“Бандерштат” – це забути про все і три дні не думати далі лінії горизонту, – Юлія Стрілець

Ми продовжуємо публікувати статті переможців конкурсу "Чому я їду на Бандерштат 2021"! До вашої уваги чудова стаття Юлії Стрілець.

Нічна варта, пропахла димом від багаття сукенка, захриплий від сотень проспіваних пісень голос, вражень, яких би вистачило на сценарій якогось фільму. Саме так вже кілька років починається мій серпень. З того моменту, як я вперше потрапила на “Бандерштат”. Приїхала, відчула ритм, загубилась в цій атмосфері. Це було кохання з першого погляду. Справжнє і взаємне. Таке, що і в горі, і в радості.

“Бандерштат” – це забути про все і три дні не думати далі лінії горизонту. Навіть якщо ти страшенний трудоголік чи невротик. Ходити кілька днів в тих самих шортах. Витряхати пісок і траву з усіх кишень. Наповнюватись цікавими гутірковими розмовами і запалюватись новими ідеями. Не полінуватись і прокинутись зраненька, щоб разом з пригорщею інших відчайдух пойожитись і зустріти новий день в позі лотоса. Розуміти, що ти в правильному місці, з правильними людьми і що для дофаміну не потрібен алкоголь. Блукати серед ночі, шукаючи свій намет серед тисячі подібних. Не злитись, коли сусіди не дають тобі спати, співаючи до ранку під гітару “люди, як кораблі”, а тихенько і стомленно підспівувати їм зі свого спальника. Після фесту вертатись в автобусі додому і страшенно хотіти спати, але співати в унісон з купою не таких вже і незнайомців “лиш вона, лиш вона, сидітиме сумнааа”, бо це здається набагато привабливішим планом.

Клікай по зображенню та замовляй квитки на Бандерштат 2021!

“Бандерштат” – це сотні прекрасних пісень. Якісь заслухані до дірок і викарбовані в серці, а якісь відкриваєш і закохуєшся вперше. Але усі прекрасні, а головне – на будь-який смак. Одне вухо пестить мелодійна лірика, а інше – оглушує рокерський рев. А ще там є смачнюща польова кухня: борщ, варенички, картопелька! З мінусів – очі розбігаються і слина не затікає назад, з плюсів – плюс кілограм на вагах. Але, повірте, ввечері він весь витанцюється! Бо танцюють усі. Хтось слемиться, як в останнє, хтось просто підтанцьовує. Хтось в такт, хтось геть вибивається з ритму. Хтось додає в свої танці рокешний кач руками, а хтось індійські бедра. Зліва – хіп-хоп, справа – щось, що здалека нагадує тектонік. І вся ця атмосфера до непристойності красива. Впевнена, що в китайській мові для цього придумали якийсь ієрогліф.


І головне, що “Бандерштат” – це не лише про співи та пляски, а ще й про орієнтири та цінності. Про наше, українське. Про те, щоб пам’ятати свою історії і гідну творити нову. Про вибір, бо якщо з етнічною ідентичністю ми народжуємося (“вибрати не можна тільки батьківщину”), то громадянська ідентичність – це свідомий вибір, який робиться протягом усього життя.

Для мене Бандерштат – це не disconnection, а навпаки повний connection зі світом. Коли ти відчуваєш себе частинкою чогось більшого, але водночас крихітного, бо світ насправді – маленька крапинка в космосі. Але така строката, що вражень в ній – біжи і хапай оберемками. Минуле ковідне літо було без фестивалів. Літо, де ми недотанцювали, недоспівали, недорозповідали історій навколо багаття, недознайомились. Так ось, цього літа я вкотре їду на “Бандерштат”, бо хочу, щоб цих “недо” стало набагато менше, а бандерштатних історій – набагато більше.