У Загребі на початку серпня заплановано військовий парад, а в колишній столиці самопроголошеного сербського краю, місті Кнін, відзначають День перемоги і подяки вітчизні та День хорватських захисників.
Російські інформаційні ресурси ще за тиждень перед 4-тим серпня рясніють заголовками “про фашиствующіх” хорватів, які раптом надумали збройно повернути собі власні землі від проросійських сербів і зробили це навіть дуже успішно, аналізує інформаційне агентство Кий-інфо. Чи могли хорвати продовжувати свій “мінський процес”? Яка схожість тих подій із сьогоденням на Україні – читайте в матеріалі.
Хорватська соціолог Озрен Жунець із Загреба досліджував створення і падіння сепаратистської Республіки Сербської Країни і деякий час був главою служби зовнішньої розвідки Хорватії.
У науковій праці “Голе життя” Озрен Жунець пише, що за чотири роки існування сепаратистського краю загинули понад 10 тисяч осіб і було депортовано понад 100 тисяч не сербського населення (в основному етнічних хорватів. – Ред.). В результаті цієї війни Хорватія була фактично паралізована, цей конфлікт коштував Загребу близько 15% річного ВВП.
“4 серпня 1995 року розпочалася операція «Буря» (хорв. Operacija Oluja) – хорватська армія атакувала Республіку Сербську Країну і Західну Боснію. Протягом 84 годин «сербське питання» на кордонах Східної Хорватії було вирішене силовим шляхом. Майже 250 тисяч членів сербських громад покинули свої будинки, більше 1 200 – були вбиті, державні структури знищені.
Наступ, відомий як наймасштабніший з часів Другої світової війни в Східній Європі, часто наводять в приклад як спосіб вирішення проблеми з сепаратистами і інсургентами. Багато політиків пропонують хорватський рецепт як панацею від Косово і Македонії до Абхазії і «ДНР».”, – зазначає Військовий навігатор України.
Хорватія до середини 1990-х прийняла приблизно 340 тисяч біженців, в тому числі і мусульман з Боснії. Для п’ятимільйонної країни, третина якої перебувала під окупацією або під вогнем, це буквально катастрофа для інфраструктури та економіки. Десятки тисяч людей виживали на пайках ООН з квасолі і рису, жили в наметах і хоч якось вирішити їх проблему фізично не представлялося можливим. Також з нуля довелося розгорнути понад 60 бригад і півсотні окремих батальйонів – озброїти їх і оснастити.
“Напередодні настання в рамках «Бурі» в поліції служило майже 50 тисяч, а в армії – майже 220 тисяч особового складу. Зі спецслужбами виходило, що кожен шостий-сьомий чоловік Хорватії (включаючи людей похилого віку і дітей) носив форму, а майже половина в тій чи іншій формі працювали на сектор оборони.”, – пишуть аналітики ВВС.
Президент Сербії Слободан Мілошевич надавав широку підтримку сепаратистам, розроблений мирний “План 3-4” врегулювання конфлікту не реалізувався адже керівники псевдоутворення відмовились зустрічатись з міжнародними послами.
Після багатьох невдалих спроб мирних переговорів Республіка Сербська Країна перестала існувати в результаті проведення в травні і серпні 1995 року двох операцій хорватських сил безпеки – під назвою “Блискавка” і “Буря”.
В результаті масштабної військової операції “Буря” сепаратистський край покинуло близько 200 тисяч сербів. Вони разом з керівництвом самопроголошеної краю залишили Хорватію і стали біженцями в основному до сусідньої Сербії.
“Заклик ополчення дав можливість готувати гвардійські частини – «чорні берети». Йшов відбір – домобранскі частини, далі спеціальні підрозділи поліції з важким озброєнням або військова розвідка і еліта з «чорних беретів».
План був набрати 18 бригад і, незважаючи на те, що рідко штат перевищував 60-70% бо до 100 % набрати не вийшло, всерівно їх виявилося достатньо. Запекла підготовка за червоною зоною; зарплати вдвічі-втричі вищі, ніж по армії; хороші інструктори, включаючи німців і американців з приватних військових компаній; закупівлі важкого озброєння на чорному ринку – ось рецепт Хорватії в підготовці до «Бурі».” – Кирило Данильченко, який додає, що були і погроми, і загибель мирного населення і суд над військовим командуванням, однак хорвати заплатили свою ціну за незалежність та суверенітет.
Підсумки операції в Хорватії
Міжнародний трибунал з військових злочинів у колишній Югославії до 2005 року звинуватив у злочинах, скоєних під час операції “Буря”, ряд хорватських військових генералів, представників силових структур і навіть колишнього президента Хорватії Франьо Туджмана.
До 2012 року Міжнародний трибунал звільнив від відповідальності підозрюваних хорватських генералів, в тому числі Анте Готовіни, Івана Чермака і Младена Маркача.
У лютому 2015 Міжнародний суд ООН відмовив у задоволенні позову Сербії до Хорватії із звинуваченням в скоєнні геноциду, відхиливши звернення обох сторін. Це рішення є остаточним і оскарженню не підлягає. Міжнародний суд ООН рекомендував Загребу і Белграду співробітничати в пошуках ще тисячі людей, доля яких досі невідома.
Висновки
Все ж, дії Хорватії показують сьогоднішнім політикам, що просто перестати стріляти і “розвести” війська – це вочевидь не той шлях, яким потрібно йти реагуючи на дії проросійських сепаратистів на Сході України. Звісно, це у тому випадку, якщо інтереси України понад “договорняки”. Тому – спостерігаємо та будьмо завжди готові.
