На тижні Німеччина розпочала зі свого узбережжя будівництво другої нитки “Північного потоку», що пролягає дном Балтійського моря. На початку літа дала «зелене» світло російському газогону Швеція. Російська Федерація під міжнародними економічними санкціями, чи ні?!
Цікаво, що скандинавська країна, якщо не виступала категорично «проти», то вимагала чітких відповідей на низку запитань. Наприклад, після того, як газогін відпрацює, хто очистить дно Балтики від непотрібного брухту?
– Уряд Швеції не зміг сказати «ні» менеджменту «Нордстріму», – зізнався міністр підприємництва та інновацій Мікаель Дамбер. Звідки слабина у державі, де й зараз гостро критикують Путіна і схвалюють санкцію проти Росії за напад на Україну? Годі говорити про Швецію чи Фінляндію, коли найпершою погодилася на підводний газогін фрау Меркель, яка намагається укоськати людожерство Путіна у рамках Норманського формату.
Що ж то за пропозиції «менеджменту» російського «Газпрому» від яких не можуть відмовитися уряди європейських держав? Відповідь банальна. Про що б ми не говорили, завжди йтиметься про гроші. Згадаємо, що у квітні в Європейському союзі спалахнув скандал – європарламентарії піднесли запаленого сірника до російської газової труби. «Виклад основних цілей» – таку назву мала доповідь групи експертів Єврокомісії, які розкрили механізм розколу Європи газовою трубою включно із шантажем і підкупом.
Зазначалося, що «Газпром» порушував численні закони ЄС і мав «агресивну поведінку», диктуючи «несправедливі ціни» і використовуючи свою «домінуючу позицію». Так, свого часу Польща платила 350 дол. за тисячу кубометрів газу, а Німеччина – 200 за віддаленіші поставки.
Давши дозвіл на «Північний потік-2», канцлер ФРН Ангела Меркель, після візиту до неї українського президента Петра Порошенка, раптом згадала, що треба обов’язково врахувати транзитну роль України. То чому ж не врахувала з Путіним «до того»? Зрештою, чому не запросили українську сторону, якщо «потік» перекриває її інтереси?
– А тому що тільки економіка, тобто гроші, і не більше, – говорять в уряді Німеччини. Виходить, сьогодні у європейських столицях традиційно погрожують Москві кулаком, щоб домогтися відкупного? Але ж ми також знаємо, що економіка, як і війна, є продовженням власної політики – лише іншими методами. Тобто, політика більшості європейських країн спрямована на дружбу з Росією. А санкції грають роль театральної бутафорії. Вони, як туман, дозволяють приховати сумнівні, але вигідні, оборудки…
Ще одна цікавинка. Якщо раніше Євросоюз і Америка разом накладали санкції на Росію, то зараз президент США Дональд Трамп заявив про готовність запровадити обмеження проти німецьких компаній, що братимуть участь у спорудженні нової транспортної магістралі. Таємна російська зброя таки спрацювала – Путін «розколов» ЄС, зіштовхнув Європу з Америкою. Мовляв, нехай між собою воюють, а я рахуватиму грошенята!
Лише Данія, єдина із четвірки країн, через виключні економічні зони яких має пролягти нова труба, поки що непоступлива. Прем’єр-міністр Ларс Расмуссен заявив, що необхідно спершу врахувати інтереси України. На газовому полі лишився один воїн, але чи вистачить у нього сили? Чи не зроблять і данцям пропозицію від якої вони не зможуть утриматися?
Найстрашніше, що політичне верхоглядство головних європейських керманичів, задобрювання Путіна, як колись Гітлера, може обернутися новою геополітичною катастрофою. І найпершою прийме нові виклики і загрози Україна. Справа не у втраті стратегічної транзитної позиції, у завданих нам збитках, що, звичайно, вкрай болюче для країни, яка відбивається від кривавих обіймів російських «братків», чия економіка, обтяжена війною, балансує на межі дефолту.
Від повномасштабного загарбання України Путіна стримували не санкції, тим більше не «висока стурбованість» і численні заяви європолітиків. Путін розумів, що під час війни, випадково чи ні, у трубопровід можуть поцілити снаряди. А коли газ перестане надходити, фрау Меркель і мсьє Макрон (а Франція теж серед прихильників «Північного потоку-2») обуряться не на словах. Вони почнуть не вмовляти, а душити Путіна. І щоб після нового наступу на Україну поменшало стурбованих, які накликатимуть на Росію громи й блискавки у вигляді санкцій, Владімір Владімірович уже звів громовідвід. Він пішов традиційним для Росії «другім путьом» – в обхід. Дві нитки через Балтійське море практично рівнозначні потужностям української транспортної системи. Владімір Владімірович, як надійний партнер, виконає обіцяні поставки до Європи за будь-яку ціну. Навіть ціною війни в Україні, кров’ю тисяч українців…
Як і раніше, «Газпром» продовжує політику підкупу. Ключовим європейським газотрейдерам знову обіцяно знижки. Тому, крім уже згадуваних Франції і Німеччини, «за» «російський» потік висловилися Австрія і (чому тут дивуватися!) Нідерланди.
Так, ніби й не було малазійського «Боїнга», збитого у небі над Донбасом російською воєнщиною, ніби не було майже трьохсот загиблих, серед яких 154 громадянина Нідерландів… Європейські політики і чиновники, безумовно, за демократичні цінності, за права і свободи громадян, за непорушність державних кордонів, якщо за це не треба платити. Чи якщо заплатить хтось інший. А «Північний потік», вважають деякі євролідери, не загрожує ні цінностям, ні кордонам, ні правам і свободам. Бізнес, та й годі!
Володимир Земляний, лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола
[:]
