Макарів ХІХ століття був широковідомим через те, що саме тут мешкала родина макарівських цадиків (хасидських «праведників»), яка користувалася великою пошаною і впливом серед євреїв Волинської і Київської губерній.
Еврейская община в Макарове, на Киевщине, скорее всего появилась еще в конце XVII века. Данные первой люстрации иудеев 1765 года свидетельствуют о том, что тогда там проживало 132 человека этой национальности. С начала XIX столетия их количество стремительно возрастало и к концу века, во время Первой Всероссийской переписи населения 1897 года, составило 3953 человека (почти три четверти населения).
В конце XIX века в Макарове действовали шесть синагог, работал мыловаренный завод Мошки Фабрицкого. В 1890-1900-х годах казенным раввином в Макарове был врач Симха Вениаминович Глузман, с 1910-го – любавичский хасид Л. Граусман. С 1910 года в Макарове действовала образцовая талмуд-тора, с 1912-го – еврейское ссудо-сберегательное общество, с 1913 – еврейская больница. В 1914 году евреям принадлежали все три макаровские аптеки, 85 торговых лавок (в т.ч. 36 из 37 бакалейных, все 17 мануфактурных), корчма, два медоваренных завода и два лесных склада.
Но Макаров XIX века был широко известным тем, что именно здесь жила семья макаровских цадиков (хасидских «праведников»), которая пользовалась большим уважением и влиянием среди евреев Волынской и Киевской губерний. На праздники, особенно на рош-гашоно и иом-кипур, тысячи хасидов съезжались к их резиденции в Макаров, где цадики вели богатую и обширную жизнь. К ним обращались за советами не только в религиозно-хасидских вопросах, но и в мирских, и торговых делах.
Религиозно-мистическое течение иудаизма – хасидизм, возник на территории Украины в первой половине XVIII века как оппозиция догматически-обрядовому формализму и раввинской ортодоксии. Основателем хасидизма был Израиль бен Элиэзер Баал-Шем-Тов (сокращенно Бешт; 1700-1760), который считался «святым человеком» и «волшебником» на Подолье. Он имел большое влияние на представителей еврейской национальности, и других «праведных» людей, так называемых цадиков.
Одним из центров хасидизма в XVIII веке стал Чернобыль. Здесь поселился Менахем Нахум Тверский (умер в Чернобыле в 1797 году) – основатель династии цадиков Тверских, известной также как семья чернобыльских цадиков. В 1837 году внук М.-Н. Тверского, Нохум Тверской (1805, Чернобыль – 1852, Макаров), основал хасидскую династию в Макарове. У него был один сын и три дочери. Сохранилась легенда, что первого макаровского цадика убили во время молитвы на рош-гашоно.
После смерти Н. Тверского династию возглавил его сын – Яков Ицхак (1828 (32) – 1892, г. Макаров).
Говорили, что именно о нем было пророчество люблинского провидца: родится кто-то подобный самому провидцу. В честь Якова Ицхака Тверского построена и действует синагога в г. Цфат (Израиль).
У Якова Ицхака и его жены Ципоры Шапиро было три сына и одна дочь. С 1892 года Макаровскую династию возглавлял сын Якова Ицхака – Мойше Мордехай (1843 (44), Макаров – 1920, Бердичев).
Был известен своей мудростью. Неоднократно приезжал в город Барановка (ныне – центр Барановского района Житомирской области) к местныем хасидам со своими сыновьями. Около 1900 года устроил в этом городке свадьбу для своей дочери, куда съехались тысячи евреев и цадики других хасидских дворов. Празднование продолжалось целую неделю. Известный советский востоковед, семитолог-гебраист, историк, поэт и переводчик Йехиель (Ихил) Израилевич (Срульович) Равреба, родом из Барановки, в 1926 году опубликовал в московском журнале «Еврейская летопись» рассказ «Свадьба макаровского цадика», в основу которого было положено это событие.
Сквозь призму свадьбы передается неповторимый колорит еврейских национальных обрядов и традиций, которые остались в памяти ученого.
Сохранились предания, что в Киевской губернии головы “местного самоуправления” обращались к цадикам с просьбой обеспечить их полям плодородие и защитить от саранчи. А макаровские крестьяне встречали руководителя хасидов хлебом-солью со словами “раввин наш, благодетель”.
Однако, времена менялись. Во время Гражданской войны еврейское население Макарова страдало от погромов. 21 ноября 1917 года евреи Макарова сопротивлялись крестьянам-погромщикам. 6 июля 1919 года погром совершил отряд Соколовского, 15 августа – отряд Матвиенко (было убито 20 евреев). До прихода Добровольческой армии генерала А. Деникина около 4 тысяч евреев покинули Макаров, среди них и семья цадиков.
В городке осталось лишь около 200 пожилых людей. 18 августа 1919 года части Добровольческой армии устроили в Макарове очередной погром (было убито около 100 евреев, в том числе 17 членов еврейской депутации, что встречала деникинцев). Последний погром был 6 сентября 1919 года.
Макаровские цадики выехали в Бердичев. Старший сын Мойше Мордехая – Цви Арье был известным целителем и похоронен рядом с отцом в семейном склепе в Бердичеве. А младший – Шмуль Абрам Аба (1885 – 1947) вместе с женой эмигрировал в канадский город Виннипег, где и похоронен. Судьба остальных потомков династии макаровских цадиков тоже достаточно драматична. Одни – были убиты нацистами в Кракове, другие – эмигрировали в Чикаго.
В 1930-х гг. в Макарове действовал еврейский колхоз «Возрождение» (в который в 1930 году вступили 141 человек). После оккупации частями вермахта в конце июня 1941 года в городке было расстреляно 14 евреев. Осенью 1941-го убито еще несколько десятков.
Большая еврейская община Полесского городка исчезла. Но ее выходцев до сих пор почитают в мире. Кроме представителей вышеописанной семьи цадиков, в Макарове родился Исаак Добринский (1891-1973, Париж), французский художник и Мойше Толчин (1895-1953, Чикаго), писатель, с 1914 года жил в США.
[:ua]Єврейська громада в містечку Макарові, що на Київщині, найімовірніше з’явилася ще наприкінці XVII століття. Дані першої люстрації юдеїв 1765 року свідчать, що тоді там мешкало 132 особи цієї національності. З початку ХІХ століття їхня кількість стрімко зростає і на кінець століття, під час Першого Всеросійського перепису населення 1897 року, становила 3953 особи (майже три чверті населення).
Наприкінці ХІХ століття в Макарові діяли шість синагог, працював миловарний завод Мошки Фабрицького. У 1890-1900-х роках казенним рабином у Макарові був лікар Симха Веніамінович Глузман, з 1910-го – любавічський хасид Л. Граусман. З 1910 року в Макарові діяла зразкова талмуд-тора, з 1912-го – єврейське ощадно-позичкове товариство, з 1913 – єврейська лікарня. У 1914 році євреям належали всі три макарівські аптеки, 85 торгових лавок (в т.ч. 36 з 37 бакалійних, всі 17 мануфактурних), корчма, два медоварних заводи і два лісові склади.
Але Макарів ХІХ століття був широковідомим через те, що саме тут мешкала родина макарівських цадиків (хасидських «праведників»), яка користувалася великою пошаною і впливом серед євреїв Волинської і Київської губерній. На свята, особливо на рош-гашоно та іом-кипур, тисячі хасидів з’їжджалися до їхньої резиденції в Макарів, де цадики вели багате і широке життя. До них зверталися за порадами не лише в релігійно-хасидських питаннях, але і в мирських, і торгівельних справах.
Релігійно-містична течія юдаїзму – хасидизм, виникла на території України у першій половині XVIII століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії. Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скорочено Бешт; 1700—1760), що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі. Він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через інших «праведних» людей, так званих цадиків.
Одним з центрів хасидизму в XVIII столітті став Чорнобиль. Тут оселився Менахем Нахум Тверський (помер у Чорнобилі в 1797 році) — засновник династії цадиків Тверських, відомої також як сім’я Чорнобильських цадиків. У 1837 році внук М.-Н. Тверского, Нохум Тверський (1805, Чорнобиль – 1852, Макарів), заснував хасидську династію в Макарові. У нього був один син і три доньки. Збереглася легенда, що першого макарівського цадика вбили під час молитви на рош-гашоно.
Після смерті Н. Тверського династію очолив його син – Яков Іцхак (1828 (32) – 1892, м. Макарів).
Говорили, що саме про нього було пророцтво люблінського провидця: народиться хтось подібний до самого провидця. На честь Якова Іцхака Тверського побудована і діє синагога в м. Цфат (Ізраїль).
У Якова Іцхака та його дружини Ципори Шапіро було три сина і одна донька. З 1892 року Макарівську династію очолював син Якова Іцхака – Мойше Мордехай (1843 (44) Макарів – 1920, Бердичів).
Був відомий своєю мудрістю. Неодноразово приїжджав до містечка Баранівки (нині – центр Баранівського району на Житомирщині) до місцевих хасидів зі своїми синами. Близько 1900 року влаштував в цьому містечку весілля для своєї дочки, куди з’їхалися тисячі євреїв і цадики інших хасидських дворів. Святкування тривало цілий тиждень. Відомий радянський сходознавець, семітолог-гебраїст, історик, поет і перекладач Йехіель (Іхіл) Ізраїлевич (Срульович) Равребе, родом з Баранівки, 1926 року опублікував у московському журналі «Єврейський літопис» оповідання «Весілля макарівського цадика», в основу якого була покладена ця подія.
Крізь призму весілля передається неповторний колорит єврейських національних обрядів і традицій, які закарбувалися в пам’яті вченого.
Збереглися перекази, що в Київській губернії голови “місцевого самоврядування” зверталися до цадиків з проханням забезпечити їхнім полям родючість і захистити від сарани. А макарівські селяни зустрічали керівника хасидів хлібом-сіллю зі словами “рабин наш, добродійник”.
Проте, часи змінювалися. Під час Громадянської війни єврейське населення Макарова страждало від погромів. 21 листопада 1917 року євреї Макарова чинили опір селянам-погромникам. 6 липня 1919 року погром вчинив повстанський загін Соколовського, 15 серпня – загін Матвієнка (було вбито 20 євреїв). До приходу Добровольчої армії генерала А. Денікіна близько 4 тисяч євреїв покинули Макарів, серед них і родина цадиків.
В містечку залишилося лише близько 200 людей похилого віку. 18 серпня 1919 року частини Добровольчої армії влаштували в Макарові черговий погром (було вбито близько 100 євреїв, в тому числі 17 членів єврейській депутації, що зустрічала денікінців). Останній погром мав місце 6 вересня 1919 року.
Макарівські цадики виїхали до Бердичева. Старший син Мойше Мордехая – Цві Ар’є був відомим цілителем і похований поряд із батьком у родинному склепі в Бердичеві. А молодший – Шмуль Абрам Аба (1885 – 1947) разом із дружиною емігрував до канадського міста Вінніпег, де й похований. Доля інших нащадків династії макарівських цадиків теж досить драматична. Одні – були вбиті нацистами в Кракові, інші – емігрували до Чикаго.
У 1930-х рр. в Макарові діяв єврейський колгосп «Відродження» (до нього в 1930 році вступила 141 людина). Після окупації частинами вермахту наприкінці червня 1941 року в містечку було розстріляно 14 євреїв. Восени 1941-го убито ще кілька десятків.
Велика єврейська громада поліського містечка зникла. Але її вихідців і досі шанують у світі. Окрім представників вищеописаної родини цадиків, у Макарові народився Ісак Доорінський (1891-1973, Париж), французький художник та Мойше Толчин (1895-1953, Чикаго), письменник, який з 1914 року мешкав у США.
[:]
