Гібридні миротворці: що заважає введенню місії ООН на Донбас ?

Однією зі знакових подій Генасамблеї ООН став виступ президента України Петра Порошенка. Точніше, озвучена ним ідея введення миротворчого контингенту на Донбас під егідою цієї організації.

То була така собі відповідь російському президентові Путіну, який на початку вересня раптово зацікавився ­питанням урегулювання конфлікту на Сході України. Раптово, бо протягом ­щонайменше двох останніх років Москва послідовно відкидала пропозиції Порошенка ввести міжнародний контингент через Лаврова чи Пєскова, зазначаючи, що це призведе лише до погіршення ситуації в регіоні.

Скориставшись чи не єдиним доступним для нього міжнародним майданчиком — самітом країн БРІКС, Путін намагався вкотре показати себе миротворцем і висунув свої пропозиції урегулювання ситуації. Його головна умова: розміщення миротворців виключно на лінії зіткнення сторін, що можливо і допоможе припинити вогонь, проте фактично закріпить територію самопроголошених «республік». Але найголовніше — залишить Росії контроль над українсько-російським кордоном. За версією російського президента, всі умови розгортання контингенту повинні погоджуватися з представниками самопроголошених «ДНР-ЛНР». Однак така умова робить їх самостійними суб’єктами міжнародного права на рівні ООН і певним чином знімає відповідальність з Росії.

В свою чергу, українська сторона відкидає пропозиції Кремля. Позиція офіційного Києва полягає у поширенні зони відповідальності миротворців на всю територію конфлікту, зокрема й на тимчасово окуповані райони Донецької та Луганської областей, і контроль над державним кордоном України. Крім того, усунення російської сторони від участі у формуванні контингенту з огляду на неприпустимість втручання агресора в місію. Зрозуміло, що українська влада не буде чекати дозволу Захарченка або Плотницького на введення «блакитних шоломів» на Донбас, хоча цей факт очікувано здійняв хвилю обурення в РФ.

Для допуску озброєних миротворців потрібен дозвіл Верховної Ради України, а до цього заявка в ООН, у якій будуть чітко розписані причина конфлікту та необхідне оснащення місії. Однак, згода сторін, що є обов’язковою умовою в таких випадках, залишається проблемою, адже Україна повинна визначитися, хто саме стане цією іншою стороною. Уточнення потребує і режим дії місії: куди буде наданий доступ, у якому часовому режимі і на який термін. Створення такої місії передбачає голосування в Раді Безпеки ООН, де Росія, можливо використовуватиме своє право вето на ініціативи, що суперечать її планам.

Водночас не виключено, що миротворці на умовах РФ, стануть черговим приводом для активізації бойових дій (як це відбувалося в Грузії) чи радше для диверсій з метою дискредитації України на міжнародній арені. Росії вкрай важливо показати Україну порушником міжнародних норм, а себе добрим сусідом, який прийшов на допомогу в скрутні часи, за що заслуговує на дострокове скасування економічних санкцій. Таку можливість майже одночасно з Путіним озвучив міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель, уже відомий своїми симпатіями до Росії. Однак в очах решти політичних лідерів цінність РФ як провідного миротворця у світі, здається, вже мінімальна.

Варто звернути увагу і на зростання ролі США в урегулюванні кризи. На необхідності посилення впливу Сполучених Штатів давно наполягали експертні кола в Америці та ЄС. І здається, у Вашингтоні їх нарешті почули.

За матеріалом журналу “Тиждень”