Громи третьої революції

Те, про що так довго говорили і чим лякали обивателя, схоже, починається.

Блокування торгівлі з неконтрольованим Донбасом, а фактично, з терористами, може перерости у третій Майдан. Протести повільно, але неухильно розгортаються, стають масовішими і затятішими. Чи не так починалася і Революція Гідності?! І це не єдина аналогія з акцією, яку добровольці-першопрохідці назвали блокадою торгівлі із ОРДЛО. Спершу редути виникли на залізничних коліях, а зараз і на автошляхах. Після спроби влади «по-беркутівськи» розібратися з блокувальниками, пікетами обросли обласні Ради. Деякі провели позачергові сесії на підтримку добровольців.

Згадаймо, чи не так влада опиралася студентському Майдану? Прикривалася судовими рішеннями, і зрештою, вдалася до насильства. Сьогодні теж блокувальникам погрожують карними справами. На одному з редутів раніше уже сталася сутичка з правоохоронцями, у бій пішли реанімовані тітушки. Ножове поранення отримав один із оборонців редуту.

Але не поспішаймо стверджувати, що нинішня влада – копія попередньої, що вона теж діятиме криваво і жорстоко. Та й нинішні учасники блокади не висувають політичних вимог, домагаючись припинення торгівлі з терористами. Звернемо увагу на інше.

Влада Януковича не хотіла розуміти, що штовхало людей на Майдан. То, мовляв, проплачені виверти опозиції. «І Америка гадіт», – піддакували російські сусіди. Нинішня влада теж вбачає у блокаді Донбасу інтриги політичних шкідників. «Це – на руку Кремлю», – дорікають найгарячіші опоненти блокади. Влада знову не хоче бачити соціальні і суспільні причини невдоволення торгівлею з ОРДЛО. Зовнішня відмінність нинішніх протестів лише в тому, що вони проходять не на київському Майдані, а, головно, на перехрестях “тимчасового кордону” з Росією. Це така ж війна за Незалежність України – реальну, а не бутафорну державність. Як учора на Майдані, так і сьогодні, на фронті, проти російських загарбників. І якщо на блокадні майдани і майданчики не виходить одночасно мільйон українців, то це не значить, що у хлопців немає масової підтримки. Здається, якраз навпаки!

І перший, і другий Майдани ми називали революцією. Однак, ключове питання кожної революції – питання власності. Не в примітивному марксистському розумінні власності на засоби виробництва, не в розбійницькому ленінському «грабуй награбоване». Йдеться про справедливий розподіл національного продукту, незалежно від того, хто ти: олігарх, менеджер чи рядовий найманець.

Маємо й іншу несправедливість. Одним передано у власність безперервні обов’язки, інші ж привласнили нескінченні права. Не сьогодні таке склалося, але нинішні можновладці не поспішають звільняти простих громадян із олігархічної упряжі. Навпаки, вони беруться за віжки з новою заповзятливістю. Газові принцеси посуваються місцем, біля кучера, нафтовим королям. Після чергового суспільного збурення клани перетасовують візників – і повіз котиться далі.

Це добре, що у дні «русской вєсни» інтереси особистих кишень Ігоря Коломойського співпали із національними інтересами. А якби тоді у Дніпрі не організовували добровольчі загони, а «загрозливо» свистіли в дудки на перехрестях, як донецькі шахтарі, – щоб тоді було з Україною?! Ми пам’ятаємо, як один із трибунів Майдану, Юрій Луценко, напівосудливо називавРіната Ахметова попутником Революції.

Донедавна олігарх, здається, непогано почувався серед попутників влади. Нафтових королів змінили вугільні барони. Видобуток вугілля марок А і Т на окупованих територіях за останній рік зріс на 49 %. Собівартість складає 500-600 грн. за тонну, а ми купуємо вугілля за 1.730 грн.«Там же наші люди, їм потрібна робота», – виправдовуються урядовці. А чиї ж тоді хлопці гинуть на сході під українськими прапорами? На думку значної кількості українських єкспертів – Українська держава “купує війну” проти самої України. Нам підвищують плату за електроенергію, а «годувальники» заборгували за неї 24 млрд. грн., – аргументує лідер громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов.

Зрозуміло, так склалося, що на поставках з окупованого Донбасу зав`язано чимало підприємств України. І економічний “Гордіїв вузол” з наскоку не розрубати. Але це аж ніяк не означає, що ми маємо заглядати у рот терористам Коли вони диктуватимуть свої умови, а ми стоятимемо перед ними в очікуванні. І головне, нинішня влада, крім заяви Президента Петра Порошенка, що Донбас буде повернуто дипломатично-правовим шляхом, так і не розяснила громадськості політику стосовно окупованих земель.

Схоже, Уряд напрацьовує лише стратегію торгівлі, від якої розпирає нову корупційну пухлину. Якщо раніше Донбас висмоктував з української економіки дотації та субсидії, то сьогодні ми ще й платимо за вугілля життям наших людей. Це не може тривати довго. Якщо влада не шукає розумний вихід, то хтось знаходить найкоротшу стежку!

Селянське невдоволення безвладдям і безправ’ям, що вилилося у махновський рух за республіку господарів, великий український письменник Валеріан Підмогильний назвав третьою революцією. Сьогодні суспільство втомлене війною і повзучим зубожінням. Люди готові потерпіти, але не задля благополуччя старих і нових олігархів. З попутниками України нам не по дорозі.