ЧИ ВСТИГАЄ РИНОК ПРАЦІ ЗА ЗМІНАМИ В СЕКТОРІ ЕНЕРГЕТИКИ?

Сучасний світ віддає перевагу підвищенню енергоефективності й використанню енергії з відновлюваних та альтернативних джерел. Цей перехід змінює не тільки технології виробництва енергії, а й кадрові потреби в енергетичному секторі та кваліфікаційні вимоги до працівників. То чи встигають кадри адаптуватися до змін?

Виробництво в секторі відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) зростає у світі надзвичайно швидко. За оцінками експертів, до 2040 року альтернативні джерела енергії забезпечуватимуть понад 40% світового попиту. На початку цього року Європейський парламент проголосував за підтримку Європейської зеленої угоди, загальна мета якої — зробити клімат Європи нейтральним до 2050 року.

Україна не стоїть осторонь цих процесів. У жовтні 2014-го уряд затвердив Національний план дій з відновлюваної енергетики до 2020 року. Цим документом було передбачено збільшення частки відновлюваних джерел у загальному балансі генерації електроенергії 2020 року до 11%, а 2035-го — до 25%. За оцінками експертів, уже цього року ми можемо виконати свою Енергетичну стратегію і досягнути 11% виробництва електроенергії з ВДЕ.

Зайнятість у відновлюваній енергетиці постійно збільшується, — 2018 року в світі в ній працювало близько 11 мільйонів людей. За даними Міністерства енергетики США, технології ВДЕ зазвичай створюють більше робочих місць на один долар інвестицій порівняно з традиційними технологіями виробництва електроенергії.

Згідно з висновками компанії Ernst&Young, реалізація амбітної мети щодо підвищення частки відновлювальної енергетики в ЄС з 27 до 35% здатна до 2021 року збільшити зайнятість лише в сонячній енергетиці до 175 тисяч осіб. Підвищення зайнятості у виробництві обладнання очікується у зв’язку зі створенням Європейської ради з виробництва для сонячної енергетики (European Solar Manufacturing Council, ESMC). Європейська асоціація сонячної енергетики (SolarPower Europe) передбачає, що реалізація відповідної промислової політики за цим напрямом здатна збільшити зайнятість у сонячній генерації до 300 тисяч осіб.

Україна також рухається в цьому тренді. 2018 року країна отримувала від вітру 47% чистої відновлювальної електроенергії. 2019 року частка сонячної енергії становила 52% від загальної генерації всіх джерел відновлювальної енергетики, а за темпами розвитку сонячної енергетики наша держава входить до десятки країн Європи. Тож цілком логічним є питання про обсяги зайнятості, що забезпечує «зелена» генерація України. З’ясуванню цього було присвячено дослідження «Створення робочих місць у сферах енергоефективності та відновлюваної енергетики в Україні», здійснене Європейсько-Українським енергетичним агентством у співпраці з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) у червні 2020 року.

Зайнятість в енергетиці складається з прямих, непрямих та індукованих робочих місць. Пряма зайнятість — це робочі місця працівників, безпосередньо зайнятих на об’єктах виробництва електроенергії, а також їх постійних субпідрядників. Непряма зайнятість — це робочі місця персоналу, зайнятого повний час у ланцюжку постачання і в галузях, що постачають продукти і послуги для нього. Індукована зайнятість — це робочі місця, що створюються, коли виплати працівникам, зайнятим на прямих і непрямих робочих місцях, витрачаються в більш широкій економіці при закупівлі товарів і послуг.

Зайнятість працівників на будівництві та експлуатації сонячних електростанцій (СЕС) і вітряних електростанцій (ВЕС) в Україні в 2014–2019 роках було розраховано на основі методик Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії (International Renewable Energy Agency, IRENA).

Результати цих розрахунків показують, що за шість років сонячна та вітрова енергетика країни забезпечили зайнятість 45 тисяч працівників. Оскільки в Україні в цей період не було демонтовано жодної СЕС чи ВЕС, сумарний додатковий потенціал зайнятості на етапі зняття з експлуатації потужностей, введених у 2014–2019 роках, становитиме ще 2,5 тисячі працівників.

За професійними групами найбільшою була зайнятість будівельних робітників і технічного персоналу (38,60% на СЕС і 45,27% на ВЕС), а також промислових робітників (30,31% і 20,88% відповідно). Утримання та технічне управління забезпечувало 12,47% зайнятості на СЕС і 4,48% — на ВЕС. Без урахування виробництва обладнання в сонячній енергетиці було зайнято 53,82%, у вітровій — 68,24% від загальної кількості зайнятих.

Виробництво обладнання для СЕС і ВЕС в Україні теж розвивається. В лютому 2019 року у Вінниці був запущений завод KNESS PV — перше масштабне промислове виробництво панелей для сонячних електростанцій в Україні. На ньому створено 120 нових робочих місць і ще понад 50 чоловік буде залучено для роботи у сфері технічних розробок, логістики, реалізації та дистрибуції продукції. Введення в експлуатацію заводу KNESS PV дає можливість говорити про Україну як виробника 100% комплектуючих для галузі сонячної енергетики. За інформацією компанії, з моменту запуску заводу на початку 2019 року в Україні побудовано 12 промислових фотоелектричних станцій загальною потужністю 70,66 МВт з використанням сонячних модулів їхнього виробництва.

У 2012 році на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування було налагоджено виробництво перших вітрогенераторів мегаватного класу. Головним замовником є «Фурлендер Віндтехнолоджі» (Furlander Windtechnology). За експертною оцінкою Української вітроенергетичної асоціації, з 2011-го по кінець 2019-го загальні збудовані потужності «Фурлендер Віндтехнолоджі», на яких використовуються вітротурбіни українського виробництва, становили 260,3 МВт.

За даними дослідження Каліфорнійського університету Берклі (University of California, Berkeley), кожне робоче місце в галузі сонячної енергетики створює від 1,8 до 2,8 робочого місця в інших сегментах економіки. Результати аналітичного узагальнення понад 30 статей і доповідей на даних з 2000 року та приклади як ЄС загалом, так і окремих країн-членів (Іспанії, Греції, Швеції, Італії, Німеччини, Франції, Чехії), а також США, Канади, Японії, Китаю, Індії, Бразилії, Південної Африки та інших показують, що індукована зайнятість на ВЕС може досягати 1,59 особи на 1 МВт введеної потужності. З урахуванням того, що на кінець 2019 року в Україні було введено 4925 МВт потужностей на СЕС і 1170 МВт — на ВЕС, індукована зайнятість може бути оцінена для СЕС у 8865–13790 осіб, для ВЕС — у 1860 осіб.

Представники 37 компаній, що працюють у сфері ВДЕ та енергоефективності, дали відповіді на запитання Європейсько-Української енергетичної асоціації щодо наявності дефіциту кадрів і кваліфікації працівників. Наявність дефіциту кваліфікованого персоналу підтвердили 89,2% опитаних. З них дуже значним (понад 50%) його вважали 67,6%, і по 10,8% компаній оцінили наявний дефіцит персоналу як значний (30–50%), не дуже значний (10–30%) і незначний (менш як 10%). Близько 90% компаній інвестують власні кошти в підвищення кваліфікації персоналу та вважають, що протягом останніх п’яти років кваліфікація працівників, зайнятих в Україні у сфері відновлюваної енергетики та енергоефективності, підвищилася.

На думку опитаних експертів, унаслідок розвитку сектору ВДЕ та енергоефективності в Україні з’явилися такі нові професії, як монтажники турбін, сервісні інженери, сайт-менеджери, менеджери проєктів. Водночас деякі з них зазначили, що відновлювана енергетика в Україні є новою галуззю, однак вона потребує таких самих професій, що й звичайні енергетичні технології. Майже третина респондентів переконані, що працівники можуть використовувати власний досвід і знання, набуті під час роботи у секторі ВДЕ та енергоефективності, скрізь, де потрібні технічні навички.

Соціально-економічний ефект зайнятості у галузі ВДЕ відображає розмір сплачених нею податків і соціальних внесків. За даними Державної податкової служби України, виробники електроенергії з відновлюваних джерел енергії в 2009–2019 роках перерахували до бюджету 93,62 млрд грн податків і внесків. З них надходження від податку на доходи фізичних осіб становили 3,59 млрд грн і єдиного соціального внеску — 2,81 млрд. Всього за десять років вугільна генерація принесла до держбюджету майже вдвічі менше коштів, ніж відновлювана енергетика.

В умовах глобальної енергетичної трансформації суспільства прагнуть максимізувати соціальні та економічні вигоди від розвитку відновлюваної енергетики. Одночасно з декарбонізацією та реалізацією кліматичних цілей країнам необхідно створювати якісні робочі місця з високим рівнем кваліфікації працівників і стимулювати економічний розвиток. Це є особливо актуальним в умовах сучасних викликів для економічного й соціального розвитку, спричинених пандемією COVID-19.

Україна підписала і ратифікувала Паризьку кліматичну угоду (L’accord de Paris) про регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю та повинна скористатися всіма можливостями та механізмами, які передбачає її імплементація. Це ставить перед країною нові економічні та технологічні виклики, але водночас відкриває можливості для формування нової енергетичної політики.

Міжнародне агентство з відновлювальних джерел енергії наголошує, що забезпечення успішного розвитку ВДЕ потребує мінімізації політичних коливань від сильних заходів підтримки до агресивного стримування і має супроводжуватися реалізацією належної енергетичної політики, спрямованої, серед іншого, на збільшення зайнятості, забезпечення кваліфікаційного та професійного розвитку і підготовки працівників. При цьому належне поєднання заходів щодо сприяння та обмежень, заохочення іноземних інвестицій з нарощуванням внутрішніх можливостей повинне враховувати конкретні умови країни чи регіону.

Отже, основні цілі національної політики зайнятості в контексті розвитку відновлюваної енергетики мають створювати умови для забезпечення справедливого переходу та пом’якшення наслідків структурних змін зайнятості при переході до відновлюваної енергетики та підвищенні енергоефективності. Однак це навряд чи вийде без належної оцінки можливостей зайнятості та засобів до існування, пов’язаних із доступом до енергії, включно із дослідженням гендерного виміру. Не менш важливими є вдосконалення знань про формування робочих місць у сфері відновлюваної енергетики й енергоефективності та вивчення потреб у навчанні працівників, зокрема у ланцюжках постачання.

Джерело Дзеркало Тижня

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: