Що ж таке цей антикорупційний суд? Як він повинен утворитись та чому його бояться як вогню можновладці? Про все це ми розпитали громадського активіста, керівника відділу адвокації Реанімаційного Пакету Реформ Вадима Міського.
Более 70% украинцев убеждены, что уровень коррупции в стране не снизился, а наоборот вырос со сменой власти. Люди не верят, что те, кто занял властные кабинеты после кровавых событий февраля 2014-го, желают разоблачать взяточников. И разве кто-то сомневается, что на правительственные решения определяющее влияние оказывает не потребность искоренять коррупцию, а необходимость вернуть олигархам средства вложенные в предвыборную кампанию.
За последние три года было принято ряд законов, которые позволили начать в Украине реальную антикоррупционную реформу. Прежде всего, следует упомянуть о создании двух антикоррупционных органов – Национальное антикоррупционное бюро Украины (НАБУ) и Национальное агентство по вопросам предотвращения коррупции (НАПК). Борьба, которую вели общественные активисты за честный и прозрачный отбор кандидатов на руководящие должности в эти ведомства, еще надолго останется как в памяти украинцев, так и на совести чиновников, которые пытались «протянуть» нужного им человека. В конце концов, была создана Специализированная антикоррупционная прокуратура (САП), которая, несмотря на традиционно низкую поддержку правоохранительных органов в украинском обществе, смогла доказать свою действенность, в частности, из-за ряда громких дел, примера «бриллиантовых прокуроров» или главы Государственной фискальной Службы Романа Насирова.
Однако, украинцы ждут не шума в медиа-пространстве, а реальных приговоров для ТОП-коррупционеров, которых за последние 3 года не было вынесено НИ ОДНОГО! И здесь нужно разобраться в ситуации, а что же мешает таким высокооплачиваемым чиновникам в кабинетах НАБУ, НАПК или САП довести дела до логического тюремного завершения? Естественно, что с каждым годом украинцы все больше жалуются на деятельность именно этих ведомств, ведь не видят результатов. И, возможно, именно в этом заключается хитрый план сегодняшней верхушки украинского политикума.
Ведь обычный гражданин не может разобраться во всех тонкостях уголовно-процессуального процесса. Зрителю достаточно сообщить, что агентство создано и борьба с коррупцией уже началась, деликатно забыв напомнить этому гражданину, что это ведомство только выявляет факт преступления и ведет досудебное следствие в этих делах, а вот решать должен ли коррупционер отсидеть реальный срок за содеянное, может только суд.
Отсутствие независимого правосудия – является ключевым вызовом для противодействия коррупции. В стране, где уровень доверия к судьям приравнивается к уровню доверия российскому государственному телевидению; в стране, где сами судьи хранят средства в трехлитровых банках, которые спрятаны во дворе; где судейская мантия служит раздражителем для общества, создание независимого суда – необходимость для существования.
Формирование целостной системы привлечения к ответственности за коррупционные правонарушения требует существования специализированного Антикоррупционного суда. И именно создание такого органа всеми доступными методами блокируется украинской верхушкой. Народные избранники готовы рассматривать вопрос изменения избирательного законодательства или, даже, лишить себя неприкосновенности. Однако, как только речь заходит о судоустройстве, реформаторская риторика заканчивается, ведь каждый из них осознает, что создание антикоррупционного суда с вовлечением в процесс отбора судей международных партнеров Украины, приведет к реальному заключению большей части тех, кто сейчас находится в стенах Верховной Рады. Чего только стоит борьба Президента Порошенко за создание антикоррупционных палат, вместо соответствующих судов.
[:ua]Понад 70% українців переконані, що рівень корупції в країні не знизився, а навпаки зріс із зміною влади. Люди не вірять, що ті, хто посів владні кабінети після кривавих подій лютого 2014-го, бажають викривати хабарників. Та й хіба хтось сумнівається, що на урядові рішення визначальний вплив справляє не потреба викорінювати корупцію, а необхідність повернути олігархам кошти вкладені у передвиборчу кампанію.
За останні три роки було ухвалено низку законів, які дозволили розпочати в Україні реальну антикорупційну реформу. Насамперед варто згадати про створення двох антикорупційних органів – Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Боротьба, яку вели громадські активісти за чесний та прозорий відбір кандидатів на керівні посади у ці відомства, ще надовго залишиться як в пам’яті українців, так і на совісті чиновників, що намагались «протягнути» потрібну їм людину. Зрештою, була створена Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), яка, незважаючи на традиційно низьку підтримку правоохоронних органів в українському суспільстві, змогла довести свою дієвість, зокрема, через низку гучних справ, зразка «діамантових прокурорів» чи очільника Державної фіскальної Служби Романа Насірова.
Однак, українці чекають не шуму в медіа просторі, а реальних вироків для ТОП-корупціонерів, яких за останні 3 роки не було винесено ЖОДНОГО! І тут потрібно розібратись у ситуації, а що ж заважає таким високооплачуваним посадовцям в кабінетах НАБУ, НАЗК чи САП довести справи до логічного тюремного завершення? Природно, що з кожним роком українці все більше нарікають на діяльність саме цих відомств, адже не бачать результатів. І, можливо, саме в цьому полягає хитрий план сьогоднішньої верхівки українського політикуму. Адже пересічний громадянин не може розбиратись у всіх тонкощах кримінально-процесуального процесу. Глядачеві достатньо повідомити, що агентство створено і боротьба із корупцією вже розпочалась, делікатно забувши нагадати цьому громадянину, що це відомство лише виявляє факт злочину та веде досудове слідство в цих справах, а ось вирішувати чи повинен корупціонер відсидіти реальний строк за скоєне, може лише суд.
Відсутність незалежного правосуддя – саме це є ключовим викликом для протидії корупції. В країні, де рівень довіри до суддів прирівнюється до рівня довіри російському державному телебаченню; в країні, де самі судді зберігають кошти в трилітрових склянках, що сховані на подвір’ї; де суддівська мантія слугує подразником для суспільства, створення незалежного суду – необхідність для існування.
Формування цілісної системи притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення вимагає існування спеціалізованого Антикорупційного суду. І саме створення такого органу усіма доступними методами блокується українською верхівкою. Народні обранці готові розглядати питання зміни виборчого законодавства чи, навіть, позбавити себе недоторканності. Однак, як тільки мова заходить про судоустрій, реформаторська риторика закінчується, адже кожен із них усвідомлює, що створення антикорупційного суду із залученням в процес добору суддів міжнародних партнерів України, призведе до реального ув’язнення більшої частини тих, хто зараз перебуває в стінах Верховної Ради. Чого тільки варта боротьба президента Порошенка за створення антикорупційних палат, замість відповідних судів.
[:]
