Архип Люлька – конструктор перших вітчизняних реактивних авіадвигунів

Коли ми літаємо сучасними аеробусами, літаками «Boeing» , «Іл» та «Антонов», багато хто не здогадується, що майже всі вони оснащені двигунами, створеними за кресленнями українського конструктора Архипа Люльки.

Більше того, двигунами його конструкції оснащені всі військові літаки серії «Су» – конструкторського бюро Павла Сухого: винищувачі, бомбардувальники та штурмовики, що і досі беруть участь у Міжнародних салонах. І кожна унікальна модифікація їхніх двигунів має абревіатуру «АЛ», тобто складається з перших літер імені та прізвища творця.

Над створенням свого дітища Архип Люлька почав роботу у 30-х роках минулого століття, коли він жив в Україні. Заклавши в основу розробки майбутнього авіадвигуна напрацювання вітчизняних вчених Харківського авіаційного інституту.

Двигун «АЛ-31Ф» – шедевр авіаційного моторобудування..Унікальний прилад, визнаний не лише фахівцями пострадянського простору, а й авіаторами США, Франції та Англії.

Але шлях конструктора до світового визнання був надзвичайно важким. Радянська влада, довгі 10 років, блокувала виробництво винайдених Люлькою реактивних двигунів. Молодого вченого цькували за те, що він українець і дозволив собі сперечатися з метрами радянського авіабудування, які вважали його винахід безпідставною фантазією.

Наприкінці 40-х років вигадані доноси, начебто, про невдачі українця у випробуваннях двигунів, потекли рікою. На що Сталін, який їх отримував, але не вимовляв прізвища авіатора говорив: «Знову цей Лулка».

Конструктор, що випередив час і змусив літаки подолати звуковий бар’єр народився навесні 1908 року, в селі Саварка, Богуславського району Київської області.

Архип Люлька

Після закінчення Саварської семирічки Архип продовжив навчання у Білоцерківській профтехшколі. Там він підтягнув знання з математики і завзято вивчав механіку.

Після закінчення закладу майбутній авіаконструктор подався до Києва і вступив до Київської політехніки. Новоспечений студент демонстрував блискучі здібності у математиці, механіці та теплотехніці. Отриманні знання знадобилися Люльці, коли він захопився створенням турбінних установок.

У 1931 році юний аспірант вирушив до Харкова. Власне там він зробив перший крок до авіації. Навчаючись в інституті промислової енергетики, раптом перевівся до Харківського авіаційного інституту. Там в одному з конструкторських бюро розроблялася паросилова установка. Конструкція призначалася для перетворення тепла спалюваного палива в механічну енергію за допомогою пари.

Ідея була непогана. Котел виробляв пар, що мав обертати турбіну, Турбіна обертала гвинт щоб літак летів.. Але на практиці все виглядало не так ідеально. Доки Люлька не зрозумів – не пара підніме літак в небо, а газ. Так, саме газ.

Щоправда, ідея вже звучала раніше з вуст московського професора Володимира Уварова, який доводив, що така турбіна може бути ефективною лише при температурі понад тисячу градусів. І оскільки матеріалів, які могли витримати таке нагрівання, тоді не існувало, про ідею швидко забули.

Але саме Архип Люлька довів, що турбіна може бути ефективною за умови набагато меншої температури – у сімсот градусів. Головне, такі матеріали в той час вже були. Отже, лишалося перенести ідею на ватман, подати інженерну розробку і довести усім можливість побудови такого авіадвигуна.

Весь цей час молодого вченого підтримував автор теорії пропелерних машин, професор Харківського авіаційного інституту Георгій Проскура. Завдяки йому, у 1939 році, вчена рада інституту відрядила Архипа Люльку з проектом до Москви.

У Наркоматі авіапромисловості українського розробника не чекали. 13-ть діб Архип Михайлович просидів у приймальні наркома Михайла Кагановича – старшого брата колишнього керівника радянської України А коли стало зрозуміло, що від настирливого земляка наркому відмахнутись не вдасться, той призначив конструктору прийом… на другу годину ночі. Обмеживши доповідь Люльки ліченими хвилинами. Однак і цього часу вистачило, щоб молодий винахідник встиг зацікавити наркома.

З будівлі Наркомату авіапромисловості Архип Люлька вийшов переможцем. Більше того, його призначили керівником конструкторського бюро турбореактивних двигунів та перевели з Харкова до Ленінграда.

Конструкторське бюро розташовувалося на території Кіровського заводу. Випробування першого реактивного двигуна пройшли успішно. А 22 квітня 1941 року було видано авторське свідоцтво на винахід реактивного приладу, що ліг в основу двигунів сучасної пасажирської та військової авіації.

У червні 1941 року, коли Друга світова прийшла на терени СРСР, авіадвигун Люльки був готовий лише на три чверті. Восени 1941 року конструкторське бюро разом з Архипом Люлькою евакуювали до Челябінська, де разом зі своєю групою він працював над створенням систем повітряного охолодження танкових моторів. Але мріяв зовсім про інші двигуни.

Прізвище Люльки згадали на початку 1944-го, коли до Ставки Верховного головнокомандування стали надходити повідомлення про незвичайні ворожі літаки. Виглядали вони дивно, з тупими носами, стріловидними крилами, не мали пропелерів і залишали за собою димовий слід, наче від несправного мотора. Але ці, начебто несправні літаки, досягали швидкості у півтора рази вищої, ніж кращі, радянські винищувачі.

Майже всі двобої з цими ворожими літаками радянські повітряні аси програвали. Пізніше з’ясувалося, що провідні німецькі авіаційні фірми «Хейнкель» і «Мессершмідт», випередили СРСР, створивши літаки з турбореактивними двигунами.

Держкомітету оборони СРСР лишалося одне, прийняти постанову про прискорення робіт над створенням авіаційних реактивних двигунів. Архипа Люльку призначили начальником відділу у новому спеціалізованому інституті. Були визначені заводи , що мали виготовляти двигуни нового типу.

28 травня 1947 року дослідний літак «СУ-11» конструктора Павла Сухого, з першим вітчизняним турбореактивним двигуном конструкції Архипа Люльки, досяг швидкості запланованої ще в 30-ті роки – дев’ятсот кілометрів на годину. Тріумф українського генія став початком нової ери авіадвигунів. Конструктора навіть нагородили Сталінською премією. Проте, подальші випробування літаків цього класу проходили важко, інколи завершуючись трагедіями.

Сталіна переконували, що всі невдачі з винищувачами, це особиста провина Люльки. Над конструктором та його КБ нависли чорні хмари Подальші розробки та випробування, рішенням згори, були припинені. Архипу Михайловичу лишалося зайнявся викладацькою діяльністю у Московському авіаційному інституті.

Відновилися роботи з розвитку реактивної авіації, лише після смерті Сталіна, у березні 1953-го. Чотири роки потому Архип Михайлович Люлька став генеральним конструктором підприємства з розробки реактивних двигунів «ОКБ-165». Нині воно носить ім’я свого засновника. А літаки оснащені двигунами марки «АЛ», ще за життя Архипа Михайловича поставили більше 50-ти світових рекордів.

А. Люлька в рідній Саварці

На початку 70-х геніальний конструктор, після довгої розлуки побував на своїй батьківщині, у селі Саварка. Односельці згадували: зайшов до рідного двору, став навколішки, припав устами до землі і заплакав.

У школі, де він зустрівся з молоддю, усі хто виступав були російськомовними. Аж раптом, Люлька звернувся до них українською. «Так сталося, сказав він, що у Росії мене вважають українським націоналістом, а в рідному краї – москалем. Скажу для всіх: я працюю в Росії, однак душа моя тут, в Україні». Архип Михайлович пішов з життя влітку 1984 року.