Антикорупційний реваншизм

Мета виправдовує засоби. Владне оточення хоче якнайшвидше позбутись одного із найуспішніших, а головне, незалежного антикорупційного органу – НАБУ. Протягом усього 2017 року Україна спостерігає за багатосерійним фільмом «Признач аудитора», а заключна серія все ніяк не виходить в прокат.

Після створення Національного Антикорупційного бюро України та призначення на посаду директора цього відомства, незалежного кандидата Артема Ситника, гостро постало питання  вибору «залежних» аудиторів, які повинні стати «запобіжником» притягнення до відповідальності корумпованої політичної верхівки України.

Під тиском громадського суспільства та єврочиновників, закон щодо підконтрольності та підзвітності НАБУ був прописаний так, що звільнити директора можливо лише після незадовільного висновку колегії аудиторів щодо ефективності роботи цього органу. Складатись така колегія повинна із 3 представників, по одному від Кабінету Міністрів, Президента та Верховної Ради.

Першим, ще в травні цього року, визначився Кабмін. Дива не сталось – уряд призначив аудитором колишнього колегу Гройсмана та, за сумісництвом, викладача інституту міжнародних відносин Михайла Буроменського. Громадські активісти обурились таким вибором, бо Буроменський не має досвіду антикорупційних досліджень, однак поклали усю відповідальність на прем’єр-міністра, оскільки саме від нього залежало призначення першого із аудиторів.

Набагато цікавіше події розгортались навколо представника від парламенту. Ще у березні виникло протистояння між кандидатом від провладних «БПП» та «Народного фронту», британським юристом Найджелом Брауном, та заступником генерального інспектора департаменту юстиції США Робертом Сторчем – протеже від парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції. Тоді жоден із претендентів так і не спромігся набрати необхідної кількості голосів у парламенті, внаслідок чого був оголошений повторний конкурс.

На посаду було подано 9 заявок, серед яких знову фігурувало прізвище Брауна, а Антикорупційний комітет, на цей раз, зробив ставку на американського адвоката Марту Борщ, яка домоглася ув’язнення у США українського прем’єр-міністра Павла Лазаренка, а також на іспанського прокурора Карлоса Кастресана, який боровся з корупцією у Гватемалі і посадив за грати екс-президента цієї країни.

7 червня відбулось засідання Комітету з питань запобігання та протидії корупції, на якому представники провладних фракцій спільно із уламками «Партії регіонів» намагались провести голосування за кандидатів навіть без попередньої співбесіди. Тоді ситуацію врятувала жорстка позиція голови комісії Єгора Соболєва.

«Тут будуть ухвалюватися професійні рішення, або їх не буде взагалі. Поки я – голова комітету, я не дам руйнувати антикорупційне законодавство і органи, що ми створили. Я сподіваюсь, що, принаймні, до частини членів комітету, яких втягують у це протистояння, повернеться здоровий глузд», – зазначив Соболєв.

Свою принципову позицію політик підтвердив 29 листопада “Доки мене не звільнять, залежного аудитора антикорупційного бюро не зможуть призначити в парламенті. Принаймні, я зроблю все, щоб цього не сталося”, – сказав Соболєв журналістам.

Власне, саме позиція антикорупційного комітету та законодавчо закріплена незалежність директора антикорупційного бюро стали причинами театру, який спостерігається останніми тижнями в Україні.

НАБУ впритул наблизилось до оточення Президента. А коли усім відомих гризунів заганяють в кут, останнє, що їм залишається – це атакувати. Саме так і відбулось. Відкриті на очільника НАБУ справи, зриви спецоперацій та оприлюднення особистих даних таємних агентів – це спроба знищити відомство, що загрожує усталеному корупційному порядку «не чіпай наших – залишишся живим».

Та, мабуть, незважаючи на усі ці дії, поки що підконтрольні Президенту правоохоронні органи не змогли знайти законних підстав притягнути Ситника до відповідальності. Тому знадобився інший план, який нашвидкуруч здійснюється зараз.

Вчора, парламентський комітет із запобігання корупції 12 голосами підтримав направлення до Верховної Ради пропозиції щодо зняття з посади його голови Єгора Соболева. Це помста за втрачену можливість протягнути «потрібного» аудитора. Зазначимо, що «за» висловились представники групи «Відродження», провладних фракцій, «Опозиційного блоку» та один «радикал». Тоді ж з’явилась інформація, що парламент розгляне законопроект за ініціативою голів двох найбільших у парламенті фракцій БПП та Народного Фронту, який передбачає звільнення директора НАБУ без належно проведеної перевірки.

Фактично такі дії призводять до наступного: Директор антикорупційного бюро стає залежною особою від парламенту, оскільки цей законодавчий орган має право без негативного висновку аудиторів висловлювати йому недовіру, що має наслідком його відставку.

Такі дії не могли залишитись непоміченими. Всю ніч із середи на четвер велися перемовини між українськими політиками та європейськими дипломатами. Антикорупційна гра не знайшла підтримки у західному світі, який буквально поставив українському політикуму ультиматум – або незалежність НАБУ або відсутність будь якої підтримки, в тому числі фінансової.

Важко уявити до яких наслідків для України міг привести цей антикорупційний наступ президентського оточення. Адже мова заходила вже і про припинення безвізового режиму з країнами ЄС.

Віддамо належне, парламентарі зорієнтувались в ситуації, і скандальний законопроект зник з порядку денного так само швидко як і з’явився.  Артуру Герасимову та Максиму Бурбаку довелось пояснювати журналістам, яким чином такі законопроекти взагалі з’являються у парламенті. А очільники «Народного фронту» несподівано для усіх, в тому числі і для партнерів по коаліції, заявили, що вимагають ще й негайного ухвалення закону про Антикорупційний суд. Як з’ясувалось пізніше, такий вплив на Арсена Авакова та Арсенія Яценюка справила нічна розмова із американським послом в Україні Марі Йованович.

Зрештою, Рада пішла на компроміс сама із собою: відмовилась від розгляду «смертельного» для незалежності НАБУ законопроекту, але таки позбавила Соболева обійманої ним посади. Україна стоїть на краю прірви – та чи на довго?

Без сумніву, події останніх двох днів – це лише репетиція антикорупційного реваншу. Владна верхівка шукає прогалини, через які можна повернути часи тотального контролю за правоохоронними органами та тиску на їх очільників. Сьогодні 256 народних депутатів знайшли таку прогалину в особі голови Антикорупційного комітету. Завтра це може стати призначений від парламенту «потрібний» аудитор НАБУ. А вже післязавтра і саме керівництво останнього, справді незалежного антикорупційного органу.

Порошенко твердо вирішив за будь-яку ціну сісти у президентське крісло вдруге. Завадити цьому можуть десятки корупційних скандалів, в яких фігуруватимуть не лише прізвище із його найближчого оточення, а й ім’я самого гаранта. Не дарма, керманич Банкової досі не визначився із своєю квотою у трійку аудиторів. Наближення виборів залишає все менше простору для маневру. Чим ближче до президентських перегонів, тим відчутнішим ставатиме тиск на усю антикорупційну українську складову.