[:ru]Автомобильный домик Святого Николая[:ua]Автомобільний будиночок Святого Миколая[:]

«Автомобільний будиночок Святого Миколая» – це щорічна благодійна акція, започаткована у 2014 році. Маленькі кияни формують подаруночки для малечі на Сході України, малюють обереги для українських захисників. Розраджують Святого Миколая віршиками та піснями, за що отримують смачнючі святкові пряники. Цього разу в образі небесного покровителя, до діток одного з мікрорайонів столиці, завітав справжній фронтовий священик, капелан УГКЦ Микола Мединський.

[:ru]

Он охотно одаривал талантливых, поощрял послушных и давал наставления тем, кто  в этом нуждался. Счастливые малыши радовались сладостям, а военный капеллан, в образе Святого Николая, вернулся на нулевые позиции передовой. Там обереги и подарки от маленьких киевлян ждут наши бойцы и украинские дети, живущие в прифронтовой зоне.

Журналисты «Кий-Инфо» воспользовались случаем и расспросили капеллана Николая Медынского, накануне Нового года и Рождества, о вещах праздничных и не совсем.

Капеллан Николай Медынский (Зализняк)

– Каждое такое мое общение это сочетание духовного и патриотического. Это тот стержень, что должен формировать мировоззрение украинского общества в государственном русле на принципах христианской морали.

– А к Вам в детстве приходил Святой Николай или Дед Мороз?

– Ко мне всегда приходил Святой Николай. А Дед Мороз, как пережиток советских времен приходил в школу. Однако, мы его никогда не воспринимали, как нечто стоящее подражания или нечто захватывающее.

Наверное потому, что я сам из Западной Украины. Воспитывался на традициях, которые передавались нашими бабушками, дедушками. И вообще мне повезло, я рос в окружении бывших воинов УПА. Которые выжили, вернулись из Сибири, и были определенное время нашими соседями.

Помню в детстве, у нас была мечта поймать Святого Николая. Стать свидетелями момента, когда он приходит к детям с подарками. Но, слава Богу, чудо так и осталось чудом. Я считаю большим разочарованием, когда ребенок видит, что подарки под подушку ему кладет отец или мать.

– Какого совета у вас спрашивает, о чем просит на передовой наше светлое, христово, казацкое воинство?

– Воины света, воины добра – вот такие они и есть. Воин, особенно доброволец  это человек, который сознательно или бессознательно, наследует Христа в жертвенности и любви. Христос настолько полюбил людей, что отдал за нас жизнь. Воин-доброволец настолько любит свой народ, что готовый жертвовать своей жизнью. Они наследуют Христа, и априори, уже приобщены к лику святых. Потому что нет большей любви для христианина – говорит Христос, – как отдать жизнь свою за друзей своих.

О чем просят? Да по-разному … Ведь больше всего нужна воину даже не благодарность, а чтобы понимали то, что он делает. Чтобы ценили. А если даже не понимают, то, по крайней мере, чтобы не осуждали.

Я приведу один замечательный случай. Есть помощник комбата батальона Украинской добровольческой армии «Волынь» – это «Дизель», из Ровно. Он рассказывал, как приехал однажды домой и встретил возле магазина девушек. Те начали спрашивать, зачем он воюет, его же никто на передовую не посылал. На что им «Дизель» ответил: «Там, на фронте, против пули у меня есть бронежилет, а против вашего слова нет».

А зачем воин воюет? Та чтобы вы здесь могли работать, смеяться, шалить, осуждать, в конце концов.

– А чего боится сам Николай Медынский? Не как военный капеллан, а как простой человек?

– Когда наши бойцы приезжают домой, их там часто спрашивают: «Не страшно ли?». Они отвечают: «Страшно. А возвращает нас обратно на передовую еще больший страх».

Вот и я боюсь, чтобы эта нечисть не принесла разрушение сюда. Не пришла к нам в Киев, не пришла ко мне в Березов, не пришла в Коломыю или Ивано-Франковск. Но я верю, что Господь с теми, кто за правду. А мы и боремся за торжество Божьей и украинской правды на нашей земле.

– Сейчас вокруг нас много детей разного возраста. Как научить их быть ответственными за свои поступки?

– Все начинается с семьи. Если власть является отражением внутреннего состояния общества, то дети являются отражением семьи.

Когда семья ответственна, если слово отца железное, а мать добросовестно выполняет свои обязанности – то дочь будет наследовать мать, а сын будет пытаться подражать отцу. Так у нас в Украине всегда было. Собственно, и Святой Николай приходит и одаривает подарками именно тех детей, которые были ответственными: вежливыми, послушными, хорошо учились.

– Детки на Востоке другие? Иногда можно услышать, мол, мы потеряли это поколение…

– Нет, не потеряли. Наша задача научить всех детей, и наших воинов в том числе, как можно сильнее полюбить Бога и Украину. Заложить нравственные ценности в сердце и сознание этих детей. И здесь нам предстоит огромная работа.

К сожалению, серьезное последствие дает то, что долгое время детки там воспитывались на ценностях того общества. Сначала скажу о минусах, потом о плюсах.

Минус в том, что настоящие хозяева Востока Украины в свое время были вывезены советской властью в Сибирь, или погибли в 1933-м. Вместе с тем в эти регионы целенаправленно завозились поселенцы и заключенные. И, как ни крути, менталитет преступника там присутствует.

Как рассказывала нам одна жительница Луганщины, в их населенном пункте юноша, который становился помощником или водителем бандита, считался человеком, который «выбился в люди». В другой раз, помню, мы были в Курахово, и стали свидетелями, как местные подростки хвастались в деталях, как издеваются над животными. Одна девочка рассказывала, что специально прикормили голубя, чтобы потом его убить. И для них это было нормально. Примечательно и то, что ни один из работников кафе, где подростки сидели, не сделал им замечание.

Поэтому нам нужно приложить максимум усилий, чтобы изменить этот менталитет. Надо менять мышление. Потому что свобода, победа, лучшее будущее, будущее государства начинается с сознания,  и отзывается в сердце. Другой дороги не дано.

Теперь о позитиве. Несмотря на все это – украинский народ поднимается с колен, а следовательно воскресает. Когда-то Степан Бандера сказал замечательные слова: «Придет время, когда на Западе кто-то скажет «Слава Украине!», а миллионы на Востоке отзовутся «Героям слава!». И действительно до Майдана, до войны, бытовало мнение, что на Востоке и в Центральной Украине молодежь потеряна. Якобы не встанет на защиту края в случае чего. А она увидела опасность и встала!

Да, та молодежь воспитывалась в обществе, которое  имело определенный менталитет. Но когда она увидела украинскую культуру, когда она к ней прикоснулась – начала тянуться и меняться.

Нам нужно показать, что героями является не всегда пьяный Дед Мороз со Снегурочкой, а Святой Николай. Нам нужно показать не частушки, а прекрасную украинскую песню. Нам нужно показать, что героем детских сказок и примером для подражания является не Ванька-дурачок, а былинный богатырь Никита Кожемяка или Котигорошко. Рыцарь чести, совести и правды – украинский казак.

Мы добьемся, мы победим! Потому, что с нами правда, Украина и … Святой Николай!

[:ua]

Панотець залюбки обдаровував талановитих, заохочував слухняних та давав настанови тим, хто того потребував. Щаслива малеча раділа солодощам, а військовий капелан, в образі Святого Миколая, повернувся на нульові позиції передової. Там на обереги та подарунки від маленьких киян чекають наші бійці та українська малеча.

Журналісти «Кий-Інфо» скористалися нагодою та розпитали капелана Миколу Мединського, напередодні Нового року та Різдва, про речі святкові і не зовсім.

Капелан Микола Мединський (Залізняк)

– Кожне таке моє спілкування – це поєднання духовного та патріотичного. Це той стрижень, що має формувати світогляд українського суспільства у державотворчому руслі на засадах християнської моралі.

-А до Вас у дитинстві приходив Святий Миколай чи Дід Мороз ?

– До мене завжди приходив Святий Миколай. А Дід Мороз, як пережиток радянських часів  приходив до школи. Проте, ми його ніколи не сприймали, як щось варте наслідування чи дещо захоплююче.

Напевне тому, що я сам із Західної України. Виховувався на традиціях, що передавалися нашими бабусями, дідусями. І взагалі мені пощастило, бо я зростав в оточенні колишніх воїнів УПА. Котрі вижили, повернулися з Сибіру, і були певний час нашими сусідами.

Пам’ятаю в дитинстві у нас була мрія спіймати Святого Миколая. Стати свідками моменту, коли він приходить до діток з подарунками. Але дякувати Богу диво так і лишилося дивом. Бо вважаю великим розчаруванням, коли дитина бачить, що подарунки під подушку їй кладе батько чи мати.

– Якої поради у вас питає, про що просить на передовій наше світле, христове, козацьке  воїнство?

– Воїни світла, воїни добра – от такі вони і є. Воїн, особливо доброволець – це людина що свідомо, чи несвідомо наслідує Христа у жертовності та любові. Христос настільки полюбив людей, що віддав за нас життя. Воїн-доброволець  настільки любить свій народ, що готовий жертвувати своїм життям. Вони наслідують Христа, і апріорі, вже долучені до лику святих. Бо немає більшої  любові для християнина – каже Христос, – яв віддати життя своє за друзів своїх.

Про що просять? Та по-різному… Адже найбільше, що болить воїну – це навіть не подяка, а щоб розуміли те, що він робить. Щоб цінили. А якщо не розуміють, то, принаймні, щоб не осуджували

Я наведу один чудовий випадок. Є помічник комбата батальйону Української добровольчої армії  «Волинь» – це «Дизель», з Рівного.  Він розповідав, як приїхав одного разу додому та зустрів біля магазину дівчат. Ті почали питати навіщо він воює, його ж ніхто на передову не посилав. На що їм «Дизель» відповів: «Там, на фронті, проти кулі у мене є бронежилет, а проти вашого слова немає».

А навіщо воїн воює? Та щоб ви тут могли працювати, сміятися, бешкетувати, осуджувати, в решті-решт.

-А чого боїться сам Микола Мединський? Не як військовий капелан, а як проста людина?

– Коли наші бійці приїздять додому, їх там часто питають: «Чи не страшно?». Вони відповідають: «Страшно. А повертає нас назад на передову ще більший страх».

Ось і я боюся , щоб оця нечисть не принесла руйнацію сюди. Не прийшла до нас у Київ, не прийшла до мене у Березів, не прийшла у Коломию чи Івано-Франківськ. Але я вірю, що Господь з тими, хто за правду. А ми і боремось за торжество Божої і української правди на нашій землі.

Зараз навколо нас багато діток різного віку. Як навчити їх були відповідальними за свої вчинки?

-Все починається з сім’ї. Якщо влада є віддзеркаленням внутрішнього стану суспільства, то діти є віддзеркаленням родини.

Коли родина відповідальна, якщо слово батька залізне, а мати сумлінно виконує свої обов’язки –  то донька буде наслідувати матір, а син буде намагатися наслідувати батька. Так у нас в Україні завжди було. Власне, і Святий Миколай приходить  та обдаровує подарунками саме тих діток, що були відповідальними: чемними, слухняними, добре вчилися.

– Дітки на Сході інші? Іноді можна почути, мовляв, ми втратили це покоління…

– Ні, не втратили. Наше завдання навчити усіх діток, і наших воїнів у тому числі, якомога сильніше полюбити Бога і Україну. Закласти моральні цінності у серце та свідомість цих дітей. І тут у нас попереду величезна робота.

Нажаль, серйозний наслідок дає те, що довгий час дітки там виховувалися на цінностях того суспільства. Спочатку скажу про мінуси, потім про плюси.

Мінус у тому, що справжні господарі Сходу України, свого часу, були вивезені радянською владою до Сибіру, чи загинули у 1933-му. Натомість у ці регіони цілеспрямовано завозилися поселенці та в’язні. І, як не крути, менталітет злочинця там присутній.

Як розповідала нам одна мешканка Луганщини, у їхньому населеному пункті юнак, що ставав помічником чи водієм бандита, вважався людиною, що «вибилася у люди». Іншим разом, пригадую, ми були у Кураховому, і стали свідками, як місцеві підлітки вихвалялися у деталях, як знущаються над тваринами. Одна дівчинка розповідала, що спеціально прикормила голуба, аби потім його вбити. І для них це було нормально. Примітно і те, що жоден з працівників кафе, де підлітки сиділи, не зробив їм зауваження.

Тому нам потрібно докластися по максимуму, щоб змінити цей менталітет. Треба міняти мислення. Бо свобода, перемога, краще майбутнє, майбутнє держави починається спочатку у свідомості, а потім у серці. Іншої дороги не дано.

Тепер про позитив. Не дивлячись на усе це  – український народ піднімається з колін, а отже воскресає. Колись Степан Бандера сказав чудові слова : «Прийде час, коли на Заході хтось скаже «Слава Україні!», а мільйони на Сході озвуться «Героям слава!». І справді до Майдану, до війни, побутувала думка, що на Сході та у Центральній  Україні молодь втрачена. Нібито не стане на захист краю у разі чого. А вона побачила небезпеку і стала!

Так, та молодь виховувалася у тому суспільстві, що мало певний менталітет. Але коли вона побачила українську культуру, коли вона до неї доторкнулися – почала тягнутися і мінятися.

Нам потрібно принести і показати, що героями нашої дитячої свідомості є не повсякчас п’яний Дід Мороз зі Снігуронькою, а Святий Миколай. Нам потрібно показати не частушки, а прекрасну українську пісню. Нам потрібно показати, що героєм дитячих казок і прикладом для наслідування  є не Ванька-дурачок, а билинний богатир Микита Кожум’яка чи Котигорошко. Лицар чести, совісті та правди – український козак.

Ми здобудемо, ми переможемо! Тому, що з нами правда, Україна і …Святий Миколай!

[:]