі»: журналісти, політики, біржові брокери, економісти, фінансисти.
Ну, тут нічого не поробиш. Сьогодні інформація може врятувати, допомогти, але вона ж може і погубити. Мозок часто порівнюють з величезним архівом, він сприймає всю почуту, побачену інформацію, фільтрує, розкладає по поличках і коли треба – видає.
– Згодна. Але, чим більше ми отримуємо різноманітної інформації, тим більше забруднюється внутрішній «фільтр» мозку. І від перевантаження можна не тільки впасти в глибоку депресію, а й отримати серйозний нервовий розлад, що супроводжується короткочасною втратою пам’яті.
Від інфоманії, як і від будь-якої іншої залежності треба лікуватися. Почати з найпростішого – вимкнути всі засоби зв’язку і виїхати в ліс, в гори – послухати тишу, розслабитися і сконцентрувати увагу на природі. Якщо цієї простої поради дотримуватися хоча б 2-3 рази на місяць – то не тільки покращиться загальне самопочуття, а й інформаційна манія поступово мине.
Тетяно Андріївно, всі перераховані вище синдроми нині, нажаль,– частина нашого життя. З цими проблемами, якщо захочеш, під силу впоратися самому або за допомогою досвідченого психолога. Лікар-психіатр тут навряд чи знадобиться.
– Якщо людина усвідомлює свою проблему, вона може спробувати впоратися з нею сама. Але є фобії, які можуть бути небезпечними як для самого хворого, так і для оточуючих. Йдеться про так звані технофобії, з якими важко боротися без допомоги психіатра. Технофобія – страх перед технікою, яка сприймається людиною як загроза її життю. В результаті виникає важкий панічний стан.
У XX столітті психіатри досліджували цю проблему і жахнулися від її масштабів. Як правило, до технофобії схильні люди похилого віку, меланхоліки і творчі особистості.
Найпоширеніший на сьогоднішній день технологічний страх – кіберфобії – боязнь комп’ютерів. Кіберфобія включає в себе різні підвиди, зокрема, страх перед комп’ютерами, як перед машиною (зазвичай виникає у людей старого гарту, які звикли все робити «вручну»).
У програмістів іноді виникає комплекс власної неповноцінності через те, що комп’ютер їм здається розумнішим, ніж є насправді. У жінок кіберфобії іншого характеру. Представниці прекрасної статі іноді просто впадають у паніку, виявивши на моніторі незнайомі значки або почувши незвичний звук з системного блоку.
Простими словами, жінка боїться чогось невідомого і незнайомого, з чим вона не зможе впоратися сама (а в наше емансиповане століття це серйозна проблема). Звичайно, можна спробувати пояснити, що відмова комп’ютера, це не відмова підводного човна, і спроби натиснути пару клавіш, щоб виправити становище, не призведуть до запуску ракет. Але, найчастіше, достукатися до людини, що впала в паніку досить складно.
Список технофобій можна продовжувати до нескінченності, так як з кожним днем, з кожним новим винаходом виникають і нові страхи. Наприклад, жителі сіл і селищ, які переїжджають в мегаполіс на 15-ий поверх новобудови схильні до акрофобії – боязні висоти. Існує навіть гефірофобія (страх переходити мости), клімакофобія (боязнь підніматися сходами), радіофобія (боязнь радіації). Остання зареєстрована технофобія лінкофобія – страх натискати на посилання, які надходять електронною поштою!
Усі ці невигадані проблеми, з якими я, як лікар, стикалася неодноразово, істотно псують життя. Не тільки психологічно, а й фізично. Так що не соромтеся звернутися до лікаря. Це може запобігти серйозним ускладненням і непередбаченим драматичним наслідкам.
[:]
