6 січня 2019 року константинопольській резиденції Вселенського патріарха Варфоломія І у кафедральному соборі Георгія Переможця під час святкової літургії відбулася знакова подія для православного світу – предстоятелю Православної церкви України Епіфанію був наданий томос з визнанням автокефалії української церкви.
Через тридцять років незалежності Україна отримала легітимізацію багатовікових зусиль Українського народу, спрямованих на фундацію власної Помісної Православної Церкви. Втім, процес становлення Православної Церкви України (ПЦУ) мав тернистий шлях. На заваді української автокефалії стояла як дискредитаційна дипломатія Російської Православної Церкви, так і спроби дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні через підпорядковану РПЦ Українську Православну Церкву Московського Патріархату (УПЦ МП). Зокрема, найбільш агресивно УПЦ МП протидіяла спробам релігійних громад перейди з під її юрисдикції до ПЦУ, адже перехід до української церкви означав не тільки послаблення «русского мира», а й позбавлення його приходів (а відтак фінансової опори) та церковного майна.
Тож Кий-Інфо пригадує найгостріші конфлікти, які спровокувала УПЦ МП із використанням «тітушок» щоб протистояти переходу релігійних громад у лоно Православної Церкви України.
Станом на 10 жовтня 2020 року 555 парафій змінили церковну юрисдикцію з УПЦ (МП) на ПЦУ. У 2020 році інтенсивність приєднання громад до ПЦУ значно скоротилася порівнюючи з 2019 роком. Якщо у 2019 до української автокефальної церкви перейшло 515 громад, то на жовтень 2020 – лише п’ять. За словами Предстоятеля Православної церкви України Епіфанія сповільненість динаміки переходу зумовлена карантинними обмеженнями та протистоянням збоку УПЦ МП релігійним громадам, які виявили бажання перейти до ПЦУ.
Водночас за словами Предстоятеля, усі проблеми Московський патріархат створює штучно. «Якщо є дві третини тих, які бажають перейти до ПЦУ, оформляються відповідні документи і не повинно бути жодних проблем. Втім, з боку Московського патріархату ми бачимо, що ці проблеми створюються штучно: завозять людей, і в селі, інколи, не громада це вирішує, а люди, які приїхали, щоб створити штучний конфлікт. Таких конфліктів було багато», – наголосив Епіфаній.
Про юридичний опір УПЦ МП процесу переходу громад до Православної Церкви України говорить й релігієзнавець Олександр Саган: «Наразі багато документів щодо переходу громад блокуються в судах. Частина не вийшла навіть з органів державних установ. Деякі громади хотіли перереєструватися ще 2019 року, проте досі не можуть завершити почате. Перехід – бюрократизований. Правила прописані туманно. Цим користується Московський патріархат, зокрема оскаржує правомірність і правочинність деяких зборів, шукає зачіпки у протоколах голосування. РПЦ в Україні подає протести ледь не на кожний перехід, намагаючись через суд зупинити його. Де це не вдається, створює паралельні громади», – зазначив він в інтерв’ю «Газеті по-українськи».
Проте УПЦ МП застосовує не тільки юридичні механізми, щоб зірвати або затягнути процес переходу, там вдаються до справжнього бандитизму і не гребують застосовувати «тітушок» з метою охорони церковного майна або залякування представників релігійних громад, що наважилися організувати перехід парафій під юрисдикцію незалежної української помісної церкви.
Так у селі Задубрівка Чернівецької області протистояння між вірянами ПЦУ та «тітушками» Московського патріархату триває з 2019 року. Останній конфлікт стався у березні 2020 року. За словами священнослужителя ПЦУ Назарія Гагалюка більшість села, а це 158 людей, ще 27 січня 2019 року проголосувала за перехід до Православної Церкви України, але меншість Московського Патріархату застосовує приїжджих «тітушок» для розпалювання конфліктів та блокування мирного переходу.
А у селі Припутні Ічнянського району у січні 2020 року невідомі побили священника Православної церкви України отця Леонтія (Пустовойта), призначеного настоятелем місцевої церкви, яка за рішенням суду перейшла з підпорядкування Московського патріархату до автокефальної ПЦУ.
Найбільш «щедрий» на агресію Московського патріархату був 2019 рік. Так у в селі Писарівка Вінницької області священники УПЦ МП разом з чоловіками спортивної статури зірвали збори парафіян, на якому обговорювалося питання переходу в ПЦУ.
В цьому ж році у селі Нова Мощаниця Здолбунівського району з кількох районів Рівненської області звезли «тітушок», щоб відстояти прихід, який вирішив перейти до ПЦУ. А в селі Бронниця Камінь-Каширського району на Волині група чоловіків, керованих священником представництва УПЦ МП заблокували в будівлі сільради його головою і секретарем. Вимога – надати списки тих, хто прийняв рішення перейти в ПЦУ.
Проте, супротив рішенням громад щодо зміни юрисдикції чинять не лише найняті спортсмени, а саме духовенство УПЦ МП. Так в селі Бужанка на Лисянщині, ієрей УПЦ МП Василь Яводчак написав заяву в прокуратуру про незаконні дії щодо переходу громади до автокефальної Православної Церкви України. А із зовсім «свіжого» – 5 січня 2021 року у селі Ділове, що на Закарпатті, представники Хустської єпархії УПЦ МП, продовжують перешкоджати громаді Православної Церкви України, увійти в свій законний храм, хоча громада с. Ділового більшістю голосів прийняла рішення перейти до ПЦУ, а державний виконавець зобов’язав представника Хустської єпархії УПЦ МП передати громаді ПЦУ всі документи та майно на право власності.
Таких випадків застосування «тітушек» представниками Московського патріархату досить багато. Використання «силової підтримки» для російської церкви більш прийнятне, а ніж відстоювати свою позицію у судах або спробою миритися з тим фактом, що Україна отримала власну церкву як результат відновлення історичної справедливості.
Тому процес переходу релігійних громад до власної Православної Церкви України навряд чи можна зупинити таким печерним бандитизмом. Крім того, за роки україно-російської війни УПЦ МП показала кого вона підтримує і на чиєму боці виступає. А це говорить красномовніше, а ніж залякування чи шантаж від московської організації яка прикривається постулатами християнства лише для того, аби просувати свій великодержавний шовінізм.
