Не всі знають, що один міліграм ботулотоксину, який викликає ботулізм, здатний убити до 2 мільйонів чоловік. І що ця речовина вже використовувалася в якості біологічної зброї.
Недавно все украинские новости начинались с сообщений об очередных жертвах ботулизма. Было установлено, что люди могли заразиться, употребляя вяленую рыбу, купленную (внимание!) не на базаре, а в именитых супермаркетах. За короткий промежуток времени, в стране заболело рекордное количество людей: более 70 человек, 8 умерли. Отдельно подчеркну, что среди заболевших были и такие, кто вообще никакой рыбы не употреблял.
Тогда ситуация рассматривалась в основном через призму отсутствия необходимой спасительной сыворотки в медучреждениях. Но… Возможно стоит посмотреть на массовое заболевание ботулизмом под несколько иным, более драматичным углом. Ведь этот токсин может использоваться (и уже использовался!) В качестве биологического оружия.
Ботулотоксин, который вызывает болезнь, в 325 тысяч раз сильнее яда гремучей змеи. Один миллиграмм этого вещества способен убить до 2-х миллионов человек. При биотеррористической атаке могут быть использованы две формы передачи токсина – через пищевые продукты и через распыление в воздухе.
Печально известный японский отряд № 731 во время Второй мировой войны испытывал культуры бацилл ботулизма на военнопленных, что приводило к их быстрой чрезвычайно болезненной смерти.
Советский Союз применил ботулотоксин в испытаниях на острове Возрождения в Аральском море. По данным американских источников, с биотеррористической целью ботулотоксин могли использовать Ирак, Иран, Северная Корея и Сирия. А группа «Аум Cенрикё» неоднократно пыталась рассеивать ботулотоксин в Токио других городах Японии, а также на американских военных базах. Но к счастью, по неизвестным причинам, эти попытки оказались неудачными.
Установить факт использования биологического оружия чрезвычайно трудно. Если не будет предварительной информации о таком намерении, выявить угрозу практически невозможно. Следовательно не будет возможности прибегнуть к предупредительным мерам. Практически, факт использования патогенов можно заподозрить лишь через некоторое время, на основании анализа эпидемиологических данных. Так считает известный украинский ученый в области инфекционных болезней и эпидемиологии доктор медицинских наук, профессор Михаил Андрейчин, который долгое время занимается изучением медицинских аспектов противодействия биотерроризму.
Профессор убежден, что главная сложность для медицинских служб будет заключаться в том, чтобы вовремя отличить применения ботулотоксина в качестве оружия от обычного пищевого отравления. Ведь и там, и там, будут одни и те же неврологические симптомы – судороги, нарушение глотания, дыхательная недостаточность, паралич.
Среди биологических токсинов, которые могут использоваться в качестве бактериологического оружия профессор Андрейчин называет еще несколько. В частности эндотоксины возбудителя газовой гангрены, стафилококковый энтеротоксин, микотоксины и рицин (касторовый яд).
Эндотоксины возбудителя газовой гангрены диверсанты могут внести в пищевые продукты и воду. Аэрозольное применение этого яда приведет к тяжелому отравлению многих людей, что будет сопровождаться высокой летальностью. И это не пересказ сюжета фильмов ужасов. У нас в стране идет война, как бы ее не называли. У медиков есть термин «травматическая эпидемия». Война это и есть «травматическая эпидемия». Раны и травмы всегда несут потенциальную опасность развития газовой гангрены. Такое осложнение без немедленного интенсивного лечения заканчивается смертью. Нельзя забывать, что ход событий может кем-то планироваться заранее.
Стафилококковый энтеротоксин, использованный в качестве биологического оружия, может вызвать заболевания людей, которые продлятся несколько недель. Большое количество больных, требующих врачебной помощи, может превысить возможности медицинской службы.
Микотоксины – очень коварны. Объектом нападения могут стать не только люди, но и сельскохозяйственные животные.
В 30-е годы в Казахстане и Сибири, а также во время Второй мировой войны описаны вспышки алиментарно-токсической алейкии, которые связывают с потреблением хлеба из зерна, перезимовавшего в поле. Такие заболевания были известны и ранее в странах Западной Европы и Америки. В 1988 г. в Малайзии во время фестиваля заболело 45 детей, 13 из них умерли. Все они ели макароны, зараженные микотоксинами. Известны случаи применения в разные годы этого биологического оружия в Камбодже, Лаосе и Афганистане (так называемый «желтый дождь»).
Рицин многократно использовали террористы. Им отравляли продукты питания, воду, и воздух. Наиболее известным политическим преступлением было убийство в 1978 году болгарского диссидента Георгия Маркова в Лондоне. Этому известному политическому деятелю убийца сделал укол рицина с помощью иглы, встроенной в наконечник зонта. Все это произошло в толпе людей на перроне, когда Марков хотел сесть в вагон. Смерть наступила мгновенно.
Биотеррористы могут воспользоваться и многими другими, не менее опасными токсинами, в том числе теми, что содержатся в ядовитых грибах, морских моллюсках и членистоногих (сакситоксин), а также некоторыми экзотическими токсинами животного происхождения, например из амазонских желтых ядовитых лягушек. Попадание даже небольшого количества их слизи на кожу человека смертельное.
Ученые предполагают, что прогресс в разработке биологического оружия опережает достижения в распознании факта его применения и идентификации использованного токсина. Мир это должно насторожить, потому что избежать хорошо спланированной биологической атаки невозможно. Некоторые страны не уменьшают опасности.
Эффективная система противодействия биотерроризму, лучше всего налажена в США. После террористической атаки 11 сентября 2001 года в этой стране был принят закон о защите здоровья населения и реагирования на биотерроризм. Есть успехи в защите населения от таких угроз в Италии и Польше. Украина же отстает, несмотря на утверждения ряда организационных мероприятий по защите населения от особо опасных инфекций.
Ранее этими вопросами занималась санитарно-эпидемиологическая служба Украины. Отделы особо опасных инфекций СЭС проводили чрезвычайно важную и эффективную работу по изучению этих инфекций и способов борьбы с ними. Однако, Государственная санитарно-эпидемиологическая служба Украины прекратила свое существование, отменили и саму профессию санитарного врача. Это драматическая страница в истории украинской медицины, чтобы не сказать, трагическая. Когда-то это поспешное и непродуманное решение признают ошибочным, но сейчас – имеем то, что имеем.
Руководители службы не смогли доказать ее необходимость и незаменимость в современной Украине. Не хватило лоббистов-защитников СЭС в Верховной Раде, никто не смог привести убедительных аргументов в пользу существования службы и главе государства.
Обвинения в коррупционности, к сожалению, часто не беспочвенные, только ускорили преобразование анонсированного реформирования в полную ликвидацию.
Более 90 лет СЭС существовала как государственная служба – единая армия эпидемиологов, гигиенистов, токсикологов, лаборантов, на которых возлагалось ответственное задание – сохранение генофонда и окружающей среды Украины. В свое время главный санитарный врач даже входил в состав СНБО. Что было абсолютно логично, учитывая опасность, предотвратить которую входило в обязанности службы.
Существующая система здравоохранения не готова и объективно не сможет решать вопросы, связанные с целым комплексом причин, по которым возникают болезни, включая особо опасные, которые могут быть следствием применения бактериологического оружия. Ведущие ученые-гигиенисты второй половины ХIХ века знали, что делали, когда инициировали создание санитарно-эпидемиологической службы как раз для улучшения общественного здоровья людей. В новейшей Украине, похоже, о нем не заботится никто… Поэтому стали уже привычными сообщения о массовых отравлениях детей в школах, детсадах, детских лагерях. Поэтому стали возможными вспышки ботулизма, столбняка, лептоспироза…
А исследования профессора Андрейчина и его коллег воспринимаются как экзотические «страшилки». Эпидемиологи и инфекционисты, которые ранее работали в системе СЭС, а сегодня разбросаны по разным заведениям, похоже, дезориентированы и растеряны. Они предпочитают не выступать в средствах массовой информации, хотя могли бы, не жалея красок, рассказать, что ждет нас в случае продолжения политики легкомысленного благодушия к суровым реалиям современного мира, где биологическая угроза – одна из самых вероятных.
Конечно, разработка и выполнение ряда специальных мер и противоэпидемических мероприятий потребует значительных средств, но без этого граждане Украины вряд ли будут чувствовать себя спокойно в своем доме.
[:ua]Нещодавно усі українські новини починались повідомленнями про чергові жертви ботулізму. Було встановлено, що люди могли захворіти, вживаючи в’ялену рибу, куплену (увага!) не на базарі а в іменитих супермаркетах. За короткий проміжок часу в Україні захворіла рекордна кількість людей – понад 70 чоловік і 8 померло. Окремо підкреслю, серед захворілих на ботулізм були й такі, хто взагалі ніякої риби не вживали.
Тоді ситуацію розглядали здебільшого через призму відсутності рятівної сироватки в медзакладах. Але… Можливо варто подивитися на масове захворювання через дещо іншу, драматичнішу призму… Адже цей токсин може використовуватися (і вже використовувався!) в якості біологічної зброї.
Ботулотоксин, що викликає хворобу, у 325 тисяч разів сильніший за отруту гримучої змії. Один міліграм цієї речовини здатен убити до 2 мільйонів чоловік. А при біотерористичній атаці можуть бути використані дві форми передачі токсину – через харчові продукти і через розпилення у повітрі.
Сумнозвісний японський загін № 731 під час ІІ Світової війни випробовував культури бацил ботулізму на військовополонених, що призводило до їхньої швидкої надзвичайно болісної загибелі.
Радянський Союз застосував ботулотоксин у випробуваннях на острові Відродження в Аральському морі. За даними американських джерел, з біотерористичною метою ботулотоксин могли використати Ірак, Іран, Північна Корея й Сирія. А група «Аум Cенрікьо» неодноразово намагалася розсіювати ботулотоксин у Токіо,інших містах Японії, а також на американських військових базах. На щастя, з невідомих причин, ці спроби були невдалими.
Встановити факт використання біологічної зброї надзвичайно важко. Якщо не буде попередньої інформації про такий намір, виявити загрозу практично неможливо. Відтак не буде можливості вдатися до запобіжних заходів. На думку фахівців, факт використання патогенів можна запідозрити лише через певний час, на підставі аналізу епідеміологічних даних.
Так вважає відомий український учений у галузі інфекційних хвороб та епідеміології доктор медичних наук, професор Михайло Андрейчин, який довгий час займається вивченням медичних аспектів протидії біотероризму.
Професор переконаний, що головна складність для медичних служб полягатиме в тому, щоби вчасно відрізнити застосування ботулотоксину як зброї від звичайного харчового отруєння. Адже і там і там будуть наявні неврологічні симптоми – судоми, порушення ковтання, дихальна недостатність, параліч.
Серед біологічних токсинів, які можуть використовуватися в якості бактеріологічної зброї професор Андрейчин називає ще декілька. Зокрема ендотоксини збудника газової гангрени, стафілококовий ентеротоксин, мікотоксини та рицин (касторова отрута).
Ендотоксини збудника газової гангрени диверсанти можуть внести у харчові продукти та воду. Аерозольне застосування цієї отрути призведе до важкого отруєння багатьох людей, що супроводжуватиметься високою летальністю. І це не переказ сюжету фільмів жахів. У нас в країні йде війна, як би її не називали.
У медиків є термін «травматична епідемія». Війна це і є «травматична епідемія». Рани і травми завжди несуть потенційну небезпеку розвитку газової гангрени. Таке ускладнення без негайного інтенсивного лікування закінчується смертю. Не можна забувати, що такий перебіг може кимось плануватися заздалегідь.
Стафілококовий ентеротоксин, використаний як біологічна зброя, може спричинити захворювання людей, що триватимуть декілька тижнів. Велика кількість хворих, які потребуватимуть лікарської допомоги, може перевищити можливості медичної служби.
Мікотоксини – надзвичайно підступні. Об’єктом нападу можуть стати не лише люди, а й сільськогосподарські тварини.
Плісняві гриби виробляють мікотоксини
У 30-ті роки в Казахстані та Сибіру, а також під час Другої світової війни описано спалахи аліментарно-токсичної алейкії, які пов’язують зі споживанням хліба із зерна, що перезимувало в полі. Такі захворювання були відомі й раніше в країнах Західної Європи та Америки. У 1988 р. в Малайзії під час фестивалю захворіло 45 дітей, 13 із них померли. Усі вони їли макарони, заражені мікотоксинами. Відомі випадки застосування в різні роки цієї біологічної зброї в Камбоджі, Лаосі та Афганістані (так званий «жовтий дощ»).
Рицин багаторазово використовували терористи. Ним отруювали продукти харчування, воду та повітря. Найбільш відомим політичним злочином було вбивство в 1978 році болгарського дисидента Георгія Маркова у Лондоні. Цьому знаному політичному діячеві вбивця зробив укол рицину за допомогою голки, вмонтованої в наконечник парасольки. Все це сталося в натовпі людей на пероні, коли Марков хотів сісти у вагон. Смерть настала миттєво.
Біотерористи можуть скористатися й багатьма іншими, не менш небезпечними токсинами, зокрема тими, що містяться в отруйних грибах, морських молюсках і членистоногих (саксатоксин), і навіть деякими екзотичними токсинами тваринного походження, наприклад з амазонських жовтих отруйних жаб. Потрапляння навіть невеликої кількості їхнього слизу на шкіру людини смертельне.
Вчені припускають, що прогрес у розробці біологічної зброї випереджає досягнення в розпізнанні факту її застосування та ідентифікації використаного токсину. Світ це має насторожити, бо уникнути добре спланованої біологічної атаки неможливо. Деякі країни не применшують небезпеки.
Ефективну систему протидії біотероризмові, очевидно, найкраще налагоджено в США. Після терористичної атаки 11 вересня 2001 року у цій країні було прийнято закон про захист здоров’я населення і реагування на біотероризм. Є успіхи у захисті населення від таких загроз в Італії та Польщі. Україна ж пасе задніх, незважаючи на затвердження низки організаційних заходів щодо захисту населення від особливо небезпечних інфекцій.
Раніше цими питаннями опікувалася санітарно-епідеміологічна служба України. Відділи особливо небезпечних інфекцій СЕС проводили надзвичайно важливу і ефективну роботу у вивченні цих інфекцій і шляхах боротьби з ними. Проте, Державна санітарно-епідеміологічна служба України припинила своє існування. Скасували і саму професію санітарного лікаря… Це драматична сторінка в історії української медицини, щоб не сказати, трагічна. Колись це поспішне і непродумане рішення обов’язково визнають помилковим. Але нині – маємо те, що маємо.
Керівники служби не змогли довести її необхідність і незамінність у сучасній Україні. Не вистачило лобістів-захисників СЕС у Верховній Раді, ніхто не зміг навести переконливих аргументів на користь існування служби і главі держави.
Звинувачення у корупційності, на жаль, часто не безпідставні, лише прискорили перетворення анонсованого реформування у повну ліквідацію.
Понад 90 років СЕС існувала як державна служба – єдина армія епідеміологів, гігієністів, токсикологів, лаборантів, на яких покладалося найвідповідальніше завдання – збереження генофонду та навколишнього середовища України. Свого часу головний санітарний лікар навіть входив до складу РНБО. Що було абсолютно логічно з огляду на небезпеку, відвернути яку входило в обов’язки служби.
Наявна система охорони здоров’я не готова і об’єктивно не зможе вирішувати питання, пов’язані з цілим комплексом причин, через які виникають хвороби, зокрема й особливо небезпечні, що можуть бути наслідком застосування бактеріологічної зброї. Провідні вчені-гігієністи другої половини ХIХ століття знали, що робили, коли ініціювали створення санітарно-епідеміологічної служби якраз задля поліпшення суспільного здоров’я людей. В новітній Україні сьогодні, схоже, про нього не піклується ніхто…Тому стали такими вже звичними повідомлення про масові отруєння дітей в школах, дитсадках, дитячих таборах. Тому стали можливими спалахи ботулізму, правця, лептоспірозу…
А дослідження професора Андрейчина та його колег сприймаються як екзотичні «страшилки». Епідеміологи та інфекціоністи, які раніше працювали в системі СЕС, а сьогодні розкидані по різних закладах, схоже, дезорієнтовані і розгублені. Вони воліють не виступати в засобах масової інформаціі, хоча б могли, не шкодуючи фарб, розказати, що чекає на нас в разі продовження політики легковажної благодушності до суворих реалій сучасного світу, де біологічна загроза – одна з наімовірніших.
[:]
