Фірташ немов дзеркало

Сергій Пашинський назвав Дмитра Фірташа батьком мегакорупційної схеми, мовляв, співчуває, що Фірташ не потрапив до рук українського правосуддя.

Серед багатьох реакцій стосовно рішення австрійського суду про арешт та можливу екстрадицію до США українського олігарха Дмитра Фірташа, більш за все мені сподобався відгук Сергія Пашинського — голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони. Посилаючись на американську пресу, Пашинський назвав Дмитра Фірташа батьком мегакорупційної схеми. Та в інтерв’ю одному з телеканалів заявив, мовляв, співчуває, що Фірташ не потрапив до рук українського правосуддя.

Тут слід згадати, що незадовго до першого Майдану, Генеральна прокуратура висунула звинувачення в розкраданні 4 млн доларів з “Ощадбанку України” та скоєнні ряду шахрайських операцій при отриманні кредитів від інших банків – самому Сергію Пашинському.

Тоді кримінальне розслідування скінчилось нічим. Але нещодавно, ім’я Сергія Пашинського знову з”явилось в інформації про рейдерські захоплення “Житомирських ласощів” та інших підприємств. Чи не тому такими смішними виглядають нарікання народного депутата, що український олігарх Дмитро Фірташ ніяк не постане перед судом в Україні.

До чого це я? До того, що доречно згадати про гідру вітчизняної корупції. Про те, як “швидко” знімали колеги депутатську недоторканність з Сергія Клюєва або Олександра Онищенка, звинувачених саме в корупції. І це попри те, що кожен народний обранець проти депутатської недоторканності, як такої.

Парламент, “стара” та нова антикорупційна прокуратура, навіть поліція з юстицією не можуть вирішити ЯК ПРАВИЛЬНО ЗАТРИМАТИ СУДДЮ ЯКИЙ ПОПАВСЯ НА ХАБАРІ. Візьмемо хоча б відомого Миколу Чауса, який виносив неправомірні судові рішення щодо учасників Євро-та Автомайдану, та відмінив розшук колишнього народного депутата від фракції “Партія регіонів” Юрія Іванющенка. Більш відомого, як Юрій Єнакієвський.

Ще один, не менш яскравий приклад корупції, горезвісні “вишки Бойка”. Скільки було сказано про схеми розкрадання та махінації при закупівлі нафтовидобувного обладнання. Але суспільство до сьогодні не розуміє: або ВІН кожух вкрав, або У НЬОГО вкрали? Здавалось все просто. Якщо вкрав — розслідуйте та садіть, а якщо ні — забудьте. Проте не забувають, та не розслідують. Чому? Можливо тому, що поки Юрій Бойко, як лідер парламентської опозиції, влаштовує владу? Приклади схожої парності інтересів можливо продовжувати безкінечно: влада та Ахметов, влада і Медведчук, влада та… додайте будь-яке прізвище на свій розсуд.

Хіба не тому, за останні десятиліття, корупція перетворилась на плоть кров державної системи. Стала її складовою, п’ятою владою в Україні. Тому з нею не борються. Її беруть в помічники, коли шукають політичних союзників та нейтралізують своїх супротивників. Яскравий приклад, нинішній лідер парламентської фракції “Батьківшина” Юлія Тимошенко. Вона була то головною шахрайкою, то віце-прем’єром та прем’єром. За часів Віктора Януковича Юлія Тимошенко опинилась за гратами. Для її звільнення влада декриміналізувала статті, за якими політик відбувала покарання. А сьогодні влада в особі прем’єра Володимира Гройсмана називає Тимошенко “матір’ю української корупції та популізму”. Та найдивовижніше те, що в політикумі та суспільстві слова прем’єр-міністра спрйняли, як належне. Немов щоденне “добридень”!

І останнє. В травні 2014 року, тоді ще кандидат в президенти Петро Порошенко та майбутній мер Києва, зустрілись з Дмитром Фірташем у Відні, в день народження Володимира Кличка. Майбутній президент тоді сказав, що випадково натрапив на Фірташа та був вимушений вести безглузду розмову. Згідно іншої версії, зустріч була довготривалою, а мова йшла про конфігурації майбутньої влади в Україні.

Сьогодні США звинувачують Дмитра Фірташа у наданні 18 млн доларів хабара задля отримання дозволу на видобуток титанової сировини в Індії. Добре, що українського олігарха викрили на скоєнні економічного злочину за межами країни. В Америці винному майже неможливо уникнути покарання. Цілком ймовірно, що в ході розслідування, з”являться нові факти про діяльність олігарха, на які українським прокурорам не хотілося б звертати увагу.

І Фірташ у цій ситуації, немов дзеркало української влади. Дивишся в нього та бачиш знайомі фізіономії.