«Хозарський міф» про козацьку державу

Українська держава — Руський Каганат, давніша від Київської Русі. Україна мала власну династію Каганів ще до появи Рюриковичів.

На початку серпня 2008 року засоби масової інформації повідомили про те, що на Лисій горі біля села Юрківка Оріхівського району Запорізької області археологи розкопали велике поселення, яке безперервно існувало тут протягом III-XVI століття нашої ери. В місті мешкало, за їхніми підрахунками, кілька тисяч людей. Розквіт життя поселення збігався і повністю залежав від розвитку Шовкового шляху.

Історики знайшли згадки про стародавнє місто, коли працювали в запорізьких архівах над старовинними картами XVII століття з різних країн. У письмових джерелах Російської імперії його називали “Кінські води”, а на арабських картах його позначено як “Мертве місто”.

Розкопки в Юрківці

Згідно з першими висновками археологів, які проводили розкопки, знахідка свідчить, що в сорока кілометрах від сучасного міста Запоріжжя, процвітало величезне стародавнє поселення. Існування міста заперечує, зокрема, поширену думку, що до появи козацьких Січей, Запоріжжя було диким полем з кочівниками. Як відомо, з IV століття на землях північного Причорномор’я вперше з’являються хозари.

Звісно, історія хозарського каганату – тема зовсім іншого дослідження, але слід зазначити, що держава хозарів об’єднувала чимало племен, серед яких і східні слов’яни, так званої «Азово-чорноморської Русі» або «Руського каганату» – одвічних союзників і захисників Київських земель. Саме ця військова верства слов’ян, яку утримували інші стани, за твердженням автора «Історії Русів» була перейменована «царем грецьким» Костянтином IX Мономахом (1042 — 1055) з хозарів на козаків.

Результат пошуку зображень за запитом "константин 9 мономах 11 століття"

«Ці воїни, часто своїм союзникам допомагали, а тим паче Грекам у війнах з їхніми ворогами». Костянтин просив також і на майбутні часи називати їх «не козарами, а козаками». Про те, що козари були «слов’янськими сарматами», говорили однією мовою з болгарами і сповідували християнський закон розповідає й інший відомий автор – Станіслав Сестренцевич Богуш.

«Хозарський міф», на думку польських істориків, є своєрідним «козацьким» перетлумаченням сформульованої і популяризованої в Речі Посполитій у 1520-1550 роках етногенетичної легенди про походження шляхти від «войовничих сарматів» – конгломерату кочових племен, що від ІІІ століття до н.е. й аж до великого переселення народів у ІІІ – ІV століттях н.е. контролювали степи Північного Причорномор’я. Зокрема, одне з сарматських племен – роксолани – вважалося предками руської (української) шляхти.

Результат пошуку зображень за запитом "сармати"

Теорія походження козаків від хозар – козаризм – виникла і набула поширення на початку XVIII століття. Її головними ідеологами були Григорій Грабянка і Пилип Орлик. Г. Грабянка виклав свою версію в творі «Дѣйствія презѣльнои и отъ начала поляковъ крвавшои небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского зъ поляки…», а П. Орлик – у «Пактах і Конституціях прав і вольностей Війська Запорозького».

Результат пошуку зображень за запитом "пилип орлик"

«…Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого – одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня – упокорює, одні поневолює, інші – звільняє, одні підвищує, інші – понижує. Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх не тільки на навколишні народи, а й на саму Державу Східну, тому східний володар, прагнучи жити вічно в мирі з ним, одружив свого сина з дочкою князя козарського.

Згодом той самий праведний Суддя – Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув, а наостанок зброєю держави Польської через польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія уярмив.

І незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами. Проте, не до кінця прогнівившись, не на віки ворогуючи, а прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника святої православної віри, прав Вітчизни та стародавніх вольностей військових – звитяжного і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, який за всесильної і безперешкодної підтримки найяснішого короля Шведського – Карла Десятого та за сприяння Кримської держави і Війська Запорізького, а ще завдяки своїй розсудливості і відвазі визволив з польського підданства Військо Запорізьке і уярмлений та пригноблений народ малоросійський і добровільно піддався з ним під самодержавну руку великих государів-царів та князів російських, сподіваючись, що Московська держава як єдиновірна з нами дотримається своїх обов’язків, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний малоросійський при правах та вольностях буде під її обороною. Але після смерті Богдана Хмельницького Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорізьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров’ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв…» (Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін затверджені при вільному обранні формальною присягою від того ж Ясновельможного Гетьмана Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового).

Результат пошуку зображень за запитом "Криштоф Косинський"

Історичною передумовою появи «Хозарського міфу» виступила серія повстань, починаючи з повстання Криштофа Косинського (1591 —1593 рр.) і до Визвольної війни (1648 — 1654 рр.) включно. Результатом цього стало утвердження ролі козацтва як оборонця православ’я, носія національної ідеї та чинника державотворення. Усвідомлення цього на ментально-психологічному рівні втілилося в ідею «козацької нації».

Державно-ідеологічна передумова козаризму — потреба легітимізації нового політичного організму — Гетьманщини. Українську державність неможливо було легітимізувати, пов’язуючи з якоюсь династією. Як відомо, династична історія Речі Посполитої будувала приблизно такий ланцюжок: руські князі — русько-литовські князі — династичне поєднання польського королівського та литовсько-руського князівського домів.

Подібним чином будувалася й легітимізація московської держави, яка певною мірою спиралася ще й на релігійну історію. Але будь-яка династичність переривалася з Визвольною війною. Виходячи з цього, легітимізувати Гетьманщину можна було, лише довівши тяглість козацького стану, виокремивши його історію як з польської династичної легенди, так і з московської теорії «всеруського єднання» під скіпетром царя, висунутої московськими літописами та «Синопсісом».

Головними постулатами козаризму є:

1). Українська держава — Руський Каганат — давніша від Київської Русі. Україна мала власну династію Каганів — ще до появи Рюриковичів. Тобто – Україна має право на власну державність.

2). Християнство в Українській державі було прийняте ще до Володимира Великого каганами від «Константинопольського Апостольського престолу». Тобто – Українська церква є автокефальною.

Ці постулати і донині є актуальними в українській державницькій ідеології, хоча походження запорозьких козаків від хозар сучасною наукою не розглядається. Згідно з нею, українське козацтво виникло наприкінці XV століття, коли козаки-тюрки (хозари) злилися зі слов’янськими козаками (уходниками, бровниками тощо) і поняття «козак» набуло нового значення – «людина поза підданством».